23 липня 2020 року Справа № 280/2871/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 62)
про зобов'язання вчинити певні дії,
29.04.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд зобов'язати відповідача надати позивачу статус ветерана військової служби відповідно до пунктів 2, 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» і видати посвідчення ветерана військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1601 «Про порядок видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби».
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він є особою з інвалідністю ІІ групи, при цьому захворювання отримано в період проходження військової служби в органах служби безпеки України, та має вислугу військової служби 21 р. 03 міс. Крім того, під час проходження військової служби позивач особисто та безпосередньо вів оперативно-розшукові справи категорії «організованна злочинність», тобто виконував службові обов'язки по боротьбі із злочинністю. Звернувшись до відповідача із заявою про надання статусу ветерана військової служби на підставі пунктів 2, 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», отримав відмову, мотивовану тим, що строк навчання у вищому навчальному закладі не входить до вислуги військової служби. Позивач із вказаною позицією не погоджується, вважає, що має право на отримання статусу ветерана військової служби та просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 30.04.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №280/2871/20; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач позов не визнав, надав відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що відповідно до виписки із акта огляду МСЕК до довідки від 23.05.2008 серії АД №098091, виданої на ім'я ОСОБА_1 , причиною інвалідності позивача є захворювання, отримане в період проходження військової служби, а не з підстав, визначених у пункті другому статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Стосовно посилань позивача на пункт третій статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» вказав, що поняття «вислуга років для призначення пенсії» та «вислуга військової служби» не є тотожними та мають відмінне правове регулювання. Визначена у розрахунку вислуги років на пенсію від 28.01.2007, виданому на ім'я підполковника ОСОБА_1 , вислуга років розрахована для призначення пенсії, та до цієї вислуги на підставі спеціального закону включено період навчання, який не відноситься безпосередньо до служби в органах безпеки (Служби безпеки України). Вказує, що вислуга років позивача у календарному обчисленні складає 17 років 9 місяців та 0 днів, у пільговому обчисленні - 1 рік 0 місяців та 6 днів, а загалом - 18 років 9 місяців та 6 днів, що є меншим, ніж визначено у пункті третьому статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а тому позивачу правомірно відмовлено у наданні статусу «Ветеран військової служби». Крім того, посилається на частину п'яту статті 122 КАС України та вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки він звертався до відповідача із заявами аналогічного змісту у 2016, 2018, 2019 роках та отримував відмову, проте до суду не звертався. Звідси, вважає, що позовну заяву належить залишити без розгляду.
Позивачем пред'явлено вимогу, яка згідно пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України належить до справ незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.
Як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 його зараховано студентом першого курсу енерго - механічного факультету Дніпропетровського ордену Трудового Червоного Прапора металургійного інституту, а 18.08.1977 - відраховано з інституту у зв'язку з його закінченням.
В подальшому, з 03.08.1982 по 03.06.2000, позивач проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Запорізькій області.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, на підтвердження чого до матеріалів справи надано виписку із акту огляду МСЕК до довідки серії АД №098091, відповідно до якої позивачу при повторному огляді 23.05.2008 безстроково встановлено групу інвалідності, з причин: захворювання, отримане в період проходження військової служби.
Як свідчить розрахунок вислуги років на пенсію, наявний у матеріалах справи, вислуга років підполковника ОСОБА_1 згідно з розрахунком станом на 03.06.2000 становить: у календарному обчисленні - 17 р. 09 м. 00 дн., у пільговому обчисленні - 01 р. 00 м. 06 дн., час навчання - 02 р. 05 м. 24 дн., загальна вислуга для призначення пенсії складає 21 р. 03 м. 00 дн.
У 2016 році позивач звертався за роз'ясненнями положень чинного законодавства до Міністерства юстиції України, яке листом від 22.12.2016 №45705/К-29427/11 роз'яснило, що час навчання (у тому числі заочно) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання, до вступу на військову службу або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку - один рік за шість місяців додатково зараховується до вислуги років, зокрема особам офіцерського складу Служби безпеки України при призначенні пенсій згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Вважаючи, що має право на отримання статусу ветерана військової служби та посвідчення, яке підтверджує такий статус, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою від 06.12.2019.
Листом від 02.01.2020 №59/К-533/22 позивача повідомлено, що чинним законодавством зарахування часу навчання у цивільних вищих навчальних закладах до вислуги військової служби не передбачено, а тому підстави для встановлення статусу ветерана військової служби відсутні.
Не погоджуючись із такою відмовою, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пунктів 1 - 3 частини першої статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 № 203/98-ВР ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визнаються громадяни України:
1) які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД;
2) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
3) особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 20 років і більше.
При цьому, вищевказаний пункт Закону не містить імперативної норми щодо того, що вислуга років має бути саме календарною.
Статтею 10 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» передбачено, що ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Зразки посвідчень, нагрудних знаків та порядок їх виготовлення і вручення визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються: а) військова служба.
В частині другій статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII йдеться про те, що до вислуги років особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Також, відповідно до абзацу першого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби, особам, зазначеним у пункті "ж" статті 1-2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", під час призначення пенсії згідно з пунктом "а" статті 12 зазначеного Закону додатково зараховується час навчання в межах до п'яти років (незалежно від форми навчання) у цивільних закладах вищої освіти, а також в інших закладах освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби або до призначення на відповідну посаду із розрахунку - один рік навчання за шість місяців служби.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що до вислуги років на військовій службі в календарному обчисленні включається період навчання не у будь-яких цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, а лише період навчання у цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання.
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що диплом серії НОМЕР_1 про закінчення Дніпропетровського ордену Трудового Червоного Прапора металургійного інституту позивачу видано 14.06.1977.
Водночас, із копії військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , виданого 26.01.1978, вбачається, що військове звання «лейтенант» присвоєно позивачу наказом МО СРСР від 14.11.1978 №278.
При цьому, як вже зазначалося вище, військову службу в органах Служби безпеки України позивач розпочав з 03.08.1982.
Тобто, військове звання лейтенант позивач отримав після закінчення цивільного навчального закладу, до вступу на військову службу, а отже час навчання в Дніпропетровського ордену Трудового Червоного Прапора металургійному інституті підлягає зарахуванню до вислуги років позивача із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Разом із тим, позиція відповідача полягає у тому, що період навчання не відноситься безпосередньо до служби в органах безпеки (Служби безпеки України), а поняття «вислуга років для призначення пенсії» та «вислуга військової служби» не є тотожними та мають відмінне правове регулювання.
Суд не погоджується із такою позицією відповідача, оскільки Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, передбачаючи зарахування періоду навчання до вислуги років при призначенні пенсії, не містить норм, які б забороняли враховувати особам офіцерського складу до вислуги років період навчання в інших цілях.
Порядок видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 N 1601 (далі - Порядок №1601).
Відповідно до пункту 1 Порядку №1601 посвідчення та нагрудні знаки "Ветеран військової служби" видаються (вручаються) особам, які набули статусу ветеранів військової служби відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Згідно із пунктом 3 Порядку №1601, підставою для видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби" є один з таких документів:
наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку - для осіб, зазначених у пункті 1 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" ( 203/98-ВР );
наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку та довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій - для осіб, зазначених у пункті 2 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" ( 203/98-ВР );
наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку та довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, - для осіб, зазначених у пункті 3 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" ( 203/98-ВР );
посвідчення про нагородження медаллю "Ветеран Збройних Сил СРСР" за законодавством колишнього Союзу РСР - для осіб, зазначених у пункті 4 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" ( 203/98-ВР );
наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку - для осіб, зазначених у пункті 5 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" ( 203/98-ВР ).
Враховуючи, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з причин, яка настала внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби, звільнений з військової служби за станом здоров'я в запас, має вислугу військової служби більше 20 років (з урахуванням часу навчання у вищому навчальному закладі), суд доходить висновку, що ОСОБА_1 відповідає критеріям, необхідним для надання йому статусу ветерана військової служби на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Водночас, суд відхиляє посилання позивача на те, що він відповідає критеріям, необхідним для надання йому статусу ветерана військової служби на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», оскільки матеріали справи не місятять доказів того, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи, інвалідність якої настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки ефективним засобом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання Управління Служби безпеки України в Запорізькій області надати ОСОБА_1 статус ветерана військової служби відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» і видати посвідчення ветерана військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1601 «Про порядок видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби».
При цьому, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки, як вже зазначалося, підстави для встановлення статусу ветерана військової служби саме на підставі пункту 2 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» - відсутні.
Стосовно клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропущенням ОСОБА_1 строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України суд зазначає про таке.
Так, за правилами ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, дана справа не є справою щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, а предметом розгляду є захист соціальних прав позивача шляхом встановлення статусу ветерана військової служби.
Щодо наданих до матеріалів справи звернень позивача до відповідача за 2016, 2018 роки слід наголосити, що відповідно до положень частини другої статті 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Отже, враховуючи, що відповідач повторно розглянув звернення позивача по суті та надав відповідь від 02.01.2020 №59/К-533/22, суд вважає, що саме від цієї дати розпочався шестимісячний строку звернення із позовною заявою.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як особу з інвалідністю II групи, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Зобов'язати Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 62; код ЄДРПОУ 20001556) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ) статус ветерана військової служби відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» і видати посвідчення ветерана військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1601 «Про порядок видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби».
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення виготовлено та підписано 23.07.2020.
Суддя Ю.П. Бойченко