пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
21 липня 2020 року Справа № 903/956/19
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович
за участю представників сторін:
від позивача: Бірук В.Я. - довіреність від 24.12.2019
від відповідача: Мартинюк С.В. - довіреність від 27.01.2020
взяв участь прокурор відділу прокуратури Волинської області: Мацюк С.Я. - службове посвідчення №036265 від 12.11.2015
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/956/19 за позовом заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державної служби України з безпеки на транспорті до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" про стягнення 21076,89 грн.
05.12.2019 заступник керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державної служби України з безпеки на транспорті надіслав на адресу суду позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" про стягнення 21076,89 грн.
Заява обґрунтована порушенням відповідачем вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: відсутністю та неоформленням дозволу на рух автомобільними дорогами України з перевищенням вагових параметрів, про що Управлінням Укртрансбезпеки України у Волинській області складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 07.03.2018, несплатою відповідачем 21076,89 грн. за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, що тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України, та як наслідок, завдання економічних збитків державі та ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення на 2018-2022 роки.
Ухвалою суду від 09.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
23.12.2019 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити.
02.01.2020 заступник керівника Луцької місцевої прокуратури надіслав відповідь на відзив, в якій просить суд наведені аргументи відповідача у відзиві відхилити, а позов прокурора задовольнити.
Ухвалою суду від 09.01.2020 провадження у справі зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справ №926/16/19 та №917/210/19.
Заступник керівника Луцької місцевої прокуратури Волинської області 19.05.2020 надіслав на адресу суду клопотання про поновлення провадження у справі, оскільки відпали підстави, що були підставою для зупинення провадження у справі (Великою Палатою Верховного Суду розглянуто справи №926/16/19 та №917/210/19).
Ухвалою суду від 22.05.2020 провадження у справі поновлено. Підготовче засідання призначено на 09.06.2020 о 11:30 год.
Згідно оголошення розміщеного на сайті Судової влади України від 09.06.2020 у зв'язку із підтвердженням захворювання працівника Господарського суду Волинської області коронавірусом COVID-19 з вівторка 09.06.2020 приміщення суду закрито для сторін та їх представників з метою проведення дезінфекції приміщення суду і профілактичних заходів. Судові засідання проводитись не будуть.
Відповідно до оголошення розміщеного на сайті Судової влади України від 15.06.2020 у Господарському суді Волинської області закінчено проведення санітарно-епідеміологічних та профілактичних заходів, необхідність у яких виникла 09.06.2020 через підтвердження захворювання працівника суду вірусом COVID-19.
У зв'язку з чим, з вівторка 16.06.2020 суд відновлює роботу у звичайному режимі, однак, із дотриманням окремих карантинних обмежень, зокрема, маскового режиму, температурного скринінгу, обмеженого доступу відвідувачів суду та інше.
Ухвалою суду від 16.06.2020 продовжено строк судового розгляду справи у підготовчому провадженні на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Повідомлено сторін про призначення підготовчого судового засідання на 21.07.2020 о 12:00 год.
Відповідно до ч.6 ст.183 ГПК України, за письмовою згодою сторін, протокольною ухвалою від 21.07.2020 суд закрив підготовче судове засідання та перейшов до слухання справи по суті.
Представник позивача та прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просять позов задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та прокурора, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як слідує з матеріалів справи, на підставі наказу Укртрансбезпеки №197 від 01.03.2018 «Про затвердження графіка проведення рейдових перевірок, які здійснюються територіальними органами Державної служби України з безпеки на транспорті» затверджено графік проведення рейдових перевірок, які здійснюються територіальними органами Державної служби України з безпеки на транспорті у період з 05.03.2018 по 11.03.2018 (а.с.17-19).
Згідно із направленням на перевірку від 02.03.2018 №027231 (а.с.19) та 07.03.2018 на 133 км автодороги М-19 "Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече" посадовими особами Управління була проведена рейдова перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Під час перевірки був зупинений транспортний засіб марки "DAF" ТЕ 85, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 та напівпричіп марки WELGRО 90 WSL 31-24, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_3 , НОМЕР_4 транспортний засіб належить ТзОВ "Турія-Агро", однак згідно ТТН №00000000954 від 07.03.2018 використовується ТзОВ "Агротехніка".
За результатами вказаного контролю 07.03.2018 складено акт №036091 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час використання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (а.с.26).
Відповідно до акта №036091 під час перевірки під час перевірки виявлено порушення:
надання послуг із перевезення вантажу (маршрут: смт. Турійськ - с. Холонів Горохівського району) із перевищенням навантаження на осі: одиничну - (фактичне навантаження становило 11,75 т при нормативно допустимому - 11 т), здвоєну - (фактичне навантаження становило 21т при нормативно допустимому - 16 т), без оформлення дозволу, який дає право на рух автодорогами України, чим порушено норми, передбачені пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306. Зазначене підтверджується копією талона про зважування №159 від 07.03.2018 (а.с.23).
За результатами перевірки було складено довідку №0003734 від 07.03.2018 (а.с.30) про результати здійснення габаритно-вагового контролю та акт №0010674 від 07.03.2018 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів (а.с.31).
На підставі викладеного, Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області відповідачу ТзОВ "Агротехніка" нарахована плата за проїзд великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, і за перевищення нормативних параметрів сплаті підлягає 644,52 євро, про що складено розрахунок плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №1 від 07.03.2018 (а.с.32).
Станом на 07.03.2018 сума 644,52 Євро за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України, складає 21076,89 грн. (курс Національного банку України станом на 07.03.2018 за 100 Євро складав 3270,1691 грн.), (а.с.36).
Відповідно до п. 31-1 Порядку №879, перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.
Як слідує з доводів прокурора, про необхідність сплати визначеної контролюючим органом плати за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування у розмірі 644,52 Євро ТОВ «Агротехніка» було відомо, про що свідчить факт оскарження ним до Волинського окружного адміністративного суду розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування (справа №0340/1314/18). Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2019 провадження за позовом ТОВ «Агротехніка» закрито у зв'язку підсудністю спору господарському суду.
Аналогічний висновок Волинським окружним адміністративним судом зроблено і у справі за позовом Луцької місцевої прокуратури до ТОВ «Агротехніка» про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, шагові параметри яких перевищують нормативні (справа №803/1054/18).
Слід зазначити, що в ході розгляду аналогічної справи 06.06.2018 Велика Палата Верховного Суду у справі № 820/1203/17 дійшла до висновку, що нормами чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю. При цьому, судом висловлено правову позицію щодо того, що за своєю природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Згідно ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху (пункт 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 за № 30).
Згідно пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 за № 1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Відповідно до пункту 16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 за № 198, перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об'єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначаються окремими актами законодавства.
Пунктом 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами визначено, що рух великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документу про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 за № 879 «Про заходи збереження автомобільних доріг загального користування» (далі Порядок № 879).
Відповідно до пункту 32 вищезазначеного Порядку перевізник, який має намір використовувати великоваговий та/або великогабаритний транспортний засіб, зобов'язаний не пізніше ніж за три доби звернутися до уповноважених Укравтодором підприємств із заявою про видачу погодження маршруту. Дозвіл на рух великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу видається відповідним підрозділом МВС, що забезпечує безпеку дорожнього руху, після надання погодження маршруту.
Погодження маршруту видається після внесення в установленому розмірі плати за проїзд. У разі прийняття рішення про відмову перевізника від проїзду за погодженим маршрутом внесена плата за проїзд не повертається.
Плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень (абзаци 1 та 3 пункту 28 Порядку).
Частиною 3 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Відповідно до п. 23 Порядку №879 власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.
Законодавством передбачені вимоги щодо здійснення перевезень вантажу великоваговими та великогабаритними транспортними засобами на автомобільних дорогах загального користування, а плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу є обов'язковим платежем, який дає право на рух великовагового транспортного засобу.
Однак відповідачем не надано до суду жодного доказу, чи водієм здійснювалися заходи з приведення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами, а відтак відповідачем не доведено факту приведення у відповідність вагових параметрів.
Як встановлено судом, відповідачем здійснено перевезення вантажу з перевищенням вагових параметрів, встановлених п. 22.5 Правил дорожнього руху.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державної служби України з безпеки та транспорті до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" про стягнення 21076,89грн. плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні підтверджуються матеріалами справи, підставні та підлягають задоволенню.
Доводи відповідача, що талон № 159 не доводить факту перевищення відповідачем нормативно допустимих вагових параметрів визначених Правилами дорожнього руху України, спростовується наступним.
Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198, перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об'єктах допускається з окремим дозволом в порядку і за плату, що визначені окремими актами законодавства.
Згідно ч. 4 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових?(великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Загальні підстави відповідальності за завдані матеріальні збитки, в тому числі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування, врегульовано Цивільним кодексом України.
Відтак, питання необхідності отримання дозволу у випадку перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень, або внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків, а також відповідальності за завдану майнову шкоду є врегульованим на рівні Закону.
Всупереч вищевказаних вимог, відповідач не надав доказів звернення до уповноважених органів з метою отримання такого дозволу, а навпаки свідомо здійснював перевезення вантажу з суттєвий перевищенням вагових параметрів транспортного засобу.
З твердженням відповідача про те, шо талон вагового контролю від 07.03.2018 №159 не може слугувати належним доказом, так як неможливо ідентифікувати ні яким обладнанням проводилось зважування, ні транспортний засіб, що зважувався, не можна погодитись.
В квитанції вагового контролю від 07.03.2018 №159 зазначено реєстраційний номерний знак транспортного засобу НОМЕР_1 , який був зупинений працівниками Управління Укртрансбезпеки у Волинський області 07.03.2018 та було проведено габаритно-ваговий контроль, про шо складено акт № 036091. До того роздруківка (талонои) №159, формується і видається автоматично, що унеможливлює втручання особи в результати зважування.
Щодо доводів відповідача про те, що до позову не долучено, а в матеріалах справи відсутнє свідоцтво повірки ваг, що ставить під сумнів придатність вказаного пересувного пункту для проведення габаритно-вагового контролю використаного засобу вимірювальної техніки, суд враховує наступне.
Підпункт 8 пункту 5 розділу ІІ Вимоги до пересувного пункту габаритно-вагового контролю, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 №255, вказує що пересувний пункт повинен бути укомплектований таким технічним обладнанням, зокрема свідоцтвом про повірку ваг та свідоцтвом про державну метрологічну атестацію.
Постановою Кабінету Міністрів України №94 від 13.01.2016 затверджено Технічний регламент законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки (далі - Технічний регламент). Дія Технічного регламенту поширюється на засоби вимірювальної техніки, перелік яких наведено у додатку 1. Серед переліку засобів вимірювальної техніки, зокрема позицією №52 додатку 1 Технічного регламенту, зазначені приладу автоматизовані для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь (процедури оцінки відповідності* В+D, або B+F, або G).
Пунктом 16 Технічного регламенту зазначено, якщо відповідність засобів вимірювальної техніки вимогам цього Технічного регламенту, що до них застосовуються, було підтверджено встановленою процедурою оцінки відповідності, виробники складають декларацію про відповідність згідно з пунктами 53-56 цього Технічного регламенту і наносять знак відповідності та додаткове метрологічне маркування згідно з пунктами 57-70 цього Технічного регламенту.
Згідно копії декларації про відповідність №5 від 07.12.2017 (а.с.24), прилад автоматичний для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання на вісь 030Т-АS2-РWIА №417, який використовувався 07.03.2018 для габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача відповідає вимогам Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки.
Як вбачається з декларації про відповідність засобу вимірювальної техніки №5, виробник підтвердив перевірку засобу вимірювальної техніки вимогам п. 5.2 національного стандарту ДСТУ ОІМL R 134-1:2010 «Прилади автоматичні для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантажень на вісь. Частина 1. Загальні технічні вимоги та методи випробування (ОІМL R 134-1:2006, IDТ)»., а також сертифікату перевірки типу №UА.ТR.002.СТ.0115-17 Rev.0).
Пунктом 6 Додатку 3 до Технічного регламенту вказано, що у разі коли тип засобу вимірювальної техніки відповідає вимогам Технічного регламенту, призначений орган видає виробникові сертифікат перевірки типу засобів вимірювальної техніки, який повинен містити найменування та адресу виробника, результати перевірки, умови (якщо такі є) його чинності та необхідні дані для ідентифікації затвердженого типу. До сертифіката перевірки типу можуть додаватися один або кілька додатків.
На прилади автоматизовані для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь №030Т-АS2-РWІА, які використовуються Укртрансбезпекою та її територіальними органами під час здійснення габаритно-вагового контролю, виданий сертифікат перевірки типу №000438 від 27.11.2017, який дійсний до 27.11.2027. Даний документ виданий відповідно до Додатку 3, розділу «Процедури оцінки відповідності Модуль В (перевірки типу)» до Технічного регламентну законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.2016 №94.
Сертифікат відповідності від 07.12.2017 зареєстрований в реєстрі органу з оцінки відповідності за №UА.ТR.002.СВ.0306-17 (а.с.23 на звороті).
Вище вказані документи видані ДП «Харківстандартметрологією», яке є уповноваженим органом метрології, стандартизації, сертифікації і оцінки відповідності, системи управління та випробування продукції Мінекономрозвитку України.
Таким чином, оскільки з моменту введення в експлуатацію нового засобу вимірювальної техніки, на який видані відповідні документи про відповідність вимогам метрології, стандартизації, сертифікації і оцінки відповідності, системи управління та випробування продукції, не пройшов 1 рік, то термін проведення періодичної повірки ще не настав, а отже свідоцтво про повірку повинно бути видане до закінчення міжповірочного інтервалу, але не пізніше 07.12.2018.
Щодо невірного розрахунку плати за проїзд автомобільними дорогами великоваговим транспортний засобом варто зазначити, що розрахунок плати за проїзд у розмірі 644,52 Євро складено з вимогою п. 21 Порядку № 879, згідно якого, плата, за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.
Однак, з врахуванням п. 31-1 Порядку №879 така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати.
Дане пояснюється тим, що відповідно до п. 23 Порядку №879 власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаженні на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.
Таким чином, якщо власник приводить масу вантажу у відповідність до п. 22.5 Правил дорожнього руху України, то розрахунок плати за проїзд здійснюється з місця завантаження до місця проведення перевірки. А у випадку продовження руху - за маршрутом по території України, який перевізник має намір проїхати.
Безпідставними є також доводи відповідача, який вказує на те, що пройдена відстань по маршруту становит 130 км., оскільки в матеріалах справи знаходиться витяг з картографічного сервісу прокладання автомобільних доріг della.ua, за яким відстань між смт. Турійськ - с. Холонів становить 131 км.(а.с.33).
Окрім того, водій ОСОБА_1 це заперечував факт протяжність маршруту в 131 км., що вбачається з власноручного підпису в акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0010674 від 07.03.2018 (а.с.31), а також у розрахунку плати за проїзд №1 від 07.03.2018 (а.с.32).
Щодо наявності у прокурора підстав для звернення до суду з цим позовом, суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Отже виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Зокрема Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17 звернув увагу на те, що, незважаючи на зміни у процесуальному законодавстві, підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99, де зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів місцевого самоврядування, тощо.
З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, прокурором порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу.
Водночас, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес".
Отже наведені вище норми законів надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 16.10.2018 у справі №916/1538/16, від 04.10.2018 у справі №911/2740/17, від 10.10.2018 у справі №925/68/18.
Процедура, передбачена абзацами 3, 4 ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру», застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства). Основними завданнями якої є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) з питань безпеки на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) здійснює свої повноваження безпосередньо, а також через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Частиною 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.п. 2, 15, 27 п.5 Положення №103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
У відповідності до абзацу 1 п. 8 даного Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави вважати, що Управлінню Укртрансбезпеки у Волинській області надано право здійснювати державний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства щодо габаритно-вагових стандартів транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
Обґрунтовуючи звернення з позовом до суду, прокурор вказував на те, що Укртрансбезпека, маючи відповідні повноваження для захисту інтересів держави, заперечуючи їх, за захистом до суду не звернулася, жодних інших заходів з метою забезпечення надходження коштів до державного бюджету України не вжила, що підтверджується листом Луцької місцевої прокуратури №33-527 вих19 від 02.10.2019 (а.с.42) та відповіддю Державної служби України з безпеки на транспорті на лист прокуратури (а.с.43-44).
Таким чином суд вважає, що прокурором обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах в особі уповноваженого органу Державної служби України з безпеки на транспорті.
Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 26.06.2019 №587/430/16-ц та Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 №903/498/18, від 12.03.2019 №903/665/18, від 18.11.2019 №903/224/19.
Про правомірність звернення прокурора в інтересах Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення плати за перевищення вагових параметрів з аналогічних підстав і обґрунтування дійшла висновку Велика Палата Верховного Суду у постановах №926/16/19, №917/210/19.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" (вулиця Єршова, будинок 11, місто Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 21750952) на користь Державного бюджету України (отримувач: УК Рожищенському районі/Рожищенський район/22160100/ Банк отримувача: Казначейство України (УАП), номер рахунку UA038999980000031219216003345, код ЄДРПОУ отримувача 37986509) 21076,96 грн. (двадцять одна тисяча сімдесят шість гривень дев'яносто шість копійок) плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" (вулиця Єршова, будинок 11, місто Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 21750952) на користь Прокуратури Волинської області (вулиця Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 1921,00 грн. (тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня) витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено 21.07.2020.
Суддя І. О. Гарбар