22 липня 2020 р. Справа №480/2857/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в особі командира військової частини - підполковника ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 в особі командира військової частини - підполковника ОСОБА_2 , в якій просить визнати протиправними та скасувати:
наказ командира в/ч НОМЕР_1 - підполковника ОСОБА_2 №130 від 27 березня 2020 року «Про результати службового розслідування за фактом порушення подання рапортів, звернень та заяв молодшим сержантом ОСОБА_3 »;
наказ командира в/ч НОМЕР_1 - підполковника ОСОБА_2 №131 від 27 березня 2020 року «Про результати службового розслідування по факту не виходу на службу без поважних причин молодшого сержанта ОСОБА_4 »;
наказ командира в/ч НОМЕР_1 - підполковника ОСОБА_2 №157 від 09 квітня 2020 року «Про результати службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_3 ».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є військовослужбовцем та проходить службу за контрактом. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 №130 від 27 березня 2020 року йому була оголошена догана за те, що 28 січня 2020 року він подав на ім'я командира в/ч НОМЕР_1 , а не командиру роти, рапорт про переведення позивача за сімейними обставинами до військової частини НОМЕР_2 . Підполковник ОСОБА_2 вбачив в цих діях порушення військової дисципліни. Позивач зазначає, що цей висновок командира в/ч є хибним, оскільки не узгоджується ні з положеннями ст. 40 Конституції України, ні з положеннями ст. 110 Дисциплінарного Статуту ЗСУ, в якому фактично делеговані положення ст. 40 Конституції України, ні навіть з положеннями ст. 14 Статуту Внутрішньої Служби ЗСУ, на яку є посилання в наказі, як на підставу для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положення про проходження військової служби прийняття рішення про переведення військовослужбовця до іншої військової частини є виключною компетенцією командира військової частини. Більш того, діючими нормативними актами, які регламентують проходження військової служби, не передбачена будь-яка конкретна форма (зразок) написання рапорту про переведення по службі з однієї військової частини до іншої. Тому позивач переконаний, що подання 28 січня 2020 року рапорту про переведення його по службі в іншу військову частину на ім'я командира в/ч НОМЕР_1 не мало складу дисциплінарного проступку, оскільки у даному випадку, як зазначає позивач, не були порушені положення Дисциплінарного Статуту ЗСУ.
Щодо наказу №131 від 27 березня 2020 року, яким позивачу була оголошена сувора догана за запізнення на службу на десять хвилин, позивач зазначає, що 02 березня 2020 року він запізнився на службу з поважної причини (болісного стану лівої ноги), про що він доводив до командування в/ч у своєму поясненні з цього приводу, а тому вважає, що у даному випадку, з урахуванням його попередньої служби та численних заохочень до цього, з огляду на моральні засади щодо об'єктивності і неупередженості, у командира в/ч були відсутні достатні правові підстави для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани.
Що ж стосується наказу №157 від 09 квітня 2020 року, яким позивачу також була оголошена сувора догана за його відсутність на території в/ч НОМЕР_1 04 березня 2020 року в період з 14:00 год. по 16 год. 45 хв., зазначає, що ці дії були вчинені ним фактично у стані крайньої необхідності, коли після вчинення відносно нього 02 березня 2020 року командиром в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 протиправних насильницьких дій, діючи на свій захист, він не мав можливості іншим шляхом своєчасно особисто звернутися з письмовою заявою про злочин до ТУ ДБР у м. Миколаєві в інтервалі часу з 08:00 до 17:00 год., а 03.03.2020 і до обідньої перерви 04.03.2020, керівництво в/ч не дозволяло йому відлучатися з території військової частини навіть у зв'язку з необхідністю звернення за медичною допомогою до хірурга у військовий госпіталь, хоча того дня він не перебував у наряді.
У зв'язку з викладеним, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання зазначеної ухвали позивачем усунуто недоліки та приведено позовну заяву у відповідність до вимог ст. 161 КАС України, у зв'язку з чим, ухвалою суду від 26.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
22.06.2020 судом отримано від відповідача відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначає, що оскаржувані накази є правомірними, оскільки були прийняті за наслідками проведення службових розслідувань у ході яких було встановлено, що позивач у кожному конкретному випадку допускав порушення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України без відповідних поважних причин. Також, у вказаному відзиві відповідач просив розглядати справу в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
22.06.2020 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій заперечував проти доводів, викладених у відзиві відповідачем, підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Ухвалою суду від 26.06.2020 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін було відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що молодший сержант ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) проходив військову службу за контрактом у військовому званні “молодший сержант” на посаді оператора взводу спеціального радіоперехоплення роти радіоперехоплення радіобатальйону управління військової частини НОМЕР_1 , відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.09.2018 №16-РС.
До військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 був переведений за власним бажанням, у зв'язку з сімейними обставинами з військової частини НОМЕР_2 (підпорядкована військовій частині НОМЕР_1 ), де з 05.04.2018 до переводу проходив військову службу за контрактом.
Відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2020 №92 "Про призначення службового розслідування стосовно молодшого сержанта ОСОБА_4 за фактом порушення ним порядку подання рапортів, звернень та заяв", начальником служби пожежної безпеки управління військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_5 , було проведено службове розслідування, в ході якого встановлено, що 28.01.2020 позивач звернувся письмово з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 з проханням про переведення його до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження ним військової служби в даній військовій частині, у зв'язку з фактичним проживанням його малолітньої дитини разом з батьками похилого віку у м. Глухові, Сумської області, при цьому, порушивши порядок звернення до командирів (начальників), а саме не звернувся з відповідним рапортом до свого безпосереднього начальника (а.с.130-140).
У зв'язку з вищевикладеними обставинами, відповідач прийняв оскаржуваний наказ від 27.03.2020 №130 «Про результати службового розслідування за фактом порушення подання рапортів, звернень та заяв молодшим сержантом ОСОБА_3 », відповідно до якого за фактом порушення порядку подання рапортів, звернень та заяв, оператору роти радіоперехоплення радіобатальйону управління військової частини НОМЕР_1 молодшому сержанту ОСОБА_1 було оголошено “ДОГАНУ”.
Суд, задовольняючи позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування наказу від 27.03.2020 №130 «Про результати службового розслідування за фактом порушення подання рапортів, звернень та заяв молодшим сержантом ОСОБА_3 », зазначає, що відповідно до ч.ч. 14, 16 розділу 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що позивачем дійсно було порушено ч.14 розділу 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, оскільки позивач не звернувся до свого безпосереднього начальника, а відразу звернувся з відповідним рапортом до командира військової частини.
Доводи позивача про те, що ним усно було здійснено відповідне звернення до безпосередніх своїх командирів, спростовуються письмовими поясненнями, наданими командиром відділення та командиром батальйону (а.с.139-140).
Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що відповідач оскаржуваним наказом від 27.03.2020 №130, наклав на позивача дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани, при цьому, не зазначаючи жодних негативних наслідків у діях позивача, окрім посилання на те, що вказана відповідальність потрібна для недопущення подібних випадків у подальшому.
Враховуючи викладене, суд констатує, що обраний відповідачем вид дисциплінарної відповідальності не є співмірним з допущеним позивачем порушенням, тобто відповідач протиправно оголосив позивачу догану, у зв'язку з чим пункт перший оскаржуваного наказу від 27.03.2020 №130 є протиправним та підлягає скасуванню. Інша частина спірного наказу є правомірною оскільки вказані дії позивача мали місце.
Щодо позовних вимог про скасування наказу №131 від 27 березня 2020 року «Про результати службового розслідування по факту не виходу на службу без поважних причин молодшого сержанта ОСОБА_4 », судом встановлено, що відповідач у вказаному наказі зазначив, що за запізнення на ранкове шикування, порушення розпорядку дня військової частини НОМЕР_1 , порушення вимог статтей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, частини 3, 5, 6, пункту 1 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, в якому молодший сержант ОСОБА_6 ознайомився із законами та іншими нормативно - правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно взяв на себе зобов'язання свято і неухильно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати вимоги військових Статутів, накази командирів (начальників), знати та сумлінно виконувати службові обов'язки за посадами, які займатиме протягом року Контракту, а також особливі обов'язки, визначені Статутами Збройних Сил України, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, удосконалювати свою виучку і майстерність, оператору взводу спеціального радіоперехоплення роти радіоперехоплення радіобатальйону військової частини НОМЕР_1 молодшому сержанту ОСОБА_7 було оголошено “СУВОРУ ДОГАНУ”.
Відповідно до акту службового розслідування від 10.03.2020 правопорушення, яке стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу, є невихід позивача на службу без поважних причин до трьох годин.
Так, відповідно до пояснень, наданих під час проведення службового розслідування, позивач зазначив, що 02.03.2020 запізнився на шикування, оскільки о 8:15 год. вийшов з місця проживання до зупинки маршрутного таксі №102, яке відправляється до с. Галицинове о 8:30 год., під час руху відчув різкий біль в області мізинця лівої ноги та відчув, що він став вологим. Зупинившись біля найближчої лавки, зняв взуття та оглянув ліву ногу, після чого побачив, що палець кровоточить, він перемотав його хустинкою, зупинив кров та пішов далі до зупинки. На зупинці він зателефонував своєму командиру роти майору ОСОБА_8 , пояснивши, що він запізнюється. ОСОБА_9 відповів, щоб молодший сержант ОСОБА_6 в будь-якому разі прибув на шикування. Після цього, молодший сержант ОСОБА_6 зателефонував до служби таксі за номером 994, яке приїхало о 8:43 год. До КПП військової частини НОМЕР_1 він прибув о 9:10 год. Зайшовши на територію військової частини він побачив, що особовий склад приступив до проходження урочистим маршем, щоб не заважати співслужбовцям, зупинився біля КПП та після завершення шикування одразу підійшов до майора ОСОБА_8 та доповів про своє прибуття.
Вказані підстави запізнення на шикування відповідач визнав як неповажні, у зв'язку з чим і прийняв оскаржуваний наказ.
Разом з тим, у ході проведення службового розслідування посадовими особами відповідача були відібрані пояснення у інших службових осіб відповідача щодо вищевказаних обставин.
Так, відповідно до пояснень командира роти радіоперехоплення радіобатальйону управління військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_8 , він вказує, що о 8:39 год. йому зателефонував молодший сержант ОСОБА_6 та доповів, що запізнюється на шикування, бере таксі та їде до військової частини. Окрім цього він жалівся, що йому важко ходити. На службу молодший сержант ОСОБА_6 прибув о 9:10 год.
Відповідно до пояснень головного старшини радіобатальйону управління військової частини НОМЕР_1 старшого прапорщика ОСОБА_10 , 02.03.2020 перед розводом на заняття о 8:50 год., було виявлено відсутність молодшого сержанта ОСОБА_4 . Командир роти майор В. Біжко доповів, що молодший сержант ОСОБА_6 зателефонував та повідомив, що запізнюється на шикування. Останній прибув на службу о 9:10 год. Також старший прапорщик ОСОБА_11 зазначив, що він провів з молодшим сержантом ОСОБА_3 бесіду та взяв письмове пояснення по факту несвоєчасного прибуття на службу, в якому останній зазначив, що запізнився через погіршення стану здоров'я.
Відповідно до пояснень начальника медичної служби управління військової частини НОМЕР_1 майора медичної служби ОСОБА_12 , 02.03.2020 близько 13:00 год. молодший сержант ОСОБА_6 звернувся за медичною допомогою, при собі не мав медичної книги батальйону. Останній скаржився на мозолі обох стоп, які викликають біль під час ходьби, що і стало причиною запізнення на службу 02.03.2020. Також майор медичної служби ОСОБА_12 зазначив, що під час медичного огляду на ногах молодшого сержанта ОСОБА_4 дійсно були виявлені мозолі, які необхідно лікувати. Медичний огляд проходив в присутності капітана ОСОБА_13 , чергового фельдшера ОСОБА_14 , фельдшера медичного пункту працівника Збройних Сил України Л. Зубрицької. Представниками медичної служби молодшому сержанту ОСОБА_7 було надано відповідні рекомендації, почуте йому не сподобалося, він вдягнув взуття та вибіг з кабінету. Також останньому було наголошено на необхідність принести книгу хворих радіобатальйону для здійснення записів, але він так і не повернувся.
Усі вищезазначені пояснення були викладені відповідачем у акті службового розслідування та, як зазначає відповідач, враховуючи систематичність, стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу.
Суд не погоджується з висновком відповідача щодо відсутності поважності причини запізнення позивача на ранкове шикування 02.03.2020 на десять хвилин, у зв'язку з наступним.
Так, позивачем дійсно здійснено запізнення на шикування, однак як самостійно встановлено відповідачем, вказане запізнення є наслідком об'єктивних обставин, а саме болісного стану ноги позивача, що підтверджується поясненнями майора медичної служби ОСОБА_12 (а.с.102). Позивач, діючи відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, повідомив про вказану обставину безпосереднього керівника та вжив відповідних заходів для максимально швидкого прибуття до місця служби.
У зв'язку з викладеним, суд констатує, що запізнення позивача на ранкове шикування 02.03.2020 сталося з поважних причин, а тому, оскаржуваний наказ №131 від 27 березня 2020 року «Про результати службового розслідування по факту не виходу на службу без поважних причин молодшого сержанта ОСОБА_4 », є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо підстав та правомірності прийняття відповідачем наказу №157 від 09 квітня 2020 року «Про результати службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_3 », відповідно до якого за самовільне залишення місця служби без поважних причин більше 3 годин в умовах особливого періоду, оператору взводу спеціального радіоперехоплення роти радіоперехоплення радіобатальйону військової частини НОМЕР_1 молодшому сержанту ОСОБА_7 було оголошено “СУВОРУ ДОГАНУ”, судом встановлено наступне.
Вказаний наказ був прийнятий за наслідками проведення відповідного службового розслідування.
Так, відповідно до змісту акту службового розслідування (а.с.110), 04.03.2020 під час контрольної перевірки перед шикуванням особового складу радіобатальойну військової частини НОМЕР_1 о 13 год. 55 хв., старший сержант ОСОБА_15 виявив відсутність на службі молодшого сержанта ОСОБА_4 та відразу доповів про це заступнику командира радіобатальйону військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_16 . Багаторазові спроби додзвонитись до молодшого сержанта ОСОБА_4 , щоб дізнатись про його місце перебування результату не принесли, даний військовослужбовець просто не брав слухавку або телефон був вимкнений. Черговий по контрольно-пропускному пункту (КПП) військової частини повідомив, що молодший сержант ОСОБА_6 вийшов за територію військової частини близько 13 год. 00 хв. та назад не повертався.
Відповідач зазначає, що відповідно статті 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України розподіл часу у військовій частині протягом доби і протягом тижня здійснюється згідно з розпорядком дня, яким встановлюється виконання основних заходів повсякденної діяльності, навчання й побуту особового складу підрозділів, штабів. Розпорядок дня встановлюється командиром (начальником) відповідно до завдань, покладених на військову частину та залежно від пори року.
Так, розпорядок дня визначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2019 року №604 "Про організацію служби військ і бойового навчання у військовій частині на 2020 рік". Відповідно до Додатку 2 цього наказу, обід для офіцерів, військовослужбовців за контрактом та працівників ЗС України починається з 13 год. 00 хв. та продовжується до 14 год. 00 хв. В цей час особовий склад (крім військовослужбовців строкової військової служби) військової частини може виходити за територію військової частини з особистих питань, але відповідно ст.128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України всі військовослужбовці повинні виконувати розпорядок дня військової частини, а у разі потреби відлучитися, необхідно питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповісти йому про прибуття.
Відповідач зазначає, що молодший сержант ОСОБА_6 порушив вимоги Статуту внутрішньої служби ЗС України. Про своє відлучення з території військової частини НОМЕР_1 не доповів командиру відділення та проводив час на власний розсуд. Як встановлено відповідачем, позивач повернувся до військової частини о 17 год. 10 хв.
У ході проведення службового розслідування, 05.03.2020 позивач надав письмові пояснення у зв'язку з вищевказаними обставинами, у яких зазначив, що 04.03.2020 о 13:30 год. вийшов за територію в/ч НОМЕР_1 і поїхав до територіального відділення ДБР, щоб подати заяву про злочин щодо нього. Після подання заяви, він повернувся до в/ч НОМЕР_1 о 16:50 год. та доповів про це командиру роти майору ОСОБА_17 о 17:00 год.
Оскаржуючи вказаний наказ, позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що дії позивача, які стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу, були вчинені позивачем фактично у стані крайньої необхідності, коли після вчинення відносно нього 02 березня 2020 року командиром в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 протиправних насильницьких дій, позивач, діючи на свій захист, не мав можливості іншим шляхом своєчасно особисто звернутися з письмовою заявою про злочин до ТУ ДБР у м. Миколаєві.
Суд не погоджується з доводами позивача щодо підстав для скасування наказу №157 від 09 квітня 2020 року «Про результати службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_3 », у зв'язку з наступним.
Визначення «особливого періоду» передбачено в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, у якому зазначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Верховний Суд в своєму листі від 13 липня 2018 року № 60-1543/0/2-18 роз'яснив, що особливий період в державі діє і на сьогодні.
Згідно з пунктами 1, 3 частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Про особливий період несення військової служби та порядок проходження військової служби молодший сержант ОСОБА_1 при підписанні контракту був повідомлений.
Відповідно до статті 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України розподіл часу у військовій частині протягом доби і протягом тижня здійснюється згідно з розпорядком дня, яким встановлюється виконання основних заходів повсякденної діяльності, навчання й побуту особового складу підрозділів, штабів. Розпорядок дня встановлюється командиром (начальником) відповідно до завдань, покладених на військову частину, та залежно від пори року. На виконання вказаних положень розпорядок дня визначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 грудня 2019 року №604 «Про організацію служби військ і бойового навчання у військовій частині на 2020 навчальний рік».
Статтею 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України всі військовослужбовці повинні виконувати розпорядок дня військової частини; у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.10.2018 № 254, ОСОБА_1 приступив до виконання службових обов'язків за посадою оператора взводу спеціального радіоперехоплення роти радіоперехоплення радіобатальйону управління військової частини НОМЕР_1 , про що зроблено відмітку у військовому квитку військовослужбовця.
Як встановлено судом, та що не заперечується позивачем, під час обідньої перерви він самовільно залишив військову частину, при цьому, всупереч вимогам Статуту, не повідомив про це командира та не отримав відповідного дозволу. Повернувся до військової частини приблизно о 17:00 годині.
Суд зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України не визначає поняття крайньої необхідності, однак вказане поняття має Кодекс України про адміністративні правопорушення.
Згідно статті 18 КУпАП крайньою необхідністю є дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Відповідно до матеріалів справи, судом встановлено існування неприязних стосунків позивача із командиром військової частини, які виникли після висловлення військовослужбовцем клопотання щодо переводу в іншу частину. Разом з тим, доводи позивача не пояснюють, яка саме небезпека була усунена залишенням ним військової частини та те, що іншого способу усунути цю небезпеку, як окрім залишення військової частини не було, і що заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.
Суд вважає, що самовільне (без відповідного дозволу) залишення військовослужбовцем військової частини в період особливого періоду, навіть для подання заяви до територіального підрозділу ДБР, при цьому не виконавши вимоги Статуту щодо повідомлення про злочин, не може бути розцінене як стан крайньої необхідності, для військовослужбовця.
У зв'язку викладеним, оскаржуваний наказ №157 від 09 квітня 2020 року «Про результати службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_3 » є правомірним.
Окрім того, суд зазначає, що у зв'язку з самовільним залишенням позивачем військової частини (місця проходження служби) 04.03.2020, відповідачем був складений протокол про військове адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.172-11 КУпАП, від 12 березня 2020 року, серії А3767 №3.
Відповідно до постанови Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27.05.2020 у справі 477/459/20, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статтею 172-11 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі ста сорока п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 2465 грн. 00 коп.
Вказана постанова суду за наслідками апеляційного перегляду Миколаївським апеляційним судом, постановою від 08.07.2020 була залишена без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_1 - підполковника ОСОБА_2 №157 від 09 квітня 2020 року «Про результати службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини молодшим сержантом Л. Демченком» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" і такий ним не сплачувався, про понесення будь-яких інших судових витрат позивач не заявляв.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в особі командира військової частини - підполковника ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт перший наказу командира Військової частини НОМЕР_1 - підполковника ОСОБА_2 №130 від 27 березня 2020 року «Про результати службового розслідування за фактом порушення подання рапортів, звернень та заяв молодшим сержантом Л. Демченком» щодо оголошення ОСОБА_1 догани.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 - підполковника ОСОБА_2 №131 від 27 березня 2020 року «Про результати службового розслідування по факту не виходу на службу без поважних причин молодшого сержанта Л. Демченка».
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Глазько