20 липня 2020 року
м. Київ
справа № 200/13726/19-а
адміністративне провадження № К/9901/17132/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 200/13726/19-а за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій щодо невиплати компенсації за додаткову відпустку учаснику бойових дій за 2015-2019 роки протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , якій просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2019 року;
- зобов'язати Військову частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2019 року;
- зобов'язати Військову частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІП «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, у зв'язку з невиплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2019 року;
- зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік та компенсацію втрати частини доходів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2019 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року, залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року, позов задоволено.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2019 року;
Зобов'язано Військову частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2019 року;
Зобов'язано Військову частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІП «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, у зв'язку з невиплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2019 року;
Зобов'язано Військову частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік та компенсацію втрати частини доходів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2019 року.
Слід зазначити, що судом першої інстанції справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження.
Задовольнивши позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції дійшли до висновку, що згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»
Отже, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
У поданій касаційній скарзі відповідач, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і ст. 13 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).
Згідно ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас п. 2 ч. 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України “Про запобігання корупції” займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Наведені обставини свідчать, що спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби, справа є незначної складності.
У поданій касаційній скарзі відповідач зазначає, що вона має виняткове та фундаментальне значення, однак при цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судовому рішенні судів першої та апеляційної інстанції обставинами справи не дає підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Посада публічної служби, яку обіймав позивач та у зв'язку з перебуванням на якій виник цей спір, не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції».
Правовий висновок щодо спірних правовідносин викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 620/4218/18 від 21 серпня 2019 року.
Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 200/13726/19-а.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов