20 липня 2020 року м. Кропивницький Справа №340/1456/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Момонт Г.М., розглянув у в порядку спрощеного провадження (письмове провадження) в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2020 року;
- зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що додаткова відпустка учасника бойових дій за 2015 - 2020 роки не надавалася відповідно до п.19 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Листом від 27.04.2020 р. відповідачем повідомлено, що під час проходження військової служби за мобілізацією у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки учасника бойових дій, а також право на отримання компенсації за всі дні невикористані додаткової відпустки. Представник позивача вказує, що дане твердження не відповідає дійсності, так як ОСОБА_1 проходив військову службу відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадових осіб офіцерського складу від 10.09.2015 р. Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує з посиланням на правову позицію Верховного Суду викладену в рішенні від 16.05.2019 р. у справі №620/4218/18.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого не визнає заявлених позовних вимог та вважає адміністративний позов необґрунтованим (а.с.58-60). Відповідач зазначає, що не нарахування т а не виплата ОСОБА_1 компенсації за додаткові дні відпустки не здійснювалася згідно з п.17, 19 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідач вважає, що п.14 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не стосується військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією. Питання відпусток зазначеної категорії військовослужбовців регулюються п.20 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який не передбачає права на компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки. На думку відповідача, під час проходження служби за мобілізацією, у ОСОБА_1 не було права на використання додаткової відпустки учасника бойових дій, а також право на отримання компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки. Відповідач вказує, що право ОСОБА_1 , передбачене ст.162 Закону України «Про відпустки», п.12 ч.1 ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на додаткову відпустку жодним чином не порушено, оскільки він може її використати за своїм основним місцем роботи.
Представником позивача подано відповідь на відзив у якій вказано, що відповідач залишив поза увагою правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 р. за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, який повністю спростовує твердження та аргументи відповідача щодо спірних правовідносин та заявлених позовних вимог. Також представник позивача, з посиланням на наказ від 28.01.2020 р. «Про створення ліквідаційної комісії з реформування військової частини НОМЕР_2 » вважає, що відповідач безпідставно не надає інформацію щодо розрахунків з позивачем (а.с.65-66).
Відповідачем подано заперечення у яких зазначено, що ствердження позивача, що саме військова частина НОМЕР_1 проводила кінцеві розрахунки не відповідає дійсності, оскільки розрахунки проводили відповідні служби військової частини НОМЕР_2 а подавали їх до військової частини НОМЕР_1 , яка проводила оплату. Окрім того, у запереченнях зауважується про те, що до відповіді на відзив позивачем надано не завірені копії документів, у зв'язку з чим вважає їх неприйнятними (а.с.72-73).
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.05.2020 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишено без руху (а.с.29).
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.54).
26.06.2020 р. проведено перше судове засідання та розпочато розгляд справи по суті (а.с.79).
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 р. витребувано докази (а.с.80).
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,
ОСОБА_1 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на підставі Указу Президента України від 21.07.2014 р. №607/2014 з 01.08.2014 р. включений до списків військової частини НОМЕР_2 (а.с.94).
01.09.2015 р. Міністерством оборони України укладено з ОСОБА_1 контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу (а.с.24-25).
Відповідно до пункту 3 зазначеного контракту цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (а.с.25).
28.07.2015 р. ОСОБА_1 набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с.18).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.03.2020 р. №53 майора ОСОБА_1 , заступника командира військової частини з тилу - начальника тилу військової частини НОМЕР_2 , звільненого у запас Збройних Сил України наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України (по особовому складу) від 26 лютого 2020 року №30 відповідно до підпункту «й» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (військовослужбовці, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та відслужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не виявили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) з 31.03.2020 р. виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.20). При цьому в наказі зазначено, що компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учасник бойових дій згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не отримував.
Разом з тим, відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 28.12.2019 р. №Д-322/1/12дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2019 - 2020 роках» наказом Міністерства оборони України від 28.01.2020 р. №21 «Про створення ліквідаційної комісії з розформування військової частини НОМЕР_2 » наказано командиру військової частини НОМЕР_2 документи зі строком зберігання до 10 років передати на зберігання встановленим порядком до військової частини НОМЕР_1 , як правонаступнику (а.с.86).
22.04.2020 р. представником позивача подано до командира військової частини НОМЕР_1 заяву про виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки за період з 2015 року по 2020 рік включно (а.с.21-22).
Листом від 27.04.2020 р. №1303 командир військової частини НОМЕР_1 повідомив представника позивача, що п.14 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не стосується військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією. Питання відпусток зазначеної категорії військовослужбовців регулюється п.20 ст.101, який не передбачає права на компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки. Під час проходження військової служби за мобілізацією, у ОСОБА_1 було відсутнє право на використання додаткової відпустки учасника бойових дій, а також право на отримання компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки. Разом з тим, право ОСОБА_1 , передбачене ст.162 Закону України «Про відпустки», п.12 ч.1 ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на додаткову відпустку жодним чином не порушено, оскільки він може її використати за своїм основним місцем роботи (а.с.23).
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ (далі за текстом - Закон №2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Так, статтею 162 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
На підставі п.8 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Пунктом 17 статті 101 Закону №2011 визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.101 Закону №2011 в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
З огляду на п.19 ст.101 Закону №2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. №3543-ХІІ та Законі України «Про оборону України» від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ.
Таким чином, під час особливого періоду з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.162 Закону України «Про відпустки».
Разом з тим, відповідно до п.14 ст.101 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Із системного аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що припинення надання відпустки під час особливого періоду не свідчить про втрату особою права на таку відпустку, оскільки у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період. Тобто право на додаткову відпустку може бути реалізовано особою одним із двох способів: шляхом безпосереднього отримання такої відпустки або ж шляхом виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.
Суд враховує, що під час дії особливого періоду лише припиняється фактичне надання військовослужбовцям додаткових відпусток, зокрема передбачених п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.162 Закону України «Про відпустки», що є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на безпосереднє використання додаткової відпустки. Однак обмеження щодо одного із двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, гарантованого п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.162 Закону України «Про відпустки».
При цьому суд зауважує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки.
Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у рішенні від 16.05.2019 р. за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19) та висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 21.08.2019 р. у зазначеній справі.
Стосовно посилання відповідача на те, що п.14 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не стосується військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією, а питання відпусток зазначеної категорії військовослужбовців регулюються п.20 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який не передбачає права на компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, суд зазначає наступне.
Так, п.20 ст.101 Закону №2011 встановлено, що військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби у році звільнення. При цьому якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки в межах України у порядку, встановленому пунктом 14 цієї статті.
У рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
У разі звільнення зі служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягає звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, до закінчення календарного року, за який він вже використав щорічну основну відпустку, провадиться відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця за дні відпустки, використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця, у порядку, визначеному в абзаці четвертому пункту 14 цієї статті.
На військовослужбовців, зазначених у цьому пункті, поширюються гарантії, передбачені абзацами п'ятим та шостим пункту 14 цієї статті.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Тобто дія п.20 ст.101 Закону №2011 поширюється на військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації.
Водночас, п.14 ст.101 Закону №2011 не поширює свою дію на військовослужбовців строкової військової служби.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №2232 військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Згідно з ч.5 ст.20 Закону №2232, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, для потреб Збройних Сил України та інших військових формувань (крім Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України) на військову службу за контрактом на строк військової служби в календарному обчисленні, встановлений частиною другою статті 23 цього Закону, можуть бути прийняті громадяни України з числа військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та осіб, звільнених з військової служби, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (крім розумових, сенсорних, психологічних вад, розладів психіки, поведінки та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України та іншими центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями).
Статтею 26 Закону №2232 встановлені підстави звільнення з військової служби за видами військової служби.
Так, частиною 4 статті 26 Закону №2232 передбачені підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Натомість, частиною 5 статті 26 Закону №2232 визначено підстави припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі пп.«й» п.2 ч.5 ст.26 Закону №2232 як військовослужбовця, який уклав контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та відслужив не менше 24 місяців військової служби за контрактом та не виявив бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.
Таким чином, з огляду на підставу звільнення позивача та вид його військової служби, на ОСОБА_1 як на військовослужбовця, який проходив службу за контрактом осіб офіцерського складу поширюється дія п.14 ст.101 Закону №2011.
Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав додаткову відпустку за період з 2015 року по 2020 рік, а тому набув право на отримання грошової компенсації за таку відпустку при звільненні з військової служби.
На час прийняття наказу від 31.03.2020 р. №53, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, військовою частиною НОМЕР_2 не здійснено нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.162 Закону України «Про відпустки» за період з 2015 року по 2020 рік, що суперечить вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2020 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2020 року, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З огляду на п.п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При зверненні до суду позивачем понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. (а.с.26).
Водночас, на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. №3674-VI позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору (а.с.18).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
З огляду на п.1 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч.6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч.ч.6, 7 ст.134 КАС України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу можливе виключно за клопотанням іншої сторони, у разі, якщо на її думку, не дотримано вимог співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом витраченим на виконання робіт.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р. №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у п.95 рішення від 26.02.2015 р. у справі «Баришевський проти України», п.80 рішення від 12.10.2006 р. у справі «Двойних проти України», п.88 рішення від 30.03.2004 р. у справі «Меріт проти України». заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014 р. у справі «East/West Aliance Limited» проти України»), обгрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 р. у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов'язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною. Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
22.04.2020 р. між адвокатом Большаковим Русланом Вікторовичем (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник) укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №81, відповідно до якого Замовник уповноважив Виконавця представляти інтереси Замовника в усіх державних та недержавних органах (в тому числі в органах Міністерстві юстиції України та органах Державної влади та місцевого самоврядування усіх рівнів, в усіх судових установах, підприємствах і організаціях України), з приводу будь-яких питань, що пов'язані із представництвом інтересів Замовника, а саме представництво інтересів у адміністративній справі за його позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій (а.с.10-11).
Додатком до договору від 22.04.2020 року про надання правничої (правової) допомоги №81 (у адміністративних справах) передбачено, що сторони за цим договором про надання правової допомоги домовилися, що гонорар Виконавця становить 5 000 грн. (а.с.12).
04.05.2020 р. ОСОБА_1 сплачено адвокату Большакову Р.В. 5 000,00 грн., що підтверджується квитанцією 0.0.1695320480 від 04.05.2020 р. (а.с.26).
Згідно з актом приймання-передачі правничої (правової) допомоги до договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2020 р. №81 від 06.05.2020 р. Виконавцем надано Замовнику правову допомогу: ознайомлення з матеріалами справи та дослідження законодавства про військову службу - 4 години по 500,00 грн. за годину на суму 2 000,00 грн.; підготовка позовної заяви до суду, заяви в порядку досудового врегулювання спору, оформлення додатків та розрахунків - 3 години по 1 000,00 грн. за годину на суму 3 000,00 грн. (а.с.13).
Відповідачем не подано заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.
Отже, відповідачем відповідно до приписів ч.7 ст.134 КАС України не доведено, що витрати позивача на правничу допомогу є неспівмірними в розумінні ч.5 ст.134 КАС України.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу суд враховує, що матеріалами справи підтверджено реальність понесення таких витрат та їх пов'язаність з розглядом справи. Також суд враховує, що розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу є співмірним до: складності справи (справа незначної складності); виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значення справи для позивача.
Зважаючи на викладене підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297, 382 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2020 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (смт. Лісове, Олександрійський район, Кіровоградська область, код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. (п'ять тисяч грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (смт. Лісове, Олександрійський район, Кіровоградська область, код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного рішення суду - 20 липня 2020 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.М. Момонт