22.07.2020
Справа № 431/1934/20 р.
Провадження №2/431/568/20
22 липня 2020 року м. Старобільськ
Старобільський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді Пелиха О.О.,
за участі секретаря с/з Чесалової О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Старобільськ Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу дитині на тимчасові поїздки за межі України із матір'ю, без згоди та супроводу батька,
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 12.08.2015 року, від якого мають малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з матір'ю. Сторони не проживають разом з червня 2016 року . Відповідач проживає у м. Антрацит Луганської області, не бере участі у вихованні дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, матеріальної допомоги на дитину не надає, згоди на виїзд дитини не надає, мотивуючи тим, що в нього немає змоги та часу на виїзд з тимчасово окупованої території. Просила надати дозвіл їхній малолітній дитині дозвіл на тимчасові неодноразові поїздки за межі держави України, а також через лінію розмежування у зону проведення ООС з ОСОБА_4 , яка буде забезпечувати проїзд, перебування за кордоном та повернення в Україну своєї доньки- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди чи супроводу батька ОСОБА_2 .
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, у позові позивач просила про розгляд справи без їх участі, не заперечувала проти винесення заочного рішення у справі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином через оголошення на сайті Судової влади України, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.
На підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. З позову вбачається, що з червня 2016 року сторони спільно не проживають. Відповідач мешкає на тимчасово окупованій території України у м. Антрацит Луганської області.
Від шлюбу сторони мають спільну ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, зареєстрованого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції Святошинського районного управління юстиції
Судом встановлено, що позивач позбавлена можливості отримати від відповідача - батька дитини згоду на виїзд дитини за межі території України у позасудовому порядку.
Згідно ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Частина 2 ст. 150 СК України передбачає обов'язок батьків піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 17, 31 визначають право дитини на відпочинок та охорону здоров'я.
Відповідно до ст. 17 Конвенції про права дитини Держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини.
Стаття 10 Конвенції про права дитини передбачає право дитини залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які установлюються законом.
Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Відповідно до п. 4 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску або без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків за рішенням суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків - батька і матері - у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей. Зокрема, стаття 155 СК України визначає, що здійснення батьками своїх прав по виконанню обов'язків мають ґрунтуватися на повній повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Законодавством визначено права та обов'язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.
Також необхідно зазначити, що згідно із Конвенцією про права дитини (ратифікована Постановою Верховної Ради № 789 від 27.02.1991) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
З огляду на викладене, чинним законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду дітей за кордон, а лише встановлено певний порядок їх в'їзду/виїзду за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Оскільки позивач має намір вивезти дитину за межі території України з метою з метою розширення її кругозору, судом при розгляді даної справи не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд неповнолітньої дитини за межі України, а також те, що позивачем не надано доказів, того що виїзд дитини за кордон пов'язаний з виїздом на постійне місце проживання разом із матір'ю або пов'язаний із довгостроковим перебуванням за межами України з інших причин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити.
На підставі викладеного, суд вважає за доцільне надати дозвіл на виїзд малолітній дитині ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі України перетин лінії розмежування операції об'єднаних сил України з ОСОБА_4 , яка буде забезпечувати проїзд, перебування за кордоном та повернення в Україну своєї доньки- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди чи супроводу батька ОСОБА_2 .
Оскільки питання про судові витрати позивачем не ставиться, суд його не вирішує.
Керуючись ст.ст. 280-282, ст. 313 ЦК України, ст. 4 п. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст. ст.150, 154 СК України, ст.ст. 264, 265, 280 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу дитині на тимчасові поїздки за межі України із матір'ю, без згоди та супроводу батька - задовольнити.
Надати дозвіл ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на тимчасові неодноразові поїздки за межі держави Україна, а також через лінію розмежування у зону проведення ООС на тимчасово непідконтрольну територію України та АР Крим, разом із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка буде забезпечувати проїзд, перебування за кордоном та поверння в Україну своєї доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 12 років, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення дитиною 16 річного віку з дня набрання рішенням законної сили до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Копію заочного рішення надіслати відповідачу відповідно до ст. 272 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Луганської області через Старобільський районний суду Луганської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя О.О. Пелих