20 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1329/20 пров. № А/857/6198/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Гуляка В.В.,
Судової-Хомюк Н.М.,
секретаря судового засідання Максим Х.Б.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гавдик З.В.), ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження в м.Львові 21 квітня 2020 року, повне судове рішення складено 27 квітня 2020 року, у справі №380/1329/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання провести перерахунок і виплату пенсії,
13.02.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії при її перерахунку 01 червня 2017 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 353 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»; - зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок та виплату пенсії з 26.05.2017 відповідно до довідки № 2912 від 03.08.2018 «Про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії» виданої Яворівською міською радою Львівської області без врахування максимального розміру.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 20.12.2016, та в подальшому обмеження максимальним розміром пенсії позивача є протиправним. Суд першої інстанції вказав, що дія законів щодо обмеження максимального розміру пенсії застосовується лише до пенсій, які призначаються після набрання ними чинності, у той час як пенсія позивачу призначена ще у 2005 році, внаслідок чого такому обмеженню не підлягає. Суд першої інстанції вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідачем правомірно, на підставі, у межах та спосіб виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 у справі №1340/5011/18, перерахунок проведено. Скаржник зазначає, що перерахунок не оскаржено, дії з приводу виконання судового рішення неправомірним не визнавалось. Скаржник вказує, що звертаючись із новим позовом, позивач хоче забезпечити виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 у справі №1340/5011/18. Зазначає, що обмеження максимальним розміром пенсії відповідає вимогам законодавства.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що на час подання позову у 2018 році не міг знати про застосування відповідачем при перерахунку пенсії норми закону, яка порушує права позивача. Вказує, що підставами нового позову є протиправне застосування відповідачем обмежень максимальним розміром його пенсії при перерахунку.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, позивач щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що згідно з витягу наказу заступника Міністра оборони України від 12.10.2005 № 43 майора ОСОБА_1 , міського голову міста Яворова звільнено у запас за підпунктом «б» пункту 67 у запас (за станом здоров'я), з правом носіння військової форми одягу.
Після звільнення у запас ОСОБА_1 призначено пенсію виходячи з розміру грошового забезпечення військовослужбовців відряджених до органів місцевого самоврядування на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, суддів та інших органів».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 у справі №1340/5011/18, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2019, задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не проведення перерахунку з 26.05.2017 пенсії ОСОБА_1 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 353 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 26.05.2017 відповідно до довідки №2912 від 03.08.2018 «Про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії» виданої Яворівською міською радою Львівської області.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 №1340/5011/18 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провело перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 26.05.2017 відповідно до довідки № 2912 від 03.08.2018 «Про розмір грошової забезпечення для перерахунку пенсії», виданої Яворівською міською радою Львівської області. Пенсію перераховано з урахуванням максимального розміру пенсії.
Вважаючи обмеження перерахованої пенсії максимальним розміром протиправним, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон №2262-XII) відповідно до частини 7 статті 43 якого, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, яка набрала чинності з 01.01.2016, тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» у частині 7 статті 43 Закону №2262-XII замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 у справі №1-38/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: - частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Конституційний Суд України у зазначеному рішенні вказав, що в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України).
Конституційний Суд України зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України стверджував, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 20.12.2016 в Законі № 2262-XII фактично відсутня частина сьомої статті 43, яка з вказаної дати втратила чинність, а тому внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до вказаної частини зміни щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 16 квітня 2020 року №620/1285/19.
Водночас, згідно з пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що передбачені статтею 43 Закону №2262-XII обмеження пенсій максимальним розміром, що не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI, який набрав чинності в даній частині з 01.10.2011, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Оскільки, пенсія позивачу призначена до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI, а тому встановленні таким обмеження на позивача не поширюються.
Враховуючи вказані законодавчі положення та обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем протиправно при перерахунку пенсії позивача на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 353 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» обмежено таку максимальним розміром, а тому суд першої інстанції, враховуючи, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо аргументів скаржника про те, що звертаючись із новим позовом, позивач хоче забезпечити виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 у справі №1340/5011/18, тоді як ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 підтверджено належне виконання відповідачем зазначеного судового рішення, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, з огляду на наступне.
В ухвалі Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 у справі №1340/5011/18 судом першої інстанції зазначено, що у вимогах позовної заяви не містилося вимог щодо перерахунку та виплати пенсії відповідно до довідки №2912 від 03.08.2018 без обмеження максимальним розміром.
За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. При цьому, рішення суду не може містити приписів, щодо прогнозів порушень з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
На момент звернення ОСОБА_1 до суду із позовом щодо перерахунку пенсії, питання про виплату перерахованої пенсії без обмеження максимальним розміром пенсії не вирішувалось, оскільки було передчасним, тоді як судовому захисту підлягає порушене, а не ілюзорне право.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності обмеження перерахованої пенсії позивачу максимальним розміром, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у справі №380/1329/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді В. В. Гуляк
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 20.07.2020 згідно з ч.3 ст.321 КАС України