09 липня 2020 року м. Дніпросправа № 160/13411/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дурасової Ю.В.,
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 (головуючий суддя Юрков Е.О., повний текст складено 02.03.2020)
у справі за позовом ОСОБА_2 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_2 , звернулась 27.12.2019 року до суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами:
- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо припинення нарахування та невиплати ОСОБА_2 пенсії з листопада 2019 року;
- зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_2 нарахування та виплату пенсії з листопада-місяця 2019 року та виплатити виниклу заборгованість з виплати пенсії з листопада місяця 2019 року.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є пенсіонером, якому призначена пенсія за віком. Згідно з довідкою №0000494266 від 16.03.2018 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач перемістилася з тимчасово окупованої території в м. Алчевську до смт. Слобожанське та зареєструвала місце свого перебування за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі заяви про взяття на облік у зв'язку з переїздом та про запит пенсійної справи, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, позивач була взята Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на пенсійний облік. З листопада 2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області без повідомлення причин припинено виплату пенсії позивачу. Позивач вважає такі дії протиправними, у зв'язку із чим звернулася до суду з даним позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 в задоволенні позову відмовлено.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що судом встановлено наявність підстав для припинення виплати пенсії позивачу - скасування довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 , що, в свою чергу, згідно приписів пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 є підставою для припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. Доказів скасування рішення Управління соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Крім того, судом не встановлено відповідного звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з метою поновлення виплати призупиненої пенсії.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на те, що зміна місця проживання не може бути підставою для позбавлення конституційного права на отримання соціального захисту, а саме отримання пенсії. Вказує на те, що припиняючи нарахування та виплату пенсії без законних підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії, яке є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Позивачем до суду апеляційної інстанції також подано додаткові пояснення, згідно яких просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
До суду апеляційної інстанції відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Зазначає, що позивачу для поновлення пенсії необхідно звернутись до відповідача з відповідними документами для вжиття Головним управлінням ПФУ дій щодо направлення до відповідного органу соціального захисту населення для проведення перевірки проживання внутрішньо переміщеної особи за зазначеним у довідці фактичним місцем проживання внутрішньо переміщеної особи та в подальшому прийняття рішення щодо відновлення пенсії на Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонеркою, їй призначена пенсія за віком, з березня 2018 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. ОСОБА_2 проживала в м. Алчевську, та була зареєстрована за місцем проживання: АДРЕСА_2 . Відповідно довідки № НОМЕР_1 від 16.03.2018 року позивач взята на облік, як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_1 . Згідно матеріалів пенсійної справи з листопада 2019 року пенсія ОСОБА_2 не виплачується. Причиною блокування виплати пенсії є: “переселенець не зареєстрований”.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” №1706-VII від 20.10.2014 року, Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003, норми Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Предметом даного спору є правомірність/протиправність припинення нарахування та виплати з листопада 2019 року пенсії ОСОБА_2 як переміщеній особі у зв'язку з скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи.
З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Зокрема, відповідно до статті 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Кабінет Міністрів України: координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, щ0о у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” встановлено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.
Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується відповідною довідкою.
При цьому, виплата пенсії та продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на обліку у якому перебуває особа, що також підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (№1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що вказаний закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Натомість, дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ст. 5 ЗУ №1058).
Виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (ст. 5 ЗУ №1058).
Так, частиною 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що пенсії виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено підстави для припинення пенсії.
За приписами ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що положення пункту 2 ч. 1 ст. 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 46, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже реалізація права особи на пенсійне забезпечення, не може залежати від місця проживання особи.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( стаття 3 Конституції України ).
Рішенням ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України", зокрема у пункті 54 цього рішення ЄСПЛ, суд зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ визнав, що ОСОБА_3 , який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
В цьому випадку суд вважає, що позбавлення позивача пенсійних виплат не є необхідним та в інтересах суспільства.
Зокрема, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що матеріали справи не містять будь-які відомості щодо причин припинення виплат пенсії позивачу та будь-які рішення з цього приводу.
Так, матеріали справи містять лист Управління соціального захисту населення від 28.10.2019 №6497 про те, що Управління соціального захисту населення Дніпровської райдержадміністрації повідомляє про прийняття рішення про скасування дій довідок внутрішньо переміщених осіб, відповідно до ст. 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, зокрема щодо ОСОБА_2 .
При цьому, матеріали справи не містять самого рішення Управління соціального захисту населення Дніпровської райдержадміністрації з мотивуванням припинення пенсії.
Водночас, матеріали справи не містять даних, що зазначене рішення та вказаний лист були направлені на адресу ОСОБА_2 .
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що лист будь-якої особи, не є документом, який надає право на припинення пенсії; лист не є рішенням суду та не є нормою закону, що може бути покладена в основу припинення виплати пенсії (а.с. 34).
Оскільки рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, то відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо допущення негайного виконання рішення суду.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Водночас, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виходячи з викладеного колегія суддів апеляційної інстанції також не вбачає підстав для задоволення вимоги про зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання зазначеної постанов, оскільки це є правом, а не обов'язком суду.
Отже, виходячи з викладених доводів, суд апеляційної інстанції доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вищезазначене є мотивом для врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства України.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, рішенням суду апеляційної інстанції права, свободи та інтереси позивача захищені, а права та інтереси відповідача не були порушені.
З огляду на результати розгляду справи та з врахуванням того, що позивач була звільнена судом від сплати судового збору судові витрати розподілу не підлягають.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовільнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 - скасувати, прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення з листопада 2019 року нарахування та виплати пенсії ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити з листопада 2019 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 , та виплатити ОСОБА_2 заборгованість по пенсії, що утворилася з листопада 2019 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Строки касаційного оскарження, з урахуванням п. 3 Розділу IV «Прикінцеві Положення» КАС України в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020, продовжуються на строк дії карантину.
Повний текст постанови виготовлено 15.07.2020.
Головуючий суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова