20 липня 2020 року Справа № 915/2394/19
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Давченко Т.М.
за участі секретаря Говоріної А.Е.,
прокурора Радіонової М.М.
та представника відповідача Кудрявцева Д.В., дов. від 18.11.2019 № 3754/13.01.01-07/14;
від позивача представник не з?явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/2394/19
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Коледж преси та телебачення”,
вул. Даля, 11-А, м. Миколаїв, 54002;
до Управління освіти Миколаївської міської ради,
вул. Інженерна, 3, м. Миколаїв, 54001;
прокуратура Миколаївської області,
вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030;
про визнання недійсними п. 5.1 договору позички від 16.01.2014 № 1 та п.п. 1 додаткових угод №№ 1/1-1/5 до цього договору
Товариство з обмеженою відповідальністю “Коледж преси та телебачення” (далі ? Коледж) звернулося до Управління освіти Миколаївської міської ради (далі ? Управління) з позовною заявою, в якій викладено таку вимогу: “Визнати недійсними п. 5.1. договору позички від 16.01.2014 р. № 1 та п. 1 додаткових угод до нього від 16.01.2015 р. № 1/1, від 16.01.2016 р. № 1/2, від 16.01.2017 № 1/3, від 16.01.2018 № 1/4, від 16.01.2019 № 1/5, укладених між Управлінням освіти Миколаївської міської ради та ТОВ “Коледж преси та телебачення”.
Позов мотивовано тим, що указані вище пункти укладених між сторонами у справі договору позички від 16.01.2014 № 1 та додаткових угод до нього, в частині встановлення строку дії договору укладені з боку Управління з перевищенням повноважень, так як пунктом 2 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2013 № 36/15, яким надано Управлінню дозвіл на укладення з Коледжем договору позички, строк цієї позички не визначався, а тому і Управління не мало права погоджувати в договорі та додаткових угодах до нього певний строк.
Указані дії відповідача, на думку Коледжу, є порушенням ч.ч. 1, 3 ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та ст. 19 Конституції України, а тому договір позички та додаткові угоди до нього в частині визначення строку їх дії підлягають визнанню недійсними у порядку ч.ч. 1-2 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 217 ЦК України.
Позивач указує, що вчинення відповідачем з перевищенням його повноважень указаних вище дій порушує законні права та інтереси Коледжу, оскільки строк позички у встановлений діючим законодавством спосіб повноважним органом досі не визначений, а встановлення цього строку неповноважним органом (Управлінням) призвело до пред?явлення прокурором позову про звільнення приміщення, яке є предметом позички.
За такими вимогами ухвалою суду від 20.01.2020 відкрито провадження в даній справі та вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Управління у відзиві від 11.02.2020 позов не визнало, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним, так як указаним вище рішенням Миколаївської міської ради лише надано Управлінню дозвіл на укладання договору позички з Коледжем без затвердження будь-яких умов такого договору; при цьому усі умови договору та додаткових угод до нього відповідають положенням ч. 1 ст. 827, ч. 1 ст. 829 ЦК України, ч. 1 ст. 180 ГК України та волевиявленню сторін.
Крім того, відповідач заявив про пропуск позивачем строку позовної давності, визначеного в ч. 1 ст. 257 ЦК України.
Після відкриття провадження в даній справі від заступника прокурора Миколаївської області надійшло повідомлення від 18.02.2020 № 08-4/вих-20 про вступ у розгляд даної справи на підставі ч. 3 ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”.
Ухвалою від 06.03.2020 постановлено розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено в ній підготовче засідання на 09.04.2020, проте в указану дату засідання не відбулося у зв?язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному, про що сторонам у справі направлено відповідне повідомлення, в якому також зазначено що про дату, час та місце проведення наступного судового засідання сторін буде повідомлено ухвалою суду.
З огляду на впровадження постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (в редакції постанови від 04.05.2020 № 343) (далі ? постанова № 211) на період з 12.03-22.05.2020 на всій території України карантину, а також на запровадження з 16.03.2020 на території адміністративної будівлі Миколаївської обласної ради, в якій розташований Господарський суд Миколаївської області, обмежувальних та профілактичних заходів (згідно розпорядження від 13.03.2020 № 35-р голови Миколаївської обласної ради “Про заходи щодо недопущення поширення випадків захворювань, спричинених новим коронавірусом”), ? з 16.03.2020 доступ громадян та учасників судового процесу до Господарського суду Миколаївської області було обмежено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” внесено зміни до постанови № 211, зокрема, продовжено карантин до 22.05.2020 із послабленням частини карантинних обмежень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів” з 22.05.2020 до 22.06.2020 продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою № 211, а також вирішено про послаблення протиепідемічних заходів на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією.
Ураховуючи викладені обставини, зокрема, послаблення з 11.05.2020 карантинних заходів та подальше відновлення доступу громадян до приміщення Господарського суду Миколаївської області; беручи до уваги тривалість знаходження справи у провадженні суду, ухвалою від 15.06.2020 призначено дану справу до розгляду в підготовчому засіданні на 02.07.2020; ухвалою від 02.07.2020, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 20.07.2020.
Від позивача, належним чином повідомленого про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з ухвалою від 02.07.2020, представник у засідання не з?явився.
Вислухавши прокурора та представника відповідача, які вважали позов Коледжу не підлягаючим задоволенню з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Рішенням Миколаївської міської ради від 12.12.2013 № 36/15 “Про надання дозволу на укладення договорів позички (ВН. ЗМІН. № 39/31 ВІД 25.04.14)” за результатом розгляду відповідного звернення Коледжу надано Управлінню дозвіл на укладання з Коледжем договору позички на використання нежитлових приміщень, які знаходяться на балансі Управління по вул. Даля, 11-а, площею 264,3 кв.м. (ЗОШ № 37).
На підставі зазначеного рішення між сторонами у справі укладено договір від 16.01.2014 № 1 позички (безоплатного користування) комунального майна територіальної громади міста (далі ? договір), згідно умов якого Управління (позичкодавець) передає, а Коледж (користувач) приймає в безоплатне користування нежитлові приміщення по вул. Даля, 11-а, площею 264,3 кв.м. (об?єкт) (п. 1.1 договору).
Сторонами погоджено, що договір укладено на 1 рік, що діє з 16.01.2014 по 16.01.2015; договір може бути пролонгований за згодою сторін (п. 5.1 договору).
У подальшому сторонами щорічно продовжувалася дія договору на 1 рік шляхом укладення додаткових угод: від 16.01.2015 № 1/1, від 16.01.2016 № 1/2, від 16.01.2017 № 1/3, від 16.01.2018 № 1/4 та від 16.01.2019 № 1/5; останньою додатковою угодою строк дії договору продовжено до 30.06.2019.
Встановлення в договорі та додаткових угодах до нього строку надання позички позивач вважає незаконним; така умова, на думку Коледжу, призвела до того, що заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Управління пред?явлено до Коледжу позов про зобов?язання усунути перешкоди Управлінню у користуванні об?єктом позички шляхом звільнення приміщень та повернення їх Управлінню за актом прийому-передачі. Указаний позов на даний час перебуває на розгляді Господарського суду Миколаївської області (справа № 915/1967/19).
Позивач листом від 16.10.2019 № 167 (вх. № 12868/11 від 16.10.2019) запропонував Миколаївській міській раді розглянути можливість дозволити Коледжу займати договірне приміщення до червня 2020 року, з посиланням на складні технологічні питання перенесення мовлення 24-годинного прямоефірного телеканалу ТАК TV, засновником якого є Коледж і який веде мовлення з договірного приміщення, на інший майданчик.
За твердженнями позивача, відповіді на указане звернення від Миколаївської міської ради не отримано і досі.
Викладені обставини покладені Коледжем в основу позову в даній справі.
Законодавством визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.ч. 1-2 ст. 203 ЦК України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 1-3 ст. 215 ЦК України).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (далі ? Закон).
У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною 3 ст. 24 Закону передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим ? також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідні ради від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють права суб?єкта комунальної власності (ч. 5 ст. 16 Закону).
Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади ? також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону).
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об?єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об?єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об?єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону).
Прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення ? вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (п. 31 ч. 1 ст. 26 Закону).
Із змісту викладених приписів законодавства вбачається, що Миколаївською міською радою законно прийнято на пленарному засіданні рішення про передачу Управлінню повноважень на укладання з Коледжем договору позички щодо майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва ? шляхом надання відповідного дозволу.
При цьому жодних умов або роз?яснень щодо обсягу наданих Управлінню повноважень (зокрема, і щодо строку дії договору позички) у рішенні не викладено, що свідчить про необхідність дотримання сторонами договору позички лише положень діючого законодавства.
Цивільним законодавством визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов?язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов?язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов?язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.ч. 1-3 ст. 180ГК України).
За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов?язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу (ст. 827 ЦК України).
Позичкодавцем може бути фізична або юридична особа. Особа, яка здійснює управління майном, може бути позичкодавцем за згодою власника (ч. 1 ст. 829 ЦК України).
Положеннями глави 58 ЦК України “Найм (оренда)” визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов?язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (ст. 759 ЦК України).
Системний аналіз наведених положень законодавства дозволяє дійти висновку про те, що умова про строк дії договору є істотною для всіх видів господарських договорів, зокрема, і для договору позички, а тому за відсутності такої умови договір позички не може вважатися укладеним.
Ураховуючи викладене, а також те, що: 1) Миколаївською міською радою надано Управлінню повноваження (дозвіл) на укладання з Коледжем договору позички, без зазначення при цьому обмежень щодо певних умов договору; 2) що строк дії договору є істотною умовою договору позички; 3) що законодавством не визначено обмежень щодо строку дії договору позички, ? суд визнає, що дії Управління щодо укладення з Коледжем договору позички та додаткових угод до нього із зазначенням визначеного за згодою сторін строку дії позички вчинені за наявності достатнього обсягу повноважень та без порушення приписів законодавства.
Ураховуючи викладене, відсутні визначені ст.ст. 203, 215 ЦК України підстави для визнання договору та додаткових угод до нього недійсними в частині визначення строку позички.
Щодо тверджень Управління про пропуск позивачем строку позовної давності, визначеного в ч. 1 ст. 257 ЦК України, суд приходить до такого.
Законодавством визначено, що позовна давність ? це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (ст. 260 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
У розумінні ст. 256 ЦК України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов?язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права.
Позивач зазначає про порушення його прав внаслідок неправомірного (за відсутності достатнього обсягу повноважень) визначення Управлінням освіти у договорі та додаткових угодах до нього строку позички; таким чином, порушення прав Коледжу могло (за умови встановлення такого факту) розпочатися з моменту підписання договору позички ? 16.01.2014, так як з цього моменту позивач повинен був знати про невідповідність певних умов договору вимогам законодавства.
Отже, саме з 16.01.2014 почався перебіг позовної давності.
Ураховуючи початок перебігу позовної давності з 16.01.2014 та положення ст. 257 ЦК України, ? суд визнає, що строк позовної давності в даному випадку сплив 16.01.2017.
Разом із тим, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з?ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв?язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 по справі № 369/6892/15-ц (14-96цс18).
Ураховуючи викладене, а також те, що в даному випадку судом не встановлено підстав для визнання договору позички та додаткових угод до нього недійсними в частині визначення строку позички, як не виявлено і порушення прав чи інтересів позивача, у задоволенні позову належить відмовити саме з підстав його необґрунтованості.
Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно зі ст. 129 ГПК України, у разі відмови у позові, судовий збір підлягає покладенню на позивача.
У судовому засіданні 20.07.2020, згідно з ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю “Коледж преси та телебачення” відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 23.07.2020.
Суддя Т.М. Давченко