03 липня 2020 року 320/2492/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метабо Україна" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Метабо Україна" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.11.2019 №0149835404.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки у позивача була наявна переплата з податку на прибуток та він звертався до відповідача із заявою про зарахування цієї переплати в рахунок зобов'язань з податку на додану вартість, проте відповідач у визначений чинним законодавством строк таких дій не здійснив, хоча і був зобов'язаний, а тому штрафні санкції за несвоєчасне зарахування відповідачем такої переплати є незаконними.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що податковим органом правомірно застосовано до позивача штрафні санкції на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки останній порушив терміни сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
При цьому, пунктом 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від17.06.2020 №500) дію карантину продовжено до 31.07.2020.
Враховуючи те, що матеріали справи не містять будь-яких заяв або клопотань учасників справи щодо неможливості її розгляду через запровадження на усій території України карантину, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Метабо Україна" (ідентифікаційний код 35195449, місцезнаходження: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, вул. Зоряна, буд. 22) зареєстроване в якості юридичної особи 04.06.2007, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У жовтні 2019 року посадовою особою Головного управління ДПС у Київській області проведено камеральну перевірку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за квітень, травень 2019 року ТОВ "Метабо Україна".
За результатами проведеної перевірки складено Акт від 16.10.2019 №322/10-36-54-04/35195449, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем положень пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України, що полягає у несвоєчасній сплаті узгоджених сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість.
Такі висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що позивачем порушено:
- термін сплати податкового зобов'язання по податковій декларації з податку на додану вартість від 17.04.2019 №9076507387 на суму 1,00 грн. фактично сплачено 24.05.2019, кількість днів затримки - 24 дні;
- термін сплати податкового зобов'язання по податковій декларації з податку на додану вартість від 17.04.2019 №9076507387 на суму 22299,10 грн. фактично сплачено 30.05.2019, кількість днів затримки - 30 днів;
- термін сплати податкового зобов'язання по податковій декларації з податку на додану вартість від 17.05.2019 №9102662989 на суму 22300,10 грн. фактично сплачено 06.06.2019, кількість днів затримки - 7 днів.
На підставі висновків Акта перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.11.2019 №0149835404 форми "Ш", яким за затримку на 30, 24, 7 календарних днів сплати грошового зобов'язання у розмірі 44600,20 грн. зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 4460,02 грн.
Судом встановлено, що позивач, не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення, звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою, в якій просив скасувати таке рішення.
За результатами розгляду вказаної скарги Державною податковою службою України прийнято рішення від 10.02.2020 №5015/6/99-00-08-05-05-06, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 26.11.2019 №0149835404, а скаргу позивача - без задоволення.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 26.11.2019 №0149835404 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з п.п.14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
У відповідності до п.п.14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
За приписами п.п.16.1.3, п.п.16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з п.п. 35.1-35.3 ст. 35 ПК України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.
Статтею 36 ПК України передбачено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
У відповідності до ст. 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку. Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Як передбачено п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Згідно п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Разом з тим, відповідно до приписів пункту 203.2 статті 203 Кодексу сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
Аналогічні положення містяться в пункті 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 87 ПК України визначені джерела сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків, якими можуть бути будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Згідно з п. 87.9 ст. 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Вказаною нормою Кодексу визначено обов'язок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Визначальним, на думку суду, при застосуванні приписів цієї статті є наявність податкового боргу.
Згідно з п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Таким чином, законодавець наділив правом податковий орган застосовувати штраф до платника податку згідно з цією нормою у випадку сплати суми грошового зобов'язання, зазначеної в платіжному дорученні з затримкою сплати, проте не наділив правом податковий орган застосовувати штраф при виконанні п. 9 ст. 87 Податкового кодексу України в разі зарахування коштів, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом під час проведення камеральної перевірки позивача встановлено, що товариством порушено терміни сплати (перерахування) самостійно узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, задекларованих в податковій декларації з податку на додану вартість від 17.04.2019 №9076507387 на суму 1,00 грн. (фактично сплачено 24.05.2019, кількість днів затримки - 24 дні), на суму 22299,10 грн. (фактично сплачено 30.05.2019, кількість днів затримки - 30 днів) та в податковій декларації з податку на додану вартість від 17.05.2019 №9102662989 на суму 22300,10 грн. (фактично сплачено 06.06.2019, кількість днів затримки - 7 днів).
Разом з тим, позивач зазначає, що за всіма вказаними в акті перевірки податковими деклараціями товариством було своєчасно та в повному обсязі сплачено зобов'язання з податку на додану вартість.
На підтвердження сплати зобов'язання з податку на додану вартість позивач надав платіжні доручення від 25.04.2019 №1074 про поповнення електронного рахунку на суму 230879,00 грн. та від 30.05.2019 №1214 про поповнення електронного рахунку на суму 450544,00 грн.
Як зазначає позивач, податковий органом у визначені строки не була перерахована грошова сума 24702,32 грн. за призначенням - "зарахування в рахунок погашення боргу з ПДВ", що фактично призвело до того, що товариство не мало можливості своєчасно погасити задекларовані зобов'язання, які воно повинно було заплатити, що і стало підставою для нарахуванням контролюючим органом штрафу відповідно до статті 126 ПК України.
Перевіряючи такі доводи позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно п. 87.1 ст. 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Джерелом самостійної сплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість є суми коштів, що обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, та джерела, зазначені в абзаці першому цього пункту.
Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.
Не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість, кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.
При цьому, статтею 43 ПК України передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу (п. 43.1 ст. 43).
Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (п. 43.3 ст. 43).
Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку (п. 43.4 ст. 43).
Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (п.43.5 ст. 43).
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Отже, законом визначено право платника податків сплатити суму грошового зобов'язання (в тому числі і з податку на додану вартість) за рахунок надміру сплаченої суми інших платежів (в тому числі з податку на прибуток, а також авансових внесків податку на прибуток) з урахуванням стоків позовної та в порядку визначеному Податковим кодексом України.
Наявність такого права платника податків породжує і відповідні обов'язки суб'єкта владних повноважень (податкового органу), невиконання яких тягне за собою відповідальність цього суб'єкта.
Як вбачається з даних інтегрованої картки платника податку ТОВ "Метабо Україна", станом на 31.08.2018 у позивача була наявна заборгованість з податку на додану вартість у сумі 17162,54 грн.
14.09.2018 позивач звернувся до Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області та Головного управління ДФС у Київській області із заявою №140918/1, в якій, зокрема, просив частину коштів з переплати податку на прибуток (11021000) зарахувати в погашення боргу по ПДВ (14010100) у розмірі 24702,32 грн., де борг 17162,54 грн., штраф 20% 3432,51 грн., пеня 4107,27 грн.
Жодної відповіді на вказану заяву позивач не отримав.
У квітні 2019 року позивач звернувся до Ради бізнес-омбудсмена зі скаргою на дії начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області.
Рішенням Бізнес-омбудсмена від 09.07.2019 №DCS-2019/7/9-19848 скаргу ТОВ "Метабо Україна" визнано обґрунтованою і рекомендовано Головному управлінню ДФС у Київській області, зокрема, забезпечити зарахування надміру сплачених ТОВ "Метабо Україна" сум податку на прибуток в рахунок погашення його боргу з ПДВ.
У вказаному рішенні зазначено, що 20 та 27 травня 2019 року відбулися зустрічі між представниками Головного управління ДФС у Київській області, директором і головним бухгалтером ТОВ "Метабо Україна" та інспектором Ради, на яких було погоджено здійснити, зокрема, зарахування надміру сплачених ТОВ "Метабо Україна" сум податку на прибуток в рахунок погашення його боргу з ПДВ.
12 червня 2019 року ТОВ "Метабо Україна" підтвердило зарахування надміру сплачених сум податку на прибуток в рахунок погашення боргу з ПДВ.
Отже, встановлені вище судом обставини вказують на те, що відповідач здійснив зарахування суми 24702,32 грн. в рахунок погашення боргу по ПДВ лише у травні-червні 2019 року, що свідчить про те, що відповідач діяв всупереч встановленого способу повернення спірних коштів, що визначений чинним законодавством України, оскільки у встановлений строк не вчинив дій щодо надання відповідного висновку та зарахування таких коштів у рахунок сплати податкового боргу з ПДВ.
Суд зазначає, що законодавець наділив податковий орган правом зарахування коштів, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення його податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного самим платником податків, у зв'язку з чим зміст графи "призначення платежу" у платіжних дорученнях не має значення, що випливає із приписів п. 87.9 ст. 87 ПК України.
Разом з тим суд вважає, що згідно з положеннями ст. 126 ПК України податковий орган може застосовувати штраф до платника податку за затримку сплати ним суми самостійно визначеного грошового зобов'язання за призначенням, визначеним в платіжному дорученні, проте не має законодавчо визначених повноважень застосовувати штраф в разі самостійного спрямування коштів, сплачених таким платником податків незалежно від напряму сплати, в рахунок погашення його податкового боргу згідно з черговістю виникнення при виконанні приписів п. 87.9 ст. 87 ПК України, оскільки вказаною нормою визначені дії, які зі сплаченими коштами зобов'язані здійснювати органи державної податкової служби в погашення податкового боргу та не встановлено відповідальності платника податків внаслідок вчинення вказаних дій контролюючим органом.
Така думка суду щодо застосування положень п. 87.9 ст. 87 та п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі від 21.07.2016 у справі № К/800/9365/16 Вищим адміністративним судом України, який звернув увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення (про нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкового боргу) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року, яка є частиною національного законодавства України згідно із ст. 9 Конституції України.
Згідно частини 2 частини 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Зокрема, в рішенні у справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні зазначає, що найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів".
Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття "закону" вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.
Будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії від 1 липня 2003 року, пункт 36).
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення, а тому останнє підлягає скасуванню.
Таким чином, позивач здійснив всі необхідні дії, а також мав переплату з податку на прибуток в розмірі, достатньому для здійснення зарахування такої переплати в рахунок зобов'язання з податку на додану вартість.
Оскільки штрафні санкції за невиконання грошових зобов'язань з податків виникають виключно на підставі наявності обов'язку суб'єкта господарювання зі сплати такого зобов'язання, то відсутність обов'язку тягне за собою відсутність можливості застосування штрафних санкцій.
Отже, податкове повідомлення-рішення від 26.11.2019 №0149835404 підлягає скасуванню.
Судом враховано, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 12.03.2020 №2748. Доказів понесення інших витрат суду не надано.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 26.11.2019 №0149835404.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метабо Україна" (код ЄДРПОУ 35195449) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені для порядку оскарження рішення, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя Балаклицький А. І.