ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" липня 2020 р. справа № 300/1558/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Главача І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Мельник О.Я.,
представника позивача - Парфана Т.Д.,
представника відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Парфан Тарас Дмитрович до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання неправомірними дій, визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.04.2020 у ВП №61846191,-
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Парфан Тарас Дмитрович, звернувся до суду з позовом до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання неправомірними дій, визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.04.2020 у ВП №61846191.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем на підставі заяви стягувача прийнято постанову ВП №43315441 від 30.03.2020 про повернення виконавчого документа стягувачі. Також відповідач 16.04.2020 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61846191 з виконання постанови №43315441 від 27.05.2014 щодо стягнення виконавчого збору в розмірі 107017,55 грн. Оскаржувану постанову вважає протиправною. Представник позивача зазначає, що у виконавчому провадженні ВП №43315441 кошти на рахунок стягувача не були стягнуті, а тому відсутні підстави для стягнення виконавчого збору без реального стягнення суми боргу, оскільки такі дії можуть призвести до стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж його стягнення без реального виконання рішення суду. Окрім цього зазначає, що постанова ВП №61846191 від 16.04.2020 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору винесена державним виконавцем за межами строку, що встановлений частиною 3 статті 40 Закону №1404-VIII, а саме, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа. Вважає дії державного виконавця щодо винесення постанови ВП №61846191 від 16.04.2020 протиправними, а саму постанову такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Представником позивача 09.07.2020 недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою суду від 13.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами, встановленими статтею 287 КАС України, із врахуванням особливостей розгляду окремих категорій термінових справ, визначених статями 268, 269, 271 КАС України.
Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) явку представника в судове засідання 23.07.2020 не забезпечив, відзиву на позовну заяву та копій матеріалів виконавчих проваджень суду не подав.
Суд зазначає, що особливості подання заяв по суті справи в окремих категоріях адміністративних справ визначені статтею 269 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), відповідно до частини 1 якої, у справах, визначених, в тому числі, статтею 287 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив). Копії позовної заяви та доданих до неї документів направляються відповідачу й іншим учасникам справи на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - електронною поштою, якщо така відома суду, або надаються для ознайомлення в судовому засіданні (частина 2 статті 269 КАС України).
Отже, повідомлення сторін про розгляд даної справи, зокрема визначеної статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено вчасно, оскільки такі правовідносини врегульовані спеціальною статтею 269 КАС України.
При цьому, особливості розгляду окремих категорій адміністративних справ, в тому числі, що визначені статтею 287 КАС України закріплені, зокрема, в статті 268 КАС України, відповідно до частини 3 якої неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Окрім цього, частиною 4 вказаної статті встановлено 10-денний строк на розгляд такої справи після відкриття провадження у справі.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 6 статті 162 КАС України в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за такої явки сторін та на підставі наявних матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив позов задовольнити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, визначених статтями 268, 269, 271, 287 КАС України, дослідивши письмові докази, судом встановлено таке.
На примусовому виконанні у державній виконавчій службі Івано-Франківського міського управління юстиції перебував виконавчий лист №344/1304/2013 від 03.02.2014 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» 1070175,57 грн. боргу.
27.05.2014 державним виконавцем винесено постанову ВП №43315441 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 107017,55 грн. (а.с. 8).
Постановою головного державного виконавця Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) від 30.03.2020 повернуто виконавчий лист №344/1304/2013 від 03.02.2014 стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII (а.с. 7).
Також 16.04.2020 головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61846191 з виконання постанови №43315441 від 27.05.2014 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 107017,55 грн. (а.с. 5).
Позивач, вважаючи дії державного виконавця щодо винесення постанови ВП №61846191 від 16.04.2020 протиправними, а саму постанову такою, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам що склались між сторонами суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтями 129 та 129-1 Конституції України, однією із основних засад судочинства є обов'язковість судових рішень. Суд ухвалює рішення іменем України, яке є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статі 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з частиною 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Порядок та розміри справляння виконавчого збору регламентовано статтею 27 Закону №1404-VIII.
Так, згідно з частини 1 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Частиною 2 статті 27 Закону №1404-VIII (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин - винесення 16.04.2020 оскаржуваної постанови) передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Таким чином, сума виконавчого збору не залежить від вчинення державним виконавцем виконавчих дій, а стягується у розмірі 10 відсотків від загальної суми, яка підлягає стягненню за виконавчим документом.
Частиною 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ, передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Частина третя статті 40 Закону №1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного закону не можуть застосовуватися.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №825/739/17 (К/9901/2103/17), від 30.05.2018 року у справі №808/3791/16 (К/9901/20636/18).
Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
Умовою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VІІІ, якщо виконавчий збір не стягнуто.
Суд зазначає, виконавчий лист №344/1340/2013 від 03.02.2014 повернуто стягувачу на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, у зв'язку з чим настали наслідки які передбачені частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII - якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція № 512/5).
Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Не пізніше наступного робочого дня з дня погашення у повному обсязі заборгованості зі сплати аліментів, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 7, 9, 14 частини першої статті 39 Закону, державний виконавець на підставі розрахунку нарахування виконавчого збору виносить постанову про стягнення виконавчого збору.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
Нормами Закону №1404-VIII прямо передбачено, що виконавчий збір не стягується лише у тому випадку, коли рішення суду боржником виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. У випадку, коли державним виконавцем було відрито виконавче провадження за виконавчим документом, вимоги якого станом на час відкриття виконавчого провадження не виконані, та в подальшому повернуто виконавчий документ за заявою стягувача, нормами законодавства чинними станом на час прийняття оскаржуваної постанови прямо передбачено обов'язок державного виконавця стягнути з боржника виконавчий збір.
Як встановлено судом вище, 16.04.2020 головним державним виконавцем після винесення 30.03.2020 постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61846191 з виконання постанови №43315441 від 27.05.2014 щодо стягнення виконавчого збору в розмірі 107017,55 грн.
Зазначена у даній постанові сума виконавчого збору відповідає сумі виконавчого збору, яка була передбачена постановою №43315441 від 27.05.2014.
При цьому, на час прийняття оскаржуваної постанови згідно частини 2 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Посилання позивача, що виконавчий збір стягується лише за фактично стягнені державним виконавцем кошти суд до уваги не бере, оскільки відповідно до ст. 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваної постанови) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Суд звертає увагу, що частина друга статті 27 Закону №1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28 серпня 2018 року.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині другій статті 27 Закону № 1404-VIII слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".
Тобто, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.
При цьому, оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору прийнята 16.04.2020, тобто під час дії вказаної редакції.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №750/7624/17.
При цьому, на переконання суду, не є безумовною підставою вважати протиправною спірну постанову про відкриття державним виконавцем виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору з підстав порушення строку, визначеного ч.3 ст.40 Закону №1404-УШ. Зазначене може свідчити лише про можливу відповідальність державного виконавця за таке порушення.
Також, суд вказує на помилковість застосування представником позивача висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.03.2020 в справі № 2540/3203/18, оскільки обставини цієї справи є відмінними від обставин у справі № 2540/3203/18.
Так, згідно постанови від 11.03.2020 в справі № 2540/3203/18 суд встановив, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору прийнята 03.08.2018, тобто до набрання 28.08.2018 змін, внесених у частину другу статті 27 Закону № 1404-VIII.
З огляду на вищенаведене суд приходить до висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №61846191 від 16.04.2020 винесена відповідачем правомірно, а тому підстави для її скасування відсутні.
Що стосується доводів представника позивача про те, що постанова від 27.05.2014 про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні № 43315441 містить неповну інформацію щодо стягувача то суд вказує на те, що вказана постанова є чинною, позивач у встановлений строк не скористався правом на її оскарження з вищевказаних підстав. Окрім цього, з огляду на зміст постанови від 27.05.2014 про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні № 43315441 такі формальні недоліки не перешкоджають встановленню відомостей про учасників виконавчого провадження № 43315441 та не можуть бути безумовною підставою для скасування такої постанови.
В судовому засіданні 23.07.2020 представник позивача надав суду копію виконавчого листа № 344/1304/2013 від 03.02.2014, згідно якого зобов'язано стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в солідарному порядку також з Товариства з обмеженою відповідальністю «МікА».
Суд звертає увагу на те, що вказаний виконавчий лист № 344/1304/2013 від 03.02.2014 містить відомості лише про одного боржника - ОСОБА_1 . Що стосується Товариства з обмеженою відповідальністю «МікА», то стягнення заборгованості з такого підприємства здійснювалось в межах іншого виконавчого провадження, що підтверджується наданими представником позивача в судовому засіданні копіями постанов про стягнення виконавчого збору від 09.04.2019 у виконавчому провадженні № 43315336 та про відкриття виконавчого провадження № 58854852 від 10.04.2019, а тому такі правовідносини з примусового виконання фінансових зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «МікА» не є предметом розгляду в цій адміністративній справі.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З встановлених у справі обставин слідує, що відповідач діяв у межах своїх повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України, а тому суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Парфан Тарас Дмитрович до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання неправомірними дій, визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.04.2020 у ВП №61846191 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Строк подання апеляційної скарги не може бути поновлено.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Представник позивача - адвокат Парфан Тарас Дмитрович (вул. Незалежності, 4/302, м. Івано-Франківськ, 76018).
Відповідач: Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (код ЄДРПОУ - 35021710, вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ).
Суддя Главач І.А.