м. Вінниця
21 липня 2020 р. Справа № 120/2044/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, б. 63, м. Вінниця, 21027)
про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 04.12.2019 року № 2-23549/15-19-СГ, яким відмовлено у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту) та зобов'язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що в березні 2019 року він через свого представника звернувся до відповідача із клопотанням про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населеного пункту с. Агрономічне Вінницького р-ну Вінницької обл., додавши до клопотання ряд необхідних документів. Проте наказом відповідача від 19.04.2019 року відповідач відмовив позивачеві у наданні дозволу. Свою відмову мотивував тим, що обсяг даних не дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизована. Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.07.2019 року у справі № 120/1462/19-а, залишеним в силі постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 року позовну заяву задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ відповідача від 19.04.2019 №2-5590/15-19-СГ та зобов'язано останнього повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. На виконання рішення суду відповідачем повторно розглянуто клопотання позивача та наказом № 2-23549/15-19-СГ від 04.12.2019 року відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. За таких обставин на думку позивача, відповідач в оскаржуваному наказі вказав на обставини, які не ґрунтуються на вимогах закону та є помилковими, тому звернувся до суду з даним позовом.
25.05.2020 року за вх. № 13903 позивачем через канцелярію суду подано клопотання про долучення до позовної заяви оригіналу квитанції про сплату судового збору, до якого додана квитанція № 0.0.1715433394.1 від 22.05.2020 року про сплату судового збору у сумі 840 грн. 80 коп..
Ухвалою від 25.05.2020 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача належним чином завірену копію клопотання позивача від 16.03.2019 року із відповідними додатками до нього та інші докази, які стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу про відмову в наданні дозволу.
10.06.2020 року за вх. № 15553/20 відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, у задоволенні якої він просить відмовити. По суті спірних правовідносин зазначає, що ним на виконання рішення суду у справі № 120/1462/19-а було повторно розглянуто клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області за межами населеного пункту. За результатами чого наказом від 04.12.2019 року № 2-23549/15-19-СГ позивачеві відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України. Заперечує відповідач й проти позовних вимог в частині зобов'язання його надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою, вказуючи на дискреційність його повноважень у цій частині. До відзиву на позовну заяву відповідачем, на виконання ухвали від 25.05.2020 року, долучено належним чином належним чином завірену копію клопотання позивача від 16.03.2019 року із відповідними додатками до нього та інші докази, які стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу про відмову в наданні дозволу.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.07.2019 року у справі № 120/1462/19-а, залишеним в силі постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ відповідача від 19.04.2019 року № 2-5590/15-19-СГ, яким відмовлено у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту) та зобов'язано відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18.07.2019 року у справі № 120/1462/19-а відповідачем повторно розглянуто клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), за наслідками чого прийнято наказ «Про відмову у наданні дозволу на розробку документації» № 2-23549/15-19-СГ від 04.12.2019 року, яким відмовлено позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, ЗК України.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України).
Згідно абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Системний аналіз наведених норм доводить, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб'єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
При цьому, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, причин є незаконною.
Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
У свою чергу, зміст ст. 118, 122 ЗК України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, до якого додав графічний матеріал земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування. Відповідач відмовив позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному наказу, суд зазначає наступне.
Коло обставин, які входять у предмет доказування у цій справі визначається в першу чергу обставинами, що стали підставою для прийняття рішення (спірного наказу) та наведені безпосередньо у наказі. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17.12.2018 року у справі № 509/4156/1).
Приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач як на його підставу формально послався на формулювання загального характеру "невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів". Однак, в оскаржуваному наказі не вказано в чому саме полягає така невідповідність.
Оцінюючи спірний наказ, суд керується нормами ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суд зазначає, що загальне формулювання "невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів" повинно бути обґрунтовано у самому наказі вказівкою на конкретні невідповідності певного місяця розташування певним законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.
Наведений висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо "обґрунтованості рішення", що полягають в дослідженні суб'єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви, якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу обставин, повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами, які чітко зазначені в наказі.
Суд зазначає, що ані у самому спірному наказі, ані у відзиві відповідач не наводить розгорнутого обґрунтування підстав прийняття спірного наказу.
Такий висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.comS.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008 року, і «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, п. 51, від 15.09.2009 року).
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Виходячи із обставин, встановлених у цій справі, відповідач не дотримався вимог закону про повне обґрунтування власного рішення. Зокрема оскаржуваний наказ обґрунтований лише із посиланням на формальні загальні формулювання "про невідповідність місця розташування об'єкта встановленим вимогам ...." та не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача перешкоджають позивачу у реалізації його права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача та ефективне і швидке оскарження рішення.
Крім того за таких обставин, суд позбавлений можливості надати оцінку чи виконані всі умови, визначені нормами ЗК України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним наказу відповідача від 04.12.2019 року № 2-23549/15-19-СГ, яким відмовлено у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Що стосується позовної вимоги про скасування наказу відповідача від 04.12.2019 року № 2-23549/15-19-СГ, яким відмовлено у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок визнання протиправним акту індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої, адже внаслідок визнання акту індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.
З огляду на те, що суд задовольнив позовну вимогу про визнання протиправним наказу відповідача від 04.12.2019 року № 2-23549/15-19-СГ, яким відмовлено у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), відповідно позовна вимога про скасування вказаного наказу також підлягає задоволенню, як похідна.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), суд зазначає наступне.
Кожна особа, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч. 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд, вирішуючи питання про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність, керується також правовими висновками, зробленими Верховним Судом у справі № 819/570/18 (провадження № К/9901/63008/18).
За таких обставин, суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання відповідача надати позивачеві позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
У цьому ж контексті суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що надання дозволу на розроблення документації із землеустрою є його дискреційними повноваженнями, з огляду на таке.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано ч. 6 ст. 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, відповідно зазначені повноваження не є дискреційними.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у сумі 840 грн. 80 коп..
Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.12.2019 року № 2-23549/15-19-СГ, яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 грн. 80 коп..
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, б. 63, м. Вінниця, 21027)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 21.07.2020 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна