справа №380/4267/20
20 липня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10), у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача викладеного листом від 26.12.2019 №33/35/М-20/1103-06 про відмову позивачу щодо встановлення надбавки до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення (17.12.2019) за перерахунком пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою. яка необґрунтовано зазнала політичних репресій як член сім'ї репресованого з політичних мотивів родини (батька та матері), згодом був реабілітований , що надає йому право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення. Вказане свідчить про наявність правових підстав на призначення та виплату підвищення до пенсії, у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, з часу звернення за перерахунком пенсії.
Вказане зумовило звернення позивача із заявою до відповідача про встановлення відповідного підвищення. Однак відповідачем надано позивачу відповідь у формі листа, у якому повідомлено, що оскільки за наданими заявником документами відсутній факт примусового переселення, права на підвищення пенсії він відповідно до п. «г» ст.. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не має.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним.
Зокрема позивач покликається на те, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, кі необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить таким.
Оскільки з позиції позивача існують правові підстави для виплати йому відповідного підвищення, рішення відповідача порушує права позивача, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 05.06.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання у письмовому провадженні.
19.06.2020 за вх. №30816 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач покликався на те, що зважаючи на долучену до матеріалів справи архівну довідку про реабілітацію, у якій датою виселення вказано 21.10.1947, а позивач народжений 1959 року, він не може вважатися примусово переселеним.
Головною відмінністю між репресованою особою та потерпілим від репресій є те, що проти репресованої особи безпосередньо здійснювалися репресії у відповіднй формі (формах). Натомість проти особи, яка є потерпілою від репресій, репресії безпосередньо не здійснювалися, однак, у зв'язку з тим, що станом на момент вчинення репресій між потерпілим та репресованою особою існували родинні або інші, визначені Законом зв'язки чи зобов'язання, особа, яка є потерпілою від репресій, у зв'язку із здійсненням репресій могла зазнавати моральних або інших страждань.
Відповідач вказує, що з огляду на приписи Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», у редакції до 05.05.2018 та Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму», позивач до жодної із вказаних вище категорій не відноситься, оскільки народжений через 3 роки після звільнення матері ОСОБА_2 , яка була засуджена/репресована 31.12.1949 Особливою Нарадою МДБ СРСР на 10 років позбавлення волі, заарештована 22.07.1949, звільнена 28.04.1956; утримувалася під вартою в місцях позбавлення волі 6 років 9 місяців 6 днів, знаходилася в засланні.
З позиції відповідача, ОСОБА_1 не був примусово переселений у місця спец поселення як член сім'ї репресованих, документи, які підтверджують статус позивача як примусово переселеного члена сім'ї реабілітованих жертв політичних репресій відсутні, підстав для встановлення до пенсії позивача підвищення як реабілітованому немає.
Підвищення відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» проводиться у тих випадках коли громадяни необґрунтовано зазнав політичних репресій і згодом був реабілітований або ж член його сім'ї у зв'язку з цим був примусово переселений. З огляду на викладене, оскільки позивач не був примусово переселений, позивач не може претендувати на підвищення.
Крім вказаного відповідач вказав, що посвідчення позивача з правом на пільги від 21.02.2012 не відповідає зразку посвідчення реабілітованого, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України №48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від24.06.1991.
Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд на підставі позовної заяви, відзиву на позовну заяву, а також долучених письмових доказів, -
Позивач ОСОБА_1 є пенсіонером, одержує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 10.07.2019, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.
Згідно з посвідченням №64/21-П, виданим Львівською обласною радою 21.02.2012 ОСОБА_3 має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
ОСОБА_1 згідно з Свідоцтвом про народження, виданим 29.05.1959, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Прокоп'єве Кемеровської області РСФСР; є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; національність українець.
Згідно з Свідоцтвом про шлюб від 24.04.1957, Серії НОМЕР_2 , гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_2 (прізвище після укладення шлюбу ОСОБА_2 ) уклали 24.04.1957 шлюб, про що вчинено запис в книзі актів цивільного стану за №1367.
Мати позивача - ОСОБА_2 , 1926 року народження перебувала в місцях позбавлення волі з 22.07.1949 по 28.04.1956, згодом відправлена до місця проживання - у м. Прокоп'євськ Кемеровської області, що підтверджується копіями довідки Міністерства внутрішніх справ СССР №008686 від 05.05.1956, довідки прокуратури Львівської області №13/3282-91 від 09.07.1992.
Згідно з довідкою №357 від 10.07.2019 Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області, громадяни ОСОБА_7 1903 р.н., ОСОБА_4 (1929 р.н.), ОСОБА_8 1932 р.н., ОСОБА_9 1935 р.н., - 21.10.1947 із села Зозулі Золочівського району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 31.03.1948 виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Кемеровську область, по політичних мотивах, як члени сім'ї учасника ОУН, звідки звільнені - 09.03.1960.
Позивач народився в місцях спецпоселення - м. Прокоп'євськ Кемеровської області, а тому вважає, що є особою, яка зазнала політичних репресій як член сім'ї репресованого з політичних мотивів родини (батька та матері), згодом реабілітований, що дає йому право на підвищення призначеної пенсії, відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
17.12.2019 позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив здійснити йому перерахунок пенсії, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.
26.12.2019 Золочівським відділом обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України за результатами розгляду вказаної заяви позивача скеровано лист №33/35/М-80/11.03-06. Відповідач повідомив позивачу, зокрема, що при поданні заяви від 17.12.2019 щодо проведення перерахунку позивачем не подано довідки про примусове переселення (вислання), а подане посвідчення не відповідає встановленому законодавством зразку, а тому права на підвищення до пенсії відповідно до ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення позивач не має.
Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням, вважаючи таке протиправним та таким, що порушує його права, звернувся до суду за їх захистом.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності, шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 19.11.1992 №2803-ХІІ, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
За приписами постанови Кабінету Міністрів України №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16.07.2008 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривень, а членам їх сімей, яких було примусово переселено 43,52 гривень (підпункт 2 п. 4)
Пунктом «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1191 (у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що розмір мінімальної пенсії за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Своєю чергою, ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком. При цьому розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не зважаючи на викладене ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чітко передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Проаналізувавши викладене, врахувавши ч. 6 ст. КАС України щодо аналогії закону (у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини), суд вважає, що положення стосовно мінімальної пенсії за віком, за ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» може бути застосоване при визначення розміру підвищення до пенсії, за Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з п. 6 Розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
У цій частині суд вважає аргументованими покликання позивача на те, що дійсно виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, та слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не приписами підп. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16.07.2008.
З позиції суду вказана постанова №654 звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить вищевказаним приписам чинного законодавства.
Ця позиція суду узгоджується із позиціями Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України).
Виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту (п.п. 1, 6 ст. 92 Конституції України).
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України (ч. 3 ст. 7 КАС України).
У зв'язку з невідповідністю п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2018 «Про підвищення пенсійного забезпечення громадян» вимогам п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суд відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України, застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» (п. «г» ст. 77 цього Закону).
Керуючись принципом пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» як нормативно-правового акту вищої юридичної сили, позивач має право на підвищення до пенсії, відповідно до пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 6 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», зокрема, передбачено, що реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів (у редакції чинній станом на момент видачі посвідчення).
З 05.05.2018 набув чинності Закон Україні «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 7977- 1991 років» (в редакції Закону України від 13.03.2018 №2325-VII «Про внесенні змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»).
Відповідно до ст. 6 вказаного Закону, реабілітованим, які мають право на пільги, передбачені цим Законом, видається посвідчення єдиного зразка затвердженого Кабінетом Міністрів України. Видача посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських рад, у тому числі обраними об'єднаними територіальними громадами.
Згідно з п. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зареєстрована у Мінюсті 27.12.2005 року за №1566/11846), за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з копією безстрокового посвідчення №64/21-П, виданого Львівською обласною радою 21.02.2012, його пред'явник на території Львівської області має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Отже ОСОБА_1 є особою, який необґрунтовано зазнав політичних репресій як член сім'ї репресованої з політичних мотивів родини - батька, згодом реабілітований, що надає право на підвищення призначеної пенсії, відповідно до п.«г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином аргументи відповідача про те, що право на встановлення підвищення до пенсії у розмірі 54,40 грн., реабілітованого, чи 43,52 грн. - члену сім'ї репресованої особи, матиме в разі надання посвідчення за зразком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.1991 №48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», є недостатніми та необґрунтованими.
Оцінюючи рішення відповідача щодо відмови встановити позивачу підвищення до пенсії як особі, яка є членом сім'ї реабілітованого в розмірі 25% пенсії на відповідність критеріям, передбаченим ч. 2 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що воно їм не відповідає, а тому є протиправним та слід скасувати.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З метою ефективного захисту прав позивача, вважає необхідним відновити порушене право позивача та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (17.12.2019) за перерахунком пенсії, відповідно до пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 10, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Золочівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України, викладеного у листі №33/35/М-80/11.03-06 від 26.12.2019 про відмову встановити надбавку до пенсії ОСОБА_1 як особі, яка є членом сім'ї реабілітованого в розмірі 25% пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (17.12.2019) за перерахунком пенсії, відповідно до пункту «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2020.
Суддя Кравців О.Р.