П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/4267/19
Категорія: 111060000 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.
Час і місце ухвалення: м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
при секретарі - Черкасовій Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 14.03.2019 р. № Ф-21286-17; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області в якому з урахуванням заяви від 18.12.2019 року просить суд визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 березня 2019 р. № Ф-21286-17.
В обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність вимоги, оскільки вона є пенсіонером за віком, водночас як фізична особа-підприємець зареєстрована платником єдиного податку, а тому лише на добровільних засадах може бути платником єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Як пенсіонер за віком, вона звільнена від сплати єдиного внеску згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (у редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VI). Позивач помилково подала звіт за 2018 рік про суми нарахованого доходу застрахованих осіб, в якому зазначила суму єдиного внеску за 2018 рік в розмірі 3276,24 гривень.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-21286-17 від 14 березня 2019 року.
Зобов'язано Головне управління ДПС у Миколаївській області видалити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 запис про наявність боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску в сумі 3 276,24 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 768,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування судового рішення у зв'язку з тим, що воно прийнято без з'ясування всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що відповідно до ст. 4 Закону України № 2464 фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є, зокрема пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримуються відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками винятково за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, відповідно звіт такими особами не подається. В свою чергу, якщо такими особами самостійно подано звіт та визначено зобов'язання, то вони підлягають обов'язковій сплаті, що в даному випадку повинна зробити позивач.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, що позивач зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, платник єдиного податку та перебуває на обліку в Інгульській ДПІ у Миколаївській області й одночасно отримує пенсію за віком, тому є звільненою від сплати єдиного внеску.
08.02.2018 позивачем помилково подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік в розмірі 3276,24.
14 березня 2019 р. ГУ ДФС у Миколаївській області прийнято вимогу № Ф-21286-17, якою зобов'язано позивача сплатити недоїмку з єдиного внеску в сумі 3276, 24 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що помилкове визначення позивачем розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2018 рік не можна ототожнювати з її добровільною участю у системі такого страхування, а зазначені у звіті суми внеску неможливо ототожнювати із заборгованістю з його сплати за 2018 рік. Водночас, з метою захисту повного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав відповідача видалити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 запис про наявність боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску в сумі 3 276,24 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон).
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно ст. 2 Закону дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно п.4 ч.1 ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом (ч. 1 ст. 5 Закону).
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є фізичною особою-підприємцем, пенсіонером (посвідчення серії НОМЕР_1 ), а тому є особою, яка звільняється від сплати за себе єдиного внеску.
Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 № 435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15.052018 року № 511) фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається.
Враховуючи вказані положення законодавства, колегія суддів зазначає, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску, однак такі фізичні особи-підприємці звільняються від його сплати якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Колегією суддів також враховується правова позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 814/779/17 (провадження № 11-1379апп18), відповідно до якої досягнення пенсійного віку є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
У зв'язку з цим, застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.
А тому, частина 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування при досягненні віку, виключно на добровільних засадах.
Вказані особи не мають обов'язку щодо подання звіту про суми нарахованого єдиного внеску.
Колегією суддів встановлено, що позивачем помилково подано звіт про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік.
Враховуючи, що у позивача відсутній обов'язок по сплаті за себе єдиного соціального внеску, враховуючи, що позивач звертався до контролюючого органу з заявою про скасування поданого нею звіту, то вказані обставини не можна вважати добровільною участю позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Колегія суддів зазначає, що добровільна участь особи, яка виявила бажання бути платником єдиного внеску, передбачає укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Проте, інформації про наявність таких договорів на 2018 рік матеріали справи не містять та доказів спростування вказаної обставини відповідачем до матеріалів справи не надано.
Контролюючим органом, прийнято відповідну звітність від особи, але не враховано той факт, що така особа повинна подавати таку звітність в разі укладення договору щодо добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відсутність права подання уточнюючих звітів в разі помилкового подання звітів не може бути обставиною, що зобов'язує сплатити відповідні внески, оскільки наявна обов'язкова згода такого платника є укладання ним відповідного письмового договору, що передбачено чинним законодавством. Сторонами по справі не оскаржується, що відповідний договір не було укладено, а отже доводи апелянта, що якщо такими особами самостійно подано звіт та визначено зобов'язання, то вони підлягають обов'язковій сплаті, що в даному випадку повинна зробити позивач є помилковими.
Таким чином, зважаючи на те, що позивач відповідно до наявних у справі документів підпадає під категорію осіб, які відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 2464, звільняються від сплати єдиного внеску, та приймаючи до уваги те, що відповідачем документально не підтверджено правомірність формування в особовій картці позивача недоїмки по сплаті єдиного внеску, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішень з урахуванням вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Водночас, колегія суддів зазначає, що та обставина, що Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015р. №435, не передбачено можливості самостійного виправлення виявлених помилок у поданому звіті або визнання його помилково поданим (чи нечинним), на думку колегії суддів, не свідчить про обов'язок особи, яка його подала, здійснити сплату визначених ним сум при надходженні до податкового органу заяви, в якій ФОП заперечила наявність у неї бажання добровільно взяти участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
При цьому, системний аналіз ст. 9, 12, 14 Закону № 2464, розділів IV та VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449, Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. № 435 свідчить, що дії відповідача щодо формування вимоги базуються на даних Інтегрованої картки платника податків (далі - ІКПП). Тому, з метою захисту прав позивача, суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав відповідача видалити з ІКПП позивача дані про наявність боргу з ЄСВ у сумі 3 276,24 грн.
Отже, доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Повний текст постанови складено та підписано 23 липня 2020 року
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова