20 липня 2020 року
м. Київ
справа № 540/2532/19
адміністративне провадження № К/9901/17128/20
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Калашнікової О. В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року
у справі №540/2532/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Херсонській області
про визнання протиправними і скасування результатів виконання завдань за 2019 рік, визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
13 липня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року у справі №540/2532/19, предметом якої є:
- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держпраці в Херсонській області від 06 листопада 2019 року №222-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- визнання протиправним та скасування результатів виконання завдань за 2019 рік ОСОБА_1 , підготовлені заступником начальника управління - начальником відділу нагляду в промисловості управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки ГУ Держпраці у Херсонській області О.О.Овчарук;
- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держпраці у Херсонській області про затвердження результатів оцінювання державних службовців Головного управління Держпраці у Херсонській області в частині затвердження результатів оцінювання стосовно ОСОБА_1 ;
- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держпраці у Херсонській області про затвердження посадової інструкції заступника начальника відділу нагляду в промисловості управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Херсонській області, затвердженої 04.06.2019 року Першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Херсонській області;
- поновлення позивача на посаді заступника начальника відділу нагляду в промисловості управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Херсонській області;
- стягнення з Головного управління Держпраці у Херсонській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Звертаючись із касаційною скаргою скаржник підставою для касаційного оскарження визначає пункт перший частини четвертої статті 328 КАС України, а саме наявність постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваних судових рішеннях.
Таку позицію позивач обґрунтовує тим, що суди першої та другої інстанції не перевірили у відповідних оскаржуваних судових рішеннях у справі №540/2532/19 доводи позивача стосовно того, що заяву про звільнення він написав під тиском, оскільки його скарга щодо необґрунтованого та свавільного висновку безпосереднього керівника щодо результатів виконання ним завдань за 2019 рік керівником управління не розглядалося, а навпаки повідомлялося про необхідність звільнення і краще за власним бажанням або ж за угодою сторін, з погрозами звільнити за результатом оцінювання.
Вважає, що судом апеляційної інстанції проігноровано позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19 вересня 2019 року у справі №813/4037/16, за якою при дослідженні матеріалів справи суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судами попередніх інстанцій ретельно не перевірені доводи позивача про те, що таку заяву 19 вересням 2016 року він написав під тиском, що стало підставою для скасування судових рішень та направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Підставою для такого висновку суду касаційної інстанції стали наявні в справі фактичні обставини, а саме: згідно показів начальника відділу митного оформлення №1 митного поста "Мостиська" Львівської митниці ДФС та позивача, допитаних як свідків під час розгляду справи в суді першої інстанції, та які безпосередньо були присутні на нараді, у залі відеоконференцій начальником Львівської митниці ДФС позивачу було повідомлено про необхідність написання ним заяви про звільнення із займаної посади за власним бажанням. Окрім того, відповідно до пояснень свідків, начальник Львівської митниці ДФС здійснював психологічний тиск, погрожуючи звільненням за вчинення дисциплінарного проступку у зв'язку з перевищенням службових повноважень при митному оформленні транспортних засобів, які переміщувалися через митний кордон України у вересні 2016 року. В зв'язку з цим, позивач, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, 16 вересня 2016 року під психологічним тиском написав заяву про звільнення за угодою сторін. Також 16 вересня 2016 року позивач написав заяву про відкликання заяви про звільнення від 16 вересня 2016 року, яка мотивована тим, що наміру звільнятися він не мав.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Суд в черговий раз зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки Верховного Суду пов'язані із фактичними обставинами у кожній справі. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення.
Наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Крім того, скаржник не зазначає, яку саме норму права судами застосовано неправильно. Фактично, доводи касаційної скарги зводяться до того, що на переконання скаржника суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Посилання на постанови Верховного Суду в частині надання правової оцінки доводам не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року у справі №540/2532/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Херсонській області про визнання протиправними і скасування результатів виконання завдань за 2019 рік, визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяО.В. Калашнікова