ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.07.2020Справа № 910/898/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Берліт-СК»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр «ІВІК»
про стягнення коштів в розмірі 319 638,54 грн.
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Грет Я.П.
від відповідача: Гонтарчук Г.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Берліт-СК» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр «ІВІК» про стягнення коштів в розмірі 319 638,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором субпідряду на виконання робіт з влаштування системи опалення, водопостачання та каналізації № 5111 від 11/11/2016 від 11.11.2016р., в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2020р. позовну заяву залишено без руху.
24.02.2020р. позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 28.01.2020р. про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою від 10.03.2020р. судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 01.04.2020р.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що присутність представників позивача на об'єкті у вересні 2017р. ніяким чином не вказує на виконання останніми певного обсягу робіт на суму 256 614,52 грн., внаслідок чого вимоги позивача підлягають залишенню без задоволення як такі, що позбавлені належного доказового обгрунтування.
01.04.2020р. судове засідання не відбулось.
Ухвалою від 24.04.2020р. судом було призначено підготовче засідання на 13.05.2020р.
13.05.2020р. судом було відкладено розгляд справи на 10.06.2020р.
10.06.2020р. підготовче засідання було відкладено на 30.06.2020р.
У судовому засіданні 30.06.2020р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення по справі судової експертизи. При цьому, суд виходив з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02.07.2019р. по справі №925/1641/17.
Проте, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обставини, що входять до предмету доказування у справі, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для призначення по справі судової експертизи, а отже, і відмови в задоволенні клопотання відповідача.
При цьому, суд вважає за доцільне звернути увагу учасників судового процесу на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
З метою забезпечення вказаного принципу ст.101 Господарського процесуального кодексу України учаснику справи надано право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Проте, відповідач вказаним правом не скористався, відповідних висновків суду не подав, обставин, які унеможливили реалізацію права на замовлення експертизи, не навів.
30.06.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.07.2020р.
В судовому засіданні 14.07.2020р. представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача було надано усні пояснення, згідно яких проти задоволення позовних вимог надано заперечення.
В судовому засіданні 14.07.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва,
11.11.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інженерно-технічний центр «ІВІК» (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Берліт СК» (субпідрядник) було укладено договір субпідряду №5111 на виконання робіт з влаштування системи опалення, водопостачання та каналізації, відповідно до п. 1.1 якого підрядник доручає та оплачує, а субпідрядник зобов'язується за рахунок власних та/або залучених сил, засобів, будівельних матеріалів, обладнання та будівельної машинної техніки та підіймальних механізмів, у відповідності до даного договору, проектної документації та державних будівельних норм і правил виконати при будівництві об'єкту (житловий будинок проектний №2 у складі будівництва об'єкту: «Комплексна забудова території кварталу по вул. Червоноармійській (вул. Великій Васильківській), 137, 139 у складі будівництва об'єктів житлового та громадського призначення з паркінгами (І черга будівництва) у Печерському районі м.Києва», будівництво якого здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:065:0004 у Печерському районі м.Києва) комплекс підрядних робіт з влаштування системи опалення, водопостачання та каналізації згідно з додатком №1 до договору «Договірна ціна», що включають в себе:
- забезпечення (доставка) всіх необхідних для виконання робіт матеріальних ресурсів та обладнання, будівельної машинної техніки, підіймальних механізмів, витратних та допоміжних матеріалів тощо;
- монтажні та пусконалагоджувальні роботи.
Згідно з п. 1.2 договору №5111 від 11.11.2016р. роботи виконуються в обсягах, визначених проектною документацією. Остаточний обсяг робіт визначається згідно з актами приймання виконаних будівельних робіт по формі КБ-2в та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати по формі №КБ-3.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору №5111 від 11.11.2016р. на момент укладення даного договору, ціна робіт, виходячи з обсягу виконуваних робіт згідно з проектною документацією, визначена сторонами у додатку №1 до даного договору «Договірна ціна» та складає 1165740,89 грн, податок на додану вартість складає 233148,18 грн, всього разом з податком на додану вартість, 1398889,07 грн (ціна договору). Ціна договору є твердою.
Згідно з п. 4.5 договору №5111 від 11.11.2016р. оплата ціни договору здійснюється підрядником на користь субпідрядника у наступному порядку. Після підписання даного договору підрядник з метою організації будівельного процесу, залучення будівельної машинної техніки та закупівлі матеріалів та обладнання підрядник може сплатити субпідряднику аванс у розмірі та у строки, окремо обумовлені сторонами. Решту готівкових коштів за виконані роботи, за винятком сплаченого авансу, підрядник сплачує на підставі актів №КБ-2в та довідки №КБ-3, які підписуються уповноваженими представниками щомісячно. Акт №КБ-2в та довідку №КБ-3 субпідрядник передає підряднику не пізніше 20 числа звітного місяця. Підрядник до 14 числа місяця, наступного за звітним, перевіряє його реальність та підписує в частині фактично виконаних обсягів робіт. Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 10 банківських днів після підписання Акту приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма №КБ-3) в розмірі 90 % від суми акту. За рахунок недоплачених 10% таким чином коштів (резервне утримання) підрядник вправі покривати витрати на усунення недоліків в роботах (виявлених навіть після прийняття робіт підрядником), які не усунені субпідрядником у встановлені строки, а також компенсувати збитки, понесені з вини субпідрядника. Залишкові 10% резервного утримання сплачуються субпідряднику протягом 90 днів після підписання кінцевого акту приймання-передачі виконаних робіт. Сума резервного утримання встановлюється сторонами за правилами ст.ст. 594-597 Цивільного кодексу України. Притримання резервного утримання підрядником не є порушенням умов розрахунків за цим договором та не призводить до застосування штрафних санкцій.
Відповідно до п. 4.6 договору №5111 від 11.11.2016р. за даним договором розрахунки між сторонами щодо оплати ціни договору здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування підрядником відповідних сум на банківський рахунок субпідрядника.
У розділі 5 договору №5111 від 11.11.2016р. сторонами погоджено порядок прийому-передачі робіт.
Згідно п.5.1 договору щомісячне приймання підрядником виконаних робіт здійснюється відповідно до діючих норм та правил із складанням акту огляду прихованих робіт (при необхідності) та актів КБ-2в та довідок КБ-3 у порядку, визначеному п.2.3.18 даного договору.
Приймання виконаних робіт в цілому за договором здійснюється шляхом складання та підписання кінцевого акту приймання-передачі виконаних робіт. В тексті даного договору під «кінцевим актом приймання-передачі виконаних робіт» розуміється акт, підписаний уповноваженими представниками обох сторін, який посвідчує реальне виконання робіт за договором. Субпідрядник надає кінцевий акт приймання-передачі виконаних робіт протягом 3 робочих днів з моменту фактичного виконання робіт за договором, а підрядник зобов'язується протягом 10 робочих днів з моменту його отримання підписати цей акт та надати його оригінал субпідряднику (п.п.5.2, 5.3 договору №5111 від 11.11.2016р.).
Згідно з п. 8.17 договору №5111 від 11.11.2016р. сторони домовились, що підрядник вправі здійснювати погашення сум неустойок (пені, штрафу), збитків, що передбачені даним договором за порушення субпідрядником своїх обов'язків, а також компенсацій (відшкодувань), погоджених сторонами згідно з умовами даного договору, шляхом відповідного зменшення належних до сплати платежів за роботи (зняття з акту №КБ-2в) або із суми резервного утримання, притриманої згідно п. 4.5.2 цього договору.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, в тому числі гарантійних зобов'язань субпідрядника згідно глави 6 даного договору (п. 12.1 договору №5111 від 11.11.2016р.).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №5111 від 11.11.2016р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з виконання робіт.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України.
Наразі, за твердженнями позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Берліт СК» у вересні 2017р. було виконано роботи за договором №5111 від 11.11.2016р. на суму 256 614,52 грн., про що складено та передано підряднику акт приймання-передачі виконаних робіт та довідку про вартість виконаних робіт. Позивачем вказано, що акт та довідку з боку відповідача не підписано, виконані у вересні 2017р. роботи не оплачено, що стало підставою для нарахування інфляційних врат, відсотків річних та звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідачем проти задоволення позовних вимог було надано заперечення з огляду на те, що присутність представників позивача на об'єкті у вересні 2017р. ніяким чином не вказує на виконання останніми певного обсягу робіт на суму 256 614,52 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення заборгованості за виконані роботи, повинно бути доведено обставини виникнення між сторонами господарських правовідносин з виконання робіт, виконання субпідрядником певного обсягу робіт, виникнення у відповідача обов'язку оплатити такі роботи, строк виконання якого настав.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ст.839 Цивільного кодексу України).
Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки) (ст.853 Цивільного кодексу України).
Судом вище вказувалось, що предметом договору №5111 від 11.11.2016р. є виконання при будівництві об'єкту (житловий будинок проектний №2 у складі будівництва об'єкту: «Комплексна забудова території кварталу по вул. Червоноармійській (вул. Великій Васильківській), 137, 139 у складі будівництва об'єктів житлового та громадського призначення з паркінгами (І черга будівництва) у Печерському районі м.Києва, будівництво якого здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:065:0004 у Печерському районі м.Києва) комплексу підрядних робіт з влаштування системи опалення, водопостачання та каналізації.
Судом вказувалось, що у розділі 5 договору №5111 від 11.11.2016р. сторонами погоджено порядок прийому-передачі робіт.
Згідно п.5.1 договору щомісячне приймання підрядником виконаних робіт здійснюється відповідно до діючих норм та правил із складанням акту огляду прихованих робіт (при необхідності) та актів КБ-2в та довідок КБ-3 у порядку, визначеному п.2.3.18 даного договору.
Приймання виконаних робіт в цілому за договором здійснюється шляхом складання та підписання кінцевого акту приймання-передачі виконаних робіт. В тексті даного договору під «кінцевим актом приймання-передачі виконаних робіт» розуміється акт, підписаний уповноваженими представниками обох сторін, який посвідчує реальне виконання робіт за договором. Субпідрядник надає кінцевий акт приймання-передачі виконаних робіт протягом 3 робочих днів з моменту фактичного виконання робіт за договором, а підрядник зобов'язується протягом 10 робочих днів з моменту його отримання підписати цей акт та надати його оригінал субпідряднику (п.п.5.2, 5.3 договору №5111 від 11.11.2016р.).
За твердженнями позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Берліт СК» у вересні 2017р. було виконано роботи за договором №5111 від 11.11.2016р. на суму 256 614,52 грн., про що складено та передано підряднику акт приймання-передачі виконаних робіт та довідку про вартість виконаних робіт, проте, відповідні акти підрядником не підписано.
Проте, за висновками суду, твердження позивача стосовно виконання останнім у вересні 2017р. робіт за договором №5111 від 11.11.2016р. на суму 256 614,52 грн. є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування. При цьому, судом враховано наступне.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Проте, всупереч принципу змагальності учасників судового процесу, позивачем не було надано суду належних доказів передання у порядку п.2.3.18 та п.5.1, 5.2 договору №5111 від 11.11.2016р. акту приймання-передачі робіт та довідки про вартість виконаних робіт за вересень 2017р. на суму 256 614,52 грн.
При цьому, судом враховано, що у п.13.3 договору №5111 від 11.11.2016р. сторонами досягнуто згоди, що всі звернення (повідомлення) сторін одна до одної, в тому числі, заяви, запити, листи-заявки тощо здійснюються сторонами у письмовій формі та передаються кожній із сторін в оригіналі під розпис (відмітку із вхідним номером), поштою (рекомендованою кореспонденцією). Усі повідомлення, підтвердження, запити й інші звернення за даним договором вважаються отриманими, якщо вони надіслані в письмовому вигляді при відправленні кур'єром або поштою на відповідну адресу, зазначену в ст.14 цього договору - в день одержання.
Тобто, посилання позивача на передання відповідачу акту приймання-передачі робіт та довідки про вартість виконаних робіт за вересень 2017р. нарочно, ніяким чином не вказує на дотримання позивачем порядку здачі робіт підряднику, а отже, не є свідченням виконання робіт у спірний період.
Одночасно, суд також не приймає до уваги посилання позивача на обставини, які було встановлено у судовому рішенні по справі №910/10611/18. При цьому, суд зазначає наступне.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/10611/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр «ІВІК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Берліт-СК» неустойки у розмірі 193928,17 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору субпідряду №5111 від 11.11.2016 відповідачем у встановлений даним договором строк в повному обсязі не виконані обумовлені договором підрядні роботи.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.11.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та постановою від 05.07.2019р. Верховного Суду у позові відмовлено.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Отже, обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
У судовому рішенні №910/10611/18 встановлено, що працівники Товариства з обмеженою відповідальністю «Берліт-СК» перебували на об'єкті до 27.09.2017р.
Проте, суд звертає увагу позивача, що у вказаному рішенні не встановлено обставин виконання позивачем підрядних робіт у вересні 2017р. на суму 256 614,52 грн.
Суд погоджується з запереченнями відповідача стосовно того, що встановлення обставин перебування працівників позивача на об'єкті ніяким чином не вказує на виконання субпідрядником робіт у вересні 2017р. на суму 256 614,52 грн.
За таких обставин, за висновками суду, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами обставин виконання підрядних робіт за договором №5111 від 11.11.2016 у вересні 2017р. на суму 256 614,52 грн., внаслідок чого позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають залишенню без задоволення як безпідставні та необґрунтовані.
Позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних підлягають залишенню без задоволення як похідні.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, і щодо розміру матеріальної шкоди)залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.
Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з д7ня його проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.
Повний текст складено та підписано 20.07.2020р.
Суддя Спичак О.М.