22 липня 2020 р. Справа №480/2662/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 )), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2019 по 30.03.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_4 (в/ч НОМЕР_1 ). Наказом від 02.08.2019 №222-ОС позивач був виключений зі списків особового складу військової частини. На момент звільнення позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Індексація була перерахована позивачу лише 30.03.2020. Оскільки сума індексації не була виплачена позивачу в день звільнення, відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач з позовними вимогами не погодився, у відзиві на позовну заяву зазначив, що на військовослужбовців не поширюються норми трудового законодавства, а проходження військової служби та виплата грошового забезпечення регулюються спеціальним законодавством. Оскільки трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, норми КЗпП України в частині виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій заперечував проти доводів, викладених у відзиві відповідачем, підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_4 (в/ч НОМЕР_1 ).
Наказом начальника 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 02.08.2019 № 222-ОС припинено (розірвано) контракт з позивачем та виключено його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с. 10).
Позивач зазначає, що у день звільнення йому не була виплачена індексація грошового забезпечення. З вимогами про стягнення вказаних сум позивач до суду не звертався, питання виплати вказаних сум вирішувалось сторонами у позасудовому порядку.
Відповідно до матеріалів справи, а саме виписки по банківському рахунку позивача (а.с.11), 30.03.2020 на його рахунок було зараховано 46618,94 грн., що не заперечувалось представником відповідача у відзиві.
У зв'язку з викладеним, судом встановлено, що затримка невиплати з 02.08.2019 по 30.03.2020 складає 241 календарний день.
Таким чином, при звільненні позивача з військової служби з ним не було проведено повного розрахунку, у зв'язку із чим ОСОБА_1 просить зобов'язати відповідача виплатити на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2019 по 30.03.2020.
Відповідач, заперечуючи проти вказаних вимог, посилається виключно на те, що на спірні правовідносини не можуть бути поширені норми ст.116 та ст.117 КЗпП України, оскільки спірні правовідносини виникли між військовою частиною та військовослужбовцем.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Оскільки, в день звільнення позивача - 02.08.2019 відповідачем не було здійснено з ним остаточного розрахунку, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Для розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні враховується сума середньоденного грошового забезпечення позивача та кількість днів затримки.
Так, середньоденний заробіток позивача обрахований судом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" та витягу з розрахунково-платіжної відомості за останні повні два місяця служби позивача (а.с. 30), та складає - 345,56 грн. (10488,40+10590,84/61).
Кількість днів затримки з 02.08.2019 по 30.03.2020 складає 241 календарний день. Таким чином, сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку складає 83279,96 грн. (345,56 * 241).
Приходячи до висновку про часткове задоволення позовних вимог, суд зазначає, що за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), - згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Крім того, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Суд зазначає, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Відтак, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
За наведених обставин, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку (83279,96 грн.) зі встановленим розміром заборгованості (46616,32 грн.), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 20819,99 грн. (25% від суми середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення.).
Такий висновок суду узгоджується із позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 15.05.2020 по справі № 520/12030/19.
Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають частковому задоволенню в розмірі суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 20819,99 грн.
Щодо доводів відповідача, що на спірні відносини не поширюються вимоги ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд зазначає наступне.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
Стосовно вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум, суд зазначає, що вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах відбувається шляхом зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Сумського прикордонного загону судові витрати в розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 14321759) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2019 по 30.03.2020 у розмірі 20819,99 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) суму судового збору в розмірі 840,80 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Глазько