ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.07.2020Справа № 910/2386/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"
до Громадської організації "Особливі можливості"
про стягнення 230 685, 31 грн,
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Жук О.Б.
від відповідача: Болото О.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Особливі можливості" про стягнення 230 685, 31 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору №33/14 від 01.11.2016р. про технічне забезпечення електропостачання споживача в частині оплати спожитої у період з листопада 2016р. по січень 2020р. електричної енергії та внесення плати за використання електромереж. Наявність означеної заборгованості також стала підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 24.02.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено засідання у справі на 25.03.2020р.
25.03.2020р. судове засідання не відбулось.
25.03.2020р. до суду надійшли заперечення Громадської організації "Особливі можливості" проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 30.03.2020р. судом було відмовлено в задоволенні вказаного клопотання.
Ухвалою від 23.04.2020р. судом було відкладено розгляд справи на 12.05.2020р.
12.05.2020р. розгляд справи відкладено на 03.06.2020р.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позивачем не було доведено суду обставин споживання відповідачем у спірний період електричної енергії у заявленому до стягнення обсязі, а також не надано доказів виникнення у Громадської організації "Особливі можливості" обов'язку зі сплати компенсації за використання електричних мереж у період з листопада 2016р. по січень 2020р., строк виконання якого настав.
03.06.2020р. судом було відкладено судове засідання на 17.06.2020р.
17.06.2020р. судове засідання відкладено на 08.07.2020р.
08.07.2020р. судом було відкладено розгляд справи на 21.07.2020р.
В судовому засіданні 21.07.2020р. представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача було надано усні пояснення, згідно яких проти задоволення позовних вимог надано заперечення.
В судовому засіданні 21.07.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
01.11.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед" (власник мереж) та Громадською організацією "Особливі можливості" (споживач) було укладено договір №33/14 про технічне забезпечення електропостачання споживача, за умовами п.1.1 якого власник мереж забезпечує технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами споживачу в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електричної енергії та рівня дозволеної потужності напруги, а споживач дотримується встановленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно сплачує за отримані послуги, визначені п.4.1 договору.
У п.1.2 договору №33/14 від 01.11.2016р. вказано, що передача електричної енергії забезпечується відповідно до однолінійної схеми. Власник мереж забезпечує передачу електричної енергії в точку продажу, визначену відповідним договором споживача з постачальником електричної енергії.
У п.4.1 договору передбачено обов'язок споживача здійснювати оплату за перетікання реактивної електроенергії на межі балансової належності електромереж.
Облік активної та реактивної енергії у споживача, струмоприймачі якого приєднані до електричних мереж власника мереж, здійснюються згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ (п.7.1 договору №33/14 від 01.11.2016р.).
Пунктом 7.4 договору №33/14 від 01.11.2016р. визначено, що на підставі показів засобів обліку електричної енергії споживачем та власником мереж оформлюються такі документи: акт про обсяг переданої споживачу електричної енергії; акт результатів замірів електричної потужності.
У додатку №1 до договору №33/14 від 01.11.2016р. визначено, що плата за використання електромереж складає 1000 грн., в тому числі, податок на додану вартість 20% - 200 грн. та нараховується з використанням індексації шляхом помноження плати на індекс інфляції встановлений Державною службою статистики України.
Наразі, за твердженнями позивача, відповідачем належним чином свої обов'язки за договором №33/14 від 01.11.2016р. в частині оплати спожитої електроенергії та внесення плати за використання електромереж за період з 11.2016р. по 01.2020р. виконано не було, внаслідок чого заборгованість Громадської організації "Особливі можливості" складає 116 373,07 грн. за спожиту електричну енергію, за використання електромереж - 105 453,02 грн., що і стало підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних і звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.
Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості, насамперед, повинно бути доведено факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків, зокрема стосовно поставки електроенергії та використання електромереж, наявність обов'язку відповідача внести на рахунок позивача плату за поставлену електроенергію та використання електромереж в узгодженому сторонами розмірі, строк виконання якого настав.
Судом вище вказувалось, що обґрунтовуючи поданий позов, заявник посилався на те,що відповідачем належним чином свої обов'язки за договором №33/14 від 01.11.2016р. в частині оплати спожитої електроенергії та внесення плати за використання електромереж за період з 11.2016р. по 01.2020р. виконано не було, внаслідок чого заборгованість Громадської організації "Особливі можливості" складає 116 373,07 грн. за спожиту електричну енергію, за використання електромереж - 105 453,02 грн.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позивачем не було доведено суду обставин споживання відповідачем у спірний період електричної енергії у заявленому до стягнення обсязі, а також не надано доказів виникнення у Громадської організації "Особливі можливості" обов'язку зі сплати компенсації за використання електричних мереж у період з листопада 2016р. по січень 2020р., строк виконання якого настав.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх -обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті від обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед". При цьому, суд виходить з наступного.
Як було встановлено вище, за умовами п.1.1 договору №33/14 від 01.11.2016р. власник мереж забезпечує технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами споживачу в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електричної енергії та рівня дозволеної потужності напруги, а споживач дотримується встановленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно сплачує за отримані послуги, визначені п.4.1 договору.
У п.4.1 договору передбачено обов'язок споживача здійснювати оплату за перетікання реактивної електроенергії на межі балансової належності електромереж.
У додатку №1 до договору №33/14 від 01.11.2016р. визначено, що плата за виристання електромереж складає 1000 грн., в тому числі, податок на додану вартість 20% - 200 грн. та нараховується з використанням індексації шляхом помноження плати на індекс інфляції встановлений Державною службою статистики України.
Тобто, з наведеного вбачається, що умовами догвору №33/14 від 01.11.2016р. визначено грошові обов'язки споживача з оплати за перетікання реактивної електроенергії на межі балансової належності електромереж та плати за використання електромереж.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Проте, всупереч принципу змагальності учасників судового процесу, позивачем не було надано суду належних доказів споживання у період 11.2016р. по 01.2020р Громадською організацією "Особливі можливості" електричної енергії.
В контексті наведеного судом враховано, що за умовами п.7.1 договору №33/14 від 01.11.2016р. облік активної та реактивної енергії у споживача, струмоприймачі якого приєднані до електричних мереж власника мереж, здійснюються згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ.
Пунктом 7.4 договору №33/14 від 01.11.2016р. визначено, що на підставі показів засобів обліку електричної енергії споживачем та власником мереж оформлюються такі документи: акт про обсяг переданої споживачу електричної енергії; акт результатів замірів електричної потужності.
Проте, складених та оформлених у відповідності до умов укладеного між сторонами правочину актів про обсяг переданої споживачу електричної та актів результатів замірів електричної потужності позивачем до матеріалів справи не надано.
Наразі, надані суду акти умовам вказаного правочине не відповідають, оскільки є такими, що оформлені тільки з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед". Доказів направлення останніх на адресу відповідача та ухилення останнього від їх підписання матеріали справи також не містять.
Твердження позивача про наявність часткових оплат, обставин щодо обсягів та загальної вартості спожитих відповідачем послуг не доводять.
Крім того, з розрахунку позовних вимог вбачається, що оплату за використання електричних мереж позивачем розраховано не виходячи з вартості, яка була визначена у додатку №1 до договору, а в двічі більше на підставі листа відповідача про збільшення потужності напруги та обсягів електропостачання.
У п.10.4 договору №33/14 від 01.11.2016р. вказано, що всі зміни та доповнення до цього договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими особами та скріплюються печатками сторін.
Проте, наразі, доказів внесення сторонами змін у порядку п.10.4 договору №33/14 від 01.11.2016р. до додатку №1 матеріали справи не містять.
Одночасно, суд зазначає, що статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.193 господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Наразі, суд зазначає, що зміст представлених до матеріалів справи актів здачі-приймання робіт (послуг) не містить відомостей щодо погодження сторонами строків їх оплати.
Інших належних та допустимих у розумінні ст.ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів досягнення сторонами згоди щодо строків оплати матеріали справи не містять.
Частиною 2 ст.530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.
Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми Цивільного кодексу України.
Однак, наразі, позивачем не було представлено суду доказів звернення до відповідача з вимогою щодо оплати спожитої електроенергії та внесення плати за використання електромереж за період з 11.2016р. по 01.2020р. у порядку, що передбачений ст.530 Цивільного кодексу України, що виключає можливість встановити строк виконання певного грошового зобов'язання.
Посилання позивача на внесення відповідачем часткових оплат також ніяким чином не вказує на настання строку оплати за договором.
За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, господарський суд дійшов висновку, щодо відсутності підстав вважати таким, що настав строк оплати спожитої електроенергії та внесення плати за використання електромереж за період з 11.2016р. по 01.2020р.
Таким чином, з урахуванням вказаного вище, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" до Громадської організації "Особливі можливості" про стягнення заборгованості в сумі 116 373,07 грн. за спожиту електричну енергію та за використання електромереж - 105 453,02 грн. підлягає залишенню без задоволення як такий, що позбавлений належного доказового обгрунтування.
Позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають як похідні.
Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.
Повний текст складено та підписано 23.07.2020р.
Суддя Спичак О.М.