22 липня 2020 року м. Дніпросправа № 340/1/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №340/1/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки від 05 грудня 2019 року № Ф-141367-52 у сумі 18091,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 1998 року позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, але підприємницьку діяльність здійснював лише кілька місяців, прибутку не отримував. В період з 1995 року по теперішній час позивач працював і отримував заробітну плату у комунальному некомерційному підприємстві «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради». Жодної звітності нею протягом часу з 1998 року не подавалося, самостійно не формував зобов'язань зі сплати ЄСВ. Про проведення перевірок органів доходів і зборів з приводу правильності нарахування і сплати єдиного внеску позивача не повідомляли. З огляду на викладене, позивач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05 грудня 2019 року № Ф-141367-52 з єдиного внеску є протиправною.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року позов задоволено.
Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець та на дату формування оскаржуваної вимоги не було припинено його підприємницьку діяльність. Згідно облікових даних інформаційної системи контролюючого органу платника, загальна сума заборгованості, станом на 31.12.2019 року становила 18 091,26 грн. Відповідач вважає, що оскаржувана вимога є законною, обґрунтованою та нарахованою у зв'язку з наявною у позивача заборгованістю по єдиному соціальному внеску.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Сторони повідомлені про день розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 20.07.1999 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець, перебувала на обліку в Кропивницькій ДПІ на загальній системі оподаткування.
Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем внесено 27.12.2019 року.
З 27.11.1995 року по теперішній час позивач рахується найманим працівником, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_3 та витягом з індивідуальних відомостей про застраховану особу (а.с.16-18, 19-25).
Головне управління ДПС у Кіровоградській області вважає, що позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець та на дату формування оскаржуваної вимоги, його підприємницьку діяльність не було припинено. Встановлено, що ФОП ОСОБА_1 визначено Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області до сплати:
- за 2017 рік єдиний соціальний внесок в загальній сумі - 8448,00 грн. (термін сплати 09.02.2018 року). Мінімальна сума єдиного внеску на місяць для фізичних осіб - підприємців у 2017 році - 704,00 грн. (3200,00 х 22 відсотки);
- за 2018 рік - в загальній сумі 9828,72 грн. в тому числі щоквартальні нарахування в сумі 2457,18 грн. Мінімальна сума єдиного внеску на місяць для фізичних осіб - підприємців у 2018 році - 819,06 грн. (3723,00 х 22 відсотки);
- за 2019 рік в загальній сумі -11016,72 грн. щоквартально - 2754,18 грн. Мінімальна сума єдиного внеску на місяць для фізичних осіб - підприємців у 2019 році - 918,06 грн. (4173,00 х 22 відсотки).
Як зазначив відповідач, станом на 17.01.2020 року фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 за 2017 -2019 рр. єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як за приватного підприємця не сплачувався. Таким чином, загальна сума боргу станом на 17.01.2020 року становить 18091,26 грн.
З моменту реєстрації як фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 звітність по єдиному соціальному внеску до Кропивницької ДПІ позивач не подавав. За даними ITC «Податковий блок» з 05.10.1999 року до 27.12.2019 року до Кропивницької ДПІ від державних реєстраторів надходили наступні електронні відомості з ЄДР: 29.01.2014 року включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним; 27.12.2019 року корегування; включення відомостей про фізичну особу-підприємця; внесення рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності; державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням.
Крім того відповідач зазначив, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання і обов'язкової звітності за себе як фізичні особи - підприємці. Сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу - особи, сплачує роботодавець.
05.12.2019 року по боржнику ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) сформовано вимогу по ЄСВ на суму 18 091,26 грн., яка направлена боржнику поштою, та отримана позивачем 23.12.2019 року.
Вважаючи вимогу відповідача про сплату боргу протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги прийшов до висновку, що оскільки позивач являється найманим працівником та не здійснював підприємницьку діяльність як фізична особа - підприємець, є застрахованою особою, платником єдиного внеску за останнього є роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Позивач не зобов'язаний сплачувати мінімальний внесок по ЄСВ, оскільки являється найманим працівником.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Враховуючи зазначені норми законодавства свідчать про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Так, З 20.07.1999 року ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець. Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем внесено 27.12.2019 року.
З 27.11.1995 року по теперішній час позивач рахується найманим працівником, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_3 та витягом з індивідуальних відомостей про застраховану особу (а.с.16-18, 19-25).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 311, 315, ст. 316, ст.ст. 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №340/1/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак