07 липня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2803/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Дубровної В.А.,
при секретарі: Мельник О.О.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Калюжного С.В.
представника відповідача 1 - Кіщак Ю.І.
представника відповідача 2 - Малецького О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
І. Зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач-1), у якому, з урахуванням заяви про часткову відмову від позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації при звільнені за невикористані 30 календарних діб щорічної основної відпустки за 2014 рік та невикористані 70 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.06.2019 року;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплати позивачу грошову компенсацію за невикористані 30 календарних діб щорічної основної відпустки за 2014 рік та невикористані 70 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.06.2019.
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплати позивачу у повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
II. Позиція позивача та заперечення відповідачів
Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що у період з 2008 р. по 2019 р. він проходив військову службу у Збройних Силах України та наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 від 20 червня 2019 року № 135 у зв'язку зі звільненням у запас за закінченням строку контракту знято з усіх видів забезпечення та виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . При цьому, позивач вказує, що під час проходження військової служби та у зв'язку з переводом з одної військової частини до іншої та участі підрозділу у бойових діях, ним не було використано 30 діб щорічної основної відпустки за 2014 рік, проте при звільнені не отримав грошову компенсацію за вказані дні невикористаної відпустки. Також позивач зазначає, що під час проходження військової служби він отримав статус учасника бойових дій і протягом 2014 - 2019 років ним не було використано право на отримання додаткової щорічної відпустки, проте, при звільнені не отримав грошову компенсацію за невикористані 70 діб вказаної відпустки за 2014 - 2019 роки. Позивач зазначає, що у червні та липні 2019 року він звертався до командира військової частини НОМЕР_1 з письмовими вимогами щодо виплати йому вказаних грошових компенсацій, однак, його законні вимоги відповідачем не було виконано, спірні компенсації не виплачено. Позивач вважає вказану бездіяльність відповідачів протиправною, оскільки ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII, пункти 8 та 14 статті 101 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 передбачають право на отримання військослужбовцем при звільненні зі військової служби у запас грошових компенсацій за невикористані дні вказаних відпусток . Крім того, позивач зазначає, що за період проходження ним військової служби з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року відповідачем всупереч нормам Закону України " Про індексацію грошових доходів населення " від 03.07.1991 р. № 1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення № 1078 від 17.07.2003 р. відповідачем протиправно не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Вказані вимоги та їх обґрунтування позивач та його представник підтримали в судовому засіданні та під час судових дебатів.
11 січня 2020 року представник відповідача-1 подав до суду відзив на позов, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що позивач дійсно у 2015 р. набув статус учасника бойових дій та відповідно до п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, проте у період 2017-2019 роки він не мав можливості скористатися цієї пільгою, оскільки пунктом 19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" припинено надання додаткових відпусток військовослужбовцям під час особливого періоду. Разом з тим, представник відповідача вказує, що відповідно до п.14 ст.10-1 цього Закону у разі звільнення військовослужбовця йому виплачується грошова компенсація за невикористані дні лише одного виду додаткової відпустки, а саме, за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я. Отже, за позицією відповідача -1, грошова компенсація за дні не використаної додаткової відпустки учасникам бойових дій відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачена, а стаття 24 Закону України "Про відпустки" не передбачає у разі звільнення працівника виплату йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій. Крім того, представник відповідача-1 посилається на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 року № 248/5571, згідно якому при звільненні з військової служби компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується. Щодо вимоги позивача про не нарахування та невиплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року, то на думку командування військової частини дана вимога підлягає частковому задоволенню, а саме, виключно за період перебування позивача на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з квітня 2017 року до 28.02.2018 року.
Під час судових дебатів представник відповідача-1 просив суд частково задовольнити вимоги позивача, а саме, в частині зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік та невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, а також в частині зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період його служби у військовій частині НОМЕР_1 з 14 квітня 2017 р. по 28.02.2018 р.
06 лютого 2020 року представник відповідача-2 подав до суду відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позовних вимог в частині вимог до ВЧ НОМЕР_2 , оскільки після зарахування з 01.05.2019 року військову частину НОМЕР_1 на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 , військова частина НОМЕР_1 не втратила статусу окремої військової частини та є юридичною особою з власним кодом ЄДРПОУ НОМЕР_3 . При цьому, представник відповідача-2 вказує, що позивача було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків ВЧ НОМЕР_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №135 від 20.06.2019 року, а тому позивач ніколи не проходив військову службу та не рахувався в списках ВЧ НОМЕР_2 . Стосовно виплати індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, то, на думку відповідача-2, індексація грошових доходів здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
В судовому засіданні та під час судових дебатів представник відповідача-2 підтримав вказані заперечення проти позову.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 27.12.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, призначено судове засідання на 23 січня 2020 р.
Ухвалою суду від 23.01.2020 р. залучено до участі у справі в якості другого відповідача Військову частину НОМЕР_2 (далі - ВЧ НОМЕР_2 , відповідач-2), ухвалено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, продовжено строк підготовчого засідання на тридцять днів та призначено підготовче засідання на 06.02.2020 р.
Ухвалою суду від 06.02.2020 року закрито провадження у справі в частині позовних про визнання протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу при звільнені з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу грошової компенсації вартості неотриманого речового майна та зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 виплати позивачу грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна у розмірі 25 603,56 грн.
Ухвалою суду від 06.02.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ВЧ НОМЕР_4 про закриття провадження у справі.
06.02.2020 р. судом, без виходу до нарадчої кімнати, шляхом занесення секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 21.02.2020 р.
21.02.2020 р. судом, без виходу до нарадчої кімнати, шляхом занесення секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи до 17.03.2020 р.
Ухвалами суду від 17.03.2020 р., від 07.04.2020 року та від 30.04.2020 р. у зв'язку зі запровадженням на усій території України карантину відкладено підготовче засідання до 15.05.2020 року.
15.05.2020 р. судом, без виходу до нарадчої кімнати, шляхом занесення секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 29.05.2020 р.
29.05.2020 р. судом, без виходу до нарадчої кімнати, шляхом занесення секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 07.07.2020 р.
Ухвалою суду від 07.07.2020 р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання по суті відразу після закінчення підготовчого засідання.
В судовому засіданні 07.07.2020 р. проголошено вступу на резолютивну частини судового рішення.
Щодо строку розгляду даної справи, то суд зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку ( ч. 1 ст. 193 КАС України).
Тобто подією, з якою пов'язується початок розгляду справи з огляду на приписи ст. 193 КАС України, є день відкриття провадження у справі
Поряд з тим, 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-ІХ від 30 березня 2020 року", яким, серед іншого, внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, доповнено розділ VI "Прикінцеві положення" цього Кодексу пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Отже, на момент ухвалення даного рішення строк розгляду даної справи, визначений статтею 193 КАС України, був продовжений на строк дії такого карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.06. 2020 р. № 500.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 11.11.2004 року по 20.06.2019 року, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_5 .
18 вересня 2015 року ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_6 , копія якого наявна в матеріалах справи.
14 квітня 2017 року наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 39 капітана ОСОБА_1 , призначеного наказом командира ВЧ НОМЕР_7 №40 від 24 березня 2017 року на посаду начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 , з 14 квітня 2017 року зараховано в списки особового складу військової частини та всі види забезпечення.
10 червня 2019 року позивач подав на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 рапорт про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, а також грошової компенсації за 30 діб невикористаної щорічної відпустки за 2014 рік.
Також, 10 червня 2019 року позивач подав на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 рапорт про виплату індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, встановивши базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
20 червня 2019 року наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №135 майора ОСОБА_1 , начальника штабу - першого заступника військової частини НОМЕР_1 Командування Морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України, звільненого наказом Командувача Військово-Морських Сил від " 13" червня 2019 року №138 (по особовому складу) у запас за пп. "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) ч. 5 ст. 26 Закону України " Про військовий обов'язок і військову службу", вважати таким, що 20 червня 2019 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Олешківського РВК. З 20 червня 2019 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
24 липня 2019 року позивач повторно звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з письмовим зверненням повідомити про причини невиплати коштів згідно рапортів від 10.06.2019 р. за невикористані дні щорічної відпустки з 2014 рік, за невикористані додаткові відпустки за 5 років, індексації згідно постанови КМУ №1078 від 17.07.2003 року, та просив виплатити зазначені кошти.
14 серпня 2019 року командир ВЧ НОМЕР_1 листом за № 537/08-19 повідомив позивача стосовно виплати індексації згідно з постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 року шляхом надіслання письмового роз'яснення Департаменту фінансів №248/1485 від 26.03.2018 року, роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 року, від 09.06.2016 року, від 08.08.2017 року №13700/з та №78/0/66-17), а стосовно виплат за додаткові відпустки за 5 років шляхом надіслання роз'яснення Департаменту фінансів на 154/181/1-736 від 24.06.2019.
Вважаючи вказаний лист відповідача-1 відмовою у проведенні на час звільнення з військової служби нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані 30 календарних діб щорічної основної відпустки за 2014 рік та невикористані 70 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2019 роки, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України " Про військовий обов'язок і військову службу " 25.03.1992 № 2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі Закон № 2232-XII) відповідно до підпункту "і" підпункту 1 частини 8 статті 26 якого під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України " Про Збройні Сили України ", " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", " Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей " та іншими законами.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до Закону № 2232-XII Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), пунктом 180 якого встановлено, що військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ".
Згідно з пунктом 186 Положення № 1153/2008 щорічна основна відпустка надається згідно з графіком відпусток на наступний рік, що до 1 грудня затверджується командиром (начальником), який має право надавати відпустки військовослужбовцям, і доводиться під підпис до відома кожного військовослужбовця. Щорічна основна відпустка надається військовослужбовцю з урахуванням необхідності підтримання постійної бойової готовності та проведення заходів з підготовки військових частин, часу використання відпусток у попередньому році, побажань і сімейних обставин військовослужбовця, висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
В особливий період військовослужбовцям надаються відпустки, визначені пунктами 17, 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Абзацом 4 пункту 192-1 Положення № 1153/2008 встановлено, що невикористана частина щорічної основної відпустки надається військовослужбовцю у порядку, визначеному Законом України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII).
Статтею 1-2 цього Закону встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них врегульовано статтею 10-1 Закону № 2011-XII.
Так, частинами 1 та 2 ст. 10-1 цього Закону, в редакції чинній протягом 2014-2015 років, передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
При цьому, частиною 17 ст. 10-1 цього Закону визначено, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. ( частина 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. ( частина 8 ст. 10-1 Закону № 2011-XII).
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР " Про відпустки " (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ", особам, реабілітованим відповідно до Закону України " Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років ", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту " № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (далі - Закон 3551-ХІІ) учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги:… використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до положень частини 3 ст. 9. Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України " Про індексацію грошових доходів населення " від 03.07.1991 р. № 1282-ХІІ ( далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 1 цього Закону визначено поняття індексації, та зазначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (ч.1 ст.4 Закону України " Про індексацію грошових доходів населення ").
Відповідно до ч.2-3 ст.4 Закону України " Про індексацію грошових доходів населення " обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078 затверджено " Порядок проведення індексації грошових доходів населення " (далі - Порядок №1078)
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Разом з тим, пунктом 2 Порядку № 1078 закріплено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Крім того, положеннями пункту 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
VI. Оцінка суду
Аналіз частини 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
При цьому, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку:
тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня;
тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.
Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.
Отже, наведені положення, також не містять заборони щодо виплати військовослужбовцю, який проходить військову службу за контрактом, та який звільняється зі служби, грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної протягом усього періоду служби.
Крім того, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Вказаний висновок суду узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 34 постанови від 21.08.2019 р. справа № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), який полягає у тому, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.
Як встановлено судом, наказом Командувача Військово-Морських Сил від “ 13” червня 2019 року №138 (по особовому складу) ОСОБА_1 звільнено у запас за пп. “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) ч. 5 ст. 26 Закону України “ Про військовий обов'язок і військову службу”, а наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.06.2019 р. за № 135 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При цьому, в судовому засіданні представник відповідача-1 не заперечив, що на час звільнення з військової служби 20.06.2019 р. позивачем не було використано дні щорічної основної відпустки за 2014 р. та дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2019 р.
Вирішуючи питання щодо протиправної бездіяльності відповідача-1 щодо не нарахування та невиплати позивачу при звільнені грошової компенсації за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки за 2014 р., передбаченої частинами 1 та 2 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-X суд враховує наступне.
Як встановлено судом, то за позицією позивача, у зв'язку з переведенням його з одної військової частини до іншої та участі підрозділу у бойових діях, ним не було використано 30 діб щорічної основної відпустки за 2014 рік, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 , копія якого наявна в матеріалах справи.
В ході розгляду справи відповідачі повідомили суд про відсутність у них відомостей щодо використання або невикористання позивачем щорічної основної відпустки за 2014 рік, оскільки ОСОБА_1 у вказаний період не перебував на військовій службі ні у ВЧ НОМЕР_1 , ні у ВЧ НОМЕР_2 .
З метою з'ясування вказаної обставини, ухвалою від 12.02.2020 зобов'язано Херсонський обласний військовий комісаріат надати суду докази на підтвердження або спростування факту не використання майором ОСОБА_1 у період проходження ним військової служби у Збройних Силах України щорічної відпустки за 2014 рік.
На виконання даної ухвалу суду, Херсонський обласний військовий комісаріат листом №724 від 20 лютого 2020 року повідомив, що відповідно до інформації, яка міститься в особовій справі ОСОБА_1 станом на 07.08.2014 року ОСОБА_1 за 2014 рік використав щорічну основну відпустку 5 діб.
Крім того, з наданого Херсонським обласним військовим комісаріатом витягу з наказу командира ВЧ-польова пошта НОМЕР_8 від 07.08.2014 р. № 164 вбачається, що капітан ОСОБА_1 вибув до нового місця служби м. Сватове Луганської області. Вислуга років на 07.08.2014 р. складає - 09 років 08 місяців 26 днів. Щорічна основана відпустка за 2014 рік використана тривалістю 5 дів з 29 липня по 2 серпня 2014 року.
Отже, судом встановлено, що за 2014 рік позивач використав 5 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік, маючи станом на 07.08.2014 р. вислугу років - 09 років 08 місяців 26 днів.
З огляду на вказані обставини та враховуючи вказані приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 суд дійшов висновку, що на час звільнення з військової служби у 2019 році позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористанні у 2014 році щорічної основної відпустки.
Разом з тим, вимога позивача щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації саме за 30 днів невикористаної відпустки за 2014 рік підлягає задоволенню частково, а саме, без визначення кількості днів невикористаної позивачем відпустки за 2014 рік, оскільки враховуючи положення п. 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 та зібрані в ході розгляду докази, суд позбавлений можливості задовольнити вказану вимогу в новому обсязі.
Вирішуючи питання щодо протиправної бездіяльності відповідача-1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд вказує про таке.
Як встановлено судом, позиція командира ВЧ НОМЕР_1 щодо вказаного спірного питання ґрунтується на листі роз'яснені Фінансово-економічного управління Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 24.06.2019 р. № 154/181/1-736, яке вмотивовано тим, що відповідно до пунктів 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 19 статі 10-1 цього Закону надання в особливий період інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, судом установлено, що 16 травня 2019 року Верховним Судом у зразковій справі № 620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19) за подібними правовідносинами було прийнято рішення, яке набрало законної сили, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, про задоволення позову.
Так, Верховний Суд з рішенням якого погодилась і Велика Палата Верховного Суду, дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки". (пункт 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року справа № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19)).
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно з ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч.ч.5-6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З урахуванням зазначеного, при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану у період з 2015 р. по 2019 р. додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Разом з тим, суд вважає помилковою позицію позивача щодо його права на отримання грошової компенсації за невикористану у 2014 році додаткову відпустку, як учасник бойових дій, оскільки така пільга учасникам бойових дій, як додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, законодавчо була встановлена лише у травні 2015 року внаслідок прийняття Закону № 426-VIII, тому і право на отримання на отримання такої пільги у позивача, як учасника бойових дій, виникло також з травня 2015 року. Крім того, статус учасника бойових дій, позивач отримав 18 вересня 2015 року, що підтверджується вищевказаним посвідченням.
Пунктом 242 Положення № 1153/2008 встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткової відпуски, чого відповідачем-1 здійснено не було.
При цьому, суд не вправі визначати конкретні суми грошової компенсації за невикористані дні як щорічної відпустки, які слід виплатити позивачу, як не може суд зазначати і конкретних днів невикористаної основної та додаткової відпустки, оскільки відповідно до законодавства на обчислення таких сум впливають такі чинники, як кількість невикористаних днів щорічної основної відпустки, а також днів додаткової відпустки у рік звільнення та вислуга років, належить до компетентних структур відповідача-1, а тому належним способом захисту порушених прав позивача, на переконання суду, є зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошові компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік та додаткової відпустки за 2015-2019 роки.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, то суд враховує наступне.
В судовому засіданні позивач та його представник пояснили, що у період проходження ОСОБА_1 військової служби, нарахування грошового забезпечення ВЧ НОМЕР_1 здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 не нараховувалась та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
За позицією представника ВЧ НОМЕР_1 , викладеною у змісті відзиву на позов та підтриманою в ході розгляду справи, вимоги позивача щодо індексації грошового забезпечення є обґрунтованими частково, а саме, щодо індексації грошового забезпечення за період перебування позивача на військовому обліку у ВЧ НОМЕР_1 , тобто з 14 квітня 2017 року по 28 лютого 2018 року і базовим місяцем для проведення індексації є квітень 2017 р.
Приписами ч. 1 ст. 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
При вирішенні даного спірного питання, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Як встановлено судом та не заперечувалось позивачем, що період його проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 охоплює з 14.04.2017 р. по 20.06.2019 р. включно, що підтверджується відповідно наказам командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 39 від 14.04.2017 року та за № 135 від 20.06.2019 р.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно довідки ВЧ НОМЕР_2 про виплату індексації від 09.01.2020 р. за № 6 ОСОБА_1 під час проходження служби у ВЧ НОМЕР_1 зараховано та виплачено суму індексації грошового забезпечення за травень-червень 2019 року.
Тобто, за період проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 та в межах заявлених позовних вимог індексація грошового забезпечення за період з квітня 2017 року по лютий 2018 р., всупереч вимогам наведених вище нормативно-правових актів, відповідачем-1 не була нарахована та не виплачена позивачу.
З огляду на викладене, при вирішенні взаємопов'язаних позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 щодо не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 суд враховує, що позивач ОСОБА_1 не протягом усього вказаного періоду проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та перебував у списках особового складу частини та на всіх видах забезпечення, а лише у період з 14.04.2017 по 20.06.2019.
Крім того, виходячи із приписів частини першої статті 10 Закону № 1282-ХІІ та пункту 6 Порядку № 1078, нарахування та виплата індексації проводиться за місцем проходження військової служби, та відповідна військова частина самостійно здійснює розрахунок розміру індексації.
Суд також звертає увагу, що учасники справи не надали обґрунтованого розрахунку сум індексації грошового забезпечення, належного позивачу до виплати.
Відтак, взаємопов'язані позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 щодо не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не проведення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 14.04.2017 по 28.02.2018 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 14.04.2017 по 28.02.2018, а у позовних вимогах про визнання протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та її стягнення за інші періоди належить відмовити.
Крім того, вирішуючи спірні питання суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації при звільнені за невикористані 30 календарних діб щорічної основної відпустки за 2014 рік та невикористані 70 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2019 роки, а також індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, оскільки, як зазначалось вище, спірні нарахування та виплати здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні, проте, позивач не проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 . При цьому, позивачем не надано доказів протиправної бездіяльності відповідача-2, зокрема, в частині не забезпечення останнім фінансування ВЧ НОМЕР_2 щодо виплат, які є предметом спору у цій справі.
VII. Висновок суду
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення " поза розумним сумнівом ".
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
VIII. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Разом з тим, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_9 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місце знаходження АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_2 ( місцезнаходження АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу при звільнені грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік.
Зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік.
Визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу при звільнені грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.06.2019 року;
Зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.06.2019 року
Визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації на грошове забезпечення за період з 14.04.2017 по 28.02.2018.
Зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 14.04.2017 по 28.02.2018.
В частині вимог про визнання протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації при звільнені за невикористані 30 календарних діб щорічної основної відпустки за 2014 рік та зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплати позивачу грошову компенсацію за невикористані 30 календарних діб щорічної основної відпустки за 2014 рік - відмовити.
В частині вимог про визнання протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані 70 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.06.2019 року та зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплати позивачу грошову компенсацію за невикористані 70 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.06.2019 - відмовити.
В частині вимог про визнання протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплати позивачу у повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 17 липня 2020 р.
Суддя В.А. Дубровна
кат. 106030000