з питань залишення позовної заяви без розгляду
20 липня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6756/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Дмитрука В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження клопотання Державної судової адміністрації України про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Волинської області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Апеляційного суду Волинської області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності суду щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі семи місячних заробітних плат за останньою посадою протиправною, стягнення з Державної судової адміністрації України на відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, визнаним неконституційним, 234 080 грн. шляхом списання даної суми на користь ОСОБА_1 з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників» від 03.08.2011 №845.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 було відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
11.06.2020 до суду надійшов відзив відповідача - Державної судової адміністрації України на позовну заяву, який, окрім іншого, містив клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду в зв'язку з пропуском строку на звернення до суду.
Зазначене клопотання про залишення позовної заяви без розгляду вмотивовано наступним:
- рішення Вищої ради юстиції № 3128/0/15-16 про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв'язку з поданням заяви про відставку прийняте 08.12.2016 та наказ Апеляційного суду Волинської області № 9.7/20 про відрахування із штату апеляційного суду виданий 13.12.2016, а з позовом до адміністративного суду позивач звернувся 14.05.2020, тобто позивачем пропущено встановлений КАС України місячний строк для звернення до суду у справах щодо звільнення з публічної служби;
- у позовній заяві позивач вказує, що вважає, що зазначений строк ним не пропущено, посилаючись, при цьому лише на те, що рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(П)/2020, у зв'язку з чим, на думку позивача, місячний строк на звернення до адміністративного суду повинен обчислюватись з цього моменту, проте, враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(П)/2020 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, вказане твердження позивача є необґрунтованим та свідчить про пропуск Позивачем строку на звернення до адміністративного суду за відсутності поважних підстав такого пропуску;
- позивачем не наведено у своїй позовній заяві жодних істотних обставин, перешкод чи труднощів, що унеможливили своєчасне звернення останнім до адміністративного суду, а також позивачем не долучено до позовної заяви будь-яких належних доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду та не обґрунтовано підстави для поновлення такого строку.
ОСОБА_1 як у позовній заяві, так і у відповіді від 18.06.2020 на відзив ДСА України зазначає, що звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, а також визнаної рішенням суду норми закону неконституційною, місячний строк ним порушений не був, оскільки до суду звернувся 14 травня 2020 року.
Крім того, позивач наголошує, що під час розв'язання публічно-правових спорів про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (суддівської винагороди, грошового забезпечення тощо) у разі порушення законодавства потрібно застосовувати положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, тобто строки звернення до суду у цій категорії спорів не застосовуються.
Відповідач - Апеляційний суд Волинської області своїх пояснень з питань дотримання позивачем строків на звернення до суду не подав.
Відповідно до частини третьої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Таким чином, розгляд вказаної заяви за встановленим судом порядком проведено у письмовому провадженні.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Як встановлено судом, позивача було звільнено з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв'язку з поданням заяви про відставку у відповідності до рішення Вищої Ради юстиції № 3128/о/15-16 від 08 грудня 2016 року, відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, а наказом Апеляційного суду Волинської області №9.7/20 від 13 грудня 2016 року -звільнено з посади судді Апеляційного суду Волинської області та відраховано зі штату працівників апеляційного суду Волинської області 14 грудня 2016 року з виплатою вихідної допомоги у розмірі трьох місячних суддівських винагород, та не було виплачено очікувану позивачем вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат, що й стало підставою для звернення 14 травня 2020 року ОСОБА_1 до адміністративного суду після постановлення Конституційним Судом України рішення № 2-р(ІІ) від 15 квітня 2020 року у справі № 3-311/2018/4182/18, 4632/19, 5755/19 за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».
Надаючи правову оцінку аргументам учасників справи щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з даним адміністративним позовом, суд виходить з наступного.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Таким чином, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, з огляду на той факт, що вихідна допомога працівника, в тому числі й судді, відноситься до сум, належних звільненому працівникові, на позовні вимоги позивача щодо нарахування, виплати та стягнення вихідної допомоги при виході судді у відставку розповсюджується дія частини другої статті 233 КЗпП України, тому строк позовної давності до даної категорії спорів не застосовується, а відтак клопотання ДСА України про залишення позовної заяви без розгляду до задоволення не підлягає.
Керуючись статтями 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі ст.233 Кодексу законів про працю України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Волинської області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Суддя В.В. Дмитрук