23 жовтня 2019 року Справа № 160/8683/19
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кадникова Г.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про:
- визнання протиправною бездіяльності Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - Шевченківського РТЦКСП, відповідач) щодо не передачі до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, третя особа) документів позивача для призначення пенсії;
- зобов'язання відповідача направити документи майора у відставці ОСОБА_1 до третьої особи для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.11 ст.1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнилися з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їхніх сімей» від 15.06.2004р. №1763-ІV (далі - Закон №1763-ІV) та п.п. «в» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII (далі - Закон №2262-XII) в редакціях Законів, які діяли на час звільнення ОСОБА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає про неодноразові звернення до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років.
Однак, 20.11.2018р. Шевченківський РТЦКСП черговою відповіддю №4069 відмовив позивачу у призначені пенсії, у зв'язку з недостатністю у ОСОБА_1 календарної вислуги років, яка є необхідною умовою для призначення пенсії.
Позивач вважає, дії відповідача неправомірними, вказану відмову незаконною та безпідставною, у зв'язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 16.09.2019р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін (у письмовому провадженні).
10.10.2019р. третьою особою до суду подані письмові пояснення, зі змісту яких вбачається, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з доводами викладеними у позовній заяві не погоджується, у задоволені позовних вимог просить відмовити.
22.10.2019р. відповідачем до суду поданий відзив на позовну заяву, яким відповідач заперечує проти задоволення позову, зазначивши, що не вчиняв жодних дій, які б порушували права позивача, оскільки, на момент звільнення із військової служби ОСОБА_1 не досяг 45-річного віку, а отже, і не має права на призначення відповідної пенсії.
Згідно ч.ч.5, 8 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши документи, долучені до матеріалів справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті при розгляді справи, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 01.08.1989р по 13.09.2004р. та з 11.08.2015р. по 19.10.2016р. проходив військову службу в Збройних Силах України, має військове звання «майор».
На підставі наказу Міністерста оборони України від 30.08.2004р. №583 звільнений з військової служби в запас згідно п.п. «г» п.63 «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001р. №1053/2001, у звязку з реформуванням збройних Сил України (скорочення штату)».
Наказом командира 15-го окремого батальйонного зв'язку №171 від 13.09.2004р. виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
11.08.2015р. на підставі указу Президента України від 14.01.2015р. №15/2015 призваний на військову службу по частковій мобілізації.
Згідно довідки №59 від 23.05.2016р. виданої командиром ВЧ НОМЕР_1 брав участь в антитерористичній операції з 02.11.2015р. по 12.02.2016р.
Відповідно до розрахунку загального страхового стажу від 23.08.2018р. загальна тривалість військової служби майора ОСОБА_1 складає 16 календарних років 3 місяці та 20 днів.
Здідно даних паспорту ОСОБА_1 31.08.2017р. йому виповнилося 45 років.
15.11.2018р. позивач звернувся до Шевченківського РТЦКСП із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років.
20.11.2018р. листом №4069 Шевченківський РТЦКСП повідомив позивача про те, що обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється за послужним списком особової справи військовослужбовця, який має право на пенсію згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільненних з військової служби, та деяких інших осіб». У цьому листі відповідачем зазначено, що згідного послужного списку позивача, останній був звільнений з військової служби у запас 19.10.2016р. Відповідач зазначає, що на момент звільнення позивач не досяг 45-річного віку, а тому не набув права на отримання пенсії за вислугою років.
Не погоджуючись з наданою відповіддю, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх законних прав, свобод та інтересів.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст. 48 Закону № 2262-ХІІ, заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз'яснюється, які документи він повинен надати додатково. При наданні ним цих документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз'яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою, зазначені в частині першій цієї статті.
Частиною 1 ст. 49 вказаного Закону визначено, що пенсію згідно з цим Закон призначають органи Пенсійного фонду України.
Відповідно до п.1 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1), заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом (№2262-12), та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки, України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).
Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).
Пунктом 12 Порядку № 3-1 визначено, що уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії. У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені пунктом 6 цього Порядку.
Аналіз вищенаведених правових норм Закону № 2262-ХІІ та Порядку № 3-1 свідчить про те, що виключними повноваженнями щодо призначення пенсії за вислугу років наділені саме пенсійні органи, а відтак, саме вони мають перевіряти наявність чи відсутність у особи відповідного права, натомість уповноважені структурні підрозділи, в тому числі і військові комісаріати, зобов'язані лише за відповідною заявою оформити всі необхідні документи та направити їх для розгляду до пенсійного органу.
Крім того, п.п.9, 10 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року №389, визначені їхні повноваження, зокрема:
- забезпечувати згідно із законодавством соціальний і правовий захист військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів та членів їх сімей;
- вести облік осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах в запас або у відставку (далі особи, звільнені з військової служби), які проживають на відповідній території, для оформлення документів, що додаються до пенсійної справи відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- забезпечувати оформлення та подання документів органам Пенсійного фонду України для призначення (перерахунку) пенсій особам, звільненим з військової служби, і членам їх сімей відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також у передбачених законодавством випадках виплату грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, і сім'ям загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил.
Таким чином, обов'язки чи права відповідача щодо перевірки наявності права на пенсію у особи чинним законодавством не передбачено.
Законом України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнилися з військової служби у звязку з реформуванням Збройних Сил України та членів їхніх сімей» (далі - закон №1763-IV) встановлено правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України (далі - ЗСУ) в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.
Згідно пункту 11 статті 1 цього Закону (у редакції на час звільнення позивача зі служби) військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.
Статтею 3 цього ж Закону дію вказаної норми поширено на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України після 1 січня 2004 року.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04.04.2006 року № 3591-IV (набрав чинності з 29.04.2006 року) внесено зміни до Закону № 2262-XII, зокрема, статтю 12 викладено в іншій редакції і доповнено пунктом «в», яким передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності у них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону № 1763-IV. Дана редакція Закону діяла до 01.10.2011 року, після чого п. «в» статті 12 був змінений в частині вислуги років до 20 років.
Пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.07.2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011 року) передбачено, що військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 20 календарних років пенсія обчислюється у розмірі 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.
Відповідач у відзиві наголошує на питанні про застосування вищезазначених норм у часі.
Вирішуючи це питання, суд виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у ЗСУ, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Також, у Рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Суд вважає, що Закон № 3668-VI, яким внесені зміни у Закони № 1763-IV та № 2262-XII, істотно звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод позивача, порушуючи основний принцип, закріплений в ст. 22 Конституції України.
Виходячи із положень пункту 11 статті 1 Закону № 1763-IV та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, суд вважає, що зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення, тобто з 31.08.2017р.
Оскільки, право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв'язку з реформуванням ЗСУ, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV, чинного на момент звільнення ОСОБА_1 , то зазначена норма має зберігати юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.
Станом на момент звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років (16 років 3 місяці та 20 днів) сформувало підстави для призначення пенсії.
Аналогічні правові позиції були висловлені Верховним Судом України у постановах від 06.02.2012 року (справа № 21-322а11) та від 01.07.2014 року (справа № 21-244а14), які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при вирішенні даного спору.
Таким чином, виходячи із встановлених обставин у справі, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені у позові доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно із частинами 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Таким чином, у даній справі питання щодо розподілу судових витрат судом згідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства не вирішується.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо нездійснення передачі до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документів ОСОБА_1 для призначення пенсії.
Зобов'язати Шевченківський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки направити документи майора у відставці ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для розгляду на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п.11 ст.1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнилися з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їхніх сімей» від 15.06.2004р. №1763-ІV та п.п. «в» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб» від 09.04.1992р. року №2262-XII в редакціях Законів, які діяли на час звільнення ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, передбачені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В.Кадникова