Справа № 420/5062/20
20 липня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАСУ) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання перерахувати призначену пенсію,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 01.05.2020 призначеної та перерахованої ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснювати з 01.05.2020 виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром, а також провести доплату різниці в пенсії між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами з 01.05.2020 року по день проведення доплати.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
З перерахунку пенсії за пенсійною справою №1501021249 від 03.06.2020 пенсія позивачу перерахована виходячи з 80% грошового забезпечення та в підсумку з урахуванням надбавок і доплат до пенсії, пенсія обчислена та має складати 25127,99гривень.
Відповідач, посилаючись на вимоги частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, під час проведення перерахунку з 01.05.2020 безпідставно обмежив розмір виплачуваної позивачу пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та здійснює виплату пенсії позивача з урахуванням її обмеження в сумі 16380,00 гривень, та таке обмеження пенсії позивача наразі триває.
В свою чергу таке обмеження відповідачем пенсії позивача максимальним розміром є протиправним, не відповідає нормам Конституції України та порушує право позивача на належний рівень пенсійного забезпечення, що підтверджується наступним.
По-перше, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ зі змінами, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Протягом періоду з 20.12.2016р. (набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016) та по теперішній час будь-яких змін до Закону №2262-ХІІ, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо встановлення обмеження розміру пенсії для осіб, звільнених з військової служби, не вносилося, стаття 1-1 Закону №2262-ХІІ є чинною.
По-друге, протиправність дій відповідача підтверджується правовими висновками Верховного Суду.
Зокрема, правові висновки Верховного Суду щодо протиправної застосування частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ стосовно обмеження пенсії максимальним розміром після 20.12.2016, тобто після визнання рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 неконституційною частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ, містяться в постановах Верховного Суду: від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17.
По-третє, посилання відповідача на норми статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VІ є також безпідставним виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Статтею 1-1 Закону №2262-Х11 визначено, що "законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (№2262-ХІІ) та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, в тому числі й встановлення обмеження розміру таких пенсій, іншими законами є неможливою, та такі закони у разі їх прийняття не підлягають застосуванню в частині визначення умов і норм пенсійного забезпечення.
В свою чергу, Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-УІ, ст. 2 якого встановлюються обмеження пенсій певних категорій осіб максимальним розміром, не є спеціальним законом, який має законодавчо регулювати умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби.
Процесуальні дії.
Ухвалою суду від 17.06.2020 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без призначення судового засідання (в порядку ст.262 КАС України).
Відповідно ст.162 КАС України відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалу про відкриття провадження по справі отримано представником відповідача 17.06.2020 року, що підтверджується повідомленням про отримання електронної пошти.
02.07.2020 року за вх. № ЕП9979/20 від представника ГУПФУ в Одеській області за підписом Олійник Н. надійшов відзив на адміністративний позов.
Відзив обґрунтовано наступним.
По-перше, починаючи з 01.01.2018 згідно із статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зазначений Закон є чинним з 1 жовтня 2011 року та неконституційним не визнавався.
В свою чергу, згідно з п. 2 розділу II Закону №3668 обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Відтак, факт призначення пенсії позивачу саме в 2020 році свідчить про правомірність застосування до нього наведених вище нормативних положень про обмеження його пенсії максимальним розміром, який не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" прожитковий мінімум, установлений для осіб, які втратили працездатність становить з 1 січня 2020 року - 1638 грн, з 1 липня - 1712 грн, з 1 грудня - 1769 грн.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст. 19 Конституції України головне управління діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відтак, підстав для виплати пенсії Позивачу в розмірах більших, ніж передбачено статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668 “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” з 01.01.2018 у розмірі більшому ніж десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність позивач не має права.
Звертаємо увагу суду, що посилання Позивача на Рішення Конституційного суду України у справі № 7-рп/2016 від 20.12.2016 є безпідставним, оскільки ним визнано такими, що не відповідають статті 17 Конституції України положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ саме в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 А» 911-VІІ, однак редакція Закону України від 08.07.2011 № 3668 “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи ” залишилась діючою.
З цього приводу, просимо суд взяти до уваги постанову Верховного Суду від 03.04.2018 по справі №361/4922/17, де Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що норми законодавства стосовно обмеження максимального розміру пенсії неконституційними не визнавались, а тому підлягають застосуванню всіма юридичними та фізичними особами.
На сьогодні Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував чітку позицію стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.
Таким чином, законодавче обмеження пенсії позивача максимальним розміром є правомірним та відповідає нормам Конституції України та Законам України, забезпечує належний рівень пенсійного забезпечення Позивача.
Як результат, дії Головного управління щодо обмеження пенсії Позивачу максимальним розміром є правомірними та реалізовані в межах діючого законодавства України.
По-друге, необгрунтованою є позовна вимога щодо проведення доплати різниці пенсії між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами з 01.05.2020 року по день проведення доплати.
Згідно з п. 6 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.
Відповідно до ст. 10 Закону № 2262 призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відтак, суди не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
06.07.2020 року через канцелярію суду за вхід. № 26014/20 надійшла відповідь на відзив.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером Міністерства оборони України, ветераном війни - інвалідом війни (2 групи) відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 26.04.2018 року.
Позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Основний розмір пенсії позивача - 80% відповідних сум грошового забезпечення (пенсійна справа № 1501021249).
Відповідно до перерахунку пенсії від 01.05.2020 року пенсія ОСОБА_1 перерахована з 01.05.2020 року.
Основний розмір пенсії 80% грошового забезпечення. До сум грошового забезпечення включені: посадовий оклад 7190 грн., оклад за військове звання 1410,00 грн., процентна надбавка за вислугу років 50% - 4300,00 грн., середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці - 11522,79 грн.: робота з таємними виробами, носіями, документам 15%, надбавка за специфічні умови проходження служби 65%, премія 35%, в т.ч. збільшення основного розміру пенсії (25%) - 4884, 56 грн., інвалід 2 групи (при виконанні обов'язків) - 655, 20 грн., інвалід 2 групи (при виконанні обов'язків) - 50, 0 грн.
Підсумок пенсії (з надбавками) 25 127, 99 грн.
З урахуванням максимального розміру пенсії 16 380, 00 грн.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».
Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.
Юридичний спір в даній справі виник у зв'язку із протиправних дій відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії.
У зв'язку з прийняттям Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI у 2011 році ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» викладено у наступній редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність». Аналогічні зміни були внесені до ч. 3 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п. 2 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом. Порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам встановлюється законодавством незалежно від дати призначення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання). Якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Аналізуючи викладене суд доходить висновку, що вказані норми запроваджують обмеження, щодо розміру призначених після 1 жовтня 2011 року та перерахованих пенсій, зокрема, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
При цьому, у п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Згідно із п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, зокрема, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року частина 7 статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосуванню не підлягає.
Відповідно до Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, у частині 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» вносились лише зміни до другого речення зазначеної частини ст. 43 Закону №2262-ХІІ.
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням змісту рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
При цьому, після прийняття Конституційним Судом України зазначеного вище рішення від 20.12.2016, зміни до першого речення ч.7 ст.43 Закону аналогічного змісту новими законами не вносились.
Аналіз наведеного дає підстав для висновку, що починаючи з 2017 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачає положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 06.11.2018 у справі №522/3093/17, від 14.05.2019 року по справі №591/2109/17 та від 09.09.2019 року по справі №463/925/17.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 21.11.2019 року по справі №295/2039/17 та у постанові від 10.10.2019 року по справі №522/22798/17.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 245 КАС України, є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 КАС України.
У справах «Стек та інші проти Сполученого Королівства», «Пічкур проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить «особистий та надмірний тягар» для особи.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання перерахувати призначену пенсію - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 01.05.2020 перерахованої ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснювати з 01.05.2020 виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром, а також провести доплату різниці пенсії з урахуванням фактично виплаченої пенсії з 01.05.2020 року по день проведення доплати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , телефон: НОМЕР_3
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області - адреса:65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385, факс: 728-36-53, upr@od.pfu.gov.ua,upr@ods.pfu
Головуючий суддя Потоцька Н.В.
.