номер провадження справи 5/214/19
08.07.2020 Справа № 908/3479/19
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали позовної заяви
За позовом: Приватного акціонерного товариства “Бердянськбуд” (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Шевченка, буд. 13, код ЄДРПОУ 01239826)
До відповідача: Бердянської міської ради Запорізької області (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. Єдності, буд. 2, код ЄДРПОУ 20525153)
про визнання незаконним та скасування пунктів 6, 7, 8 рішення №3 Бердянської міської ради Запорізької області від 22.12.2017,
За участю представників сторін:
Від позивача: Забержевський О.В., Витяг з ЄДРПОУ № 1006085649 від 12.12.2019 р., паспорт серії СВ №271833 від 18.11.2000 р., голова правління
Міняйло А.М., довіреність №119 від 03.10.2019 р.
Від відповідача: Замета Н.О., розпорядження міського голови №221-к від 04.05.2020 р. (посвідчення №88 від 05.05.2020 р.)
16.12.2019 р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства “Бердянськбуд” до Бердянської міської ради Запорізької області про визнання незаконним та скасування пунктів 6, 7, 8 рішення №3 Бердянської міської ради Запорізької області від 22.12.2017 р.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2019 р. вказану справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 20.12.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/3479/19 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 5/214/19, підготовче засідання призначено на 20.01.2020 р. об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнати обов'язковою.
Ухвалою від 20.01.2020 р. відмовлено у задоволенні заяви Бердянської міської ради Запорізької області № 484 від 16.01.2020 про залучення Управління комунальної власності Бердянської міської ради до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 19.03.2020 р. Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено до 24.02.2020 р. об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою.
Ухвалою суду від 24.02.2020 р. закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті, перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 16.03.2020 р. о 14 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою. Ухвалою від 16.03.2020 р. оголошено перерву з розгляду справи по суті до 30.03.2020р. о 15 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою від 30.03.2020 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 15.04.2020 р. о 14 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 15.04.2020 р., враховуючи прийняття КМУ постанови № 211 від 11.03.2020 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, продовжено процесуальні строки розгляду справи №908/3479/19 по суті до 08.05.2020 р., оголошено перерву з розгляду справи по суті до 04.05.2020 р. об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою від 04.05.2020 р. продовжено процесуальні строки розгляду справи №908/3479/19 по суті до 25.05.2020 р., оголошено перерву з розгляду справи по суті до 19.05.2020 р. об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою від 19.05.2020 р. продовжено процесуальні строки розгляду справи №908/3479/19 по суті до 05.06.2020 р., оголошено перерву з розгляду справи по суті до 05.06.2020 р. об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 05.06.2020 р. продовжено процесуальний строк розгляду справи №908/3479/19 по суті до 24.06.2020 р., перенесено судове засідання з розгляду справи по суті на 24.06.2020 р. об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін у судове засідання визнано обов'язковою. Ухвалою від 24.06.2020 р. продовжено процесуальний строк розгляду справи №908/3479/19 по суті до 31.07.2020 р., оголошено перерву з розгляду справи по суті до 08.07.2020 р. о 10 год. 05 хв. з повідомленням (викликом) сторін.
В судовому засіданні 08.07.2020 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судові засідання здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу на комплексі «Акорд».
Представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги з урахуванням всіх письмових пояснень, зазначивши, що 22.12.2017 р. Бердянська міська рада Запорізької області прийняла рішення №3, зі змінами внесеними згідно до пункту 2 рішення №7 Бердянської міської ради “Про внесення змін до рішень сесій Бердянської міської ради”. Вважають, що внесені зміни до п.п. 6, 7, 8 порушують майнові інтереси ПрАТ “Бердянськбуд”, оскільки об'єкти нерухомого майна (гуртожитки), розташовані за адресами: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Європейська, буд. 72; Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Європейська, буд. 74; Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Італійська, буд. 102; Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Земська, буд. 19; Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Свободи, буд. 60 є приватною власністю Приватного акціонерного товариства “Бердянськбуд.
На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 8, 41 Конституції України, ст.ст. 21, 328, 345, Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст.ст. 3, 5, 14 Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”, просить суд визнати незаконним та скасувати пункти 6, 7, 8 рішення №3 Бердянської міської ради Запорізької області від 22.12.2017 р.
Представник відповідача підтримав доводи, викладені у письмову відзиві на позовну заяву від 08.01.2020 р. за вих. 10, пояснивши, що оскаржуване рішення не є юридично значеними для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, отже самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки. Також зазначив, що п. 6, 7, 8 Рішення № 3 від 22.12.2017 р. 37 сесії VII скликання Бердянської міської ради "Про майнові права", зі змінами внесеними згідно пункту 2 Рішення № 7 Бердянської міської ради «про внесення змін до рішень сесій Бердянської міської ради від 15.03.2018 р.» є правовим актом індивідуальної дії, що відповідає вимогам ст. 19 КАС України. Отже, в даному випадку вважає за необхідне зазначити, що позивачем оскаржується рішення у вигляді акту, прийняте суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх владних управлінсько-розпорядчих функцій, а, отже, у сфері публічно-правових відносин. На підставі викладеного, просить суд закрити провадження у справі №908/3479/19 у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, суд,
Судом встановлено, що на розгляді в господарських судах України, в тому числі в Господарському суді Запорізької області, перебували декілька справ у спорах між Фондом державного майна України та Закритим акціонерним товариством "Бердянськбуд" щодо порядку приватизації спірних гуртожитків, зазначених Позивачем у позовній заяві.
Також у своїх заявах по суті спору під час розгляду цієї справи сторони посилалися на обставини, які встановлені рішеннями судів у справах № 2/5009/5276/11, 8/25д/09, № 20/81, № 908/2257/19 як на підстави своїх вимог і заперечень, відповідно до яких встановлювалися обставини, що мають значення для розгляду цієї справи.
Зокрема, як вбачається з рішення Господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 р. у справі № 8/25д/09 за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", третя особа - Бердянська міська рада про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.06.1993 року № КП-119 в частині приватизації 7 гуртожитків, які розташовані за адресами: вул. Свободи, 60, вул. Червона, 16, вул. Червона, 20, вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Франка, 14, вул. Дюміна, 102 в м. Бердянську та виключення їх вартості зі статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", судом встановлено: "01 квітня 1990 року ТСО "Запорожбуд" за Договором оренди надав в оренду майно треста Бердянськбуд організації орендарів. Відповідно до пункту 1.1.2. Договору після його підписання організація орендарів набула статусу Орендного підприємства Бердянськбуд.
07 квітня 1993 року Наказом ФДМУ № 152-ПК "Про створення комісії з приватизації" затверджена комісія з приватизації державного майна, взятого в оренду організацією орендарів Бердянськбуд.
15 червня 1993 року Головою ФДМУ затверджений План приватизації орендного підприємства Бердянськбуд. В пункті 3.8. Плану зазначено, що приватизації підлягає все орендоване майно.
16 червня 1993 року Розпорядженням ФДМУ № 125-РПП затверджено План приватизації частки державного майна, що знаходиться в складі майна орендного підприємства "Бердянськбуд" м. Бердянськ.
Станом на 01 травня 1993 року складена Відомість залишкової вартості основних засобів по ОП Бердянськбуд, відповідно до якої в розділі "ЖКК", зокрема, пункту 29, була визначена залишкова вартість гуртожитків по вул. Свободи, 60 в розмірі 601 308,76 руб. (с. 10, п. 29).
16 червня 1993 року Розпорядженням ФДМУ № 124-РОМ затверджений Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд". Згідно даного акту у вартість цілісного майнового комплексу ввійшла вартість спірних гуртожитків. Вказаний акт затверджений Головою ФДМУ 18 червня 1993 року.
23 червня 1993 року між ФДМУ та Організацією орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" укладений Договір купівлі-продажу майна державного підприємства, відповідно до якого організація орендарів купила державне майно цілісного майнового комплексу.
09 вересня 1993 року Актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд" Покупець прийняв згідно відомості інвентаризації викуплену ним державну частку цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд". Так, в Перелік жилих будинків, нежилих будівель та споруд включено гуртожиток по вул. Свободи, 60, гуртожиток по вул. Червона, 16, гуртожиток по вул. Червона, 20, вул. Дюміна, 102, вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Франка, 14.
Судом встановлено, що за оспорюваним договором купівлі-продажу, укладеним 23.06.1993 року Фондом державного майна України та організацією орендарів орендного підприємства Бердянськбуд, Фонд передав, а організація орендарів придбала державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства Бердянськбуд відповідно до договору оренди від 01.04.1990 року та додаткової угоди до цього договору від 17.11.1992 року. Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.03.2005 року у справі № 20/81 визнано недійсним пункт 3.1 розділу ІІІ Статуту ЗАТ "Бердянськбуд" з дати його реєстрації виконавчим комітетом Бердянської міської ради № 572 від 24.12.1997 року. Згідно мотивувальної частини рішення (яке не оскаржено та набрало чинності) відповідно з пунктом 3.1 розділу ІІІ Статуту ЗАТ "Бердянськбуд", ЗАТ є правонаступником утвореного в 1960 році державного будівельно-монтажного тресту Бердянськбуд, в 1990 році утвореного на його базі орендного підприємства Бердянськбуд. Матеріалами справи встановлено, що на момент реєстрації нової редакції Статуту ЗАТ "Бердянськбуд" було відсутнє правонаступництво, зазначене в пункті 3.1 розділу 3 Статуту. Таким чином, особа, що не була стороною угоди ЗАТ "Бердянськбуд", та не є згідно рішення суду правонаступником сторони оспорюваної угоди (організації орендарів), не є належним відповідачем у спорі про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині приватизації гуртожитків."
Як свідчать вивчені матеріали, предметом оспорюваного договору купівлі-продажу є цілісний майновий комплекс орендного підприємства Бердянськбуд, який був предметом договору оренди від 01.04.1990 року, та згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОП "Бердянськбуд" (затвердженого Розпорядженням ФДМ України від 16.06.1993 року № 124-РОМ) та плану приватизації ОП "Бердянськбуд", викуплений організацією орендарів, в тому числі гуртожитки.
Рішенням виконкому Бердянської міської ради народних депутатів № 366 від 08.07.1993 року Орендне підприємство "Бердянськбуд" перереєстровано у Закрите акціонерне товариство "Бердянськбуд".
За актом приймання-передачі від 22.12.1993 року організація орендарів Орендного підприємства "Бердянськбуд" на підставі рішення засновників ЗАТ "Бердянськбуд" № 39 від 02.07.1993 року, засновницького договору від 02.07.1993 року передала товариству "Бердянськбуд" колективне майно, придбане у ФДМ України згідно договору купівлі-продажу № КП-119 від 17.07.1993 року та свідоцтва про право власності № П-130 від 22.12.1993 року, вартість якого визначена у 71 115,7 тис. крб.
Тобто, спірне майно - гуртожитки за зазначеними адресами, набуто ЗАТ "Бердянськбуд" з підстав, передбачених законом".
Також зазначено, що: "Що стосується самого факту включення будівель гуртожитків до майна цілісного майнового комплексу, що був предметом оренди, а згодом предметом договору купівлі-продажу, суд не знаходить його таким, що суперечив законодавству, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.
Таким чином, оскільки гуртожитки використовувались як тимчасове житло, виключно для проживання робітників підприємства, мали спеціальний статус надання у користування та виселення, у період відсутності певних нормативних актів (1990-1995 роки), гуртожитки згідно чинного законодавства включалися до майна цілісного майнового комплексу державного підприємства".
Вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2011 р. Вищий господарський суд України в постанові від 23.06.2011 р., зокрема, зазначив, що "суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову як в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу № КП-119 від 23.06.1993 року щодо спірних гуртожитків, так і в частині вилучення вказаних гуртожитків з незаконного володіння відповідача та визнання права власності на ці гуртожитки за державою, оскільки, будь-яких порушень законодавства, чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, позивачем не доведено, а судом не встановлено. Крім того, як правомірно зазначив суд першої інстанції, акти органу приватизації, за якими здійснювалась оренда та купівля-продаж організацією орендарів державного майна, в тому числі гуртожитків, не визнані недійсними у встановленому порядку, що свідчить про правомірність приватизації гуртожитків і включення їх до статутного фонду створеного внаслідок приватизації товариства".
Під час перегляду рішення суду першої інстанції у справі № 8/25д/09 Вищим господарським судом України було встановлено, що ЗАТ "Бердянськбуд" є правонаступником прав і обов'язків орендаря відповідно до закону, оскільки згідно з частиною 3 статті 17 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, що діяла з 11.06.1993 року по 01.08.1993 року під час реєстрації статуту ЗАТ "Бердянськбуд") з моменту реєстрації Товариства договір оренди вважається розірваним, діяльність підприємства, створеного на базі орендованого майна, або будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності, який орендує майно, припиняється, товариство стає правонаступником прав і обов'язків орендаря.
Разом з тим, згідно пункту 2.1. Статуту зазначено що Приватне акціонерне товариство "Бердянськбуд" є повним правонаступником Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" створеного на підставі рішення засновників 02.07.1993 року (протокол № 39) на базі Орендного підприємства "Бердянськбуд" організацією орендарів на підставі договору купівлі-продажу № КП-119 від 23 червня 1993 року з Фондом держмайна України цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Бердянськбуд".
В подальшому, рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.10.2011 року у справі № 2/5009/52767/11 відмовлено у задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" про зобов'язання передати в комунальну власність територіальної громади м. Бердянська згідно акту прийому-передачі, зокрема, гуртожиток по вул. Свободи, 60 в м. Бердянську в розмірі 289/600 частки.
Під час розгляду вказаної справи судом було встановлено: "Предметом позову в даній справі є вимоги Фонду державного майна України про зобов'язання ЗАТ "Бердянськбуд" передати в комунальну власність територіальної громади м. Бердянська згідно акту прийому-передачі гуртожитки по вул. Червоній, 16, вул. Кірова, 72 в розмірі 1923/3500 частки, вул. Кірова, 74 в розмірі 8999/15200 частки, вул. Свободи, 60 в розмірі 289/600 частки, вул. Дюміна, 102 в розмірі 499/2600 часток в м. Бердянськ Запорізької області, а також зобов'язання Бердянської міської ради Запорізької області прийняти зазначені гуртожитки (у визначених частках) у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська згідно акту прийому-передачі.
Право власності держави в особі Фонду державного майна України на гуртожитки, що є предметом даного позову (у визначених частках), було зареєстровано на підставі постанови від 08.06.2010 року та ухвали від 16.08.2010 року Запорізького апеляційного господарського суду, та посвідчувалося свідоцтвами про державну реєстрацію прав від 11.10.2010 року.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 08.06.2010 року у справі № 8/25д/09, на підставі якої була проведена реєстрація, скасовано постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2011 року та залишено без змін рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 року, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Бердянської міської ради - про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна державного підприємства № КП-119 від 23.06.1993 року в частині приватизації 7 гуртожитків по вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Свободи, 60, вул. Дюміна, 102, вул. Червона, 16, вул. Червона, 20, вул. Франка 14 у м. Бердянську, виключення їх вартості зі статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", вилучення вказаних гуртожитків з незаконного володіння відповідача та визнання права власності на ці гуртожитки за державою в особі Фонду державного майна України.
На підставі постанови Вищого господарського суду України від 23.06.2011 року Комунальне підприємство з технічної інвентаризації Бердянської міської ради скасувало реєстрацію права власності держави на гуртожитки: у частці 289/600 будівлі по вул. Червоній, 16, у частці 8999/15200 будівлі по вул. Кирова, 74, у частці 1923/3500 будівлі по вул. Кирова, 72, у частці 499/2600 будівлі по вул. Дюміна, 102, та поновило запис про реєстрацію права власності за ЗАТ "Бердянськбуд" на вказані частини гуртожитків. Зазначені обставини підтверджуються листом від 29.08.2011 року № 1129 Комунального підприємства з технічної інвентаризації Бердянської міської ради".
Вказане рішення залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2012 року.
Так, переглядаючи вказане рішення, суд касаційної інстанції у своїй постанові встановив, що «Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Згідно зі статтею 345 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Згідно зі статтею 328 цього ж Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Встановлено, що 23.06.1993 р. між ФДМУ та організацією орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" укладено договір купівлі-продажу майна державного підприємства, відповідно до якого організація орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" купила державне майно цілісного майнового комплексу.
Відповідно акта прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд" від 02.09.1993 р. організація орендарів цього підприємства прийняла згідно з відомістю інвентаризації викуплену ним державну частку цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Бердянськбуд" разом із спірними будівлями.
Крім того, ФДМУ було затверджено перелік, згідно з яким ЗАТ "Бердянськбуд" передано у власність у складі цілісного майнового комплексу нерухоме майно, зокрема спірні гуртожитки. У подальшому виконавчий комітет Бердянської міської ради видав відповідачу свідоцтва про право власності на гуртожитки.
25.05.2011 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області прийнятий Наказ "Про передачу у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська гуртожитків, що знаходяться на балансі ЗАТ "Бердянськбуд", яким наказано передати безоплатно у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська гуртожитки, які не увійшли до статутного капіталу ЗАТ "Бердянськбуд" в процесі приватизації, але перебувають на його балансі (разом з інженерною інфраструктурою, що їх обслуговує, та з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями), а саме: гуртожитки по вул. Червоній, 16, вул. Кірова, 72, в розмірі 1923/3500 частки, вул. Кірова, 74 в розмірі 8999/15200 частки, вул. Свободи, 60 в розмірі 289/600 частки, вул. Дюміна, 102, в розмірі 499/2600 частки в м. Бердянську.
З Статуту ЗАТ "Бердянськбуд" вбачається, що держава не є засновником цього товариства, та не має частки в майні товариства.
З огляду на наведене та враховуючи приписи законодавства України, які діяли на момент приватизації підприємства відповідача, колегія підтримує висновки судів попередніх інстанцій, що гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі в комунальну власність відповідних рад, тому могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.
Крім того, колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували неправомірність набуття відповідачем права власності на спірні гуртожитки. При цьому, колегія звертає увагу на те, що приватизація Орендного підприємства "Бердянськбуд" відбувалась на підставі діючого на момент приватизації (1993р.) законодавства, шляхом викупу, що спростовує доводи скаржників, викладені в касаційних скаргах.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки на момент звернення з позовом про передачу гуртожитків у комунальну власність держава в особі Фонду державного майна взагалі не була їх власником.»
Отже, постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2012 р. у справі № 2/5009/5276/11 касаційні скарги Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області залишено без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2011 р. у справі №2/5009/5276/11 - без змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вказана постанова набрала законної сили, а отже факти, встановлені вказаним судовим рішенням, згідно зі ст. 75 ГПК України, мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи.
З матеріалів цієї справи № 908/3479/19 вбачається, що 22.12.2017 р. Бердянська міська рада, на тридцять сьомій сесії VII скликання, керуючись ст. 25, 26, ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 9, 17, 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 70, 111 Статуту територіальної громади м. Бердянськ та враховуючи протоколи постійної комісії міської ради з питань реалізації державної регуляторної політики, підприємницької діяльності та управління комунальною власністю від 22.11.2017 р. № 42, від 08.12.2017 р. № 43, прийняла рішення № 3, зі змінами внесеними згідно до пункту 2 Рішення № 7 Бердянської міської ради «Про внесення змін до рішень сесій Бердянської міської ради» яким вирішено: п. 6. прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянськ у відповідності до Закону України «Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків» гуртожитки у місті Бердянську за адресами: м. Бердянськ, Мелітопольське шосе, 75, м. Бердянськ, Горького, 7, м. Бердянськ, вул. Свободи, 60, м. Бердянськ, вул. Земська, 16, м. Бердянськ, вул. Італійська, 102, м. Бердянськ, вул. Європейська, 72, м. Бердянськ, вул. Європейська, 74, м. Бердянськ, вул. Бакинська, 37а.
Згідно п. 7. вказаного рішення вирішено Управлінню комунальної власності Бердянської міської ради забезпечити підготовку необхідних документів з метою прийняття вказаних у п. 6 гуртожитків.
Відповідно до п. 8. зазначеного рішення, у випадку відсутності згоди власників (володільців, утримувачів) гуртожитків вказаних у пункті 6 юридичному управлінню виконавчого комітету Бердянської міської ради здійснити претензійно-позовну роботу на виконання зазначеного рішення.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно - правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятих у межах їх компетенції.
За змістом норми статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» відповідачу надано повноваження приймати рішення з приводу надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність.
Згідно з пунктом 51 статті 26 Закону України « про місцеве самоуправління України» включно на пленарних засіданнях сільської, селищної міської ради вирішуються питання надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальну власності у державну, а також придбання об'єктів державної власності.
Позивач вважає, що зазначені пункти 6, 7, 8 Рішення № 3 від 22 грудня 2017 року «Про майнові питання» порушують майнові інтереси Приватного акціонерного товариства «Бердянськбуд», оскільки перелічені вище об'єкти нерухомого майна (гуртожитки) є приватною власністю Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд", а право власності позивача на об'єкти нерухомого майна підтверджуються наступними правовстановлюючими документами:
- Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.12.2003 р., Витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №2227310 від 09.12.2013 р., Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №12871158 від 15.11.2013 р. за адресою об'єкта: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Кірова, буд. 74;
- Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08.10.2003 р., Витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №1669225 від 08.10.2003 р., Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №82886091 від 20.03.2017 р. за адресою об'єкта: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Дюміна, буд. 102;
- Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.12.2003 р., Витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №2227430 від 09.12.2003 р., Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №12869569 від 15.11.2013 р. за адресою об'єкта: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Кірова, буд. 72;
- Свідоцтвом про право власності на будівлю від 11.01.2002 р., Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №12839528 від 15.11.2013 р. за адресою об'єкта : Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Свободи буд. 60;
- Свідоцтвом про право власності на гуртожиток від 19.07.2002 р. за адресою об'єкта : Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Червона буд. 16.
Факт належності вказаних об'єктів нерухомості Позивачу не заперечується відповідачем у цій справі.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів: гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. З Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.
Згідно ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:
1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються:
а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням;
б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду;
2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються:
а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради;
б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради;
3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються:
а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку;
б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.
У ч. 5 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передбачено, що рішення про передачу гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств,створених у процесі приватизації (корпоратизації), у власність територіальних громад приймається відповідно до цього Закону органами місцевого самоврядування, на території яких розташовані гуртожитки.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 р. № 578-р для комплексного врегулювання питання щодо передачі гуртожитків із застосуванням єдиного підходу схвалено Концепцію Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2019-2021 роки.
Метою Програми є забезпечення передачі гуртожитків державної форми власності та гуртожитків, що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, утворених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, та на яких поширюється дія ЗУ "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", у власність територіальних громад з метою надання мешканцям таких гуртожитків можливості реалізувати конституційне право на житло шляхом приватизації жилих приміщень в них відповідно до законодавства.
Передача гуртожитків у власність територіальних громад з можливістю подальшої приватизації громадянами жилих приміщень відповідно до ЗУ "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" є одним з найефективніших способів забезпечення реалізації конституційного права громадян на житло.
У Постанові Верховного Суду № 904/10435/17 від 06.09.2018 р. міститься правова позиція, за якою аналізуючи ч. 5 ст. 41 Конституції в системному зв'язку з ч. 1-2 ст. 47 Конституції України, суд дійшов висновку про те, що держава може приймати закони, які передбачають примусове відчуження права власності з мотивів суспільної необхідності, однією з яких є нестворення державою умов для забезпечення громадянам, які потребують соціального захисту, отримання житла безоплатно або за доступну для них ціну. Отже, примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є колективною власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій права на житло соціально незахищеним громадянам України, здійснена з дотримання визначеної законом процедури, не може визнаватися порушенням Конституції України, оскільки така можливість позбавлення власника майна для забезпечення суспільних потреб гарантується зазначеними статтями Конституції України.
Аналогічної правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду у справі №915/187/18 від 22.01.2019 р., № 915/826/16 від 05.07.2018 р.
Статтею 25-1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" встановлено судовий порядок вирішення спорів щодо забезпечення майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків: спори, пов'язані з порушенням майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства; спори про порушення майнових прав територіальних громад розглядаються судами за позовами органів місцевого самоврядування.
Згідно з п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх незаконного виселення із займаних ними на визначених цим Законом правових підставах жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, що будувалися за радянських часів (до 01.12.91) за загальнодержавні кошти, запроваджується мораторій на виселення з гуртожитків мешканців (крім виселення мешканців гуртожитків за рішенням суду) та відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад відповідно до цього Закону) гуртожитків, що перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності або увійшли до статутних фондів чи капіталів акціонерних чи колективних товариств (організацій), створених у процесі приватизації чи корпоратизації (у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), протягом строку реалізації Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2017-2021 роки. Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як об'єктів нерухомого майна, житлових комплексів та/або їх частин, їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна, а також відповідних земельних ділянок та їх прибудинкових територій на користь фізичних чи юридичних осіб приватного права до 01.01.2022.
Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також передбачено можливість обмеження права на вільне володіння своїм майном, зокрема, зазначено, що "попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів".
Зважаючи на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
У справі "Прессос Компанія Нав'єра С. А." та інші проти Бельгії (рішення від 20.11.95, Series A No. 332) ЄСПЛ підкреслив, що національні органи мають широкі межі розсуду при визначенні того, що є "в інтересах суспільства". Суд наголосив, що цілком прийнятним є те, що законодавець користується більшими можливостями для здійснення соціально-економічної політики, і Суд поважає підхід законодавця до проблеми вимог, пов'язаних з "інтересами суспільства".
У справі "Україна-Тюмень" проти України (рішення ЄСПЛ 22.11.2007) ЄСПЛ зазначив, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності. Суд не може не скористатися своїми повноваженнями щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу. Позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиму непропорційне втручання та відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 статті 1 Протоколу лише за виключних обставин (пункти 55-57 рішення).
Предметом позову у цій справі є вимога про визнання незаконним та скасування пунктів 6, 7, 8 рішення №3 Бердянської міської ради Запорізької області від 22.12.2017 р.
Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Вказаний висновок надавався Верховним Судом у справах, предметом позову у яких була вимога про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та його скасування. (постанови від 29.04.2020 р. у справі № 922/1363/19, від 14.05.2020 р. у справі № 927/580/19, від 12.12.2019 р. у справі № 924/817/16).
Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
При цьому, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Судом встановлено, що рішенням Бердянської міської ради лише ініційовано питання передачі гуртожитків у комунальну власність і при цьому "надання згоди", про яке зазначено в пункті 1 не створює обов'язку для позивача передати належне йому майно. Отже одностороннє надання згоди Бердянською міською радою на прийняття нею гуртожитку без згоди власника майна - позивача не породжує жодних правових наслідків для ПрАТ «Бердянськбуд», оскільки оскаржуваним актом не ухвалювалося рішення про примусове вилучення (передачу) майна позивача у комунальну власність, оскільки таке право взагалі не віднесено до компетенції міської ради.
Зазначена правова позиція викладена у поставі Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.06.2020 р. у справі №910/1664/19.
Вказане підтверджується і зверненнями Бердянської міської ради до ПрАТ «Бердянськбуд» з листами від 24.10.2017 р. за вих. №6673/29 , від 28.12.2017 р. за вих. №01-8297-41 про надання згоди власника щодо передачі спірних гуртожитків до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська.
Отже, Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не передбачено обов'язкове прийняття рішення для передачі гуртожитку на безоплатній основі.
Тобто, вказаним законом передбачено особливий порядок передачі у власність територіальних громад гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, а саме якщо гуртожитки передаються на безкомпенсаційній основі та в разі незгоди з цим власника гуртожитку - така передача можлива виключно за рішенням суду.
Також, враховуючи, що відповідно до інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вказані гуртожитки належать на праві власності ПрАТ «Бердянськбуд», про що також повідомив відповідача та не заперечили представники позивача.
Отже, суд зазначає, що позивачем належним чином не обґрунтовано та не надано відповідних доказів на підтвердження того яким чином п. 6, 7, 8 Рішення № 3 від 22.12.2017 р. 37 сесії VII скликання Бердянської міської ради "Про майнові права" зі змінами внесеними згідно пункту 2 Рішення № 7 Бердянської міської ради «Про внесення змін до рішень сесій Бердянської міської ради» від 15.03.2018р. порушують право власності позивача на вказані вище гуртожитки.
Крім того, суд зазначає, що з метою реалізації вказаних норм Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", Бердянська міська рада не отримавши від ПрАТ «Бердянськбуд» відповіді щодо погодження передачі вказаних гуртожитків у комунальну власність територіальної громади, звернулась до Господарського суду Запорізької області з відповідними позовами до ПрАТ «Бердянськбуд» про передачу гуртожитків у комунальну власність територіальної громади (справи №908/2257/19, №908/2258/19, №908/53/20, №908/633/20, №908/40/20).
Так, рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.12.2019 р. у справі №908/2257/19 позовні вимоги задоволено, зобов'язано Приватне акціонерне товариство "Бердянськбуд" передати на безкомпенсаційній основі у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська в особі Бердянської міської ради гуртожиток по вул. Свободи, буд. 60, у розмірі 277/600 часток.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2020 р. у справі №908/2257/19 апеляційну скаргу ПрАТ «Бердянськбуд» залишено без задоволення, рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2019 р. у справі №908/2257/19 залишено без змін.
У вказаній постанові суду апеляційної інстанції встановлено, що «Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 08.04.2019 року гуртожиток, розташований за адресою: м. Бердянськ, вул. Свободи, 60 на праві спільної приватної власності належить ЗАТ "Бердянськбуд" в розмірі 277/600 часток.
Матеріали справи містять колективне звернення в комітет з питань правосуддя Верховної Ради України від 01.09.2010 року мешканців гуртожитків ЗАТ "Бердянськбуд", в тому числі за адресою: м. Бердянськ, вул. Свободи, 60, в якому мешканці скаржаться на зловживання правами власника гуртожитку, створення несприятливих умов для проживання.
Також мешканці гуртожитків ЗАТ "Бердянськбуд" звертались з колективним зверненням до спікера Верховної Ради народного депутата Литвина В.М.
Матеріалами справи підтверджується наявність колективного звернення до Бердянської міської ради мешканців гуртожитку ПрАТ "Бердянськбуд", розташованого у м. Бердянську по вул. Свободи, 60 щодо аварійного стану даху.
22.12.2017 року рішенням № 3 Бердянської міської ради VІІ скликання (37 сесія) було вирішено прийняти до комунальної власності територіальної громади м. Бердянська у відповідності до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки у м. Бердянську, зокрема гуртожиток, розташований за адресою: м. Бердянськ, вул. Свободи, 60.
Листом від 28.12.2017 року № 01-8297/41 Бердянська міська рада звернулась до ПрАТ "Бердянськбуд" "Про передачу гуртожитків до комунальної власності", в якому просила розглянути питання передачі до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська гуртожитку, що розташований по вул. Свободи, 60 (у розмірах тих частин, що залишилися). У вказаному листі міська рада звернула увагу на те, що у випадку відсутності згоди власника міська рада буде ініціювати вирішення вказаного питання в судовому порядку.
Відповідь на вказаний лист Бердянської міської ради відповідач не надав.
Оскільки відповідач не вчиняє дій із передачі частини гуртожитку, що складає 277/600 часток у комунальну власність, позивач звернувся із позовом у цій справі. …
Розглядаючи дану справу, місцевий господарський суд виходив, зокрема, із того, що дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" поширюється на майно державної форми власності (гуртожитки), які увійшли до статутного фонду (капіталу) під час приватизації чи корпоратизації в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, а отже і на правовідносини, які виникли у даній справі.
Водночас, ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування (стаття 3 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності"). …
Таким чином у зазначеному Законі диференційовано форми такої передачі (безкомпенсаційна, частково-компенсаційна, компенсаційна), а також частково врегульовано підстави та порядок такої передачі. …
Таким чином, для передачі гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська в особі Бердянської міської ради останньою мало бути прийнято відповідне рішення в межах наданих законом повноважень із визначенням способу такої передачі - безоплатного, з частковою чи повною компенсацією.
Як вбачається із матеріалів даної справи, 22.12.2017 року Бердянська міська рада Запорізької області прийняла рішення № 3 "Про майнові питання", згідно з пунктом 6 якого, міська рада вирішила прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська у відповідності до Закону України "Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків", зокрема, гуртожитку за адресою: м. Бердянськ, вул. Свободи, 60. Пунктом 8 зазначеного рішення передбачено, що у випадку відсутності згоди власників (володільців, балансоутримувачів) гуртожитків, вказаних у пункті 6 юридичному управлінню виконавчого комітету Бердянської ради необхідно здійснити претензійно-позовну роботу, направлену на виконання цього рішення.
Бердянська міська рада Запорізької області листом від 28.12.2017 року № 01-8297/41 звернулась до ПрАТ "Бердянськбуд" "Про передачу гуртожитків до комунальної власності", в якому просила розглянути питання передачі до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська гуртожитку, що розташований по вул. Свободи, 60 (у розмірах тих частин, що залишилися). У вказаному листі міська рада зазначила про те, що у випадку відсутності згоди власника міська рада буде ініціювати вирішення вказаного питання в судовому порядку.
Колегія суддів апеляційного господарського суду оглянула в судовому засіданні 17.06.2020 року оригінал поштової квитанції про направлення листа на адресу відповідача.
Відповідь на вказаний лист Бердянської міської ради відповідач не надав.
Матеріали справи не містять пропозицій відповідача щодо способу передачі спірного гуртожитку до комунальної власності, в тому числі на компенсаційній основі.
Також, відсутні пропозиції щодо способу передачі спірного гуртожитку до комунальної власності і в протоколі розширеного засідання Наглядової ради ПрАТ "Бердянськбуд" від 07.11.2019 року.
Статтею 25-1 Закону визначено судовий порядок вирішення спорів щодо забезпечення майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків. Зокрема, встановлено, що спори, пов'язані з порушенням майновий прав територіальних громад та власників гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності розглядаються та вирішуються у судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства. Спори про порушення майнових прав територіальних громад розглядаються судами за позовами органів місцевого самоврядування.
Враховуючи те, що відповідач не вчиняв дій по передачі гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська, Бердянська міська рада як представницький орган територіальної громади м. Бердянська, відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на виконання своїх повноважень і звернулась до суду за захистом порушених прав шляхом примусової передачі 277/600 частин спірної будівлі по вул. Свободи, 60 у м. Бердянську до комунальної власності. …
Примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій права на житло соціально незахищеним громадянам України, здійснена з дотриманням визначеної законом процедури, не може визнаватися порушенням Конституції України, оскільки така можливість позбавлення власника майна для забезпечення суспільних потреб гарантується Конституцією України (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 06.09.2018 року у справі № 904/10435/17, від 29.07.2019 року у справі № 927/224/18).
Згідно з положеннями статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства… Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів…
Прийняття судом рішення щодо передачі у комунальну власність приміщень гуртожитку, право власності на які зареєстровано за відповідачем, повинно відбуватись на підставі національного законодавства та з урахуванням загальновизнаних міжнародних стандартів прав людини, зокрема, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно.
Доводи відповідача щодо неправомірного порушення його права власності з посиланням на статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не приймаються апеляційним судом, оскільки практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що національні органи мають широкі межі розсуду при визначенні того, що є "в інтересах суспільства". Цілком прийнятним є те, що законодавець користується більшими можливостями для здійснення соціально-економічної політики, і суд поважає підхід законодавця до проблеми вимог, пов'язаних з "інтересами суспільства" (справа "Прессос Компанія Нав'єра С.А. та інші проти Бельгії", рішення від 20.11.1995 року, № 332). Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 статті 1 Протоколу лише за виключних обставин (справа "Україна-Тюмень" проти України, рішення від 22.11.2007 року).
Також, рішення ЄСПЛ завжди є індивідуальним і всі правові аргументи (правові позиції), що в певному контексті є обов'язковими в інших умовах можуть бути лише додатковим способом тлумачення, тобто, є обмеження прецедентності рішення та закладені вони у самому предметі судового розгляду.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.
Бердянською міською радою, як позивачем у справі, було дотримано встановлений законом порядок передачі гуртожитків, зокрема, щодо прийняття рішення, яким фактично надано згоду прийняти до комунальної власності спірний гуртожиток, та звернення до відповідача для вирішення питання щодо такої передачі.
Підставою для звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом стало порушення прав громадян, які звертались до Бердянської міської ради з колективними заявами, як мешканці спірного гуртожитку. Так, матеріали справи містять колективне звернення в комітет з питань правосуддя Верховної Ради України від 01.09.2010 року мешканців гуртожитків ЗАТ "Бердянськбуд", в тому числі за адресою: м. Бердянськ, вул. Свободи, 60, в якому мешканці скаржаться на зловживання правами власника гуртожитку, створення несприятливих умов для проживання.
Матеріалами справи підтверджується також колективне звернення до Бердянської міської ради (вх. № Ко-203 від 04.11.2019 року) мешканців гуртожитку ПрАТ "Бердянськбуд", розташованого у м. Бердянську по вул. Свободи, 60 щодо аварійного стану даху. До вказаного звернення було додано копії документів, згідно з якими існують сталі проблеми з утримання гуртожитку в придатному для проживання стані. При цьому, істотні ремонтні роботи на замовлення ПрАТ "Бердянськбуд" не проводились, ремонти в коридорі, часткова заміна електропроводки здійснена мешканцями за їх рахунок.
Дія Закону направлена на реалізацію конституційного права на житло мешканців гуртожитків, які, як свідчать встановлені обставини, зверталися щодо забезпечення їх житлових прав, зокрема, на приватизацію займаних кімнат.
Суд першої інстанції дослідив обставини справи і наявні у ній докази та встановив, що будівля за адресою: м. Бердянськ, вул. Свободи, буд. 60 є саме гуртожитком; цей гуртожиток увійшов до статутного фонду ПрАТ "Бердянськбуд" (відповідача); доказів того, що цей гуртожиток збудовано або придбано до 01.12.1991 приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти у матеріалах справи немає, отже спірний гуртожиток, зважаючи на положення Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", має бути переданий у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська. При цьому, місцевий господарський суд врахував, що дія зазначеного Закону спрямована на реалізацію конституційного права на житло мешканців гуртожитків, які зверталися щодо забезпечення їх житлових прав, зокрема на приватизацію займаних кімнат, і дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в обраний позивачем спосіб.
Оскільки передача спірного гуртожитку до комунальної власності обумовлена забезпеченням реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитку, зокрема, шляхом приватизації займаних кімнат, припинення права власності відповідача на об'єкт нерухомого майна не порушує Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу мирного володіння майном, з огляду на дотримання справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи - власника.
Доводи відповідача про відсутність підстав для передачі спірної будівлі з приватної власності у примусовому порядку є безпідставними.
Водночас колегія суддів зазначає, що відсутність затвердженої Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у відповідному періоді не виключає можливості задоволення цього позову про зобов'язання передати гуртожиток та не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку, встановленого законом; концепцію Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад відображено у Законі України "Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки", схвалено розпорядженнями Кабінету Міністрів України, зокрема, від 13.01.2010 № 83-р, вона не втратила чинності та передбачала можливість передачі гуртожитків шляхом поєднання зусиль центральних і місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, у власності чи у господарському віданні яких перебувають гуртожитки, з урахуванням складення графіка передачі гуртожитків, які є об'єктами права державної власності, та визначення орієнтовних строків передачі гуртожитків, що не є об'єктами права державної власності та увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, утворених у процесі приватизації чи корпоратизації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у справі № 924/57/19 від 04.02.2020 року.»
Отже, на підставі вище викладеного суд у цій справі № 908/3479/19 дійшов висновку, що Бердянська міська рада, прийнявши оскаржуване рішення, вживала необхідні заходи в порядку, визначеному Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що оскаржуване рішення Бердянської міської ради прийнято згідно чинного законодавства та має соціальну значимість, оскільки спрямоване на захист інтересів мешканців гуртожитку. Крім того, вказане рішення само по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки, а отже і не виникає й передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача, а отже суд приходить до висновку, що визнання незаконним та скасування п. 6, 7, 8 Рішення № 3 від 22.12.2017 р. 37 сесії VII скликання Бердянської міської ради "Про майнові права зі змінами внесеними згідно п. 2 Рішення № 7 Бердянської міської ради «Про внесення змін до рішень сесій Бердянської міської ради» від 15.03.2018 р. в частині прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська у відповідності до ЗУ "Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків" гуртожитку у м. Бердянськ, які розташовані за адресами: вул. Свободи, 60, вул. Земська (Червона), 16, вул. вул. Земська (Кірова), 72, вул. Земська (Кірова), 74, вул. Італійська (Дюміна), 102, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Разом з тим, інші доводи позивача по суті спору спростовуються вище викладеними встановленими обставинами.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі №908/3479/19 у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, судом встановлено наступне.
В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на те, що спірне рішення є правовим актом індивідуальної дії та відповідає вимогам ст. 19 КАС України. Вважає, що оскільки позивачами оскаржується рішення у вигляді акту, прийняте суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх владних управлінсько-розпорядчих функцій, то вказані відносини носять публічно-правовий характер та розгляд таких спорів відноситься до адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг
Згідно з ч. 2. ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
Суд зазначає, що справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника майна та в інших справах, які виникають з майнових відносин приватно-правового характеру, за відповідності складу сторін, спору підвідомчі господарським судам.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається саме на прийняте відповідачем рішення, яке, на його думку, порушує його право власності щодо спірних гуртожитків, а отже вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, тому в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі №908/3479/19 суд відмовляє.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено: 20.07.2020 р.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.