ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.07.2020Справа № 910/15611/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС»
до 1) Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»
2) Головного управління Національної поліції у м. Києві
про стягнення 201 619, 65 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судового засідання Саницька Б.В.
представники учасників справи:
від позивача: Галузинський Є.О;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: Панченко Б.С.;
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» (надалі - відповідач-1), 2) Головного Управління Національної в м. Києві (надалі - відповідач-2) про стягнення матеріальної шкоди заподіяної внаслідок ДТП, а саме з відповідача-1 в сумі 122 695, 94 грн, з відповідача 2 в сумі 66 623, 71 грн та солідарно 1 700, 00 грн витрат по складанню звіту про оцінку вартості матеріального збитку, 600, 00 грн послуги евакуатора, 10 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу і 3 024, 30 грн судового збору.
Позовні вимоги з посиланням на ст.16, 20 Закону України «Про страхування», ст.1166, 1167, 1172, 1187, 1192 Цивільного кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем-1 своїх обов'язків за договором добровільного страхування наземного транспорту №АВН0СРS-1759053 від 09.06.2017 щодо повної виплати страхового відшкодування, в зв'язку з повним знищенням транспортного засобу. Крім цього оскільки сума страхового відшкодування, яка підлягає виплаті, не покриває повністю завдану позивачу матеріальну шкоду ним заявлено вимоги до відповідача-2.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
04.12.2019 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/15611/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.12.2019.
17.12.2019 від відповідача-1 надійшов відзив на позов, в якому останній заперечував проти позовних вимог та зазначив, що страхове відшкодування ним було сплачено відповідно до умов договору та з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, що було встановлено звітом №1788569/10/18 від 03.10.2018, справу просив розглядати без його участі. Також заявив клопотання про призначення в справі судової автотоварознавчої експертизи, з метою встановлення дійсної вартості матеріальної шкоди, оскільки в матеріалах справи наявні два звіти, які мають значну різницю в розмірі вартості матеріального збитку. Проведення експертизи просив доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, оплату експертизи гарантував.
17.12.2019 через діловодство суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позовні вимоги мають бути заявлені до страхової компанії, в якій застрахована цивільно-правова відповідальність транспортного засобу, який належить відповідачу-2, а саме до ПрАТ «Київський страховий дім».
21.12.2019 через відділ діловодства суду надійшла відповідь з МТСБУ відносно полісу відповідача-2.
Підготовче засідання 24.12.2019 не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Карабань Я.А. у щорічній відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 підготовче засідання призначено на 22.01.2020.
17.01.2020 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку із зайнятістю останнього в іншому судовому процесі.
У підготовче засідання 22.01.2020 з'явився представник позивача. Відповідач-1 та відповідач-2 у засідання не з'явились, повідомлені були належним чином, відповідач-1 про причини неявки суд не повідомив, відповідач-2 звернувся до суду із вищезазначеним клопотанням.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 підготовче засідання відкладено на 29.01.2020.
У підготовче засідання 29.01.2020 з'явився представник позивача, відповідач-1 та відповідач-2 у засідання не з'явились, повідомлені були належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Представник позивача не заперечував проти задоволення клопотання про призначення в справі судової автотоварознавчої експертизи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 призначено автотоварознавчу судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Провадження в справі зупинено до закінчення судової експертизи та отримання висновку.
12.03.2020 на адресу суду надійшов лист за підписом заступника директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Нестор Н.В., в якому останній просить в зв'язку зі значним поточним завантаженням експертів відділу дослідження машин, обладнання, об'єктів водного транспорту, літальних апаратів та колісних транспортних засобів, погодити строк проведення вищезазначеної експертизи в термін понад 60 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 поновлено провадження у справі № 910/15611/19, клопотання заступника директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Нестор Н.В. задоволено, погоджено строк проведення судової автотоварознавчої експертизи понад 60 календарних днів, зобов'язано учасників справи до 27.03.2020 надати до суду додаткові документи, зазначені в клопотанні експерта, для направлення до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та провадження в справі зупинено на час проведення експертизи.
14.05.2020 через відділ діловодства суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта від 27.04.2020 №6858/20-54 разом з матеріалами справи № 910/15611/19, які в зв'язку з перебуванням у період 12.05.2020 по 21.05.2020 на лікарняному отримані суддею Карабань Я.А. 22.05.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 провадження в справі поновлено та підготовче засідання призначено на 23.06.2020.
09.06.2020 від відповідача-1 надійшли пояснення, з урахуванням висновків автотоварознавчої експертизи від 27.04.2020 №6858/20-54, в якій останній вказує, що звіт від 03.10.2018 №17885669/10/18, який зроблений на замовлення відповідача-1 є найбільш наближеним до висновків судової експертизи, а тому вважає, що права позивача при виплаті страхового відшкодування не були порушені. Зазначив, якщо суд вирішить віддати перевагу саме проведеній в цій справі експертизі, то позовні вимоги не можуть перевищувати 6 389, 72 грн (різниця між висновком експерта та виплаченими на користь позивача коштами). Справу просив розглядати за його відсутності.
23.06.2020 у підготовче засідання з'явився представник відповідача-2, інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 14.07.2020.
Представник позивача в судовому засіданні 14.07.2020 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити, також заявив клопотання про виклик в судове засідання судового експерта КНДІСЕ Копил С.В., яке відповідно до положень ч.2 ст.207 ГПК України залишене судом без розгляду. Представник відповідача-2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову в частині вимог до нього.
Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд дійшов висновку, що неявка представника відповідача -1 у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 14.07.2020 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
09.06.2017 між позивачем (страхувальник) та відповідачем-2 (страховик) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №АВН0СРS-1759053 (надалі -договір страхування), предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом, що належить йому на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або інших законних підставах - автомобілем марки «Seat Altea», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Страхова сума становить 211 000, 00 грн, страховий тариф 5% (п.6.1., 6.2. договору страхування).
Згідно з п. 12. договору страхування, період відповідальності страховика починається з 10.06.2017 по 09.06.2018. Відповідно до п.п. 8, 9 термін дії договору пролонговано на термін з 10.06.2018 по 09.06.2019.
17.09.2018 о 06 год. 30 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "Тойота" державний номер НОМЕР_2 в місті Києві на проспекті Георгія Гонгадзе, не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Мерседес» державний номер НОМЕР_3 та «Сеат» державний номер НОМЕР_3 , після чого, автомобіль «Мерседес» державний номер НОМЕР_3 , не керовано здійснив наїзд на припаркований автомобіль «Чері» державний номер НОМЕР_4 . Після того, під час руху заднім ходом, не переконався, що це буде безпечно, не звернувся за допомогою до інших осіб, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль «Сузукі» державний номер НОМЕР_5 , що призвело до пошкодження транспортних засобів, завдавши матеріальні збитки.
Відповідно до постанови Подільського районного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі №758/12736/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль марки «Seat Altea», державний номер НОМЕР_1 .
17.09.2018 позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про настання страхового випадку.
Відповідно до п.15.3. договору страхування, з метою визначення розміру збитку, страхувальник одночасно з поданням документів, зазначених у п. 15.2. цього договору, зобов'язаний надати страховику ТЗ для проведення незалежної експертизи пошкоджень, яка здійснюється за рахунок страховика. Після складення дефектного акта (акта огляду) та фотографування пошкоджений транспортний засіб може бути направлено для ремонту на СТО, узгоджену із страховиком.
До участі в експертизі страховик запрошує страхувальника та особу, відповідальну за заподіяний збиток. Відсутність страхувальника та особи, відповідальної за заподіяний збиток, чи їх представників при проведенні експертизи, а також їх відмова узгодити її висновки не є підставою для визнання експертизи недійсною.
Згідно з п.15.4. договору страхування в разі незгоди страхувальника з висновками експерта, страхувальник може за свій рахунок замовити проведення іншої експертизи. Страхувальник має право для визначення розміру збитку скласти кошторис на підприємстві (станції технічного обслуговування, автомайстерні), яке за згодою страховика буде виконувати ремонт пошкодженого ТЗ. Кошторис повинен містити повний перелік робіт, їх вартість та вартість запчастин та матеріалів, які повинні бути використані при ремонті.
Розмір завданих збитків визначається після огляду ТЗ та на підставі експертної оцінки розміру збитку (кошторису вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу) з урахуванням документів, наданих страхувальником (Вигодонабувачем), а також документів і відомостей, зібраних страховиком, самостійно, а саме: - переліком знищених, пошкоджених або таких, що зникли, вузлів, агрегатів, деталей, приладдя та оздоблення ТЗ або самого ТЗ; - агрегатів, деталей, приладдя та оздоблення ТЗ або самого ТЗ (пункт 15.5. договору страхування).
Відповідно до п.15.7. договору страхування при визначенні розміру збитків враховуються:
- страхова сума для ТЗ у випадку його знищення чи незаконного заволодіння;
- дійсна вартість ТЗ на час укладання цього договору та на момент настання страхового випадку (якщо при розрахунку розміру страхового відшкодування в разі настання страхового випадку виявиться, що страхова сума, зазначена в договорі, більша дійсної вартості застрахованого ТЗ на момент укладання договору, договір діє у тій частині страхової суми, яка не перевищує його дійсної вартості, при цьому сплачена зайва частина страхового платежу поверненню не підлягає);
- витрати на рятування ТЗ у зв'язку з настанням страхового випадку;
- ціни на запасні частини та вартість відновлювальних робіт.
Пунктом 15.8. договору страхування встановлено, що при настанні страхового випадку відшкодуванню підлягають тільки прямі збитки. Не відшкодовуються упущена вигода, витрати на оренду чи наймання іншого транспортного засобу, моральні збитки та інше.
Згідно з п.15.9. договору страхування відшкодування збитків провадиться з вирахуванням фізичного зносу частин, деталей і приладдя, що підлягають заміні, станом на день настання страхового випадку. Частини та деталі, що підлягають заміні, страхувальник повинен передати страховику за вимогою останнього.
Відповідно до п.15.10. договору страхування відшкодуванню підлягають також усі витрати страхувальника, що пов'язані з рятуванням транспортного засобу і запобіганням подальшому його пошкодженню при настанні страхового випадку, але не більше ніж 1000,00 грн за одним страховим випадком.
Пунктом 15.14., у редакції додаткової угоди №1 від 09.06.2017 до договору страхування, встановлено, що в разі страхування транспортного засобу на повну вартість та у випадку його конструктивного знищення (коли розмір завданих збитків перевищує 80% страхової суми), страховик виплачує страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 70% дійсної вартості транспортного засобу на момент ДТП, з урахуванням попередніх виплат за договором та безумовної франшизи, але не більше ліміту відповідальності, визначено п. 6 договору страхування. Дія договору страхування в такому випадку закінчується без перерахунку страхового платежу і страхувальник розпоряджається ТЗ за власним розсудом.
Відповідно до звіту №1788569/10/18 від 03.10.2018 про оцінку колісного транспорту (КТЗ), складеного оцінювачем ОСОБА_2 на замовлення відповідача-1, вартість транспортного засобу «Seat Altea», державний номер НОМЕР_1 станом на 17.09.2018 (дата ДТП) складає 222 999, 92 грн, вартість відновлювального ремонту - 166 013, 57 грн, вартість відновлювального ремонту з врахуванням фізичного зносу - 73 481, 97 грн, вартість відновлювального ремонту з врахуванням фізичного зносу без урахування ПДВ 20% на замінні складові матеріали - 63 677, 48 грн.
09.10.2018 відповідачем-1 складено страховий акт №54-6243244 відповідно до якого здійснено розрахунок суми страхового відшкодування, яке підлягає виплаті позивачу, а саме в розмірі 60 238, 89 грн.
При цьому в акті зазначено, що позивачем не здійснено оплату страхових платежів на загальну суму 6 681, 68 грн.
Таким чином на підставі страхового акту відповідачем-1 виплачено позивачу 53 557, 21 грн страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням №5184 від 12.10.2018 (60 238, 89 грн - 6 681, 68 грн).
04.11.2018 на замовлення позивача оцінювачем ОСОБА_3 було складено звіт №50/13.11.18 про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Seat Altea», державний номер НОМЕР_1 станом на 04.11.2018 (дата проведення оцінки), згідно якого ринкова вартість транспортного засобу складає 251 790, 21 грн, вартість відновлювального ремонту - 242 876, 86 грн, вартість матеріального збитку, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, в тому числі ПДВ - 114 879, 63 грн.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що внаслідок настання страхового випадку автомобіль «Seat Altea», державний номер НОМЕР_1 було повністю знищено, а тому відповідачем -1 має виплатити 70% дійсної вартості транспортного засобу на момент ДТП, з урахуванням попередніх виплат, а саме: 122 695, 94 грн (176 253, 15 грн - 53 557, 21 грн). Крім цього оскільки сума страхового відшкодування, яка підлягає виплаті, не покриває повністю завдану позивачу матеріальну шкоду ним заявлено вимоги про стягнення з відповідача-2 збитки в розмірі 66 623, 71 грн, що є різницею між фактичною вартістю відновленого ремонту і страховим відшкодуванням (242 876, 86 грн - 176 253, 15 грн).
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ч.1 ст. 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Позивачем до суду подано копію звіту №50/13.11.18 від 04.11.2018 про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Seat Altea», державний номер НОМЕР_1 станом на 04.11.2018, складеного оцінювачем ОСОБА_3 , згідно якого ринкова вартість транспортного засобу складає 251 790, 21 грн, вартість відновлювального ремонту - 242 876, 86 грн, вартість матеріального збитку, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, в тому числі ПДВ - 114 879, 63 грн.
При цьому суд звертає увагу, що оцінка збитку в звіті наданому позивачем проводилася не станом на дату ДТП - 17.09.2018, а станом на дату складення звіту - 04.11.2018.
Відповідачем подано копію звіту №1788569/10/18 від 03.10.2018 про оцінку колісного транспорту (КТЗ), складеного оцінювачем ОСОБА_2 на замовлення відповідача-1, вартість транспортного засобу «Seat Altea», державний номер НОМЕР_1 станом на 17.09.2018 (дата ДТП) складає 222 999, 92 грн, вартість відновлювального ремонту - 166 013, 57 грн, вартість відновлювального ремонту з врахуванням фізичного зносу 73 481, 97 грн, вартість відновлювального ремонту з врахуванням фізичного зносу без урахування ПДВ 20% на замінні складові матеріали - 63 677, 48 грн
Згідно статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судову експертизу" незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються зокрема кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Вказані звіти не є висновками експерта в розумінні Закону України "Про судову експертизу", оскільки особи які їх складали не попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Звіти надані позивачем та відповідачем-1 містять різну ринкову вартість автомобіля та різну вартість відновлювального ремонту, і як наслідок різний розмір шкоди, завданої внаслідок ДТП. Для встановлення фактичних обставин щодо розміру шкоди заподіяної внаслідок ДТП, усунення розбіжностей між зазначеними звітами, поданим позивачем і відповідачем-1 необхідні знання в галузі автотоварознавства.
З огляду на викладене, за наявності суперечливих доказів сторін щодо вартості відновлювального ремонту та матеріального збитку, судом за клопотанням відповідача-1 ухвалою від 29.01.2020 призначено в даній справі судову автотоварознавчу експертизу.
Аналогічний висновок щодо необхідності призначення автотоварознавчої експертизи викладений в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 №910/13139/17.
Відповідно до висновку експерта №6858/20-54 від 27.04.2020, ринкова вартість автомобіля марки «Seat Altea», державний номер НОМЕР_1 на дату ДТП - 17.09.2018 складає 214 394, 48 грн, вартість відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, з урахуванням ПДВ - 79 630, 89 грн, вартість відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу та без урахуванням ПДВ 20% - 67 698, 24 грн.
Пунктом 15.14., у редакції додаткової угоди №1 від 09.06.2017 до договору страхування, встановлено, що в разі страхування транспортного засобу на повну вартість та у випадку його конструктивного знищення (коли розмір завданих збитків перевищує 80% страхової суми), страховик виплачує страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 70% дійсної вартості транспортного засобу на момент ДТП, з урахуванням попередніх виплат за договором та безумовної франшизи, але не більше ліміту відповідальності, визначено п. 6 договору страхування.
Умовами договору страхування передбачено, що відшкодування збитків провадиться з вирахуванням фізичного зносу частин, деталей і приладдя, що підлягають заміні, станом на день настання страхового випадку (п. 15.9. договору страхування).
Крім того, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясовувати наявність двох обставин: 1) чи відбулося фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 924/675/17.
Матеріали справи не містять доказів здійснення ремонту автомобіля марки «Seat Altea», державний номер НОМЕР_1 , а саме акту виконаних робіт, рахунку сто, платіжного документу про сплату вартості ремонту, тощо.
Таким чином, приймаючи до уваги висновок експерта №6858/20-54 від 27.04.2020, суд приходить до висновку, що розмір завданих позивачу збитків при ДТП 17.09.2018 складає 67 698, 24 грн, що не перевищує 80% страхової суми ( 211 000, 00 грн).
Доказів того, що автомобіль марки «Seat Altea», державний номер НОМЕР_1 фізично знищено та його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а також доказів вартості аварійного пошкодженого колісного транспортного засобу позивачем суду не надано.
Крім того, відповідно до пункту 15.12., якщо договором страхування передбачена сплата страхових платежів частками, і страхувальник згідно п. 13.3.11. та 15.27. не виконав свої обов'язки, то страховик має право з суми страхового відшкодування, яка належить до виплати, вирахувати різницю між зазначеним в п. 8 договору страхування страховим платежем та сплаченими страхувальником згідно графіку частками страхових платежів, та направити на поточний рахунок страховика в якості сплати платежів по цьому договору.
Враховуючи вищезазначене, суд прийшов до висновку, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача-1 недоплаченої суми страхового відшкодування підлягає задоволенню частково, а саме в сумі 7 459, 35 грн (67 698, 24 грн (сума збитку) - 53 557, 21 грн (виплачена сума страхового відшкодування) - 6 681, 68 грн (недоплачені страхові платежі).
Щодо вимоги про відшкодування вартості евакуації транспортного засобу з місця ДТП у розмірі 600,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 15.10. договору страхування відшкодуванню підлягають також усі витрати страхувальника, що пов'язані з рятуванням транспортного засобу і запобіганням подальшому його пошкодженню при настанні страхового випадку, але не більше ніж 1000,00 грн за одним страховим випадком.
На підтвердження вказаних позовних вимог позивач долучив до матеріалів справи акт виконаних робіт складений ФОП Приймак О.О. від 17.09.2018, згідно якого останній 17.09.2018 надав транспорті послуги (евакуатор) щодо перевезення автомобіля "Seat Altea», державний номер НОМЕР_1 та квитанцію №1534918 від 17.09.2018 на суму 600, 00 грн.
Отже вимоги позивача щодо відшкодування витрат пов'язаних з евакуацією транспортного засобу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню в повному обсязі з відповідача -1.
Не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення грошових коштів у сумі 1 700, 00 грн - витрати по складанню звіту про оцінку вартості матеріального збитку, оскільки в позивача була відсутня необхідність у проведенні відповідної оцінки, а також вказаний висновок суд не враховує при ухваленні даного рішення. Умовами пункту 15.4. договору страхування та законом не передбачено здійснення такого відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Враховуючи викладене вище та факт доведення позивачем суми збитків у розмірі 67 698, 24 грн, що підлягають стягненню саме з відповідача-1 на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №АВН0СРS-1759053 від 09.06.2017 та чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги до відповідача-2 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача -1 суми страхового відшкодування в розмірі 7 459, 35 грн та 600, 00 грн витрат на послуги евакуатора
Судовий збір у розмірі 120, 89 грн відповідно до положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача-1.
Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір».
Частиною 1 статті 4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст.4 зазначеного Закону визначений розмір ставок судового збору, що справляється за подання позовних заяв до господарського суду, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем були заявлені вимоги про стягнення грошових коштів в загальному розмірі 191 619, 65 грн, оскільки витрати на професійну правничу допомогу відповідно до положень ст.123 ГПК України відносяться до судових витрат та не включаються до ціни позову.
Таким чином, за подання даної позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 874, 29 грн ( 1,5 відсотка ціни позову).
Як вбачається з матеріалів справи позивачем було сплачено за подання позовної заяви судовий збір за квитанцією №0.0.1510849687.1 від 01.11.2019 у сумі 3 024, 30 грн. Таким чином, позивачем переплачено судовий збір на 150, 01 грн.
На підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, після отримання відповідного клопотання судом буде розглянута вимога про повернення позивачу частини судового збору в розмірі 150, 01 грн.
Крім того, позивач просив стягнути 10 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).
Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтувати наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
На підтвердження понесення витрат на правову допогому позивачем до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правничої допомоги № 409 від 04.09.2019, укладеного з АБ «Покутній та партнери», копію квитанції №0.0.1455115179.1 від 04.09.2019 на суму 10 000, 00 грн з призначенням платежі: «оплата зг. р/ф від 04.09.2019 по дог. 409 від 04.09.2019», копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3397 адвоката Покутнього О.М.та попередній розрахунок суми судових витрат, які поніс та очікує понести позивач у зв'язку із розглядом справи.
Разом з тим, як зазначалось судом вище, відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Проте, таких документів позивачем надано не було, матеріали справи не містять відомостей про час, витрачений адвокатом на вчинення необхідних дій, не конкретизовано обсяг наданих послуг та вартість кожної з них окремо, внаслідок чого суд не може перевірити обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, а також їх вартість, оскільки в договорі відсутні така інформація.
Таким чином, оскільки позивачем не надано жодних доказів понесення витрат на правову допомогу, зокрема, позивачем не надано ні актів надання послуг, виконаних адвокатом саме у даній справі та за даним позовом, ні рахунків, тобто належних та допустимих доказів надання та понесення витрат на правову допомогу в суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону таких витрат.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (49100, місто Дніпро, узвіз Кодацький, будинок 2, ідентифікаційний код 33248430) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» (49126, місто Дніпро, проспект Праці, будинок 2 Т, ідентифікаційний код 34410930) 7 459 (сім тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять ) грн 35 коп. страхового відшкодування, 600 (шістсот) грн 00 коп. витрат на послуги евакуатора та 120 (сто двадцять) грн 89 коп. судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 22.07.2020.
Суддя Я.А.Карабань