21 липня 2020 року м. ПолтаваСправа №440/2390/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватної агрофірми "Україна" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - ПОВ ФСЗІ, позивач) звернулось до суду з позовом до Приватної агрофірми "Україна" (надалі - ПАФ "Україна", відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 501493,56 грн та пені у розмірі 3309,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невиконання відповідачем у 2019 році вимог статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 26-30/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що ПАФ "Україна" у 2019 році створено додаткові робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та поінформовано державну службу зайнятості про потребу у працевлаштуванні таких осіб. Відтак, на переконання відповідача, ним у повній мірі виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", що виключає можливість застосування адміністративно-господарських санкцій.
3. Інші заяви сторін по суті спору.
10.06.2020 судом одержано відповідь на відзив /а.с. 131-134/, у якій представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог. Звертав увагу на те, що Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виконання обов'язку з працевлаштування осіб з інвалідністю. Крім того, звертав увагу на те, що додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов'язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних ЗМІ, або у іншій формі оголошень про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення працевлаштування осіб з інвалідністю, однак ПАФ "Україна" таких доказів суду не надано. Окрім того, зазначив, що вказані відповідачем у звітах до центру зайнятості посади не відповідають переліку посад, що відображений у наказі від 27.12.2018 №70.
22.06.2020 до суду надійшли заперечення на відповідь, у яких представник відповідача посилався на те, що обов'язок роботодавця щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком здійснювати пошук (підбір) та працевлаштування відповідних осіб на створені робочі місця, адже такий обов'язок покладається на органи працевлаштування /а.с. 142-144/. Стосовно невідповідності найменування посад у наказі підприємства та звітах про попит на робочу силу представник відповідача звертав увагу на те, що загальна кількість посад, про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю за якими повідомлено орган працевлаштування, відповідає вимогам закону.
4. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, як визначено пунктом 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 (з урахуванням постанови від 17.06.2020 №500) дію карантину продовжено до 31.07.2020.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
ПАФ "Україна" у визначеному законом порядку зареєстровано як юридичну особу, код ЄДРПОУ 03772192.
27.02.2020 відповідачем подано до ПОВ ФСЗІ звіт за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, вх.№3194 /а.с. 3/. За змістом вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників роботодавця у 2019 році становила 233 особи, фонд оплати праці штатних працівників - 29212,0 тис. грн; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - дев'ять осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, за 2019 рік - п'ять осіб.
Посилаючись на те, що відповідачем у 2019 році не виконано норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач, виходячи з приписів статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", стверджував про наявність у відповідача обов'язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 501493,56 грн та пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3309,90 грн за чотири незайняті особами з інвалідністю робочі місця /а.с. 4/.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Спірні відносини урегульовані Законом України від 21.03.1991 №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон №875-XII).
Згідно з частиною першою статті 17 Закону №875-XII (у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Разом з цим, як визначено частиною третьою вказаної статті, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Крім того, відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 5.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення" (надалі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067 наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 5.12.2016 №1476), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".
Пунктом 5 розділу І Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" визначено, що форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Оцінка судом обставин справи
Виходячи з наведених вище приписів Закону №875-XII, відповідач у 2019 році був зобов'язаний створити на підприємстві дев'ять робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, працевлаштувати таких осіб або повідомити державну службу зайнятості про наявність вакантних місць для їх працевлаштування, а також, відзвітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що ним у 2019 році створено додаткові робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та на постійній основі працевлаштовані на відповідні посади п'ять осіб з інвалідністю, а чотири посади упродовж року залишались вакантними.
Залученою до матеріалів справи копією витягу з наказу ПАФ "Україна" від 27.12.2018 №70 підтверджено, що відповідачем продовжено на 2019 рік термін дії наказу від 27.12.2009 №115 "Про результати атестації робочих місць інвалідів", затвердивши перелік професій і посад робочих місць для осіб з інвалідністю: сторож - дві штатні посади, прибиральник службових приміщень - одна штатна посада, диспетчер - одна штатна посада, економіст - дві штатні посади, бухгалтер - дві штатні посади, програміст - дві штатні посади /а.с. 32/.
Зі змісту звіту форми №10-ПІ за 2019 рік судом встановлено, що упродовж звітного року на підприємстві загалом працювали сім осіб з інвалідністю, з них: гр. ОСОБА_1 (посада - свинар), ОСОБА_2 (водій), ОСОБА_3 (начальник служби безпеки) протягом року; ОСОБА_4 (продавець) - з 1.01.2019 по 2.04.2019, ОСОБА_5 (робітник з комплексного обслуговування) - з 1.01.2019 по 6.04.2019 та з 21.05.2019 по 8.08.2019, ОСОБА_6 (водій автотранспортних засобів) - з 10.06.2019 по 31.12.2019, ОСОБА_7 (завідувач молочного двору) - з 5.06.2019 по 31.12.2019 /а.с. 3 - зворот/, що загалом свідчить про забезпечення відповідачем зайнятості п'яти штатних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Позивач наведені обставини не заперечує, а спір у справі виник з приводу виконання відповідачем у 2019 році вимог Закону №875-XII в частині заповнення чотирьох вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Суд враховує, що визначений у Законі №875-XII обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені у частині першій статті 18 Закону №875-XII.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, у повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність таких осіб, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємстві, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Аналогічний висновок щодо правозастосування у спірних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №440/2008/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України.
Листом Великобагачанської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 27.05.2020 вих.№16/26/91-20 підтверджено, що відповідач упродовж 2019 року щомісячно повідомляв державну службу зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю /а.с. 23-25/. У цьому листі також зазначено, що особи з інвалідністю на заявлені ПАФ "Україна" вакансії не направлялись з огляду на відсутність таких осіб на обліку у центрі зайнятості.
До матеріалів справи залучено копії звітів за формою №3-ПН з відміткою про їх прийняття центром зайнятості /а.с. 33-122/.
Дослідивши зазначені вище письмові докази, суд дійшов висновку, що ПАФ "Україна" у 2019 році виконані вимоги Закону №875-XII, а саме: створені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомлено державну службу зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування відповідних осіб.
Докази необґрунтованих відмов зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю у матеріалах справи відсутні, позивачем відповідні обставини не встановлені.
Стосовно посилань представника позивача на невідповідність найменування штатних посад, що зазначені у наказі від 27.12.2018 №70 та у звітах форми №3-ПН, суд звертає увагу на те, що неповне найменування штатної посади (економіст - головний економіст, прибиральник - прибиральник службових приміщень), так само, як і зазначення у звітах посад, що не відображені у наказі від 27.12.2018 №70, не є безумовним свідченням невиконання відповідачем у 2019 році вимог Закону №875-XII, адже загальна кількість вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, про наявність яких повідомлено службу зайнятості, перевищує нормативну. При цьому, суд виходить з того, що помилки у назві посад тощо не призвели до надання підприємством необґрунтованих відмов у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, а також не перешкоджали пошуку таких осіб, адже кваліфікаційні вимоги до шукачів роботи не змінювались.
Суд наголошує, що принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. За приписами частини другої статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв таким особам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб даної категорії, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд погоджується з доводами відповідача про те, що причини непрацевлаштування у 2019 році на чотири вакантні робочі місця осіб з інвалідністю не залежали від ПАФ "Україна", а тому у діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році.
Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 24.06.2020 у справі №440/2008/19.
Посилання позивача на те, що додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов'язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних ЗМІ, або у іншій формі оголошень про пошук відповідних працівників, а також підписання договорів співпраці з державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії суд визнає безпідставними, адже Закон №875-XII не зобов'язує роботодавця вчиняти відповідні дії.
За таких обставин, позовні вимоги ПОВ ФСЗІ є необґрунтованими та безпідставними, а тому у їх задоволенні належить відмовити повністю.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідачем доказів понесення судових витрат не надано.
А оскільки у задоволенні позовних вимог суб'єкту владних повноважень відмовлено, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
У задоволенні позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватної агрофірми "Україна" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.О. Кукоба