справа №1.380.2019.005290
17 липня 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клименко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження у загальному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Галицького районного суду м. Львова про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку (суддівську винагороду) за час вимушеного прогулу,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Галицького районного суду м. Львова (Відповідач), в якому, з урахуванням заяв про зміну предмету позову від 21.11.2019 року, від 02.12.2019 року, від 17.06.2020 року та від 18.06.2020 року, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Галицького районного суду м. Львова №106/К від 16 вересня 2019 року «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Галицького районного суду м. Львова №143/к від 05 листопада 2019 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Галицького районного суду м. Львова №152/к від 02 грудня 2019 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Галицького районного суду м. Львова №83/к від 19 травня 2020 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Галицького районного суду м. Львова;
- стягнути з Галицького районного суду м. Львова на користь ОСОБА_1 середній заробіток (суддівську винагороду) за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що Вища рада правосуддя Рішенням від 04 квітня 2019 року № 1044/0/15-19 відмовила у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду міста Львова.
16 вересня 2019 року в.о. голови Галицького районного суду м. Львова видано наказ №160/К «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова».
Позивач вважає таке рішення протиправними і просить врахувати, що аналіз норм ст. ст. 24, 119, 125 та Розділу ІІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VІІІ не надає підстави для прийняття спірного наказу, оскільки позивач відрахований зі штату суду на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 04 квітня 2019 року № 1044/0/15-19 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді», який не є належним актом про звільнення судді.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Позивач зазначає, що частина відпуски, яка надавалась позивачу згідно заяви від 03 вересня 2019 року та повинна була бути продовжена на відповідну кількість днів хвороби, не пов'язана з бажанням працівника отримати відпустку перед його звільненням. Вона надана згідно заяви позивача, тобто у загальному порядку черговості надання щорічних основних відпусток. Бажання працівника про надання йому невикористаної відпустки перед звільненням на підставі норми статті 3 Закону України «Про відпустки» могло бути застосовано після закінчення такої. Таким чином, позивач був звільнений під час перебування на листку непрацездатності та у щорічній основній відпустці, що є порушенням частини 4 статті 40 КЗпП України.
Саме тому просить визнати протиправними та скасувати накази Галицького районного суду м. Львова №106/К від 16 вересня 2019 року «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова», №143/к від 05 листопада 2019 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова», №83/к від 19 травня 2020 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова», поновити ОСОБА_1 на посаді судді Галицького районного суду м. Львова та стягнути з Галицького районного суду м. Львова на користь ОСОБА_1 середній заробіток (суддівську винагороду) за час вимушеного прогулу.
Позивач позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити. 17 червня 2020 року подав клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідач у поданому на позовну заяву відзиві проти позову заперечив з підстав, що відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №1044/0/15-19 від 04 квітня 2019 року «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду м. Львова» відмовлено у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду м. Львова.
Відповідач зазначив, що копія даного рішення надійшла до Галицького районного суду м. Львова 03 травня 2019 року супровідним листом в якому вказано, що згідно із статтею 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
Крім того, 03 вересня 2019 року об 11:24 год. електронною поштою до суду було надіслано лист Голови Вищої ради правосуддя №31362/0/9-19 від 22.08.2019 про бездіяльність голів судів щодо невидання наказів відповідно до п.4 ст.24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та лист Голови Ради суддів України №9-рс-806/19-вих від 03 вересня 2019 року із аналогічним змістом.
Наказом в.о. голови суду №106/К від 16 вересня 2019 року суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату Галицького районного суду м. Львова з 15 листопада 2019 року. Зазначає, що позивачу неодноразово переносились відпустки відповідно до поданих заяв та листків непрацездатності, тому відповідач вважає, що спірні накази винесені відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням права ОСОБА_1 на отримання невикористаних відпусток відповідно до Закону України «Про відпустки».
Просить врахувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 лютого 2018 року (справа №800/164/17), залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 серпня 2018 року (справа №П/9901/81/18), в якому зазначено, що положення трудового законодавства щодо прийняття на роботу, порядку звільнення з роботи на суддів не поширюються.
Саме тому відповідач вважає вимоги позивача, викладені в позовній заяві необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, розгляд справи здійснювати у відсутності представника Галицького районного суду м. Львова.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 18 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою від 05 грудня 2019 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів відповідно до вимог ч.4 ст.173 КАС України.
Ухвалою від 11 лютого 2020 року задоволено заяву позивача від 10.02.2020 року і зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №9901/238/19.
Ухвалою від 19 червня 2020 року клопотання позивача від 17.06.2020 року задоволено, провадження у справі поновлено.
Ухвалою від 19 червня 2020 року підготовче провадження у справі №1.380.2019.005290 закрито, призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження відповідно до ч.3 ст.194 КАС України.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Указом Президента України від 18.10.2013 №571/2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Сніжнянського міського суду Донецької області строком на п'ять років.
Указом Президента України від 14.02.2015 №81/2015 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Галицького районного суду міста Львова в межах п'ятирічного строку.
Відповідно до наказу Галицького районного суду міста Львова від 24.02.2015 №11/К, ОСОБА_1 вважається таким, що приступив до виконання обов'язків на посаді судді цього суду з 24.02.2015.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 31.07.2018 №1415/ко-18 визначено, що суддя Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання набрав 756,6 бали та визнаний таким, що відповідає займаній посаді. Рішенням ВККС від 22.10.2018 №479/дс-18 рекомендовано призначити позивача на посаду судді Галицького районного суду міста Львова.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 №1044/0/15-19 відмовлено у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду міста Львова з підстав, передбачених 127, 131 Конституції України, статті 69, частин вісімнадцятої, дев'ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтей 3, 30, 34, 36, 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Дане рішення Вищої ради правосуддя оскаржено позивачем в судовому порядку, за наслідками розгляду якого Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі №9901/238/19 було визнано протиправним та скасовано Рішення Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 №1044/0/15-19 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду міста Львова».
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2020 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі №9901/238/19 скасовано, ухвалене нове рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.
Копія рішення Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 №1044/0/15-19 надійшла до Галицького районного суду м. Львова 03 травня 2019 року супровідним листом, в якому вказано, що згідно із статтею 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
03 вересня 2019 року на адресу Галицького районного суду м. Львова було надійшов лист Голови Ради суддів України №9-рс-806/19-вих від 03 вересня 2019 року із додатком: копією листа Голови Вищої ради правосуддя №31362/0/9-19 від 22.08.2019 про бездіяльність голів судів щодо невидання наказів відповідно до п.4 ст.24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Галицьким районним судом м. Львова 04.09.2019 року було повідомлено Вищу раду правосуддя про те, що станом на 04.09.2019 року суддя ОСОБА_1 перебуває у щорічній основній відпустці до 13 вересня 2019 року включно, яка йому надана наказом №171/в від 14.08.2019 року і одночасно перебуває на лікарняному (а.с.80).
Матеріалами справи підтверджено (а.с.59-76), що щорічна відпустка ОСОБА_1 неодноразово переносилася у зв'язку із наданими листками непрацездатності та заявами позивача починаючи з 03 червня 2019 року.
16 вересня 2019 року в.о. голови Галицького районного суду м. Львова видано наказ №160/К «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова», у п. 1 якого зазначено: Відрахувати суддю Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 з 15 листопада 2019 року зі штату Галицького районного суду м. Львова у зв'язку із припиненням повноважень судді.
Згодом, до даного наказу внесено зміни наказом Галицького районного суду м. Львова №143/к від 05 листопада 2019 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова», змінивши дату відрахування з 15 листопада 2019 року на 13 січня 2020 року.
Наказом Галицького районного суду м. Львова №152/к від 02 грудня 2019 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова» внесено зміни до спірного наказу змінивши дату відрахування з 13 січня 2020 року на 01 лютого 2020 року.
Наказом Галицького районного суду м. Львова №83/к від 19 травня 2020 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова» внесено зміни щодо дати відрахування позивача з 09 травня 2020 року на 19 травня 2020 року, що є останнім днем його відпустки.
Предметом спору у даній справі є правомірність прийняття наказу про відрахування позивача зі штату суду та наказів про внесення змін до нього.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень статті 128 Конституції України (у редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду судді) перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (надалі Закон № 1401-VIII) внесено зміни до Конституції України, зокрема, пункт 1 частини першої статті 131 Конституції України викладено у такій редакції: «В Україні діє Вища рада правосуддя, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду...».
Крім того, Законом №1401-VIII в новій редакції також викладено положення статті 128 Конституції України та вказано, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.
Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом (частини перша та друга вказаної статті Закону).
Тобто, у новій редакції вказаної статті відсутні положення стосовно «першого» п'ятирічного строку призначення на посаду професійного судді.
Також Законом №1401-VIII розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 161, підпунктом 2 якого передбачено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
За приписами пункту 17 та 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (надалі Закон № 1402-VIII) повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв'язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.
Матеріали та рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності цим Законом Верховною Радою України рішення не прийнято, направляються Верховною Радою України до Вищої ради правосуддя протягом десяти днів з дня набрання ним чинності. Вища рада правосуддя на своєму засіданні у пленарному складі вирішує питання щодо кожного судді про його призначення або відмову у призначенні з одночасним поверненням матеріалів Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.
Згідно з частиною сімнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII за результатами конкурсного добору Вища кваліфікаційна комісія суддів України надсилає до Вищої ради правосуддя відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями.
Відповідно до внесеної Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рекомендації Вища рада правосуддя на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду (частина вісімнадцята статті 79 вказаного Закону).
Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.
Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей (частина дев'ятнадцята статті 79 вказаного Закону).
За правилами частини двадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII у разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом.
Положеннями частини першої статті 125 Закону № 1402-VIII встановлено, що припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 1402-VIII передбачено, що голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.
Виходячи з системного аналізу вищенаведених норм закону, суд дійшов висновку, що рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді є підставою для припинення повноважень судді, призначеного до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Разом з тим, положеннями статей 24, 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що припинення повноважень судді є підставою для видачі головою суду наказу про припинення трудових відносин з таким суддею.
Отже, ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді унеможливлює його подальше перебування в штаті Галицького районного суду м. Львова, з огляду на наявність розпорядчого акта (рішення Вищої ради правосуддя), з яким пов'язане припинення повноважень позивача.
Аналогічна правова позиція висловлена також у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року (справа №813/2495/17) та від 11 жовтня 2019 року (справа №820/53/18).
Суд відхиляє доводи позивача про те, що Конституцією України не передбачено такої підстави для припинення повноважень судді як ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді, оскільки предметом даного спору не є правомірність підстав призначення чи звільнення позивача з посади судді, а відповідні питання відносяться до повноважень спеціально утвореного органу - Вищої ради правосуддя та перебувають поза компетенцією голови суду.
Водночас, предметом даного спору є правомірність рішення в.о. голови Галицького районного суду м Львова про відрахування позивача зі штату суду, що урегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів», норми якого є спеціальними у спірних відносинах, якими, серед іншого, не передбачено повноважень голови (в.о. голови) місцевого суду надавати правову оцінку стосовно протиправності або правомірності акту Вищої ради правосуддя при прийнятті наказу.
Позивач помилково прирівнює здійснення суддею правосуддя на професійній основі до трудових відносин.
Так, суддя, будучи зарахованим до штату суду, перебуває у трудових відносинах із судом, що проявляється, зокрема, в отриманні заробітної плати за рахунок бюджетних коштів (яка, також є предметом регулювання Закону № 1402-VIII), отриманні виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, поширення окремих положень трудового законодавства щодо робочого часу і часу відпочинку. Але усі ці та інші аспекти професійної діяльності судді пов'язані з перебуванням на посаді судді, правовий статус якого визначається насамперед здійсненням правосуддя.
Суд зазначає, що дати прийняття рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді та фактичного відрахування зі штату суду за наказом голови суду можуть не збігатися в часі і останнє рішення буде прийнято пізніше. Однак це не змінює суті цих правовідносин, адже відмова у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді і як наслідок виключення зі штату суду слід розглядати з урахуванням правового статусу судді, який відмінний від правового статусу працівника у трудових правовідносинах.
Тому суд не може погодитися з доводами позивача, що наказ в.о. Голови суду про виключення зі штату суду є тим рішенням, з яким пов'язується подальше перебування особи на посаді судді. У цих правовідносинах зумовлені перебуванням на посаді судді гарантії соціального забезпечення не мають визначального/пріоритетного значення; трудові відносини судді припиняються (на підставі рішення Вищої ради правосуддя), незалежно, зокрема, від перебування на лікарняному у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Як було зазначено судом, що Рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 №1044/0/15-19 відмовлено у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду міста Львова з підстав, передбачених 127, 131 Конституції України, статті 69, частин вісімнадцятої, дев'ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтей 3, 30, 34, 36, 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Отримавши таке рішення Голова суду на підставі статті 125 Закону № 1402-VIII був зобов'язаний видати наказ про виключення ОСОБА_1 зі штату суду і положення КЗпП, у тому числі ті, на які звертає увагу позивач, до правовідносин, пов'язаних з припиненням повноважень судді, не застосовуються. Тобто, на суддю як на посадову особу з особливим правовим статусом не розповсюджуються загальні норми трудового законодавства, а тому доводи позивача щодо звільнення під час перебування на листку непрацездатності та у щорічній основній відпустці суд не вважає необґрунтованими.
За схожих фактичних обставин і подібного правового регулювання таку позицію Верховний Суд неодноразово висловив у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 160/1640/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 804/1938/18, від 29 квітня 2020 року у справі №815/5811/16, від 11 червня 2020 року у справі №820/3333/18 (№К/9901/61675/18).
За таких обставин та наведеного правового регулювання, підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу Галицького районного суду м. Львова №106/К від 16 вересня 2019 року «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова» у суду відсутні.
Оскільки суд не знайшов підстав для визнання протиправним та скасування наказу №106/К від 16 вересня 2019 року «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова», відтак відсутні і підстави для задоволення похідних позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів Галицького районного суду м. Львова №143/к від 05 листопада 2019 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова», №152/к від 02 грудня 2019 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова», №83/к від 19 травня 2020 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова», а також поновити ОСОБА_1 на посаді судді Галицького районного суду м. Львова та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток (суддівську винагороду) за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частин першої другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що під час прийняття спірних наказів №106/К від 16 вересня 2019 року «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова», №143/к від 05 листопада 2019 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова», №152/к від 02 грудня 2019 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова», №83/к від 19 травня 2020 року «Про внесення змін до наказу «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Галицького районного суду м. Львова», відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 139 КАС України повернення судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу, позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову не передбачено.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Галицького районного суду м. Львова (вул. Чоловського, 2, м. Львів, 79018) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку (суддівську винагороду) за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повне рішення складено 23 липня 2020 року.
Суддя Клименко О.М.