21 липня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/1591/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу
за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )
до Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Автолюбителів, 2, м. Кропивницький, 25031, код ЄДРПОУ - 39816848)
провизнання протиправною та скасування постанови від 12.05.2020 року №189158, -
І. Зміст позовних вимог.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу від 12.05.2020 року №189158, винесену заступником начальника управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області О. Кукуленко.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою №189158 від 12.05.2020 року Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу розміром 34000,00 грн. Позивач зазначав, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає скасуванню.
Представник відповідачів скористався своїм правом на надання письмового відзиву до суду, в якому висловив свою позицію щодо вищевказаних позовних вимог, які не визнаються у повному обсязі, наголошено на правомірності дій відповідача та вказано, що штраф застосовано за вчинення порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт».
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін (а.с.11).
02.06.2020 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.15-24).
18.06.2020 року позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача (а.с.38-39).
Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням зібраних доказів, судом встановлені наступні обставини.
12.03.2020 року контролюючими особами Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області, на підставі направлення на перевірку №009186 від 06.03.2020, на а/д Об'їзна дорога, м. Кривий ріг, Дніпропетровська область, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення вантажів та пасажирів (а.с.31). Крім того, посадовими особами відповідача на вищезазначеній ділянці дороги проводився габаритно-ваговий контроль.
Відповідно до п.3,4 Порядку зупинення транспортного засобу, затвердженого постановою КМУ №422 від 20.05.2013 р. був зупинений транспортний засіб марки МАН реєстраційний номер НОМЕР_2 .
За результатами проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки МАН, державний номерний знак НОМЕР_2 співробітниками Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області було встановлено факт перевищення загальної маси транспортного засобу, яка становила 53 300 кг, при нормативно допустимій 44 000 кг.
У зв'язку з виявленими під час здійснення габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових параметрів нормам та правилам, контролюючими особами Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області, складено:
- акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 12березня 2020 року №189819, яким встановлено порушення ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: неоформлено тахокарти у кількості, що передбачено ЄУТР відносно роботи водія ОСОБА_2 та порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 ЗУ "Про автомобільний транспорт" - перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, при перевезенні вантажу без відповідного дозволу (а.с.26);
- акт №0015646 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 12.03.2020 р., в якому зафіксовано фактичну масу у 53,30 тонн (а.с.27);
- розрахунок №001546 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування (а.с.28).
06 травня 2020 року відповідачем винесено та направлено позивачу повідомлення про розгляд справи (а.с.33.
12 травня 2020 року винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №1189158 за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, при перевезенні вантажу без відповідного дозволу у розмірі 34000,00 грн (а.с.25).
Вважаючи постанову відповідача винесену за результатами такої перевірки протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом, за захистом порушеного, на його думку, права.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються: Законами України "Про дорожній рух", Законом України "Про автомобільний транспорт", Законом України "Про автомобільні дороги" та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначенні Законом України "Про автомобільний транспорт".
Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 року затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Підпунктом 2 пункту 5 даного Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України.
Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Відтак, управління Укртрансбезпеки в Кіровоградській області як територіальний орган Укртрансбезпеки має повноваження щодо здійснення перевірок додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, перевірку документів на здійснення перевезень.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління.
Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 року "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" встановлено, що правонаступником майна, прав та обов'язків територіальних органів Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті, що ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є Державна служба з безпеки на транспорті та утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема, управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області.
З огляду на викладене, управління Укртрансбезпеки в Кіровоградській області під час здійснення своїх повноважень діє як суб'єкт владних повноважень, якому надано повноваження щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до п.4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567, державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з п.14 зазначеного Порядку рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пунктом 15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567, передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до ч.2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Згідно з ч.4 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 року "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" установлено, що дія Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, поширюється на вітчизняних та іноземних перевізників, що здійснюють перевезення вантажів на території України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно з п. 28 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 року, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Разом з тим, згідно ст. 33 ЗУ «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" зазначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Відповідно до ст. 49 Закону України "Про автомобільний транспорт" водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_5, власником транспортного засобу МАН, державний знак НОМЕР_2 є ОСОБА_3 , а власником причепу відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 , державний знак НОМЕР_4 є ОСОБА_1 (а.с.29,30).
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно з статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Виходячи із системного аналізу вищезазначених правових норм суд приходить до висновку, що відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несе саме перевізник, а не власник транспортних засобів у випадку, коли власники не використовують транспортний засіб, а у відповідності до статті 1 Правил дорожнього руху України лише володіють майновими правами на транспортний засіб.
Таким чином, із наведених вище норм законодавства, на підставі яких позивача притягнуто до відповідальності, слідує, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за надання послуг з перевезень вантажів без відповідного дозволу, покладається виключно на автомобільних перевізників.
Водночас, норми Закону України "Про автомобільний транспорт" не ототожнюють поняття "власник транспортного засобу" та "автомобільний перевізник", оскільки власник автомобіля за певних умов може бути автомобільним перевізником, проте, у випадку, якщо автомобільним перевізником є користувач транспортного засобу, а не його власник, відповідальність за Законом останній не несе.
Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що на підтвердження притягнення до відповідальності позивача, саме як перевізника, відповідачем надано суду докази - товарно-транспортну накладну №1 від 11.03.2020 року отриману під час перевірки.
З долученої відповідачем ТТН №1 від 11.03.2020 року вбачається, що транспортування товару здійснюється автомобілем МАН, державний знак НОМЕР_2 , з причепом державний знак НОМЕР_4 , водій ОСОБА_2 , перевізник - ТОВ «ТЕП Вертикаль», замовник та вантажовідправник - ТОВ фірма «Адверс» (а.с.29).
Відповідно до наведених норм, та встановлених фактичних обставин у справі, суд дійшов висновку, що позивач не є автомобільним перевізником та належним суб'єктом відповідальності за вчинене правопорушення, так як транспортний засіб позивачем не використовувався, а відповідно до ТТН №1 від 11.03.2020 року був у використанні ТОВ «ТЕП Вертикаль», що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, позивач не є перевізником у розумінні положень Закону України "Про автомобільний транспорт", а посадові особи відповідача діяли без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваного рішення.
Під час розгляду справи відповідач не надав доказів, які спростовують встановлені вище факти.
Разом з тим, досліджуючи спірні правовідносини з матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем не дотримано принцип належного повідомлення особи про розгляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки буд яких доказів направлення на адресу позивача та його повідомлення відповідачем суду не надано.
Суд наголошує на тому, що обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Такий обов'язок вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи.
Обов'язок повідомляти особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три днів до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 742/3757/16-а, від 31 січня 2019 року у справі № 760/10803/15-а, від 19 вересня 2019 року у справі № 686/21230/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі № 486/92/17, від 14 листопада 2019 року у справі № 815/1570/16, від 06 грудня 2019 року у справі № 804/7725/17, від 24 грудня 2019 року у справі № 360/403/19.
При цьому, особі до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
Законодавство покладає обов'язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов'язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справах №482/9/17 та №308/12552/16-а.
Таким чином, суд вважає, що за наявності вказаних обставин у відповідача були відсутні підстави для прийняття постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №189158 від 12.05.2020 року.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Також, у рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що постанова Управління Укртрансбезпеки в Кіровоградській області №189158 від 12.05.2020 року про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 3400,00 грн. є протиправною та належить до скасування.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
VI. Судові витрати.
В Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., який підлягає стягненню на користь позивача (а.с.1).
Відтак, з огляду здійснені позивачем документально підтверджені витрати на оплату судового збору у сумі 840,80 грн. грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу від 12.05.2020 року №189158 у розмірі 34000,00 грн.
Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень) за рахунок бюджетних асигнувань управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті в особі (вул. Автолюбителів, 2, м. Кропивницький, 25031, код ЄДРПОУ - 39816845).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Процесуальні строки, визначені рішенням суду застосовуються з урахуванням п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.
Дата складання повного рішення суду - 21 липня 2020 року.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. Жук