ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.07.2020Справа № 910/6860/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, м.Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 65, Ідентифікаційний код юридичної особи 30115243)
до проПриватного акціонерного товариства «КИЇВХЛІБ» (04080, м.Київ, ВУЛИЦЯ МЕЖИГІРСЬКА, будинок 83, Ідентифікаційний код юридичної особи 00381574) стягнення 10000,00 грн
Представники: без повідомлення представників сторін
Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (далі-Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «КИЇВХЛІБ» (далі-Відповідач) про стягнення страхового відшкодування в розмірі 10000 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» на підставі Договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 28.04.2017 № АК/5507444 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплатило страхове відшкодування власнику автомобіля «ДЕУ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому Позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на Відповідача, оскільки водій транспортного засобу «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , перебував у трудових відносинах з ним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2020 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6860/20, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі від 22.05.2020 направлена на адреси Сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення ухвали суду уповноваженим особам Позивача та Відповідача 27.05.2020 та 01.06.2020.
12.06.2020 до Господарського суду міста Києва від Відповідача надійшов відзив на позов.
01.07.2020 до Господарського суду міста Києва від Позивача надійшла відповідь на відзив.
07.07.2020 до Господарського суду міста Києва від Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
20.07.2017 о 13.06 в місті Києві по вулиці Богатирській відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить Приватному акціонерному товариству «Київхліб», під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу «ДЕУ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль «ДЕУ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 17.10.2017 у справі №756/12804/17-п ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень. (а.с. 4)
Звітом № 30-R/40/6 від 04.04.2018 про оцінку пошкодженого транспортного засобу, складеним Фізичною особою-підприємцем Видутою Денисом Юрійовичем, визначено, що вартість матеріального збитку автомобілю «ДЕУ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 11747,77 грн. (а.с.9-12)
Відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/5507444 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , на момент настання страхової події була застрахована у Позивача, розмір франшизи згідно з вказаним Полісом складає 00,00 грн. (а.с. 5)
На підставі Страхового акта №13087Р/40/18 від 11.05.2018 (а.с. 25) Позивач здійснив виплату страхового відшкодування власнику автомобілю «ДЕУ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №80440 від 12.06.2018 із зазначенням призначення платежу: «Страхова виплата згідно з Полісом АК/5507444, ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_4 , о/р НОМЕР_5 ». (а.с. 35)
24.12.2019 Позивач надіслав на адресу Відповідача заяву про відшкодування суми у розмірі 10000,00 грн. (а.с.34)
Однак, Відповідач відповіді на заяву Позивача не надав, страхове відшкодування Позивачеві не сплатив.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач посилається на те, що Відповідач, як власник транспортного засобу «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , водія якого визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 10000,00 грн. відповідно до встановлених Полісом № АІ/8670495 лімітів відшкодування по майну та франшизи на підставі ст. 38.1.1. "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки особа, яка керувала транспортним засобом під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди не мала права керувати транспортним засобом відповідної категорії.
Заперечуючи проти позовних вимог, Відповідач зазначає, що Позивачем безпосередньо у позовній заяві не вказано в чому конкретно полягає відсутність у водія права керувати транспортним засобом. Разом з тим, Відповідач стверджує, що однією з умов страхового полісу була наявність у водія стажу керування не менше 3-х років. Відповідно до посвідчення водія, особа яка керувала транспортним засобом, має стаж керування три роки, та категорію транспортного засобу «В», яка відповідає категорії транспортного засобу, вказаній у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що укладений Сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України, Закону України "Про страхування" та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"
Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим.
Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п.9 ч. 1 ст. 7 "Про страхування", є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Суд зазначає, що спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Як передбачено частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.
Згідно з положеннями ст. 981 Цивільного кодексу України та частини 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.
Страховим випадком згідно зі ст. 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Пунктом 2 Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/5507444 сторони узгодили, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).
20.07.2017 о 13.06 в місті Києві по вулиці Богатирській відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить Приватному акціонерному товариству «Київхліб», під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу «ДЕУ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль «ДЕУ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Суд зазначає, що Страховим актом №13087Р/40/18 від 11.05.2018 (а.с. 25) вказана подія визнана Позивачем страховим випадком, у зв'язку з чим призначено до виплати постраждалій особі страхове відшкодування у розмірі 10000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, вина особи, яка керувала транспортним засобом «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , встановлена у судовому порядку постановою Оболонського районного суду м. Києва від 17.10.2017 у справі №756/12804/17-п, якою ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень. (а.с. 37)
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (абзац 16 статті 9 Закону України „Про страхування").
За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Абзацом 18 статті 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Разом з цим, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем на виконання зобов'язань за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/5507444, предметом якого є страхування транспортного засобу «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , відшкодовано на користь потерпілої особи 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №80440 від 12.06.2018 (а.с. 35)
Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу Украйни передбачено, що завдання майнової (матеріальної ) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
При цьому частиною 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Як зазначалось Судом вище, автомобіль «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_1 під час дорожньо-транспортної пригоди 20.07.2017, належить Приватному акціонерному товариству «КИЇВХЛІБ».
Суд акцентує увагу, що Сторонами не заперечується факт перебування у трудових відносинах ОСОБА_1 та керування ним автомобілем «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під час дорожньо-транспортної пригоди 20.07.2017, з Приватним акціонерним товариством «КИЇВХЛІБ»
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. (ч. 1 ст. 75 ГПК України).
Отже, оскільки ОСОБА_1 в момент вчинення ДТП, перебуваючи у трудових відносинах з Відповідачем, на законних підставах керував автомобілем та не був власником останнього, зважаючи на відшкодування страховиком - Приватними акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» збитків в сумі 10000,00 грн., в силу приписів ст. 1172 Цивільного кодексу України відповідальною особою є саме Приватне акціонерне товариство «КИЇВХЛІБ».
Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з частиною 22.1 якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Правила щодо регресного позову страховика встановлені ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема, згідно пп. 38.1.1 п. 38.1 страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема: б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.
З огляду на вищевикладене, як стверджує Позивач в позовній заяві, до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/5507444 в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до Відповідача як до страхувальника та особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в розмірі 10000,00 грн. страхового відшкодування.
Суд акцентує увагу, що в позовній заяві Позивач лише цитує б) п. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» яким встановлено право страховика подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.
Однак, Позивач у позовній заяві не конкретизує в чому саме полягає порушення, право на керування автомобілем якої категорії надано винній особі, автомобілем якої категорії особа керувала, якими доказами підтверджується факт керування винною особою автомобілем невідповідної категорії.
Лише під час розгляду справи, у відповіді на відзив, Позивач вказав, що згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/5507444 транспортний засіб «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , віднесено до категорії С1 , тоді як ОСОБА_1 має право керувати транспортними засобами категорії В, отже ОСОБА_1 не мав права керувати транспортним засобом «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Частиною 1 статті 15 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.
Відповідно до ч. 9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.п. а п. 2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. № 340, яке є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (п. 2 Положення).
Як зазначено в п. 3 вказаного Положення, транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії, серед яких, зокрема, В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми; С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів).
Як вбачається з матеріалів справи, на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди 20.07.2017 винна особа - ОСОБА_1 керував застрахованим позивачем транспортним засобом «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 відноситься до категорії В. (а.с. 23). При цьому, в свідоцтві про державну реестрацію транспортного засобу НОМЕР_7 вказано, що повна маса автомобіля 3500 (а.с. 24).
У посвідчені водія НОМЕР_8 , виданому ОСОБА_1 , також вказана категорія В. (а.с.21-22).
Таким чином, за наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України Судом встановлено, що категорія транспортного засобу, вказана у посвідчені водія НОМЕР_8, відповідає категорії транспортного засобу, вказаній у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 , тобто винна особа - ОСОБА_1 , керував транспортним засобом типу та призначення відповідно до посвідчені водія НОМЕР_8., а саме категорії В.
Відповідно до п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.
Згідно з п.п. 17.2. ст. 17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є документом суворого обліку, технічний опис, зразки, порядок замовлення, організації постачання, обліку якого затверджуються Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.
Частиною 2 статті 354 Господарського кодексу України передбачено право Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, відповідно до закону встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування.
Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 27.10.2011 № 673 затверджено Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яке визначає особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з п. 2.1. Положення при укладанні внутрішнього договору страхування страховик зобов'язаний, зокрема, заповнювати поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до порядку заповнення поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який встановлюється МТСБУ.
Враховуючи наведене, Суд зазначає, що оскільки зобов'язання по заповненню полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів покладено на страховика, відповідальність за правильність внесення даних до бланку полісу несе страховик, тобто Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС».
Разом з тим, наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України підтверджується, що дані про тип забезпеченого транспортного засобу, внесені страховиком до Полісу № АК/5507444, не відповідають даним про тип та призначення транспортного засобу, вказаним у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 . Тому твердження Позивача про те, що винна особа керувала транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії з посиланням на дані, вказані у Полісі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/5507444, не приймаються Судом до уваги.
Крім того, з постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , вбачається, що останній на момент ДТП, яка сталася 20.07.2017, окрім порушення п.13.1 Правил дорожнього руху, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.124 КпАП України, будь-яких інших порушень не вчинив, тобто ОСОБА_1 керував застрахованим позивачем транспортним засобом «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 на законних підставах.
Суд окремо зазначає, що у випадку експлуатації ОСОБА_1 забезпеченого транспортного засобу в день скоєння ДТП без законних на те підстав (за відсутності необхідних документів на право керування транспортним засобом відповідної категорії) на нього мав бути складений протокол за ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами, які не мають відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явили їх для перевірки.
Однак, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження керування ОСОБА_1 в день скоєння ДТП транспортним засобом «Мерседес», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , без права керувати відповідною категорією транспортних засобів, що, за відсутності будь - яких інших доказів такого неправомірного керування, спростовує твердження Позивача про наявність підстав для застосування відповідних приписів пп."б" п.38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та покладення на Відповідача як страхувальника обов'язку з регресного відшкодування на користь страховика.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких підстав, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що у Відповідача відсутній обов'язок по відшкодуванню Позивачу суми матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тому позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до Приватного акціонерного товариства «КИЇВХЛІБ» про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 10000,00 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
1. У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до Приватного акціонерного товариства «КИЇВХЛІБ» про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 10000,00 грн. - відмовити повністю.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 21 липня 2020 року
Суддя О.В. Чинчин