21.07.2020 місто Дніпро Справа № 908/437/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),
суддів Широбокової Л.П., Подобєда І.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2020 (повний текст складений 28.04.2020, суддя Корсун В.Л.) у справі №908/437/20
за позовом: Державного підприємства "Енергоринок", м. Київ
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", м. Запоріжжя
про стягнення 114 865,49 грн., -
Державне підприємство "Енергоринок" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на свою користь 114 865,49 грн. штрафу за договором купівлі-продажу електричної енергії від 29.08.2007 №4243/02.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.04.2020 у справі №908/437/20 позов задоволено: з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" стягнуто на користь Державного підприємства "Енергоринок" 114 865,49 грн. штрафу, 2 102,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії від 29.08.2007 №4243/02 (з урахуванням додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01) в частині перевищення фактичного обсягу купівлі електроенергії над заявленим у лютому-березні 2019 році. Місцевий господарський суд перевірив правильність розрахунку штрафу позивачем та встановив, що розрахунок є правильним, а заявлений штраф правомірним.
Проаналізувавши доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву стосовно розстрочення виконання судового рішення та надані в обґрунтування клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду докази, з'ясувавши правову позицію позивача щодо вказаного клопотання, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач не надав належних доказів того, яким чином він, з огляду на відсутність грошових коштів на підприємстві та арешт рахунків, планує здійснювати щомісячні платежі у випадку розстрочення суми боргу за судовим рішенням у даній справі рівними частинами на 12 місяців, тому відмовив у задоволенні клопотання про надання розстрочки виконання рішення на 12 місяців.
Місцевий господарський суд, розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій до 10 000,00 грн., дійшов до висновку, що наведені відповідачем обставини є передусім наслідком його господарської діяльності, власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли в силу якихось об'єктивних та незалежних від останнього обставин; Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" просить врахувати тяжке фінансове становище підприємства, однак не надало належних та допустимих доказів, що підтверджують ці обставини. Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій до 10 000,00 грн., місцевий господарський суд також врахував, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про визначення критеріїв віднесення об'єктів державної власності до таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" від 03.11.10 №999 Державне підприємство "Енергоринок" є підприємством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, яке забезпечує цілісність об'єднаної енергетичної системи України.
Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2020 у справі №908/437/20 в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду та зменшення штрафу; ухвалити нове рішення, яким задовольнити клопотання відповідача у наданні розстрочки виконання рішення Господарського суду Запорізької області у справі №908/437/20 на 12 календарних місяців та зменшення розміру штрафу до 10 000,00 грн.
Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим господарським судом приписів статті 233 Господарського кодексу України, оскільки місцевим господарським судом не враховані матеріальні інтереси відповідача, його фінансовий стан, виняткові обставини, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій та надання розстрочки виконання рішення суду. За доводами апелянта, основним показником надкритичної неплатоспроможності відповідача є систематична та довгострокова відсутність грошових коштів на поточних рахунках, що фактично паралізувало ведення господарської діяльності, на підтвердження чого відповідачем подані довідки про залишки грошових коштів на поточних рахунках. Критична фінансова ситуація почалась на підприємстві у 2015 році коли національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постійно встановлювала для відповідача або нульовий алгоритм або щодобові багатомільйонні відрахування з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання, що призвело до ненадходження коштів на поточні рахунки підприємства, про що надано до матеріалів справи відповідну довідку. Апелянт зазначає, що відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій та посилаючись на стратегічність підприємства позивача, місцевий господарський суд не врахував, що відповідач також має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, чим порушено принцип збалансованості інтересів сторін. Відповідач забезпечує надання житлово-комунальних послуг, за прострочку в оплаті яких на період карантину зупинено нарахування штрафних санкцій.
Апелянт вважає, що місцевим господарським судом не надано належної оцінки наданим відповідачем доказам в підтвердження заявлених клопотань про зменшення розміру штрафних санкцій та надання розстрочки виконання рішення суду та зазначає, що не подав до суду першої інстанції звіти про фінансові результати за 1 квартал 2019 та за 2019 рік з об'єктивних причин, а саме у зв'язку із введенням карантину.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2020 (у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Орєшкіної Е.В., суддів Широбокової Л.П., Подобєда І.М.) відкрито апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2020 у справі №908/437/20, розгляд скарги призначений у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження.
18.06.2020 від Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії листа Державної податкової служби України №19584/10/28-10-51-14-22 від 26.05.2020, яке мотивоване неможливістю подання вказаного листа до суду першої інстанції з об'єктивних причин, в саме отримання вказаного листа апелянтом 15.06.2020.
23.06.2020 від Державного підприємства "Енергоринок" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Позивач вважає, що при ухваленні рішення місцевий господарський суд правомірно відмовив відповідачу у зменшенні штрафних санкцій, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тяжкого фінансового становища, а наведені в обґрунтування обставини є наслідком його господарської діяльності. Також позивач погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду, посилаючись на те, що апелянт не надав належних доказів на підтвердження того, яким чином він, враховуючи відсутність грошових коштів та арешт рахунків, планує здійснювати оплату боргу протягом періоду розстрочки.
30.06.2020 від Державного підприємства "Енергоринок" надійшли заперечення на клопотання Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про приєднання до матеріалів справи копії листа Державної податкової служби України №19584/10/28-10-51-14-22 від 26.05.2020, в яких просить відмовити у задоволенні клопотання апелянта, посилаючись на відсутність аргументації щодо неможливості подання вказаного доказу разом із апеляційною скаргою; на думку позивача подання нових доказів після відкриття апеляційного провадження є зловживанням процесуальними правами.
Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (частина 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України)
Враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апелянтом не наведено конкретних обставин справи, які перешкоджали б розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд здійснює перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 29.08.2007 між Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ) та Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (ЕК) укладений договір купівлі-продажу електроенергії №4243/02.
Додатковою угодою від 10.02.2017 №13103/01 до договору від 29.08.2007 №4243/02 повне та скорочене найменування ЕК замінено на Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" та ПАТ "Запоріжжяобленерго" та визначено, що правонаступником всіх зобов'язань (прав та обов'язків) Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" за договором є Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго".
Додатковою угодою від 28.12.2018 №16194/01 до договору від 29.08.2007 №4243/02 сторони дійшли згоди викласти з 01.01.2019 умови договору (крім додатку №1 "Перелік місць встановлення приладів та систем розрахункового обліку", додатку №4 "Акти розмежування балансової належності електричних мереж та експлуатаційної відповідальності" та додатку №5 "Схеми розташування приладів розрахункового обліку") в новій редакції.
Сторони дійшли згоди викласти з 01.01.2019 преамбулу договору в частині найменування, ліцензії та статусу ЕК в такій редакції: "Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (ОСР), що є правонаступником а частині прав та обов'язків за договорами, укладеними з державним підприємством, що проводить діяльність з оптового постачання електричної енергії, судовими рішеннями, прийнятими у справах щодо цього підприємства; діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії та має статус платника податку на прибуток за базовою (основною) ставкою відповідно до Податкового кодексу України".
Відповідно до пункту 1 договору (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01) за цим договором ДПЕ зобов'язується продавати, а ОСР зобов'язується купувати електричну енергію, необхідну для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.
Згідно із пунктом 4.1. договору в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01) обсяг, у т.ч. погодинний, електричної енергії для компенсації технологічних витрат на її розподіл електричними мережами ОСР у розрахунковому місяці визначається згідно з Порядком.
Пунктом 4.2.1 договору (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01) ОСР надає до ДПЕ повідомлення на розрахунковий місяць до 16-00 25 числа (включно) місяця, що передує розрахунковому, в електронному вигляді з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) керівника (уповноваженої особи) ОСР шляхом його завантаження на офіційний веб-сайт ДПЕ у вигляді електронного файлу. Цифрова інформація, що міститься у повідомленні, також заноситься ОСР у розроблені ДПЕ форми на офіційному веб-сайті ДПЕ. У разі порушень в роботі офіційного веб-сайту ДПЕ або порушень доступу до нього (відповідно до звернення ОСР), в якості резервного способу надання повідомлення у вигляді файлу використовується електронна пошта, з наступним виконанням необхідних дій на офіційному веб-сайті ДПЕ після відновлення його роботи/доступу до нього. В повідомленні зазначається заявлений місячний обсяг купівлі електричної енергії ОСР для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл, вартість заявленого обсягу купівлі електричної енергії та розміри оплати за куповану електричну енергію по етапах. Вартість заявленого обсягу купівлі електроенергії для покриття витрат електричної енергії на її розподіл розраховується за встановленою НКРЕКП прогнозованою оптовою ринковою ціною на відповідний розрахунковий період. Розміри оплати по етапах визначаються відповідно до розділу 6 договору. Форма повідомлення наведена в додатку №6 до договору.
Згідно із пунктом 4.2.3. договору (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01) ДПЕ у разі відсутності зауважень, проводить реєстрацію повідомлення, чим підтверджує згоду на продаж електричної енергії ОСР, про що повідомляє ОСР шляхом відображення на офіційному веб-сайті ДПЕ номера, дати реєстрації та П.І.Б. працівника ДПЕ, який провів реєстрацію повідомлення. Також вказаний працівник ДПЕ накладає власний КЕП на повідомлення у вигляді електронного файла та завантажує його на офіційний веб-сайт ДПЕ. У разі наявності зауважень до оформлення повідомлення, наданого ОСР, ДПЕ до 17-00 26 числа місяця, що передує розрахунковому, повідомляє ОСР про відмову в реєстрації повідомлення шляхом зазначення причини відмови у відповідному полі на офіційному веб-сайті ДПЕ. У разі порушень в роботі офіційного веб-сайту ДПЕ або порушень доступу до нього (відповідно до звернення ОСР), ДПЕ повідомляє ОСР про зауваження до повідомлення в електронному вигляді на електронну пошту ОСР. ОСР протягом одного робочого дня з дати його повідомлення про відмову в реєстрації повідомлення, виправляє повідомлення з урахуванням зауважень ДПЕ та повторно надає виправлене повідомлення до ДПЕ у такому ж порядку, як це визначено в пункті 4.2.1 договору.
Обсяги фактично проданої ДПЕ електричної енергії ОСР, необхідні для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР, визначаються за підсумком розрахункового місяця як різниця між фактичним обсягом надходження електричної енергії до мереж ОСР та фактичним обсягом купівлі електричної енергії Електропостачальниками для постачання її споживачам, які знаходяться на території здійснення ліцензованої діяльності ОСР, згідно з ІПР з використанням погодинних даних, розрахованих відповідно до Порядку (пункт 4.3 договору (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01)).
У відповідності до пункту 4.4. договору (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01) облік електроенергії, що надійшла в електричні мережі ОСР, здійснюється з використанням погодинних даних, отриманих з засобів комерційного обліку електроенергії, згідно з ІКО. Облік електроенергії, купленої Електропостачальником для постачання її споживачам, які знаходяться на території здійснення ліцензованої діяльності ОСР, здійснюється відповідно до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії згідно з Правилами роздрібного ринку електричної енергії.
Документом, який підтверджує факт переходу права власності на електроенергію від ДПЕ до ОСР, є підписаний з боку ДПЕ та ОСР та скріплений печатками (за наявності) акт купівлі-продажу (пункт 4.13 договору (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01)).
Пунктом 4.14 договору (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01) визначено, що у разі необхідності, ОСР може скоригувати заявлений обсяг купівлі електричної енергії для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл до 15-го числа (включно) розрахункового місяця за умови надання до ДПЕ скоригованого повідомлення у такому ж порядку, як це передбачено в пункті 4.2.1 договору. Вартість заявленого обсягу купівлі електроенергії у скоригованому Повідомленні розраховується за встановленою НКРЕКП прогнозованою оптовою ринковою ціною на відповідний розрахунковий період. При здійсненні ОСР коригування вказані в скоригованому повідомленні розміри оплати за етапи до 15 числа (включно) розрахункового місяця не коригуються. Коригуються розміри оплати за етапи, наступні після 15 числа розрахункового місяця. При цьому різниця між скоригованою сумарною оплатою вартості етапів до 15 числа (включно) розрахункового місяця та сумарною оплатою вартості етапів до 15 числа (включно) розрахункового місяця враховується в наступному етапі після 15 числа розрахункового місяця. Скориговане повідомлення, отримане ДПЕ після 15 числа розрахункового місяця, не розглядається.
Відповідно до пункту 7.4.3 договору (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01) ДПЕ має право, зокрема, нарахувати ОСР штраф у розмірі 1% від вартості фактичного обсягу електричної енергії за підсумком розрахункового місяця на величину, що перевищує 5% від замовленого обсягу електричної енергії у разі перевищення фактичного обсягу купівлі електричної енергії ОСР за розрахунковий місяць від заявленого.
Відповідно до пункту 10.5. договору (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01) договір вступає в силу з 01.09.2007 та діє до 30.06.2019 (включно). Договір може бути розірвано в разі письмового повідомлення про це однією стороною договору іншої сторони за місяць до дати розірвання договору. В цьому випадку дія договору в частині купівлі-продажу електричної енергії припиняється, а в частині розрахунків дія договору припиняється після повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Розірвання договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Матеріалами справи підтверджується, що Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" у повідомлення від 25.01.2019 заявило про купівлю електричної енергії на оптовому ринку електричної енергії України в лютому 2019 року в обсязі 70 448 000 кВт. год. на загальну суму 119 324 547,00 грн.
У повідомленні від 15.02.2019 №2/1 Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" скоригувало (відповідно до пункту 4.14 договору (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01)) заявлений обсяг купівлі електричної енергії на оптовому ринку електричної енергії України в лютому 2019 році на 83 001 321 кВт.год. на загальну суму 139 641 093,00 грн.
У відповідності до повідомлення від 25.02.2019 №3 Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" надало замовлення на купівлю електричної енергії на оптовому ринку електричної енергії України в березні 2019 році в обсязі 55 263 600 кВт. год. на загальну суму 90 127 488,00 грн.
У повідомленні від 15.03.2019 №3/1 Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" скоригувало (відповідно до п. 4.14. договору (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01)) заявлений обсяг купівлі електричної енергії на оптовому ринку електричної енергії України в березні 2019 році на 77 000 000 кВт.год. на загальну суму 125 306 112,00 грн.
Відповідно до акту купівлі-продажу електричної енергії між Державним підприємством "Енергоринок" та оператором системи розподілу Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" за лютий 2019 року, підписаним сторонами 28.02.2019, Державне підприємство "Енергоринок" поставило Публічному акціонерному товариству "Запоріжжяобленерго" в лютому 2019 року електричну енергію в обсязі 88 313, 865 тис. кВт. год. на загальну суму 177 560 325,20 грн.
Відповідно до акту купівлі-продажу електричної енергії між Державним підприємством "Енергоринок" та оператором системи розподілу Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" за березень 2019 року від 31.03.2019, Державне підприємство "Енергоринок" поставило Публічному акціонерному товариству "Запоріжжяобленерго" в березні 2019 року електричну енергію в обсязі 86 707,758 тис. кВт. год. на загальну суму 169 435 373,08 грн.
12.04.2019 Державне підприємство "Енергоринок" направило Публічному акціонерному товариству "Запоріжжяобленерго" претензію №755/32 від 09.04.2019 №03/32-7043 про сплату штрафних санкцій та розрахунок штрафу на перевищення фактичного обсягу купівлі електроенергії від заявленого у лютому 2019 року на загальну суму 19 476,93 грн.
13.05.2019 Державне підприємство "Енергоринок" направило Публічному акціонерному товариству "Запоріжжяобленерго" претензію від 10.05.2019 №03/32-9227 про сплату штрафних санкцій та розрахунок штрафу на перевищення фактичного обсягу купівлі електроенергії від заявленого у березні 2019 року на загальну суму 95 388,56 грн.
Державне підприємство "Енергоринок" посилається на неналежне виконання Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" умов договору купівлі-продажу електричної енергії від 29.08.2007 №4243/02 (з урахуванням додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01) в частині перевищення фактичного обсягу купівлі електроенергії над заявленим у лютому-березні 2019 році та просить стягнути штраф за таке перевищення сумі 114 865,49 грн.
Предметом спору є стягнення штрафу у сумі 114 865,49 грн. за перевищення фактичного обсягу купівлі електроенергії над заявленим у лютому-березні 2019 році.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, відповідно до частини 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до пункту 7.4.3 договору (в редакції додаткової угоди від 28.12.2018 №16194/01) ДПЕ має право, зокрема, нарахувати ОСР штраф у розмірі 1% від вартості фактичного обсягу електричної енергії за підсумком розрахункового місяця на величину, що перевищує 5% від замовленого обсягу електричної енергії у разі перевищення фактичного обсягу купівлі електричної енергії ОСР за розрахунковий місяць від заявленого.
Матеріалами справи підтверджується, що Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" замовило у Державного підприємства "Енергоринок" купівлю електричної енергії на оптовому ринку електричної енергії України у лютому 2019 року в обсязі 83 001 321 кВт.год., а спожило 88 313 865 кВт.год.; у березні 2019 року замовило 77 000 000 кВт.год., а спожило 86 707 758 кВт.год., тобто у лютому-березні 2019 року мало місце перевищення фактичного обсягу купівлі електричної енергії ОСР за розрахунковий місяць від заявленого.
Позивачем нарахований та заявлений до стягнення з відповідача на свою користь штраф за перевищення фактичного обсягу купівлі електроенергії над заявленим у лютому-березні 2019 році у сумі 114 865,49 грн.
Перевіривши розрахунок штрафу, місцевий господарський суд встановив, що він здійснений правильно, вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі.
Апеляційна скарга не містить доводів стосовно неправильності нарахування штрафу.
Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" у відзиві на позов заявило про розстрочення виконання судового рішення щодо сплати суми боргу строком на 12 календарних місяців з дня ухвалення такого рішення, посилаючись тяжкий фінансовий стан, значний розмір кредиторської та дебіторської заборгованості; відсутність коштів для фінансування першочергових та обов'язкових витрат у товариства; відсутність на його рахунках коштів для виконання рішення єдиним платежем, у т.ч. у зв'язку з накладенням арешту згідно з постановою від 22.09.2017 №53254372.
Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами 4, 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Розглянувши клопотання Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про розстрочення виконання судового рішення щодо сплати суми боргу строком на 12 календарних місяців з дня ухвалення такого рішення, місцевим господарським судом прийнято до уваги, що відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення. Тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує (може порушити) основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Як зазначено у рішенні місцевого господарського суду, проаналізувавши доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву у цій справі та надані в обґрунтування вказаного клопотання (заяви) докази, з'ясувавши правову позицію позивача щодо вказаного клопотання, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач не надав належних доказів того, яким чином він, з огляду на відсутність грошових коштів на підприємстві та арешт рахунків, планує здійснювати щомісячні платежі у випадку розстрочення суми боргу за судовим рішенням у даній справі рівними частинами на 12 місяців.
Також місцевим господарським судом враховано, що позивач і відповідач є самостійними суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та одинакові ризики; відтак, подальше фактичне ухилення відповідача від сплати належних сум може завдати істотної шкоди позивачу; подальше зволікання з виконання рішення суду суперечить як законним правам та інтересам позивача, так і вимогам Господарського процесуального кодексу України, оскільки не враховує матеріальні інтереси позивача.
Апелянт не погоджується із такими висновками місцевого господарського суду, посилаючись на те, що основним показником надкритичної неплатоспроможності відповідача є систематична та довгострокова відсутність грошових коштів на поточних рахунках, що фактично паралізувало ведення господарської діяльності, на підтвердження чого подані довідки про залишки грошових коштів на поточних рахунках. Критична фінансова ситуація почалась на підприємстві у 2015 році коли національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постійно встановлювала для відповідача або нульовий алгоритм або щодобові багатомільйонні відрахування з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання, що призвело до ненадходження коштів на поточні рахунки підприємства, про що надано до матеріалів справи відповідну довідку.
Державне підприємство "Енергоринок" заперечує проти доводів апелянта та вважає, що апелянт не надав належних доказів на підтвердження того, яким чином він, враховуючи відсутність грошових коштів та арешт рахунків, планує здійснювати оплату боргу протягом періоду розстрочки.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів не вимагається. Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Потребу в розстрочці виконання рішення суду відповідач (апелянт) фактично обґрунтовує своїм скрутним фінансовим становищем, відсутністю грошових коштів, арештом рахунків.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Збитковість виробництва, так само як і відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, який уклав з ним цей договір.
Рішення суду у цій справі прийняте на захист майнових прав позивача, порушених відповідачем, який має обов'язок повернути позивачу грошові кошти, проте всіляко ухиляється від його виконання.
Виходячи з норм статті 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства відносяться справедливість, добросовісність та розумність, та враховуючи, що відповідачем порушені майнові договірні зобов'язання перед позивачем, і останній заперечує проти віддалення строку виконання відповідачем цих зобов'язань, буде несправедливим відстрочити виконання фінансових зобов'язань відповідача перед позивачем.
Крім того, звертаючись до суду з клопотанням про розстрочку виконання судового рішення, відповідач не наводить жодної обставини в підтвердження можливості виконати рішення суду у разі наданні розстрочки його виконання (здійснювати сплату заборгованості частинами протягом періоду розстрочки) та усунути порушення прав позивача у спірних відносинах.
Враховуючи, що предметом спору є стягнення штрафу за порушення умов договору (перевищення споживання електричної енергії) у лютому-березні 2019, тобто до впровадження карантину на території України, апеляційний господарський суд відхиляє посилання апелянта на те, що запроваджений комплекс правових норм, спрямованих на захист прав фізичних та юридичних осіб під час карантину та обмежувальні заходи , негативно вплинув на платіжну дисципліну осіб, які, зокрема, здійснюють оплату житлово-комунальних послуг, в тому числі, й щодо розподілу електричної енергії.
За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні клопотання про надання розстрочки виконання судового рішення.
Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" також просило зменшити розмір штрафу до 10 000,00 грн. у відповідності до статті 233 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відмовляючи у задоволенні заяви про зменшення розміру штрафних санкцій, місцевий господарський суд зазначив, що наведені відповідачем обставини є передусім наслідком його господарської діяльності, власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли в силу якихось об'єктивних та незалежних від останнього обставин; відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують викладені ним обставини (тяжкий фінансовий стан); враховано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про визначення критеріїв віднесення об'єктів державної власності до таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" від 03.11.10 №999 Державне підприємство "Енергоринок" є підприємством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, яке забезпечує цілісність об'єднаної енергетичної системи України.
Апелянт не погоджується із такими висновками місцевого господарського суду, посилаючись на неврахування матеріальних інтересів відповідача, його фінансовий стан, виняткових обставин, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні клопотання про зменшення штрафу. Апелянт вважає, що відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій та посилаючись на стратегічність підприємства позивача, місцевий господарський суд не врахував, що відповідач також має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, чим порушено принцип збалансованості інтересів сторін; не надано належної оцінки наданим відповідачем доказам в підтвердження заявлених клопотань про зменшення розміру штрафних санкцій та зазначає, що не подав до суду першої інстанції звіти про фінансові результати за 1 квартал 2019 року та за 2019 рік з об'єктивних причин, а саме у зв'язку із введенням карантину.
Державне підприємство "Енергоринок" вважає, що при ухваленні рішення місцевий господарський суд правомірно відмовив відповідачу у зменшенні штрафних санкцій, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тяжкого фінансового становища, а наведені в обґрунтування обставини є наслідком його господарської діяльності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" посилається на тяжкий фінансовий стан.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України)
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження заявленого клопотання відповідачем подані лише довідки про розмір податкового боргу, дебіторську та кредиторську заборгованість, дефіциту обігових коштів, мінімально необхідних платежів, залишки коштів на рахунках.
Між тим, вказані докази не підтверджують тяжкий фінансовий стан підприємства, оскільки не містять відомостей щодо його активів, а лише підтверджують відсутність грошових активів та наявність заборгованості.
Між тим, для надання оцінки щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України необхідно дослідити майновий стан сторін (в тому числі й активи). При цьому, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта про неможливість подання до суду першої інстанції звіти про фінансові результати за 1 квартал 2019 року та за 2019 рік з об'єктивних причин, а саме у зв'язку із введенням карантину, оскільки ухвалу про відкриття провадження у справі відповідачем отримано 26.02.2020; відзив на позовну, в якому заявлено про зменшення штрафних санкцій подано до суду 12.03.2020 (згідно із відбитком поштового штемпелю), тобто у перший день карантину.
18.06.2020 від Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії листа Державної податкової служби України №19584/10/28-10-51-14-22 від 26.05.2020.
Згідно з приписами частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Обґрунтовуючи неможливість подання зазначеного вище документу до суду першої інстанції, апелянт посилається на отримання вказаного листа 15.06.2020.
Господарський процесуальний кодекс допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятно, коли суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив відповідне рішення, а заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги документи, які виготовлені після вирішення справи судом першої інстанції.
Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції.
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не повідомляв суд про неможливість надання будь-яких доказів та не заявляв клопотань про необхідність в їх отримані та долучені до матеріалів справи.
Таким чином, апелянтом не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції копії документу, які просить долучити до справи на стадії апеляційного розгляду згідно з клопотанням від 15.06.2020 (надійшло до апеляційного господарського суду 18.06.2020).
У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року по справі №922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. А саме встановлено, що апеляційним судом обґрунтовано відхилене клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції, тобто це доказ, який взагалі не існував на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.
Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.
Відповідно до частини восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, у задоволені клопотання Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про приєднання доказів до матеріалів справи необхідно відмовити; копії документів, що долучені до клопотання, колегією суддів до розгляду не приймається.
На підставі наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, оцінивши всі доводи сторін по даній справі, прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
З огляду на викладене та керуючись ст. 129, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2020 у справі №908/437/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2020 у справі №908/437/20 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений - 21.07.2020.
Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна
Суддя Л.П. Широбокова
Суддя І. М. Подобєд