Справа № 695/474/16-ц
2/709/2/20
10 липня 2020 року смт Чорнобай
Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Чубая В.В.,
за участі секретаря судового засідання - Соломки Л.М.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з цивільним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач працює на посаді Золотоніського міського голови з 11 листопада 2010 року безперервно. У 2015 році призначено чергові вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів на 25 жовтня 2015 року. Позивач був зареєстрований кандидатом на посаду міського голови на чергових виборах. ІНФОРМАЦІЯ_1 на публічній сторінці «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка знаходиться на вебсайті соціальної мережі «ІНФОРМАЦІЯ_3», був розміщений відеоролик під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», в якому відповідач, зокрема вказувала, що за рішенням в тому числі і міського голови ОСОБА_3 (позивача) без будь-яких правових підстав відбувалось заселення сторонніх осіб в будинки, що належали людям похилого віку, яких попередньо відселяли в спеціалізовані інтернати; позивач своїми безпосередніми діями незаконно звільнив її із займаної посади після висловлення нею небажання приймати участь в незаконних діях та співпрацювати з керівництвом; в тому числі і міський голова, тобто позивач здійснював тиск на органи прокуратури та СБУ, чим перешкоджав проводити слідство стосовно своїх підлеглих; вона особисто мала розмову з позивачем у його кабінеті де він, нібито, їй погрожував та заявив: «я тебе і твою родину знищу». Вказана інформація, висловлена відповідачем, є такою, що не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача. Відповідач поширювала недостовірну інформацію напередодні чергових місцевих виборів необмеженому колу осіб, що призвело до дискредитації позивача, нанесло шкоду його честі шляхом умисного заниження соціальної оцінки в очах оточуючих, принизило його гідність та завдало шкоди діловій репутації, внаслідок намагань переконати жителів м. Золотоноші Черкаської області і потенційних виборців у його ницості, безпринципності, неналежному відношенні до людей похилого віку та жінок, використанні у роботі з ними погроз фізичною розправою, що свідчило б про відсутність у нього ділових і професійних якостей, необхідних для зайняття відповідних посад, а також використанні службового становища лише з метою свого незаконного збагачення та своїх підлеглих. Позивач вважав, що внаслідок неправомірних дій відповідача була поширена неправдива, недостовірна, негативна інформація за допомогою використання мережі Інтернет. Вказана інформація стосувалась особисто позивача, містила відомості про події та явища, яких не існувало взагалі і які не відповідають дійсності. Дискредитація відповідачем позивача в очах громади, порушення нормальних життєвих зв'язків, підрив авторитету перед колегами та підлеглими, зниження рівня довіри виборців та передвиборчого рейтингу, викликало тяжкі душевні страждання і переживання, а тому такі її дії заподіяли йому моральної шкоди. На підставі викладеного, посилаючись на норми законодавства, позивач просив суд: визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену відповідачем в жовтні 2015 року у відеоролику під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на публічній сторінці «ІНФОРМАЦІЯ_2», який знаходився на вебсайті соціальної мережі «ІНФОРМАЦІЯ_3»; зобов'язати відповідача повністю спростувати поширену нею інформацію, шляхом розміщення на публічній сторінці «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка знаходиться на вебсайті соціальної мережі «ІНФОРМАЦІЯ_3», нового відеоролика із відеозверненням про спростування раніше поширеної нею інформації; стягнути з відповідача на його користь 100000,00 гривень моральної шкоди та понесені судові витрати.
22 листопада 2018 року ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання
(т. 2, а.с. 77).
14 березня 2019 року відповідач подала відзив, в якому зазначила, що за офіційними відомостями публічної сторінки «ІНФОРМАЦІЯ_2» за період з 11 по
13 жовтня 2015 року немає жодного відеоролика під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4 », про який йдеться у позовній заяві. З доданих до позову роздруківок скріншотів неможливо встановити чи дійсно розміщувався вказаний відеоролик 12 жовтня
2015 року в соціальній мережі «ІНФОРМАЦІЯ_3», неможливо встановити хто розміщував вказану інформацію та чи відповідають дійсності вказані у позові факти щодо розміщення відповідачем в мережі Інтернет інформації про позивача. До того ж указом Президента України російський соціально-орієнтований сайт «ІНФОРМАЦІЯ_3» заблоковано та до нього відсутній офіційний доступ у користувачів з України, відтак неможливо перевірити наведену у позові інформацію про розміщення вказаного відеоролику. Водночас відповідач стверджувала, що ані вона особисто, ані члени її сім'ї не займалися розповсюдженням через мережу Інтернет на публічній сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_2 » жодних відеоматеріалів під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », які б стосувалися позивача, та не надавали інтерв'ю з цього приводу засобам масової інформації. При цьому записана на компакт-диск інформація розміщена невідомою особою на ім'я ОСОБА_4 в інтернет-хостингу «ІНФОРМАЦІЯ_5», до якого відповідач не має жодного відношення. Вказана промова відповідача з'явилася в ході її співбесіди з інтерв'юером в штабі кандидата на посаду міського голови ОСОБА_6 під час проведення виборчої кампанії восени 2015 року, оскільки вона приймала активну участь у виборчому процесі, а тому висловлювала співробітникам виборчого штабу власну позицію з приводу суспільно-політичних процесів у місті та причетності окремих державних службовців до зловживань, що могло допомогти у відпрацюванні заходів по боротьбі з корупцією в
м. Золотоноша Черкаської області та проведення агітаційної роботи серед населення міста. Разом з тим невідомою особою було розміщено відеозапис з її розмовою у виборчому штабі. У своїй розмові із інтерв'юером виборчого штабу ОСОБА_6 відповідач висловлювала лише власну думку з приводу ситуації, яка склалася у зв'язку з її незаконним звільненням з посади заступника начальника центру соціальної допомоги Золотоніського міськвиконкому, існуючих корупційних процесів в центрі соціальної допомоги та проблем проведення досудового розслідування кримінального провадження. Вказана інформація надавалася відповідачем виключно для аналітиків виборчого штабу та не призначалася до розповсюдження в мережі Інтернет. В своїй розмові відповідач наголосила, що саме зі слів керівника центру соціальної допомоги ОСОБА_5 за вказівкою міського голови ОСОБА_3 (позивача) вирішувалося питання заселення сторонніх осіб у будинки, які належали особам похилого віку, тобто наведена інформація стала їй відома виключно зі слів третьої особи, а не інших джерел. Відносно позиції позивача щодо її звільнення, то у відеоролику йдеться лише про підписання міським головою розпорядження про скорочення посади заступника начальника центру соціальної допомоги Золотоніського міськвиконкому, що цілком відповідає дійсності та не містить жодних образ чи приниження честі й гідності (ділової репутації) позивача. Про обставини звільнення відповідача йдеться у статті «Одна людина не має права «колотити всіх працівників», яка надрукована у газеті «Златокрай», в якій підтверджується факт підписання міським головою ОСОБА_3 (позивачем) рішення про скорочення вказаної посади. Не знаходять свого підтвердження обставини щодо перешкоджання проведення досудового розслідування зі сторони позивача, оскільки відповідач лише висловлює свої припущення стосовно штучного зволікання з проведенням досудового розслідування кримінального провадження та незрозумілими звільненнями керівників міських відділів міліції та СБУ. Зважаючи на наявну позицію місцевої влади, що викладена у засобах масової інформації, зокрема у газеті «Златокрай», відповідач висловила в тому числі і оціночні судження з приводу можливого втручання позивача в процес проведення досудового розслідування в інтересах своєї підлеглої ОСОБА_5 , а також наводила окремі відомості, які викладені в її заяві про злочин. У відеозаписі, що доданий до позовної заяви, мова йде переважно про порушення кримінального провадження стосовно посадових осіб центру соціальної допомоги Золотоніського міськвиконкому. На думку відповідача в позові не доведено, що особисті немайнові права позивача були порушені внаслідок її промови у виборчому штабі ОСОБА_6, а тому не підлягають до задоволення його позовні вимоги про стягнення з неї моральної шкоди. Крім того, відповідач стверджувала, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки вона лише надавала інтерв'ю працівникам виборчого штабу кандидата на посаду міського голови, натомість автором вказаного відеоролика в мережі «ІНФОРМАЦІЯ_5» є особа на ім'я ОСОБА_4 . При цьому позивачем не залучено до участі у справі в якості співвідповідача власника інтернет-каналу «ІНФОРМАЦІЯ_5». У зв'язку з викладеним, посилаючись на приписи національного та міжнародного законодавства, а також практику Європейського суду з прав людини, відповідач вважала, що позивачем не доведено факт поширення нею недостовірної інформації, внаслідок якої порушено особисті немайнові права позивача, а також протиправність діяння та її вину в заподіянні моральної шкоди, а тому заявлений позов є необґрунтованим, у зв'язку з чим просила у його задоволенні відмовити повністю (т. 2, а.с. 105-113).
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 25 липня
2019 року у задоволенні клопотання про призначення судової психологічної експертизи відмовлено, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні (т. 2, а.с. 151-152).
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися. Від представника позивача надійшло клопотання, відповідно до якого останній просив провести судове засідання за його та позивача відсутності, наполягав на задоволенні попередньо заявлених клопотань, зокрема про відтворення відеозапису з доданого до позовної заяви диску та про призначення експертизи (т. 2, а.с. 225).
Відповідач у судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки ніяких дій, спрямованих на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача не вчиняла. Наполягала на тому, що будь-якої інформації в мережі Інтернет стосовно позивача особисто не поширювала, а відео, що слугувало підставою для подання вказаного позову, розміщено іншою особою. При цьому у відеозаписі викладені факти, які вона надавала інтерв'юеру зі штабу кандидата ОСОБА_6 під час підготовки до виборів, висловлюючи виключно свою особисту думку та спираючись на інформацію, отриману під час роботи в центрі соціальної допомоги Золотоніського міськвиконкому.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, посилаючись на викладені у відзиві підстави.
Виходячи з приписів ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив слухати справу за відсутності позивача та його представника.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі змістом позову ІНФОРМАЦІЯ_1 на публічній сторінці «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка знаходиться на вебсайті соціальної мережі «ІНФОРМАЦІЯ_3», був розміщений відеоролик під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», в якому відповідач вказувала, що за рішенням в тому числі і міського голови ОСОБА_3 (позивача) без будь-яких правових підстав відбувалось заселення сторонніх осіб в будинки, що належали людям похилого віку, яких попередньо відселяли в спеціалізовані інтернати (00:03:32-00:04:20); позивач своїми безпосередніми діями незаконно звільнив її із займаної посади після висловлення нею небажання приймати участь в незаконних діях та співпрацювати з керівництвом (00:11:25-00:12:07); в тому числі і міський голова, тобто позивач здійснював тиск на органи прокуратури та СБУ, чим перешкоджав проводити слідство стосовно своїх підлеглих (00:11:25-00:12:07); вона особисто мала розмову з позивачем у його кабінеті де він, нібито, їй погрожував та заявив: «я тебе і твою родину знищу» (00:12:08-00:13:05).
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Частина 4 ст. 32 Конституції України закріплює, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Частиною 1 ст. 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації та може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (ст. 299 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
З наведеної норми матеріального права вбачається, що позов про захист честі, гідності чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності, або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1
«Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. При цьому належними відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем (п. 9 вказаної постанови).
Як вбачається з позову, позивачем пред'явлено вимоги виключно до ОСОБА_1 (відповідача), хоча інформація, яку позивач просить визнати недостовірною, розміщена ОСОБА_4 на вебсайті «ІНФОРМАЦІЯ_5» (т. 1, а.с. 43), а також як зазначає позивач на публічній сторінці «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка знаходиться на вебсайті соціальної мережі «ІНФОРМАЦІЯ_3» (т. 1 а.с. 12). При цьому позивачем в позовній заяві не встановлено та не зазначено автора відповідного інформаційного матеріалу та власника вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 міститься висновок, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У разі, якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється.
Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постановах від
30 вересня 2019 року у справі № 742/1159/18 та від 18 грудня 2019 року у справі
№ 742/286/17.
Таким чином пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
При цьому попередній склад Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області (суддя Степченко М.Ю.), в провадженні якого перебувала дана справа, намагався встановити місцезнаходження ОСОБА_4 та власника вебсайту «ІНФОРМАЦІЯ_5», про що свідчать наявні в матеріалах справи документи, однак відповідні процесуальні дії не дали позитивного результату (т. 1, а.с. 154-155, 194; т. 2, а.с. 24, 39, 41-42).
Слід також зазначити, що указом Президента України від 15 травня 2017 року
№ 133/2017 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від
28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», згідно з яким заборонено Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет, зокрема до соціально-орієнтованого ресурсу « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (ІНФОРМАЦІЯ_6 ).
Таким чином на даний час відсутня можливість перевірити наявність даного відеоролику на зазначеному ресурсі. Водночас вказаний відеоролик міститься на вебсайті « ІНФОРМАЦІЯ_5 », де розміщений ОСОБА_4 .
Отже, ані особа, що поширила інформацію, ані власник вебсайту до участі у справі не залучені. Позивачем та його представником клопотань про заміну відповідача чи залучення співвідповідачів не заявлялося. Будь-яких належних та допустимих доказів поширення відеоролику саме відповідачем стороною позивача не надано.
Крім того, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція) передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених ч. 2 ст. 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.
Цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації від певних висловлювань допустимий лише при дотриманні свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів та переконань, закріплених в ст. 34 Конституції України, а необхідність обмежувати вираження думок є менш гострою стосовно публічних осіб.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені, як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австралії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції.
При цьому, як зазначається у п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя», тлумачення термінів і положень Конвенції та протоколів до неї містяться в рішеннях ЄСПЛ, їх використання судом при тлумаченні й застосуванні Конвенції та протоколів до неї під час розгляду конкретної справи є необхідним як наступна практика застосування міжнародного договору (підпункт «b» пункту 3 статті 31 Віденської конвенції).
За умови додержання ч. 2 ст. 10 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Межі припустимої критики відповідно ширші, коли йдеться про політика та громадського діяча, ніж коли йдеться про пересічного громадянина. На відміну від останнього, кожне слово та дія першого неминуче та свідомо стають об'єктом ретельного вивчення з боку журналістів та громадськості, і, отже, він повинен виявляти вищий ступінь толерантності (п. 42 рішення від 8 липня 1986 року у справі Лінгенс проти Австрії).
Як роз'яснено у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У ст.ст. 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.
При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.
Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
У абз. 6 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 у справі № 1-9/2003 за конституційним зверненням про офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 7 ЦК УРСР (справа про поширення відомостей) зазначено про те, що проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ. Застосовуючи положення ст. 10 Конвенції в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
Разом з тим повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню.
Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого
ст. 10 Конвенції (п. 46 рішення від 8 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Позивач є політиком, публічною особою, міським головою м. Золотоноша Черкаської області, є відомим та активним у громадсько-політичному житті держави. За таких обставин він як суб'єкт може піддаватись критиці, у тому числі із вживанням гіпербол, сатири, тощо. Межі допустимої інформації щодо позивача можуть бути ширшими порівняно із межами такої ж інформації щодо звичайних громадян чи юридичних осіб.
Переглянувши у судовому засіданні відеоролик, в якому відображено розмову відповідача з невідомою особою, яка перебуває за кадром, суд констатує, що висловлювання та тези відповідача є її суб'єктивною думкою, оціночними судженнями, які стосуються здебільшого кримінального провадження по факу зловживань посадовими особами Центру соціальної допомоги Золотоніського міськвиконкому своїм службовим становищем та привласення бюджетних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зі змісту ст. 15 ЦК України вбачається, що кожна особа має право на судовий захист.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина 2 наведеної статті Кодексу містить перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом, серед яких відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Крім того, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Разом з тим, право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК).
Натомість неправильно обраний спосіб захисту не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може слугувати підставою для відмови у позові.
У ч. 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з ч.ч. 1 і 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч вказаним вимогам позивачем не доведено належними та допустимими доказами поширення відеоролику саме відповідачем, не встановлено осіб, які його поширили, а також не доведено факт розповсюдження недостовірної інформації та спричинення йому моральної шкоди, оскільки спірні висловлювання відповідача не можуть бути витлумачені, як такі, що містять фактичні дані.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди- відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.
Повне рішення суду складено 20 липня 2020 року.
Суддя В.В. Чубай