Справа № 500/714/20
22 липня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Баранюка А.З.
за участю:
секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.
позивача: ОСОБА_1 ;
представника позивача: Байди А.М.;
представників відповідача: Студенної І.Ю., Федишиної С.І.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області про визнання дій протиправними, скасування наказу та поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Кременецької районної державної адміністрації;
- скасувати наказ керівника апарату Кременецької районної державної адміністрації №6-К від 11 лютого 2020 року “Про звільнення ОСОБА_1 ”;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи та ведення Державного реєстру виборців апарату Кременецької районної державної адміністрації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом керівника апарату Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області від 11.02.2020 року №6-К, ОСОБА_1 з 17.02.2020 року звільнено з посади головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації.
Проте позивач не погоджується із даним наказом, оскільки вважає, що має переважне право на залишенні на роботі, в тому числі через те, що немає інших членів сім'ї з самостійним заробітком, однак при її звільненні до уваги цього взято не було.
Також, позивач вказує на те, що відповідачем в порушення вимог законодавства їй не було запропоновано всіх наявних вакантних посад, які вона могла б обіймати відповідно до своєї кваліфікації та спеціальності, а лише запропоновано посаду фахівця соціальної роботи Кременецького районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, що не відноситься до переліку посад державної служби, а саме центр не перебуває в підпорядкуванні Кременецької РДА.
Ухвалою судді від 18.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін).
09.04.2020 представник відповідача подав до суду відзив (а.с.54-58), в якому вказав, що першим заступником голови Кременецької районної державної адміністрації прийнято розпорядження голови районної державної адміністрації від 03 грудня 2019 року № 337-од "Про граничну чисельність працівників та структуру апарату районної державної адміністрації". Даним розпорядженням виведено з штатного розпису апарату адміністрації ряд відділів, серед яких і відділ ведення Державного реєстру виборців, працівником якого була позивач. Тим же розпорядженням скорочено посаду "головний спеціаліст відділу ведення Державного реєстру виборців", яку вона обіймала.
Згідно проколу засідання комісії від 10 грудня 2019 року було визначено працівників, які мають переважне право на залишення на роботі відповідно до ст. 42 Кодексу законів про працю України. Щодо залишення на роботі ОСОБА_1 та декількох інших працівників, комісія не змогла прийняти однозначного рішення та залишила дане питання на розгляд керівника апарату.
Зазначив, що на час попередження про вивільнення та на час звільнення ОСОБА_1 , вакансії в адміністрації були відсутні. А тому, зважаючи на те, що у позивачки відсутні інші члени сім'ї із самостійним заробітком, керівником апарату адміністрації було направлено лист від 12.12.2019 № 04-1958/02-20 до Кременецького районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з пропозицією погодити зайняття вакантної посади фахівця із соціальної роботи головним спеціалістом апарату адміністрації. Та у зв'язку із наявністю двох вакантних посад фахівця із соціальної роботи, одночасно із попередженням ОСОБА_1 про подальше вивільнення їй було запропоновано вакантну посаду фахівця соціальної роботи Кременецького районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
Також звернув увагу на те, що посилання позивачки, на те, що приписами частини 3 статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю є помилковим, оскільки у редакції вказаного Закону, що була чинна в процесі скорочення Музичук ОСОБА_2 .М. дана норма відсутня.
Судове засідання 16.04.2020 не проводилося у зв'язку із перебування головуючого судді у відпустці.
Ухвалою суду від 12.05.2020 було витребувано у Кременецької районної державної адміністрації Тернопільської області наступну інформацію: повний перелік вакантних посад Кременецької РДА на дату вручення ОСОБА_1 повідомлення про вивільнення на дату її звільнення; інформацію щодо спеціальності та кваліфікації спеціалістів прийнятих до відділу організаційної роботи та ведення Державного реєстру із зазначенням їх посад до моменту переведення, стажу роботи та наявності переважного права у залишенні на роботі встановленого ст.42 КЗпП України; протоколи щорічної оцінки роботи державних службовців по спеціалістах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Розгляд справи було відкладено.
Ухвалами суду від 25.05.2020, 03.06.2020, 15.06.2020, 23.06.2020, 06.07.2020, 14.07.2020 розгляд справи було відкладено.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Судом встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 р. № 91 головою Тернопільської обласної державної адміністрації було прийнято розпорядження від 08 листопада 2019 року № 714-од "Про встановлення граничної чисельності працівників районних державних адміністрацій" (зі змінами від 22.11.2019 року № 735-од), яким встановлено чисельність апарату Кременецької районної державної адміністрації, з 01 січня 2020 року, у складі 14 одиниць.
На виконання вищевказаних нормативно-правових актів першим заступником голови Кременецької районної державної адміністрації було прийнято розпорядження голови районної державної адміністрації від 03 грудня 2019 року № 337-од "Про граничну чисельність працівників та структуру апарату районної державної адміністрації". Даним розпорядженням виведено з штатного розпису апарату адміністрації ряд відділів, серед яких і відділ ведення Державного реєстру виборців, працівником якого була позивачка. Тим же розпорядженням скорочено посаду "головний спеціаліст відділу ведення Державного реєстру виборців", яку обіймала позивач.
Керівником апарату адміністрації було видано наказ від 09 грудня 2019 року № 20-од "Про комісію з розгляду питань щодо скорочення чисельності та штату працівників", яким доручено комісії провести порівняльний аналіз кваліфікації і продуктивності праці працівників апарату адміністрації, зокрема із урахуванням переважного права на залишення на роботі, та осіб, яких заборонено звільняти, а також визначити працівників, які підлягають звільненню.
На виконання вказаного наказу, 10 грудня 2019 року було проведено засідання Комісії, за результати якої оформлені протоколом, який в подальшому був поданий на розгляд керівнику апарату адміністрації.
Як слідує із даного протоколу, комісією було визначено працівників, які мають переважне право на залишення на роботі відповідно до ст. 42 Кодексу законів про працю України. Щодо залишення на роботі ОСОБА_1 , та деяких інших працівників комісія не змогла прийняти однозначного рішення та залишила дане питання на розгляд керівника апарату.
Наказом від 13.12.2019 №43 "Про попередження щодо наступного вивільнення та зміну істотних умов державної служби працівників апарату районної державної адміністрації" ОСОБА_1 було попереджено про вивільнення (а.с. 18-20) та, як вбачається із акта про відмову від ознайомлення із попередженням про можливе вивільнення та відмову від запропонованої вакантної посади від 13.12.2019, позивачці запропоновано вакантну посаду фахівця соціальної роботи Кременецького районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (а.с. 22).
16.01.2020 позивач звернулася до керівника апарату Кременецької районної державної адміністрації, в якій просила призначити її на посаду головного спеціаліста відділу організаційної роботи та ведення Державного реєстру виборців з 15.02.2020 року в порядку переведення.
Наказом від 11.02.2020 №6-К ОСОБА_1 - головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації, у зв'язку із скороченням чисельності та штату державних службовців апарату районної державної адміністрації звільнено 17 лютого 2020 відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу".
Не погодившись із її звільненням та вважаючи вказаний наказ протиправним, позивачка звернулася до суду із відповідним позовом.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи держаної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2019 року "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 р. № 746" змінено чисельність працівників місцевих державних адміністрацій.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Суд зазначає, що відповідно в редакції Закону України "Про державну службу", яка діяла до 25.09.2019, частиною 3 ст.87 було передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Верховною Радою України 19 вересня 2019 року було прийнято Закон України № 117-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", який набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким зокрема внесено зміни до Закону України "Про державну службу" стосовно процедури вступу на державну службу, окремих положень щодо проходження та припинення державної служби, зокрема вказану норму було виключено.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (наводиться в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII).
Частини 2, 3 статті 5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом; дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Отже у період попередження позивача про можливе вивільнення спірні правовідносини не були врегульовані нормами Закону України "Про державну службу", а відтак в силу вимог ч.3 ст.5 Закону до процедури вивільнення повинні застосовуватися норми Закону України "Про державну службу" та Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 43 Закону № 889-VIII підставою для зміни істотних умов державної служби, зокрема, є скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно із частиною 1, 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Насамперед суд зазначає, що позивачці була запропонована посада фахівця соціальної роботи не у Кременецькій районній державній адміністрації а у Кременецькому районному центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
З матеріалів справи слідує, що в апараті Кременецької районної державної адміністрації відбулося скорочення чисельності державних службовців.
Положеннями частини першої статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
За правилами частини другої цієї статті при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина третя цієї ж статті).
При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. За відсутності різниці у кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен здійснити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом підготовки довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
Зазначена правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2019 року у справі № 806/1175/17.
При прийнятті рішення суд також приймає до уваги надані відповідачем докази про відсутність вакантних посад в Кременецькій РДА на час звільнення ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 2 Порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2017 р. № 640 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 р. № 591) метою оцінювання є визначення якості виконання державним службовцем поставлених завдань, а також прийняття рішення щодо його преміювання, планування службової кар'єри.
А тому суд погоджується з поясненнями представників відповідача про те, що серед державних службовців категорії «В» в першу чергу було вирішено залишити роботі тих, що мають відмінну щорічну оцінку, оскільки вони мають вищу продуктивність праці, що відповідає статті 42 КЗпП України.
Щодо інших державних службовців комісія не змогла прийняти однозначного рішення щодо залишення на роботі, зокрема, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та залишила дане питання на розгляд керівника апарату.
Наказом від 13.12.2019 №43 "Про попередження щодо наступного вивільнення та зміну істотних умов державної служби працівників апарату районної державної адміністрації" Боклажко О.М. було попереджено про зміну істотних умов державної служби, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було попереджено про вивільнення.
В подальшому наказом від 11.02.2020 №6-К ОСОБА_5 було звільнено 17 лютого 2020 відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу".
Суд погоджується із доводами представників відповідача, що ОСОБА_4 має більший тривалий стаж роботи, а тому відповідач мав право враховувати цю обставину при наданні переважного права щодо залишення на роботі.
Як встановлено судом в ході розгляду даної справи, при вирішенні питання про вивільнення було також враховано ч.3 ст.184 КЗпП, якою визначена заборона звільнення, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, тому ОСОБА_3 звільнено не було, оскільки вона сама виховує дитину.
Суд зазначає, що чинне законодавство не містить визначення поняття "одинока матір", проте тлумачення даного поняття було визначено Постановою Пленуму Верховного Суду від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів".
Так, у п.9 вказаної Постанови, зазначено, що одинока матер - жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Отже визначальним критерієм одинокої матері є, серед іншого, виховання і утримання дитини нею самою.
Судом встановлено, що колишнього чоловіка ОСОБА_3 ОСОБА_6 рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 05.04.2018 у справі №601/2195/17 було позбавлено батьківських прав. Проте, як слідує із пояснень представників відповідачів та підтверджується протоколом засідання комісії 10 грудня 2019 року (а.с. 127), не зважаючи на позбавлення батька батьківських прав, ОСОБА_7 є отримувачем аліментів на утримання дитини, які враховуються у її сукупний дохід.
Отже, ОСОБА_3 не підпадає під ознаки "одинока матір", оскільки вона хоча і виховує, проте не утримує дитину самостійно, а тому застосування ст.184 КЗпП при визначенні переважного права на залишенні на роботі не відповідають дійсним ознакам справи.
Відповідно до ч.3 ст.3 Сімейного кодексу України одинока особа має права члена сім'ї. При цьому, суд бере до уваги те, що позивачка немає інших членів сім'ї з самостійним заробітком, оскільки вона є одинокою, що підтверджується довідкою відділу державної реєстрації Кременецької міської ради про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №216/08-11 від 12.03.2020 (а.с. 39).
Проте, відповідачем даний факт при визначенні переважного права на залишення на роботі взято до уваги не було.
Щодо посилання представників відповідача на те, що нормами ст. 87 Закону України "Про державну службу" визначено право а не обов'язок пропонування державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), суд зазначає наступне.
Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 14 січня 2020 року № 440-IX було, зокрема, внесено зміни у ч.3 ст.87, а саме доповнено новим першим абзацом такого змісту:
"3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".
Вказані зміни набули чинності 13.02.2020, однак оскільки оскаржуваний наказ про звільнення був виданий 11.02.2020, відтак у відповідача існував обов'язок щодо пропонування позивачці вакантних посад. Суд враховує пояснення представників відповідача про те, що датою звільнення в оскаржуваному наказі вказано 17 лютого 2020 року, однак ця обставина не спростовує того, що на час прийняття цього наказу Закон України від 14 січня 2020 року № 440-IX ще не був чинний.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Визнати протиправним звільнення ОСОБА_5 з посади головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Кременецької районної державної адміністрації.
Скасувати наказ керівника апарату Кременецької районної державної адміністрації №6-К від 11 лютого 2020 року “Про звільнення ОСОБА_1 ”.
Поновити ОСОБА_5 на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи та ведення Державного реєстру виборців апарату Кременецької районної державної адміністрації.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_5 посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи та ведення Державного реєстру виборців апарату Кременецької районної державної адміністрації допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 липня 2020року.
Реквізити учасників справи:
позивач: ОСОБА_5 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач: Кременецька районна державна адміністрація Тернопільської області, місцезнаходження вул. Шевченка, 56, м. Кременець, Тернопільська область, 47003, код ЄДРПОУ 14042930.
Головуючий суддя Баранюк А.З.