Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
24 липня 2020 р. справа № 520/6308/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньов О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Слобідського районного відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Ковтуна, буд. 36, м. Харків,61036, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Слобідського районного відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Слобідського районного відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області у вклеюванні фотографії у паспорт громадянина України зразка 1994 року у зв'язку з досяганням 45- річного віку;
- зобов'язати Слобідський районний відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області вклеїти у паспорт громадянина України зразка 1994 року у зв'язку з досяганням 45- річного віку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 звернулась до Слобідського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про вклеювання до паспорта громадянина України у формі книжечки нової фотокартки при досягненні 45-річного віку. У заяві позивач повідомила, що вона не надає згоди на обробку її персональних даних відповідно до статей 6, 8,11 Закону України від 01.06.2010 «Про захист персональних даних» та відмовляється від отримання та користування будь-якими паспортними документами, що містять інформацію, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, а також від внесення даних про неї до Єдиного державного демографічного реєстру та від обробки її біометричних даних. Розглянувши дану заяву відповідачем було у письмовій формі повідомлено про відсутність правових підстав для вклеювання фотокартки при досягненні 45-річного віку до паспорта громадянина України у формі книжечки. Позивач не погоджується з вказаним рішенням відповідача, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 відкрито спрощене провадження у справі.
Представник відповідача подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що позивачу 04 липня 2019 року виповнилось 45 років. Таким чином, враховуючи вимоги Постанови КМУ № 302, Положення ВРУ № 2503, у позивачки був 1 місяць для звернення за здійсненням вклеювання фотокартки до паспорта у зв'язку із досягненням 45- річного віку. Однак, вказаний строк позивачка пропустила, оскільки звернулась лише 12 березня 2020 року. Можливості продовження чи поновлення такого строку не передбачено. Керуючись чинним законодавством України та у зв'язку із відсутністю повного переліку документів, поданих заявницею до відповідача позивачу було повідомлено про відсутність підстав для вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України зразка 1994 року. Разом з тим, позивач не позбавлена права на повторне звернення з питання оформлення паспорта громадянина України. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що на день звернення позивачки із заявою, у відповідача були відсутні правові підстави для вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. З огляду на наведене, відповідач, зазначаючи про відсутність підстав для вклеювання до паспорта позивача фотокартки у зв'язку з досягненням 45-річного віку, діяв добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, на підставі та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
З наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто 04 липня 2019 року позивачу виповнилося 45 років.
Відповідно до копії заяви 12.03.2020 ОСОБА_1 звернулась до Слобідського районного відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з проханням про вклеювання до паспорта громадянина України у формі книжечки нової фотокартки при досягненні 45-річного віку. До зазначеної заяви позивачем додано паспорт громадянина України та дві фотокартки. У заяві позивач повідомила, що не надає згоди на обробку її персональних даних відповідно до статей 6, 8,11 Закону України від 01.06.2010 «Про захист персональних даних» та відмовляється від отримання та користування будь-якими паспортними документами, що містять інформацію, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, а також від внесення даних про неї до Єдиного державного демографічного реєстру та від обробки її біометричних даних.
Слобідським районним відділом у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області надано відповідь №6315-1279/6315-20 від 26.03.2020 року, в якій зазначено, що враховуючи той факт, що на дату звернення позивача минуло більше 30 календарних днів з дня досягнення ОСОБА_1 45ти річного віку та у зв'язку з вищенаведеним, рекомендовано позивачу звернутися до суду для отримання відповідного рішення або здійснити обмін паспорта громадянина України зразка 1994 року на паспорт громадянина України у формі ІД картки.
Як з'ясовано судом, єдиною причиною відмови суб'єктом владних повноважень була відсутність рішення суду про зобов'язання вклеїти фотокартку після спливу місячного терміну.
Не погоджуючись із таким рішенням суб'єкта владних повноважень позивач звернулась із зазначеним позовом до суду.
З приводу спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно з п.п. 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до пп. «а» п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, крім іншого, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України.
Згідно з положеннями ст. 14 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відповідно до п. 21 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі виникнення обставин (подій), у зв'язку з якими паспорт підлягає обміну (крім закінчення строку дії паспорта), документи для його обміну подаються протягом одного місяця з дати настання таких обставин (подій).
Положенням п. 6 Постанови КМУ № 302, визначено, що обмін паспорта здійснюється у разі, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
Судом встановлено, що позивач мала звернутися до відповідача із зазначеною заявою протягом місяця після того як їй виповнилося 45 років, тобто до 05.08.2019 року, фактично позивач звернулась 12.03.2020 року, тобто з пропущенням місячного терміну. Сторонами зазначений факт не заперечується.
Суд наголошує, що згідно з п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302, обмін паспорта здійснюється у разі:
1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);
2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);
3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;
4) закінчення строку дії паспорта;
5) непридатності паспорта для подальшого використання;
6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток;
7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Зазначений перелік є вичерпним. З урахуванням зазначеного, якщо особа досягла 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток, здійснюється обмін паспорта.
Положеннями абзацу 6 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 25.03.2015 року (в редакції з доповненнями постановою КМУ №398 від 03.04.2019 року) «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» встановлено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
На виконання вказаної норми Міністерством внутрішніх справ України прийнято наказ №456 від 06.06.2019, яким затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Пунктом 2 розділу V Тимчасового порядку №456 від 06.06.2019 року, для оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду.
Згідно з положеннями п.п. 5) п. 1 Розділу ІХ Тимчасового порядку №456 від 06.06.2019 року, територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта.
З огляду на викладене та у зв'язку із відсутністю повного переліку документів, поданих заявницею до Слобідського районного відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, громадянці ОСОБА_1 було правомірно та у відповідності до приписів чинного законодавства повідомлено про відсутність підстав для вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України зразка 1994 року.
Відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Згідно з ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є основною цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно з ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою Європейського суду з прав людини, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п.37). Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач вимагав вчинення певних, встановлених законом дій, для отримання позивачем паспорта громадянина України. Крім того, відповідач надав позивачу вичерпну та обґрунтовану відповідь на його звернення.
При цьому, суд не вбачає підстав для застосування в межах даної справи висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, з огляду на наступне.
Великою Палатою Верховного Суду було визначено наступні ознаки типової справи, за наявності яких адміністративна справа відноситься до вказаної зразкової справи, а саме:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч.ч. 5-6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд звертає увагу на те, що висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Разом з цим, в адміністративній справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли з приводу вклеювання фотокартки після досягнення 45-ти річного віку.
Таким чином, враховуючи висновки суду, а також те, що позивачу не було відмовлено у видачі паспорта громадянина Україна у формі книжечки, а було відмовлено вклеїти до паспорта у формі книжечки фотокартку, суд приходить до висновку, що дана адміністративна справа не має ознак зразкової справи №806/3265/17, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 у даному випадку застосуванню не підлягають.
Відтак, з урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим заявлені позивачем позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд відмічає, що позивачем не подано належних та допустимих доказів, в розумінні статей 73-74 КАС України, які б доводили протиправність рішення відповідача.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, а відтак не підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Слобідського районного відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Ковтуна, буд. 36, м. Харків, 61036, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 24 липня 2020 року.
Суддя О.Г. Котеньов