Єдиний унікальний номер 227/5091/19
Номер провадження 22-ц/804/1732/20
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ______________________________________________
cудді Донецького апеляційного суду Мальованого Ю.М.
20 липня 2020 року
м. Бахмут Донецька область
справа № 227/5091/19 (провадження № 22-ц/804/1732/20)
Постановою Донецького апеляційного суду від 16 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Добропільського міськра-йонного суду Донецької області від 03 березня 2020 року, яким відмовлено у задоволенні по-зовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська заліз-ниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, залишено без змін.
Відповідно до ч. 3 ст. 381 ЦПК України мною підписана постанова від 15 липня 2020 року, проте я не згодний з рішенням суду першої інстанції та судовим рішенням апеляційно-го суду, тому в порядку ч. 3 ст. 35 ЦПК України з цього приводу викладаю свою окрему ду-мку.
Обставини справи.
У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Добропільського міськрайон-ного суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі АТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості по заробітній платі. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що після реорганізації структурного під-розділу ДП «Донецька залізниця» її було переведено до Виробничого підрозділу «Станція Іловайськ» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональ-ної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця». 15 березня 2017 року в.о. начальником регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» Носулько О.О. видано наказ № 384-11 від 15 березня 2017 року «Про встановлення простою». 28 квітня 2017 року першим заступником начальника регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» Носу-лько О.О. видано наказ № 645-113-1 «Про деякі питання діяльності РФ «Донецька залізни-ця», яким передбачено скорочення штату та вивільнення працівників відповідно до вимог чинного законодавства.
Наказом № 3667/ДН-ОС від 10 липня 2017 року позивача було звільнено з 17 липня 2017 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з посади черговий по залізничній станції ви-робничого підрозділу «Станція Іловайськ» у зв'язку зі скороченням штату.
Уточнивши позовні вимоги, позивач, посилаючись на те, що відповідач до теперішньо-го часу розрахунок з нею не провів, просила стягнути з відповідача на її користь заборгова-ність по заробітній платі за період з березня по липень 2017 року у розмірі 12 482 грн. 66 коп. та компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати у сумі 2661 грн. 98 коп.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Укрзалізниця" відмовлено у пов-ному обсязі.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що втративши ко-нтроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться на те-риторії міста Донецька та Донецької області, які тимчасово не контролюються державними органами влади України, у тому числі до первинних документів з обліку трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року, відповідач ПАТ «Укрзалізниця» не ма-ло об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем професійних обов'язків та виконати свої зобов'язання за трудовим договором.
На думку суду першої інстанцій наведене спростовує доводи позивача про те, що від-повідач був обізнаний про обов'язки перед нею про виплату заборгованості по заробітній платі та мав виконати їх у повному обсязі. Між відповідачем АТ «Укрзалізниця» та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 з 20 березня 2017 року виникли та дотепер існують об-ставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдало збитків підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких АТ «Укрзалі-зниця» об'єктивно з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору, та обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивачки.
Крім того, документи, а саме розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року, які додані позивачем до позовної заяви на підтвердження своїх вимог, не завірені на-лежним чином, їх походження суду не відомо, тому вони не можуть бути визнані судом на-лежними та допустимими доказами.
На вказане рішення суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 подала апеляційну ска-ргу.
Постановою Донецького апеляційного суду від 16 липня 2020 року рішення Добропіль-ського міськрайонного суду Донецької області від 03 березня 2020 року залишено без змін.
Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності та розміру заборгованості по заробітній платі за період з березня по липень 2017 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатного розкладу, розцінки та норми праці, наказів та розпоряджень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табелю обліку використаного часу, розрахунко-во-платіжних відомостей. Проте в матеріалах справи відсутні вказані документи з обліку праці та заробітної плати за спірний період.
З висновком суду апеляційної інстанції не погоджуюся, вважаю за необхідне по даній справі висловити окрему думку, виходячи з наступного.
Зміст окремої думки.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють ви-ключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізич-них та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і осново-положних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встанов-леним законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судо-чинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів су-дочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає мож-ливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджуєть-ся. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчас-не одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за вико-нану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної робо-ти, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльно-сті підприємства.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, по-годженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваже-ним на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст. 115 КЗпП України.
За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно матеріалів справи, зокрема відзиву на позовну заяву, відповідач не оспорює той факт, що при звільненні позивача розрахунок з ним не проведено. Відповідач посилається на те, що робоче місце позивача фактично знаходилось на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, що через захоплення підприємства від-повідач втратив контроль над виробничими потужностями, що захоплення підприємства сприяє загрозі життя при знаходженні на території виробничих підрозділів уповноважених осіб, які мають здійснювати організацію та контроль ведення господарської діяльності, у зв'язку з чим відповідач не має об'єктивної можливості перевірити факт виконання позива-чем своїх професійних обов'язків у спірний період та виконати свої зобов'язання за трудо-вим договором, а тому через відсутність зв'язку з виробничими підрозділами та не переда-чею з непідконтрольної території первинних документів, на підставі яких здійснюється нара-хування заробітної плати й інші виплати, нарахування заробітної плати працівникам з 16 бе-резня 2017 року не проводилося.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної праців-ником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтер-ський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброб-лених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємст-ва або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Доводи АТ «Українська залізниця» про те, що з березня 2017 року до дирекції не над-ходять документи для нарахування заробітної плати, що на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року не можуть стати підставою для відмови позивачу у задово-ленні заявлених вимог.
Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової па-лати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише пер-винною документацією роботодавця. Отже відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати.
Відповідно до ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на за-садах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випад-ків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зве-рненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
До суду позивач надала розрахунки заробітної плати за березень-липень 2017 року, згі-дно яких ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата за вказаний період.
До матеріалів справи залучено Видатковий касовий ордер № 3439, у відповідності до якого позивач 25 жовтня 2017 року отримала депоновану заробітну плату за першу полови-ну березня 2017 року у сумі 243 грн. 00 коп.
Відомості, зазначені у наданих позивачем розрахунках заробітної плати за березень - липень 2017 року узгоджуються з іншими доказами по справі, зокрема, наказом начальника структурного підрозділу "Донецької дирекції залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17 березня 2017 року № 236/ДНД, згідно якого у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольною українській владі територією, встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції; призначено відповідальними за облік працівників, які знаходяться на простої, начальників відповідних виробничих підрозділів; оплату за час простою не з вини працівників передбачено проводити з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи.
Даний наказ узгоджується з нормою ст. 113 КЗпП України, згідно якої час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
На підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог ОСОБА_1 додала до позовної заяви копію трудової книжки з відміткою від 17 липня 2017 року про звільнення у зв'язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, копію наказу (розпоря-дження) № 3667/ДН-ОС від 10 липня 2017 року про її звільнення з посади черговий по заліз-ничній станції виробничого підрозділу «Станція Іловайськ» з виплатою грошової компенса-ції за 7 дні невикористаної відпустки та вихідної допомоги, а також розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року.
До матеріалів справи позивачем не додано табелю обліку використаного робочого ча-су та журналу обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої.
З урахуванням обставин справи, оскільки підрозділ, в якому працювала позивач, тери-торіально знаходиться на непідконтрольній українській владі території - місто Іловайськ До-нецької області, позивач обмежена в можливостях надати усі первинні документи щодо своєї трудової діяльності, з огляду на що спір між сторонами слід вирішувати на підставі доказів, що є у справі.
Посилаючись у відзиві на позовну заяву на відсутність об'єктивної можливості переві-рити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків, відповідач конкретних запе-речень щодо сум оплати за час простою за березень - липень 2017 року не наводить та не спростовує докази, надані до суду позивачем.
Доводи відповідача про те, що з березня 2017 року до структурного підрозділу "Доне-цька дирекція залізничних перевезень" не надходять документи для нарахування заробітної плати, що на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нараху-вання заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, не спросто-вують вимоги позивач, оскільки згідно наказу начальника структурного підрозділу "Донець-ка дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалі-зниця" від 17 березня 2017 року № 236/ДНД відповідальними за облік явки працівників, які знаходяться на простої, було призначено начальників відповідних виробничих підрозділів та саме виробничі підрозділи здійснювали нарахування заробітної плати своїм працівникам.
Відповідно до ч. 4 ст. 97 КЗпП України, ст. 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погір-шують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Оскільки в період простою, встановленого структурним підрозділом "Донецька дирек-ція залізничних перевезень", до складу якого входив виробничий підрозділ «Ясинуватське будівельно-монтажне експлуатаційне управління», позивач на виконання наказу виходила на своє робоче місце до дня звільнення, що підтверджується наданими розрахунками заробі-тної плати, та на день звільнення позивача наказ про встановлення простою скасовано не було, у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за час простою.
Позивачем на підтвердження розміру нарахованої їй заробітної плати за період бере-зень-липень 2017 року надано щомісячні розрахункові листи заробітної плати, видача яких працівнику передбачена ст. 110 КЗпП України, ч. 1 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці".
Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 "Про практику розг-ляду судами заяв у порядку наказного провадження" якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, до заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо.
Отже, надані позивачем розрахункові листи заробітної плати є належним доказом, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати.
Виробничий підрозділ, який видав позивачу щомісячні розрахунки заробітної плати - «Станція Іловайськ» структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень", є виробничим підрозділом відповідача, діяльність якого саме відповідачем протягом трьох ро-ків після початку антитерористичної операції не припинялася. Протягом цього строку саме цей виробничий підрозділ, знаходячись на території, на якій органи державної влади України не здійснюють свої повноваження, видавав своїм працівникам розрахунки за-робітної плати, за якими відповідачем здійснювалась виплата заробітної плати працівникам по лютий 2017 року включно.
Посилаючись на втрату 16 березня 2017 року контролю над виробничим підрозділом, відповідач, зокрема його структурний підрозділ "Донецька дирекція залізничних переве-зень", 17 липня 2017 року, тобто вже після втрати контролю, видав наказ про припинення трудових відносин з позивачем та знайшов шляхи внести запис у трудову книжку позивача про її звільнення, що спростовує доводи відповідача про відсутність зв'язків з виробничим підрозділом, в якому працювала позивач та в якому зберігалася її трудова книжка.
Зазначивши в наказі про припинення трудового договору про виплату позивачу при звільненні компенсації за 7 днів невикористаної відпустки та вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, видавши наказ щодо порядку остаточного розрахунку працівників, зокрема структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень", відповідач довідку про нарахування зазначених в наказі сум не видає, чим зловживає своїми процесуальними правами.
Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов'язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основопо-ложних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юри-дична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В рішенні у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині ст. 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від фор-мальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений ст. 1 Протоколу № 1 (п. 22).
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ко-жен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефек-тивний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Враховуючи, що позивач до 17 липня 2017 року знаходилась з регіональною філією "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" у трудових відносинах, що в період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року на виконання наказу роботодавця про встановлення прос-тою згідно графіку роботи вона виходила на своє робоче місце, майнові вимоги позивача щодо оплати їй часу простою за період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, випла-ти компенсації за невикористані дні відпустки та грошової допомоги, про що роботодавцем зазначено в наказі про звільнення, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумін-ні практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року, у строки, встановлені ч. 1 ст.116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, суд першої інстанції мав захистити конституційні права позивача на оплату праці.
Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію грома-дянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію гро-мадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх ви-плати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержу-ють на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (гро-шове забезпечення) (стаття 2).
Таким чином позовні вимоги в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати також ґрунтуються на законі.
Відтак, на мою думку, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позов-них вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга позивача підлягала задоволенню частково, оскільки є підстави для зміни розміру заборгованості по заробітній платі, а також компенса-ції громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, визначеної позивачем за березень 2017 року,
Беручи до уваги викладене, апеляційна скарга підлягала частковому задоволенню, а рі-шення суду першої інстанції - скасуванню на підставі п. 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України.
Окрема думка складена 20 липня 2020 року.
Суддя Донецького апеляційного суду Ю.М. Мальований