20 липня 2020 року
м. Київ
справа № 160/5520/19
адміністративне провадження № К/9901/16990/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 160/5520/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправної бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку та матеріальної допомоги та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції щодо невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку та матеріальної допомоги протиправною;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області внести зміни до наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 27 травня 2019 року № 174 о/с в частині встановлення невикористаної частини щорічної оплаченої відпустки за 2019 рік у кількості 13 діб, додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у кількості 5 діб та здійснити доплату грошової компенсації за 3 дні невикористаної частини щорічної оплачуваної відпустки за 2019 рік та 2 дні - додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2019 році;
- здійснити розрахунок та виплатити грошову компенсацію за невикористану частину щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за 2018 рік у кількості 4 доби та додаткової оплачуваної відпустки у кількості 7 діб;
-стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області матеріальну допомогу на оздоровлення за 2019 рік в розмірі посадового окладу;
-стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області компенсацію моральної шкоди у розмірі чотири тисячі гривен.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року, залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні з Національної поліції грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік у кількості 4 доби та додаткової оплачуваної відпустки у кількості 7 діб.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану частину щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за 2018 рік у кількості 4 доби та додаткової оплачуваної відпустки у кількості 7 діб.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Слід зазначити, що судом першої інстанції справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження.
Задовольнивши частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції дійшли до висновку, що оскільки позивач в період з 12 лютого 2016 року по 27 травня 2019 року проходив службу в Національній поліції, то незалежно від посади яку він займав, при звільненні йому підлягає нарахування та виплата компенсації за не використану частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік - 4 доби та додаткової оплачуваної відпустки - 7 діб, визначені в наказі від 08 серпня 2018 року № 164 о/с.
У поданій касаційній скарзі відповідач, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити у повному обсязі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і ст. 13 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).
Згідно ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас п. 2 ч. 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Наведені обставини свідчать, що спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби, справа є незначної складності.
У поданій касаційній скарзі відповідач не зазначає обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судовому рішенні судів першої та апеляційної інстанції обставинами справи не дає підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Посада публічної служби, яку обіймав позивач та у зв'язку з перебуванням на якій виник цей спір, не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції».
Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 160/5520/19.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов