23 липня 2020 року Справа № 160/6258/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
09.06.2020 року ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:
-визнати протиправною та скасувати вимогу від 17.02.2020 року № Ф-6561-50/67 про сплату боргу (недоїмки), яка була прийнята Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області.
В обґрунтування позову зазначено, що 17.02.2020 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6561-50/67 на суму 29293 грн. 44 коп.
Позивач не погоджується з вказаною вимогою, оскільки вона як фізична особа-підприємець не здійснювала підприємницьку діяльність та постійно була працевлаштована відповідно до записів у трудовій книжці.
Ухвалою суду від 12.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справив порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Від представника ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що відповідно до приписів Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відтак має сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських об'єднань, наданого позивачем, судом встановлено, що позивач перебувала на обліку у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа - підприємець з 12.02.2015 року, номер взяття на облік: 046715019026 та знята з обліку 01.06.2020 року, номер зняття з обліку: 2004670701218.
Як вбачається із записів у трудовій книжці, ОСОБА_1 була працевлаштована:
-Згідно наказу №12 від 18.04.2018 року прийнята на посаду кухара ФОП ОСОБА_2 (запис в ЄДР №22230170000003088 від 12.05.2005 року) та звільнена з посади кухара відповідно до наказу №13 від 28.09.2018 року.
- Згідно розпорядження №5 від 03.10.2018 року прийнята на посаду кухара ФОП ОСОБА_3 (виписка з ЄДР від 14.06.2018 року №22230000000025238 ) та звільнено з посади кухара відповідно до розпорядження №25 від 27.12.2018 року.
- Згідно наказу №15 від 12.04.2019 року прийнята на посаду кухара ФОП ОСОБА_2 (запис в ЄДР №22230170000003088 від 12.05.2005 року) та звільнена з посади кухара відповідно до наказу №16 від 03.06.2019 року.
Згідно інформації наявної у відповідача даних інформаційної системи органу доходів і зборів щодо сум нарахування, сплати та заборгованості у ОСОБА_1 станом на 31.01.2020 року рахувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн.
Відповідно до Довідки про доходи від 29.05.2020 року №ЧМ-00000001, виданої ФОП ОСОБА_2 , за період роботи позивача з 15 квітня 2019 року по 03 червня 2019 року нарахована заробітна плата в розмірі 7027,53 грн. та нарахований ЄСВ в розмірі 1142,45 грн.
Відповідно до Довідки про доходи від 29.05.2020 року №ЧМ-00000003, виданої ФОП ОСОБА_2 , за період роботи позивача з 19 квітня 2018 року по 30 вересня 2018 року їй нарахована заробітна плата в розмірі 19817,05 грн. та нарахований ЄСВ в розмірі 3408,49 грн.
Відповідно до Довідки про доходи від 29.05.2020 року №1, яку надала ФОП ОСОБА_3 , за період роботи позивача з жовтня 2018 року по грудень 2018 року нарахована заробітна плата в розмірі 11154,59 грн.
За інформацією із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за 2015 - 2020 роки за позивача роботодавцями по місцю роботи позивача сплачувалися страхові внески за період з 2017 року по 2020 рік.
17.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6561-50/67 на суму 29 293 грн. 44 коп. з посиланням на ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Зазначену вимогу позивач отримала 26.05.2020 року.
Вважаючи зазначену вимогу протиправною позивач звернулась до суду із даним позовом.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України).
Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
Згідно п. п. 3. 1. ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулює Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно до приписів ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею, як фізичною особою-підприємцем.
У силу приписів норм ч. 4 ст. 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (надалі по тексту - Інструкція № 449).
Згідно вимог Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI).
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахункова, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Частиною 5 ст. 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Відповідно до вимог чинного законодавства ФОП ОСОБА_1 було нараховано єдиний внесок по строках:
за 2017 рік - по строку 09.02.2018 за звітний рік в сумі 8448,00 грн.;
19.04.2018 - 2 457,18 грн (3723 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за І квартал2018 року;
19.07.2018 - 2 457,18 грн (3723 грн.*22% *3 місяці) - єдиний внесок за II квартал2018 року;
19.10.2018 - 2 457,18 грн (3723 грн.*22% *3 місяці) - єдиний внесок за III квартал 2018 року;
21.01.2019 - 2 457,18 грн (3723 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за IV квартал 2018 року;
19.04.2019 - 2 754,18 грн (4173 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за І квартал 2019 року;
19.07.2019 - 2 754,18 грн (4173 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за II квартал 2019 року.
21.10.2019 - 2 754,18 грн (4173 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за III квартал 2019 року.
20.01.2020 - 2 754,18 грн (4173 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за IV квартал 2019 року.
Матеріалами справи встановлено, що згідно даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу, форми ОК-7 позивач за період з 19 квітня 2018 року по 30 вересня 2018 була працевлаштована у ФОП ОСОБА_2 (запис в ЄДР №22230170000003088 від 12.05.2005 року), з жовтня 2018 року по грудень 2018 року була працевлаштована у ФОП ОСОБА_3 (виписка з ЄДР від 14.06.2018 року №22230000000025238), з 15 квітня 2019 року по 03 червня 2019 була працевлаштована у ФОП ОСОБА_2 (запис в ЄДР №22230170000003088 від 12.05.2005 року).
Також, згідно записів трудової книжки серії № БТ -ІІ №6342609 встановлено, що ОСОБА_1 працювала кухаром у ФОП ОСОБА_2 (запис в ЄДР №22230170000003088 від 12.05.2005 року) та у ФОП ОСОБА_3 (виписка з ЄДР від 14.06.2018 року №22230000000025238 ).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому у цій справі суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена в його постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19.
Так Верховний Суд (далі Суд) у вказаній вище постанові дійшов наступних висновків:
"Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 ст. 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини 1статті 4 Закону № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в фіскальних органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску".
Так, судом встановлено, що відомості про дохід позивача як фізичної особи-підприємця за 2017-2019 роки в матеріалах справи відсутні. При цьому сума недоїмки зі сплати єдиного внеску за 2017 р.- грудень 2019 року розрахована відповідачем, виходячи з розміру мінімального страхового внеску за весь вказаний період.
При цьому, під час обрахування недоїмки зі сплати єдиного внеску відповідачем не враховано відомості Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу», з яких видно, що за позивача його працедавцями сплачувався єдиний внесок..
За таких обставин, контролюючим органом неправомірно нараховано суму єдиного внеску за період працевлаштування позивача, а саме за лютий 2017 року, з квітня по грудень 2018 року та з квітня по червень 2019 року.
Отже, податковим органом невірно розраховано розмір недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а відтак оскаржувана вимога про сплату боргу підлягає скасуванню.
Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі статями 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат вирішується судом наступним чином.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача стягується судовий збір у розмірі 840,80 грн., сплачений нею за подання позову, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.
Згідно із ч.1, ч. 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, позивач у позовній заяві ставить питання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7357,00 грн.
На підтвердження даних витрат, позивачем надано:
копію договору про надання правової допомоги від 03.06.2020 року №20/20;
копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 03.06.2020 року №20/20;
копію акту про приймання виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правової допомоги від 03.06.2020 року №20/20, який складено 06.06.2020 року.
Рахунок-фактуру №Р-47 від 17.06.2020 року про сплату авансу за договором №20/20 від 03.06.2020 року на суму 1000 грн.
Згідно з частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Однак, позивачем надано суду документальні докази щодо підтвердження розміру витрат на правничу допомогу на суму 1000 грн.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правову допомогу у розмірі 7357,00 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу від 17.02.2020 року № Ф-6561-50/67 про сплату боргу (недоїмки), яка була прийнята Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А; код ЄДРПОУ 43145015) витрати зі сплати судового збору у сумі 1840 грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII Перехідні положення.
Суддя О.С. Луніна