Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710
21 липня 2020 р. справа № 520/5476/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області (далі по тексту - відповідач, УСЗН Ізюмської міської ради Харківської області), в якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача щодо проведення ОСОБА_1 перерахунку та виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції від 06.06.1996, виходячи із розміру чотирьох мінімальних заробітних плат (для III групи інвалідів), а також щорічної допомоги до 5 травня згідно статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у редакції від 25.12.1998, виходячи із розміру семи мінімальних пенсій за віком (для III групи інвалідів), з 2012 по 2020.
- зобов'язати відповідача провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції від 06.06.1996, виходячи із розміру чотирьох мінімальних заробітних плат (для III групи інвалідів), а також щорічної допомоги до 5 травня згідно статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у редакції від 25.12.1998, виходячи із розміру семи мінімальних пенсій за віком (для III групи інвалідів), з 2012 по 2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є особою, що постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, є інвалідом ІІІ групи з 2008 року, перебуває на обліку у відповідача та отримує пільги відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (Закон України №796-XII) та статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі по тексту - №3551-XII). На думку позивача, щорічна допомога на оздоровлення передбачена статтею 48 Закону України №796-XII повинна виплачуватися у розмірі 4 (чотирьох) мінімальних заробітних плат та щорічна допомога до 5 травня передбачена статтею 13 Закону України №3551-XII повинна виплачуватися у розмірі семи мінімальних пенсій, але фактично виплачуються не у повному обсязі. На його звернення до відповідача щодо здійснення йому перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до розмірів 4 (чотирьох) мінімальних заробітних плат, встановлених статтею 48 Закону України №796-XII та щорічної допомоги до 5 травня відповідно до розмірів семи мінімальних пенсій, встановлених статтею 13 Закону України №3551-XII, відповідачем відмовлено, що стало причиною звернення до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/5476/2020.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем 18.05.2020 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з тих мотивів, що виплата щорічної грошової допомоги на оздоровлення постраждалим від аварії на ЧАЕС та щорічної грошової допомоги до 5 травня проводиться відповідно до Законів України №796-XII та №3551-XII. Крім того, відповідач вказав про наявність підстав для застосування статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із порушенням строку звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач являється учасником ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що підтверджується копією посвідчення від 11.02.2008 серії Є НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області.
З метою реалізації свого права визначеного Законами України №796-ХІІ та №3551-XII позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив перерахувати та доплатити недоплачені кошти на оздоровлення з 2012 року та грошової допомоги до 5 травня виплачувати у повному обсязі згідно Законів України №796-XII та №3551-XII.
Відповідач листом від 08.04.2020 №02-04/2924 повідомив позивача про те, що нарахування та виплата щорічної грошової допомоги на оздоровлення постраждалим від аварії на ЧАЕС та грошової допомоги до 5 травня проводиться управлінням відповідно до Законів України №796-XII та №3551-XII.
Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до суду з даним позовом, за захистом порушеного, на його думку, права.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що зміст спірних правовідносин полягає у застосуванні приписів статті 48 Закону України№796 у різних редакціях.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України №796-XII.
Вказаний закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру (стаття 1).
Статтею 14 Закону України №796-ХІІ визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій.
Зокрема, серед іншого до І категорії віднесені особи з інвалідністю з числа ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу (пункт 1 частини 1 статті 14 Закону України №796-ХІІ).
Стаття 20 Закону України №796-ХІІ визначає компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 1.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 20 Закону України №796-ХІІ особам віднесеним до категорії 1, надається позачергове щорічне безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок через безготівкове перерахування санаторно-курортним закладам, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за надання послуг із санаторно-курортного лікування чи одержання за їх бажанням грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні. Порядок надання щорічної грошової допомоги та здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні встановлюється Кабінетом Міністрів України. Розмір щорічної грошової допомоги, щорічний розмір середньої вартості путівки в Україні визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
З огляду на вказані законодавчі положення, суд приходить до висновку, що позивач має право на пільги та компенсації гарантовані державою як особа віднесена до 1 категорії, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Приписами статті 48 Закону України №796-ХІІ визначені компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, сім'ям у зв'язку із втратою годувальника та щорічна допомога на оздоровлення.
Відповідно до вказаної статті одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали особами з інвалідністю внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім'ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році.
Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Отже, виходячи із правового аналізу вказаних законодавчих положень, компенсації та допомога за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи у відповідності до вимог статті 48 Закону України №796-ХІІ виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом міністрів України.
Судом встановлено, що зміни, зокрема, до статті 48 Закону України №796-ХІІ у частині визначення розмірів виплат одноразової допомоги на оздоровлення особам не вносилися, та делеговано права на встановлення розмірів таких виплат Кабінету Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 визначено, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Невід'ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів і є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.
У Рішенні від 25.01.2012 №3-рп Конституційний суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України передбачено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, у тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12.07.2005 №562 (далі по тексту Постанова Кабінету Міністрів України №562), якою визначено, установити громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір допомоги на оздоровлення: інвалідам І і ІІ групи 120 гривень, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії 100 гривень; інвалідам ІІІ групи та дітям-інвалідам 90 гривень; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - 75 грн.
Суд звертає увагу, що вказаний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Разом з тим, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011 №4282-VI, а саме пункту 3 розділу прикінцевих положень, встановив, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Відомості Верховної Ради України, 1992, №13, статті 178 із наступними змінами), статей 5 та 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (Відомості Верховної Ради України, 2005, №4, статті 94 із наступними змінами), статей 14, 22, 37 та 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (Відомості Верховної Ради України, 1992, №29, статті 399 із наступними змінами), статті 22 Закону України «Про міліцію» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, №4, статті 20 із наступними змінами), статті 49 Закону України «Про прокуратуру» (Відомості Верховної Ради України, 1991, №53, статті 793 із наступними змінами), статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я (Відомості Верховної Ради України, 1993, №4, статті 19 із наступними змінами), статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993, №45, статті 425 із наступними змінами), статті 9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1994, №4, статті 18 із наступними змінами), статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (Відомості Верховної Ради України, 1994, №5, статті 21 із наступними змінами), статті 20 Закону України «Про захист рослин» (Відомості Верховної Ради України, 1998, №50- 1, статті 310 із наступними змінами), статті 43 Гірничого закону України (Відомості Верховної Ради України, 1999, №50, статті 433 із наступними змінами), статей 6 1, 6 2, 6 3 та 6 4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» (Відомості Верховної Ради України, 2000, №24, статті 182 із наступними змінами), статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (Відомості Верховної Ради України, 2005, №33, статті 430 із наступними змінами) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Аналогічний за своїм змістом законодавчий припис містився і у Законах України «Про державний бюджет України на 2013, 2014, 2015 роки».
Суд зауважує, що вказані обмеження, з огляду на фінансові ресурси Державного бюджету України щодо застосування норм та положень статті 48 Закону України №796-ХІІ були встановлені у період з 2012 по 2015 роки визначений у відповідних Законах України «Про державний бюджет України».
Натомість, 26.10.2016 постановою Кабінету Міністрів України №760 відповідно до статті 48 Закону України №796-ХІІ затверджено Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян (далі по тексту - Порядок №760).
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку одноразова компенсація та щорічна допомога виплачуються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік для соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем фактичного проживання (перебування) громадян.
За змістом пункту 10 Порядку №760 щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, - в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України №562.
За змістом статті 63 Закону України №796-ХІІ, виплати, передбачені статтею 48 Закону України №796-ХІІ, фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 N6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян).
Таким чином, суд констатує, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, що кореспондується з положеннями статті 95 Конституції України.
Разом з тим, суд вважає за потрібним вказати, що Бюджетним кодексом України визначено засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу й міжбюджетних відносин, відповідальність за порушення бюджетного законодавства та регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням відповідних бюджетів.
Бюджетна система України ґрунтується на принципах, визначених статтею 7 Бюджетного кодексу України одним з яких є принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Вимоги частини 3 статті 13 Бюджетного кодексу України визначають складові частини спеціального фонду, у тому числі доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування, та видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ).
Частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Згідно частиною 1 статті 113 Бюджетного кодексу України органи державного фінансового контролю з контролю за дотриманням бюджетного законодавства здійснюють контроль за:
1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів;
2) цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів, одержаних під гарантію Кабінету Міністрів України;
3) відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), та інші.
Як вже було вказано, постановою Кабінету Міністрів України №562, яким визначено, установити громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір допомоги на оздоровлення: інвалідам І і ІІ групи 120 гривень, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії 100 гривень; інвалідам ІІІ групи та дітям-інвалідам 90 гривень; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - 75 грн.
Відтак, з огляду на вказані законодавчі положення у системному їх зв'язку, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем відмовлено позивачу у проведенні перерахунку та доплати (безстрокової виплати) коштів на оздоровлення у відповідності до вимог Закону України №796-ХІІ.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у частині визнання протиправною відмову відповідача щодо проведення перерахунку та виплати позивачу щорічної грошової допомоги на оздоровлення згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції від 06.06.1996, виходячи із розміру чотирьох мінімальних заробітних плат (для III групи інвалідів) та зобов'язання відповідача провести позивачу перерахунок та виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції від 06.06.1996, виходячи із розміру чотирьох мінімальних заробітних плат (для III групи інвалідів) задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог у частині визнання протиправною відмову відповідача щодо проведення позивачу перерахунку та виплати щорічної допомоги до 5 травня згідно статті13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у редакції від 25.12.1998, виходячи із розміру семи мінімальних пенсій за віком (для III групи інвалідів), з 2012 по 2020 суд зазначає наступне.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі по тексту - Закон України №3551-XII).
Приписами статті 13 Закону України №3551-XII передбачені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» набрав чинності з 01.01.1999, відповідно до якого статтю 13 Закону України №3551-XII доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» вказану норму права викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент звернення заявника із заявою у квітні 2020 року, діяли положення статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 3 групи як сім мінімальних пенсій за віком.
Водночас, унаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих же самих відносин - пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд звертає увагу, що вказана норма права діяла з 01.01.2015.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 19.02.2020 №112 (далі по тексту - Постанова Кабінету Міністрів України №112), де, зокрема, передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120,00 гривень; II групи - 3640,00 гривень; III групи - 3160,00 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, починаючи з 27.02.2020 положення пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та приписи статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції пункту 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Отже, починаючи з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 3 групи, внаслідок війни як сім мінімальних пенсій за віком.
Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України №112, як акт який регулює розмір одноразової грошової допомоги до 5 травня, суд зазначає, що вказані посилання є необґрунтованими та безпідставними, оскільки норми підзаконних нормативно-правових актів, чим є у даному випадку постанова Кабінету Міністрів України №112, не має вищої юридичної сили над положеннями статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-ХІV, якими передбачено розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 3 групи, 3внаслідок війни як сім мінімальних пенсій за віком.
Суд зазначає, що право позивача на щорічну одноразову допомогу до 05 травня, підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» і що їх можна вважати «майном» у значені цього положення, отже, ненарахування та невиплати вказаної щорічної одноразової допомоги у визначеному положеннями статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Зазначена правова позиція, викладена у рішенні ЄСПЛ по справі «Сук проти України» від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
У даному випадку є підстави стверджувати про наявність «законних сподівань», оскільки наявний статус позивача передбачає право на нарахуванні та виплату щорічної одноразової допомоги у визначеному положеннями статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, фактично звужує право позивача на отримання щорічної одноразової допомоги у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.
Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності», яке дозволяє позбавити майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.
Таким чином, суд вважає, що позивач мав «законні сподівання» на отримання щорічної одноразової допомоги у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи викладене, а також лист УСЗН Ізюмської Міської ради Харківської області від 08.04.2020 року №02-04/2924, в якому визначено, що позивачу не виплачено допомогу до 05 травня за 2020 рік, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині визнання протиправною відмови відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної одноразову грошової допомоги до 5-го травня за 2020 рік у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, задля відновлення порушеного права позивача, враховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2020 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Доводи відповідача у частині застосування до спірних правовідносин приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає помилковими, оскільки предметом судового розгляду у даній адміністративній справі є, в тому числі, відмова відповідача у здійсненні перерахунку і виплаті одноразової грошової допомоги на оздоровлення, оформлена листом від 08.04.2020 №02-04/2924 та стягнення відповідних сум. Слід зазначити, що строк звернення до суду і строк, впродовж якого, особа має право на перерахунок і виплату соціальної допомоги не є тотожними. Таким чином, на думку суду позивачем не пропущено строку звернення до суду у зв'язку з тим, що останній дізнався про порушення свого права 08.04.2020.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог адміністративного позову.
У зв'язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250,255, 258-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області (вул. Соборна, буд. 20, м. Ізюм, Харківська область, 64309, код ЄДРПОУ-03196564) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області від 08.04.2020 №02-04/2924 у частині нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги до 5 травня за 2020 рік.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу до 5 травня згідно статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як особі з інвалідністю внаслідок війни (ІІІ група), у розмірі семи мінімальних пенсій за віком за 2020 рік.
У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 21.07.2020.
Суддя О.В. Ніколаєва