Справа № 420/5134/20
23 липня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бжассо Н.В.,
за участі секретаря судового засідання Музики І.О.,
за участі сторін:
представника позивача Притули Н.В. (згідно довіреності)
представника відповідача Острогляда В.Ю. (згідно витягу),
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове держане соціальне страхування
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, за результатом розгляду якого, позивач просить суд:
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області № Ф-142262-50 від 10.02.2020 року про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 29293,44 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області судовий збір у розмірі 840,80 грн.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що 09.06.2020 року у поштовому відділенні № 58, він отримав рекомендований лист з вимогою № Ф-142262-50 від 10.02.2020 року про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 29293,44 грн. Позивач зазначає, що 19.09.2005 року позивач був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, та перебуває на загальній системі оподаткування. Фактично, більше десяти років позивач підприємницьку діяльність не здійснює та доходи, як ФОП не отримує. Позивач зазначає, що згідно з відомостями Електронного кабінету платника податків, відповідач з 2017 року нараховує позивачу, як фізичній особі-підприємцю, ЄСВ. Позивач зазначає, що особа, яка зареєстрована як ФОП, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. З 01.10.2010 року та по теперішній час позивач працює в ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур». За весь цей період підприємство сплачувало за позивача, як за найманого працівника, встановлені чинним законодавством України податки і збори, у тому числі, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в повному обсязі та в установлені строки.
Ухвалою суду від 19.06.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 20.07.2020 року.
07.07.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який, ГУ ДПС в Одеській області вважає позов необґрунтованим та таким, що не належить до задоволення. Представник відповідача зазначає, що ФОП ОСОБА_1 перебував на обліку у Київському районі Приморській ДПІ Південного управління в м. Одесі ГУ ДПС в Одеській області з 19.09.2005 року по 25.06.2020 року як фізична особа-підприємець, а відтак, починаючи з 01.01.2017 року, був платником єдиного внеску, визначеним п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Представник відповідач зазначає, що з 01.01.2017 року базою нарахування єдиного внеску є не тільки дохід фізичної особи-підприємця, а сам факт реєстрації фізичної особи - підприємцем без отримання доходу за певний період. Отримана позивачем заробітна плата, як найманого працівника, та факт реєстрації фізичною особою підприємцем без отриманого доходу є різними базами нарахування єдиного внеску, які не виключають один одного.
Представник позивач під час судового розгляду справи позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Суд вислухав представників сторін, розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками справи докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
19.09.2005 року ОСОБА_1 зареєстрований Виконавчим комітетом Одеської міської ради у якості фізичної особи-підприємця за № 25560000000020735.
Згідно з повідомленням № 416/06.10.15 УПФУ в Приморському районі м. Одеси 29.09.2005 року взято на облік ФОП ОСОБА_1 .
Суд встановив, що згідно із записами трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 02.08.1989 року та довідкою від 15.06.2020 року № 75-05/вк, ОСОБА_1 з 01.10.2010 року по теперішній час працює в ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» начальником відділу транспортної та складської логістики.
Відповідно до довідки від 12.06.2020 року № 164 та відомостей з форми ОК-7 про ОСОБА_1 , ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» з 01.10.2010 року по теперішній час сплачує за ОСОБА_1 податки і збори, в тому числі, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як за найманого працівника.
10.02.2020 року ГУ ДПС в Одеській області виставлено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-142262-50 за платежем - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 29 293,44 грн.
Під час розгляду справи суд встановив, що вказана сума недоїмки нараховувалася ОСОБА_1 , починаючи з 2017 року. Разом з тим, у вказаному періоді позивач, які ФОП, фактично доходів не отримував, що відповідачем не спростовано.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
Єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктами 1, 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
За приписами ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 зазначив: «відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.»
Суд встановив, що позивач є найманим працівником та з 01.10.2010 року працює на підприємстві ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР», яким за ОСОБА_1 сплачується єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як за найманого працівника. У періоді, за який позивачу нарахована недоїмка зі сплати єдиного внеску, ОСОБА_1 фактично підприємницьку діяльність не здійснював та дохід не отримував.
Враховуючи викладене, з урахування висновків Верховного Суду, що наведені у постанові від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19, суд робить висновок про наявність підстав для визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області від 10.02.2020 року № Ф-142262-50 зі сплати єдиного внеску в сумі 29293,44 грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов належить до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд встановив, що за звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № ПН723 від 15.06.2020 року.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 94, 139, 243, 245, 246, 250, 262, 295 КАС України, суд
Задовольнити позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове держане соціальне страхування.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 10 лютого 2020 року № Ф-142262-50 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове держане соціальне страхування у сумі 29 293 (двадцять дев'ять тисяч двісті дев'яносто три) грн. 44 копійки.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ: 43142370) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ: 43142370, адреса: вул. Семінарська, буд. 5, м. Одеса, 65044).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 23 липня 2020 року.
Суддя Н.В. Бжассо
.