20 липня 2020 року м. Кропивницький справа № 640/23800/19
провадження № 2-іс/340/31/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )
до Голованівського управління Головного управління ДФС у Кіровоградській області (26500, Кіровоградська область, Голованівський район, смт. Голованівськ, вул. Паркова, 11, код ЄДРПОУ - 39393501)
проскасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом в якому просить суд:
- скасувати вимогу №Ф-93787-50 від 05.03.2019 року, надіслану ГУ ДФС у Кіровоградській області, як протиправну та безпідставну;
- зобов'язати відповідача зняти з обліку органів ДФС України фізичну особу підприємця ОСОБА_1 , як таку, що знята з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позову зазначено, що спірною вимогою від №Ф-93787-50 від 05.03.2019 року їй визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску на суму 18276,72 грн. Позивачка стверджує, що спірна вимога є протиправною, оскільки вона не є платником єдиного соціального внеску, оскільки станом на 01.01.2004 рік державну реєстрацію вже було скасовано та підтверджується відсутністю відомостей про неї як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вважає, що оскаржувана вимога є протиправною, оскільки підприємницька діяльність припинено.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав. Копію ухвали від 13.09.2019 отримав, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.65).
Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Водночас, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 року відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (а.с.74).
Згідно частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 2 статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт НОМЕР_2 , виданий 15.06.2006 року Гайворонським ВВ УМВС України.
З матеріалів справи вбачається, що 05.03.2019 року Головного управління ДФС у Кіровоградській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-93787-50, якою позивачці станом на 31.01.2019 визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 18276,72 грн. (а.с.5).
Вказана вимога була направлена позивачеві за адресою місця реєстрації.
Судом встановлено, що позивачка 08.04.2019 року звернувся до Голованівського управління ГУ ДФС у Кіровоградській області із заявою про зняття помилково нарахованих коштів про сплату боргу та повідомила, що станом на 01.01.2004 року припинала підприємницьку діяльність (а.с.6,7).
Листом від 26.04.219 Голованівське управління ГУ ДФС у Кіровоградській області повідомило позивачу, що відповідно позивача взято на облік в контролюючому органі 24.10.2003 року №00165 і станом на 25.04.2019 року перебуває на обліку Голованівському управління ГУ ДФС у Кіровоградській області (а.с.9).
21.05.2019 року позивачкою подано до Державної фіскальної служби України скаргу на дії посадових осіб Голованівського управління ГУ ДФС у Кіровоградській області (а.с.11,12).
Рішенням ДФС України від 24.06.2019 року №28725/6/99-99-11-03-02-25 скаргу позивачки залишено без розгляду, у зв'язку з прошенням десятиденного строку подання скарги (а.с.14).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірної вимоги, позивачка звернулася з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування та зобов'язання вчинити певні дії.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», №2390-VІ) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців. Цей Закон набрав чинності з 01 липня 2004 року.
Позивачка вважає, що не має статусу фізичної особи - підприємця, а відтак не є суб'єктом сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відповідно до приписів ч.4 ст.4 Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI).
Разом з тим, зазначає, що аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 року в справі № 440/2149/19.
У свою чергу, суд бере до уваги висновки Верховного Суду викладені у постанові від 04.12.2019 року в справі № 440/2149/19 та зазначено про обов'язковість перевірки судами відповідно до Закону №2390-VІ дійсності свідоцтва про державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця та надання правової оцінки обставинам взяття на облік податковим органом.
Досліджуючи спірні правовідносини суд зазначає наступне.
З 01 липня 2004 року розпочав функціонування Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
До 01 липня 2004 року реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснювалась на підставі Закону України «Про підприємництво».
Так, відповідно до ст. 8 Закону України «Про підприємництво», державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, крім об'єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.
Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені цим Законом. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів. У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Пенсійного фонду України.
Також вказаною статтею Закону передбачені умови та порядок скасування державної реєстрації, а саме: скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством. Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Як було зазначено вище, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV набрав чинності з 01 липня 2004 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 цього Закону, для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу - підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів подання такої заяви позивача.
Згідно з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 01 липня 2010 року № 2390-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону).
Відповідно до п. 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців. Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. (п. 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону).
Згідно з до п.9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.
Так, відповідно до п. 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 01 липня 2010 року № 2390-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», Міністерством юстиції України було видано наказ №575/5 від 12.04.2012 року «Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.
Стаття 8 Закону України «Про підприємництво» передбачає реєстрацію за заявочним принципом, однак, суду не надано жодних документів на підтвердження тому, що така заява була відсутня та подана будь-ким від імені позивача.
Згідно з ст. 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована в якості суб'єкта підприємницької діяльності Гайворонською районною міською радою 24.10.2003 року за №142 та взята на облік платників податків з 24.10.2003 за №00165 (а.с.9).
Так, на час реєстрації позивачки в якості суб'єкта підприємницької діяльності діяло Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 №276 (далі - Положення №276), яким визначено порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємництва (банки, засоби масової інформації, фондові біржі тощо), для яких законодавчими актами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації.
Згідно з пунктом 2 Положення №276 державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті Ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за їх місцезнаходженням (місцем проживання).
Відповідно до пункту 7 Положення №276 громадянин, який має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи /заявник/, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку і документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору, а також пред'являє документ, що посвідчує його особу.
За наявності всіх документів, зазначених у пунктах 4 і 7 цього Положення, орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів з дати надходження цих документів зобов'язаний провести державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності видати заявникові свідоцтво за зразком згідно з додатком (п.10 Положення №276).
Пунктом 25 Положення №276 (у редакції станом на 01.01.2004) визначено, що скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду у разі: провадження діяльності, що суперечить законодавству; несвоєчасного повідомлення підприємцем-громадянином про зміну свого постійного або тимчасового місця проживання.
Відповідно до пункту 27 Положення орган державної реєстрації, який прийняв рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, виключає його із журналу обліку реєстрації, заповнює і в 10-денний термін подає: - до відповідної державної податкової інспекції повідомлення за формою згідно з додатком N 8 (якщо суб'єкт підприємницької діяльності є фізичною особою); - до відповідного органу державної статистики повідомлення за формою згідно з додатком N 9 (якщо суб'єкт підприємницької діяльності є юридичною особою).
На виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження відповідач будь-яких доказів реєстрації позивачки як суб'єкта підприємницької діяльності не надав.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 12.12.2019 року №01-48/593/3 Гайворонська РДА повідомила, що надати інформацію не можуть, оскільки Реєстр юридичних та фізичних-підприємців розпочав реєстрацію з 2004 року (а.с.54).
Листом від 18.07.2019 року №02-03/342 Гайворонська міська рада повідомила, що не може повідомити про дату скасування реєстрації позивачку як СПД у зв'язку з відсутністю архіву реєстраційних справ (а.с.51).
Більш того, з відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про неї як фізичної особи-підприємця не знайдено (а.с.16,17).
З встановлених по справі дійсних обставин судом встановлено, що позивачка набула 24.10.2003 року статус суб'єкта підприємницької діяльності, проте реєстраційна справа, а також запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про підприємницьку діяльність позивача відсутні.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що у строк, встановлений пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI (тобто до 04 березня 2012 року), позивач не подавав державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка, у зв'язку з чим, згідно з пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця, оформлене з використанням бланку старого зразка та виданого до 1 липня 2004 року (№62194701), після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку (тобто після 04.03.2012) вважається недійсним.
У свою чергу, суд дійшов переконання, що відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації про позивачку з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію, оформлене з використанням бланку старого зразка та видане до 1 липня 2004 року, вважається недійсним, пов'язано виключно з бездіяльністю держави.
Як вже було зазначено, саме пунктами 7 та 8 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом періоду повинен був передати відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців. Саме такі уповноважені органи протягом місяця з дня отримання таких відомостей повинні були провести звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру, та, за результатами остаточного звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), підготувати аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, мали бути включені до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами, як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Враховуючи викладене, суд вважає, що невиконання державою в особі визначених органів своїх обов'язків встановленої процедури, передбаченої пунктами 7 та 8 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI призвело до відсутності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації про позивачку з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію, оформлене з використанням бланку старого зразка та видане до 1 липня 2004 року, вважається недійсним, свідчить про недотримання принципу «належного урядування», а тому ризик помилки держави має покладатися саме на неї, а такі помилки не можуть виправлятися за рахунок позивача.
При цьому, оскільки відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця, оформлене з використанням бланку старого зразка та видане до 1 липня 2004 року (№62194701), вважається недійсним, у позивача відсутній статус фізичної-особи підприємця, як визначена пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI передумова для наявності обов'язку сплати єдиного соціального внеску.
Виходячи з наведених норм права та встановлених по справі дійсних обставин, суд дійшов висновку, що оскільки позивачка не була платником єдиного внеску, спірна вимога №Ф-93787-50 від 05.03.2019 року була сформована ГУ ДФС у Кіровоградській області неправомірно, у зв'язку з чим має бути визнана протиправною та скасована.
Щодо позовної вимоги позивачки про зобов'язання відповідача зняти з обліку органів ДФС України фізичну особу підприємця ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд звертає увагу на те, зазначена норма закріплює імперативний характер діяльності державних органів, з якої випливає, що у судовому порядку суб'єкта владних повноважень можна спонукати вчинити лише не будь-які дії, а лише ті, які він зобов'язаний вчинити відповідно до Конституції та законів України, та від вчинення яких ухиляється.
Так, суд наголошує, що під час розгляду справи позивачкою не надані суду пояснення з посиланнями на норми чинного законодавства щодо обґрунтування вищевказаної вимоги, а саме: якою саме правовою нормою закріплений обов'язок контролюючого органу визнавати фізичних осіб особами, які припинили підприємницьку діяльність.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає положенням чинного законодавства та, на переконання суду, не призведе до ефективного захисту.
Так, суд зазначає, що спірні обставини виникли у зв'язку з перебуванням позивача на обліку у Голованівському управлінні ГУ ДФС у Кіровоградській області як платника єдиного внеску.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року N 1162 (далі - Порядок №1162).
Оскільки у позивача, як встановлено під час розгляду цієї справи, відсутній статус фізичної-особи підприємця, його зняття з обліку платників єдиного внеску має здійснюватися згідно з Розділом V Порядку №1162, який регламентує процедуру зняття з обліку платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755.
Відповідно до пункту 1 зазначеного Розділу у разі прийняття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію, припинення діяльності платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755, платник єдиного внеску зобов'язаний у десятиденний строк з дня прийняття відповідного рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою № 7-ЄСВ згідно з додатком 5 до цього Порядку та залежно від категорії страхувальника копії відповідних документів:
- розпорядчого документа (рішення) власника або органу, уповноваженого на те засновницькими документами про ліквідацію та про утворення ліквідаційної комісії;
- відомостей (витягу) відповідного реєстру про припинення, або зупинення незалежної професійної діяльності, або зміну організаційної форми відповідної діяльності з незалежної (індивідуальної) на іншу;
- документа, що підтверджує дату виходу із складу членів фермерського господарства, дату, з якої особа підлягає страхуванню на інших підставах, дату звільнення від сплати єдиного внеску відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464.
Платник єдиного внеску може не подавати заяву за формою №7-ЄСВ та документи, визначені цим пунктом, якщо таким платником до контролюючого органу подано заяву та документи для зняття з обліку в контролюючих органах, відповідно до розділу XI Порядку №1588. У такому разі датою подання заяви для зняття з обліку платника єдиного внеску вважається дата, що відповідає даті подання заяви згідно з Порядком №1588.
Тобто, враховуючи наведене, зняття позивачки з обліку платників єдиного внеску та, відповідно, захист її порушеного права, має здійснюватися за вищевказаною процедурою, яка ініціюється шляхом звернення до контролюючого органу з відповідною заявою.
Водночас, з огляду на те, що під час розгляду справи позивачкою не надано суду доказів її звернення до контролюючого органу з відповідною заявою за процедурою, закріпленою Розділом V Порядку №1162, суд вважає, що судовому захисту права позивачки на зняття з обліку платників єдиного внеску передує звернення до контролюючого органу відповідно до процедури визначеної Порядком №1162, а тому розгляд питання про зняття з такого обліку у судовому порядку є передчасним.
Виходячи з наведених норм права та встановлених по справі дійсних обставин, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
VІ. Судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст. 139 КАС України).
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн., що підтверджується квитанцією від 27.11.2019 №0.0.1536635689.1 (а.с.22).
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, а саме: задоволення вимоги майнового характеру, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області, становить 768,40 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 292-297, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2.Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-93787-50 від 05.03.2019 року.
3.В іншій частині в позові відмовити.
4.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Голованівського управління Головного управління ДФС у Кіровоградській області (26500, Кіровоградська область, Голованівський район, смт. Голованівськ, вул. Паркова, 11, код ЄДРПОУ - 39393501).
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 20.07.2020 року.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. Жук