Справа №428/8238/19
Провадження №2/428/93/2020
08 липня 2020 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:
головуючого судді Кордюкової Ж.І.,
за участю секретаря Чумак Ю.А.,
представника позивача Хачатурова Р.С. ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малахов Сергій Олексійович про визнання договору дарування удаваним, визнання договору купівлі-продажу укладеним, визнання квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжя,-
ОСОБА_3 звернулась до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малахов Сергій Олексійович про визнання договору дарування удаваним, визнання договору купівлі-продажу укладеним, визнання квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.07.1991 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем, який був розірваний згідно з рішенням суду від 05.02.2019 року. Під час перебування в шлюбі за спільні кошти вони придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якої на той час становила 5500 доларів США. Продавець цієї квартири ОСОБА_5 є для відповідача сторонньою людиною і до укладення договору ніяких стосунків з ним не мала. ОСОБА_5 мала намір продати квартиру, підшукувала покупців, дала відповідне оголошення в газеті. Насправді ОСОБА_4 не отримував у дар спірну квартиру, вона була придбана за договором купівлі-продажу за спільні кошти сімейного бюджету. Дійсна воля сторін цієї угоди була спрямована на укладання договору купівлі-продажу квартири, а не договору дарування. Оскільки спірна квартира була придбана в період шлюбу та за спільні кошти подружжя, то вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Просила суд:
визнати удаваним договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 14.02.1998 року №494, посвідчений приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малаховим С.О., як такий, що вчинений для приховання договору купівлі-продажу, який укладено 14.02.1998 року між ОСОБА_5 , як продавцем, та ОСОБА_4 , як покупцем;
визнати, що 14.02.1998 року між ОСОБА_5 , як продавцем, та ОСОБА_4 , як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 майно - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
розділити спільне майно подружжя наступним чином: виділити в натурі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/2 частці квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
вирішити питання про судові витрати, поклавши їх на обидві сторони в рівних частках.
Позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, підтвердила доводи, викладені в позовній заяві. Додатково суду пояснила, що в липні 1991 року зареєструвала шлюб з позивачем, в 1993 році у них народилась дитина, після чого виникло питання придбання житла для родини. Вони з чоловіком разом працювали, збирали кошти. Інформацію щодо продажу квартири шукали в газеті «Простір». Знайшли трикімнатну квартиру, яка продавалась, оглянули її, квартира їм сподобалась. Їх з чоловіком коштів не вистачало на придбання квартири у ОСОБА_5 , тому вона попросила у матері 2200 доларів США. Угода щодо квартири укладалась в лютому, вона не була присутня під час укладання угоди, бо доглядала дитину. Вони купили спірну квартиру та почали робити в ній ремонт, здійснили перепланування. На неї, як на господарку квартири, був оформлений телефон. На ремонт квартири коштів не вистачило, тому вона продала належний їй модуль на ринку та частину коштів від продажу в сумі 5000 доларів США витратила на ремонт. Чоловік також вкладав гроші в ремонт та благоустрій квартири. В 2019 році вони розірвали шлюб, після чого чоловік почав виганяти її з квартири і вона дізналась, що був укладений договір дарування квартири. Вона хотіла вирішити питання мирним шляхом, проте позивач не погодився. Документи на квартиру зберігались в тумбі, вона мала доступ до цих документів, проте не передивлялась їх. Підпис на замовленні БТІ №537 схожий на її, проте вона в БТІ не ходила оформляти документи, оскільки цим займався чоловік.
Представник позивача адвокат Хачатуров Р.С. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, підтвердив доводи, викладені в позові, просив позовні вимоги задовольнити та відмовити в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності.
Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Суду пояснив, що в лютому 1998 року ОСОБА_5 подарувала йому спірну квартиру, про що був укладений договір дарування. Документи на квартиру, в тому числі і договір дарування, знаходились в вільному доступі, ОСОБА_3 також мала доступ до цих документів. Через декілька днів після укладання угоди позивач особисто ходила в БТІ оформляти право власності на квартиру. Він був добре знайомий з ОСОБА_5 , бо допомагав її чоловіку по здоров'ю. ОСОБА_5 є сторонньою для нього людиною. У них з дружиною у кожного був свій власний бюджет. Він робив ремонт в квартирі за власні кошти, чи продавала позивач контейнер, йому невідомо. ОСОБА_3 користувалась документами щодо дарування квартири, вона брала договір дарування квартири, щоб зареєструвати своє місце проживання.
Представник відповідача адвокат Бездоля О.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Заявив про застосування строків позовної давності до вимог позивача, які викладені в поданій заяві. Додатково суду пояснив, що позивач з моменту укладання договору дарування квартири була обізнана, що це не договір купівлі-продажу. ОСОБА_5 до участі в справі як співвідповідач не залучалась, з'ясувати, які були її дійсні наміри та волевиявлення неможливо. Позивач знала, де зберігаються документи на квартиру, вони знаходились у вільному доступі і вона достовірно знала, що був укладений договір дарування квартири, а не купівлі-продажу. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Третя особа приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малахов С.О. в судове засідання не з'явився, просив розглянути справу без його участі.
Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що знає, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , продавалась ОСОБА_5 з 1996 по 1998 рік. Ця квартира була продана в 1998 році за ціною 5500 доларів США. Цю квартиру хотіли купити її батьки, але їм не вистачило коштів. Вона товаришувала з ОСОБА_5 та достовірно знає, що квартира саме продавалась. Землянська квартиру продала і уїхала до Росії, перед виїздом зайшла до них і повідомила, що свою квартиру вона продала і отримала ту суму грошей, яку хотіла. Після цього в спірну квартиру в 1998 році заселилась родина ОСОБА_3 . ОСОБА_3 їй особисто казала, що цю квартиру вони купили.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що знає ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - це її сусіди. В 1980 році вона поселилась в квартирі АДРЕСА_2 . Її сусідкою була ОСОБА_5 В 1998 році ОСОБА_5 вирішила переїхати у Підмосков'я до дочки та стала продавати квартиру, дачу і гараж. Квартиру вона продавала разом з гаражем, потім стала продавати квартиру окремо. Їй особисто ОСОБА_5 запропонувала купити гараж і дачу. Сусідка розпродавала майно і збирала гроші. Після продажу квартири ОСОБА_5 сказала їй, що продала свою квартиру молодій парі з дитиною. Вони навіть обговорили з нею, куди сховати гроші, щоб провезти їх у дорозі. Вона дуже здивувалась, коли дізналась, що квартира була подарована, оскільки ОСОБА_5 дуже були потрібні гроші. Після продажу квартири ОСОБА_5 у неї ночувала і вона бачила гроші. Як пояснила ОСОБА_5 , це були гроші від продажу квартири. Землянська давала оголошення про продаж своєї квартири у газеті «Проспект», іншої квартири у неї не було.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що знає ОСОБА_3 з дитинства, бо товаришує з матір'ю ОСОБА_3 , також знає ОСОБА_4 , з яким у неї нормальні стосунки. Їй відомо, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 збиралась купувати житло. Мати ОСОБА_3 продала нерухомість в м. Лисичанську і зайняла у неї 200 доларів США, щоб докласти гроші і допомогти дітям купити квартиру. Це сталось в 1998 році, квартира знаходиться по АДРЕСА_3 .
Вислухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в шлюбі в період з 27.07.1991 року до 11.03.2019 року , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого Сєвєродонецьким міськ. ЗАЦС Луганської області, та копією рішення від 05.02.2019 року по справі №428/16045/18.
14.02.1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений та нотаріально посвідчений договір дарування квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого відповідач отримав зазначену квартиру в дар.
Згідно з копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.03.2006 року право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_4 .
Суд зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (на час укладання договору дарування 14.02.1998 року) Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР від 20.06.1969 року та Цивільний кодекс УРСР від 18.07.1963 року.
Відповідно ст. 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Відповідно ст. 244 ЦК УРСР договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.
Відповідно ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї форми тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Таким чином, оспорюваний договір дарування квартири від 14.02.1998 року відповідає вимогам ст. 244 ЦК УРСР щодо форми договору.
Відповідно ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).
Відповідно ст.42 ЦК УРСР, угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма. Вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду. Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством.
Відповідно ч.2 ст.58 ЦК УРСР якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Отже, удавана угода своєю формою прикриває реальну угоду, яку мали на меті укласти сторони, тобто укладаючи удавану угоду, сторони угоди діють умисно, усвідомлюючи, що укладають саме таку угоду.
Частиною 1 ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Частиною 1 ст.28 КпШС України визначено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
В судовому засіданні зі свідчень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_8 було встановлено, що спірна квартира фактично була продана ОСОБА_5 . Зокрема, свідок ОСОБА_8 пояснила, що після продажу квартири ОСОБА_5 сказала їй, що продала свою квартиру молодій парі з дитиною і вони обговорили з нею, куди сховати гроші, щоб провезти їх у дорозі.
Свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона товаришувала з ОСОБА_5 та вона перед виїздом в Росію зайшла до них і повідомила, що свою квартиру вона продала і отримала ту суму грошей, яку хотіла. Після цього в спірну квартиру в 1998 році заселилась родина ОСОБА_3 .
Також факт купівлі-продажу спірної квартири підтвердила свідок ОСОБА_10 , яка надала в борг гроші матері позивача для купівлі спірної квартири.
При цьому слід врахувати роз'яснення, які містяться в п.25 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9 за удаваним правочином (стаття 235 ЦК (435-15)) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК( 435-15 ) має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Таким чином, доводи позивача щодо того, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 14.02.1998 року був фактично укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, а не договір дарування, повністю підтверджуються поясненнями позивача та свідченнями свідків, які підтвердили факт укладання саме договору купівлі-продажу квартири та спростовули доводи сторони відповідача, якими були обґрунтовані заперечення проти позовних вимог.
Суд вважає, що укладений 14.02.1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір дарування квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є удаваним та був укладений з метою приховати договір купівлі-продажу спірної квартири, за результатами якого відповідач отримав у власність квартиру, а ОСОБА_5 - гроші.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи приписи ст.ст. 22, 28 КпШС України, суд вважає, що спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 , оскільки була набута відповідачем на підставі договру купівлі-продажу за сіпльні кошти подружжя в період шлюбу, а тому частки кожного з подружжя у цьому праві є рівними.
При цьому суд відзначає, що представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заявив про застосування до вимог позивача строки позовної давності.
З аналогічною письмовою заявою звернувся до суду відповідач ОСОБА_4 , який зазначив, що з позовом до суду ОСОБА_3 звернулась через 21 рік після укладання договору дарування квартири, що свідчить про пропуск нею строку позовної давності, який становить 1 рік.
В судовому засіданні представник позивача Хачатуров Р.С. заперечував проти застосування строків позовної давності.
Позивач ОСОБА_3 також заперечувала проти застосування строків позовної давності, пояснюючи це тим, що вона не була присутня під час укладання угоди і документів, які були оформлені відповідачем, вона жодного разу не бачила. Про те, що був укладений договір дарування квартири, вона дізналась лише після розірвання шлюбу.
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналізуючи зміст ст. 258 ЦК України та зміст заявлених позовних вимог, суд вважає, що в цьому випадку спеціальна позовна давність не застосовується, а тому підлягають застосуванню загальні строки позовної давності.
Щодо встановлення початку перебігу строку загальної позовної давності, суд відзначає, що він обліковується з дня укладення договору дарування квартири, тобто з 14.02.1998 року. Доводи позивача про те, що вона дізналась про укладання договору дарування квартири лише після розірвання шлюбу, не заслуговують на увагу, оскільки позивач знала, де зберігаються документи на квартиру, вони знаходились у вільному доступі і вона мала реальну можливість ознайомитись з ними. Доказів, які б спростовували зазначений висновок суду, позивач не надала.
Частинами 3-5 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
При цьому ні позивач, ні її представник не звертались до суду з клопотаннями про визнання поважними причини пропущення позовної давності.
За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити через сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною відповідача у спорі.
Щодо решти доводів сторін суд відзначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 15, 43-44, 47-49, 247, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні заявлених позовних вимог.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року, постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 року №211 на строк дії карантину продовжується строк апеляційного оскарження.
Рішення в повному обсязі складено 17.07.2020 року.
Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Представник позивача: адвокат Хачатуров Роман Сергійович, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, б-р Дружби Народів, б. 14, к . 207 .
Відповідач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 .
Представник відповідача: адвокат Бездоля Олександр Вікторович, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, б-р Дружби Народів, б. 14, к. 21.
Третя особа: приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малахов Сергій Олексійович, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр-т Центральний, б.51, к.1.
Суддя Ж. І. Кордюкова