22 липня 2020 року Справа 160/6113/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Дніпропетровській області щодо виставлення ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-6991-50/67 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн.;
- скасувати Вимогу від 13.04.2020 року №Ф-40550-50/67 зі сплати штрафу та пені на суму 8262,98 грн.;
- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби в Дніпропетровській, від 14.11.2018 №Ф-6991-50/67 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн. та повернути позивачу безпідставно стягнуті кошти в сумі 20 112,84 грн. (двадцять тисяч сто дванадцять грн. 84 коп.) в рахунок сплати єдиного соціального внеску.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів, з дня отримання копії даної ухвали, у т.ч. зобов'язано надати заяву про поновлення пропущеного строку із зазначенням поважності пропуску таких строків із наданням підтверджуючих доказів.
Вказана ухвала суду не оскаржувалася та відповідно набрала законної сили 09.06.2020р. з моменту її підписання суддею відповідно до ч.2 ст.256 КАС України.
На виконання вимог вказаної ухвали суду позивач звернувся до суду із заявою про усунення недоліків, у т.ч. надав заяву про поновлення пропущення строку в обґрунтування якої зазначив, що він не міг передбачити, що орган держави, в даному випадку Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, який покликаний забезпечувати реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, може порушувати права громадян. Також позивач зазначив, що не має юридичної освіти, не знає особливостей податкового законодавства, у зв'язку з чим не міг передбачати, що його права порушуються, тобто, що оскаржувана Вимога про сплату боргу від 14.11.2018 №Ф-6991-50/67 є незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Крім того, затримало подання адміністративного позову до суду введення карантинних заходів, пов'язаних з пандемією коронавірусу СОVID-19.
Розглянувши заяву позивача про поновлення строку звернення до суду із даним позовом, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Дія Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).
Відповідно до ч.14 ст.25 зазначеного Закону, суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення.
У позовній заяві та заяві про поновлення строку звернення до суду, позивач зазначає, що оскаржувану вимогу від 14.11.2018 №Ф-6991-50/67 він отримав у лютому 2019р., а вимогу від 13.04.2020 року №Ф-40550-50/67 у травні 2020р.
Тобто, позивач мав право оскаржити вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 14.11.2018 №Ф-6991-50/67 до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду протягом десяти календарних днів після отримання вказаної вимоги у лютому 2019р.
При цьому, ч.14 ст.25 зазначеного Закону передбачено, що порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень органу доходів і зборів щодо нарахування пені та застосування штрафів.
Згідно з абзацами 4, 5, 6 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI).
Відповідно до абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Пунктом 1.3 статті 1 ПК України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Зазначене свідчить про те, що положення ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону №2464-VI, строк звернення до адміністративного суду визначений приписами пункту 56.18 статті 56, статті 102 ПК України не застосовується, на що також вказував Верховний Суд в постановах від 31 січня 2019 року у справі №802/983/18-а, від 17 липня 2019 року у справі №0740/1050/18, від 08.08.2019 року у справі №480/106/19.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що платник податків має право оскаржити рішення податкового органу в адміністративному та/або судовому порядку. При цьому, оскарження такого рішення в адміністративному порядку, не позбавляє його права на судове оскарження з дотриманням строків, визначених абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI.
Наведена правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.08.2019 №480/106/19 (провадження №К/9901/16500/19).
За положеннями частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, платник єдиного внеску може оскаржити вимогу контролюючого органу протягом 10 календарних днів з дня її отримання, як із застосуванням процедури її адміністративного оскарження, так і без такої.
Судом встановлено, як зазначає позивач, оскаржувану вимогу від 14.11.2018 №Ф-6991-50/67 він отримав у лютому 2019р., при цьому звернувся до суду з позовом 04.06.2020 року, тобто позивачем порушено строк звернення передбачений КАС України, з урахуванням Закону України № 2464-VI.
Проте, позивачем не наведено будь-яких об'єктивних чи суб'єктивних обставин які позбавили його можливості звернутися до суду протягом 10-ти днів з моменту отримання у лютому 2019р.
Крім того, посилання на необізнаність в законодавстві не є тими непереборними обставинами, які заважали йому вчасно звернутися до суду з даним позовом, враховуючи, що ці обставини не стали перешкодою для звернення до суду з цим позовом з пропущенням строку.
Зазначений висновок відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Аналогічна позиція з даного приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у постановах від 20.03.2018 справа № 573/1759/17, від 03.05.2018 справа № 805/402/18.
Суд вважає за необхідне зазначити про те, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Тому, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
В силу закону, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджується належними доказами. Розглянувши матеріали позову та доданих до нього документів суддя вважає, що наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не доведено та судом з матеріалів позовної заяви не встановлено.
Враховуючи означені вище приписи, суд зазначає, що чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, що обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 45 рішення від 28.10.1998 року у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Водночас, слід звернути увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
За таких обставин, обґрунтування причин поважності пропуску строку звернення до суду із даним позовом в частині оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-6991-50/67, вказані в заяві позивача про поновлення строків, не приймаються судом в якості поважності причин пропущеного строку, оскільки не зазначено поважних обставин із наданням відповідних доказів неможливості звернення до суду у встановлені законодавством строки.
Разом з тим, суд погоджується із поважністю причин пропуску строку звернення до суду в частині оскарження Вимоги від 13.04.2020 року №Ф-40550-50/67, ув'язку з введенням в країні «пандемії» через поширення на території України коронавірусу COVID-19.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За приписами п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч.8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи не визнання судом поважними підстави пропуску строку звернення позивача з даним позовом в частині позовних вимог до адміністративного суду, позовна заява в частині оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-6991-50/67 підлягає поверненню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду в частині оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-6991-50/67 - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог в частині оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-6991-50/67 - повернути позивачу.
Клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду в частині оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.04.2020 року №Ф-40550-50/67 - задовольнити.
Поновити строк для звернення до адміністративного суду із позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області в частині оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.04.2020 року №Ф-40550-50/67.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова