13 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1784/20 пров. № А/857/5520/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
при секретарі судового засідання: Герман О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2020 року у справі №380/1784/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу (головуючий суддя першої інстанції - Костецького Н.В., час ухвалення - справу розглянуто у порядку письмового провадження, місце ухвалення - Львів, дата складання повного тексту - 03.04.2020),-
ОСОБА_1 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації № 14 від 03.02.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації у зв'язку зі скороченням чисельності державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»; поновлення на посаді головного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації з 03.02.2020; стягнення з Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 04.02.2020 по 28.02.2020 в розмірі 13749,35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03.02.2020 наказом № 14 позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації у зв'язку зі скороченням чисельності державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Зазначає, що наказ про звільнення є протиправним, оскільки роботодавцем не виконано обов'язку щодо працевлаштування позивача, не проведено порівняння кваліфікації і продуктивності праці. Звертає увагу, що позивач надала згоду на переведення на вакантну посаду провідного спеціаліста, проте Управлінням соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації не переведено позивача на посаду провідного спеціаліста.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 р. позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації від 26.12.2019 № 187 «Про звільнення ОСОБА_1 » із врахуванням наказу від 03.02.2020 № 14 «Про внесення змін до наказу управління від 26.12.2019 № 187». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації з 03.02.2020. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 31116,95 грн з відрахуванням обов'язкових податків і зборів. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в розмірі 15196,65 звернути до негайного виконання.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначають, що рішення є незаконним з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Судом не встановлено фактичні обставини, які мають значення для справи.
При прийнятті рішення, судом не дотримано вимог підпунктів 1, 3, 7 пункту 2 статті 2, підпункту 4 пункту 3 статті 2, статей 9, 73, 242 КАС України, пунктів 2, 3 статті 5, статті 44, статті 87 Закону України «Про державну службу», статей 40, 49-2 КЗпП України.
Апелянт зазначає, що відповідно до ст. 49-2 Кодексу законів про працю України позивачу запропоновано посаду провідного спеціаліста, проте заяви про переведення від позивача до Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації не надходило. Позивача повідомлено, що ненадання інформації про прийняте рішення буде вважатися відмовою від запропонованої вакантної посада, внаслідок чого, ОСОБА_1 буде звільнено з посади головного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників. Позивач з пропозицією від 26.12.2019 №2796 погодилася, про що і розписалася на пропозиції, оскільки запропонована посада відповідала спеціальності позивача.
Частиною другою статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Таким чином, відповідачем вжито всіх заходів для працевлаштування позивача.
Заяви про переведення на запропоновану посаду від позивача не надходило. Крім цього, позивач не надала до суду копій заяви, яка б свідчила про те, що вона зверталася до начальника управління соціального захисту населення з проханням надати будь-яку роботу чи перевести на запропоновану посаду. Тобто жодного підтверджуючого документа Позивач не надала.
Перевести Позивача без її згоди, всупереч частині другій статті 40 КЗпП було неможливим. Управлінням соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації вжито усі заходи щодо працевлаштування Позивача і належно виконано вимоги статті 49-2 КЗпП України.
Також зазначає про те, що статтею 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, премії (у разі встановлення).
Згідно довідки про доходи управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації від 23.04.2020 № 431 зарплата за грудень 2019 року позивача становить 6921,43 грн (посадовий оклад - 4433,33 грн, ранг - 271,43 грн, вислуга - 2216,67 грн), за січень 2020 року - 0 грн (посадовий оклад - 0 грн, ранг - 0 грн, вислуга - 0 грн).
Середньомісячна зарплата позивача становить 3460,72 грн (6921,43 грн : 2), середньоденна зарплата становить 164,80 грн (6921,43 грн : 42 робочі дні).
Розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу становить 7086,40 грн (164,80 грн х 43 робочі дні).
З урахуванням наведеного вище просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Позивачем поданий Відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та невірними, натомість судом першої інстанції вірно встановлено обставини у справі та прийнято законне та обґрунтоване рішення.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали з підстав зазначених у ній та просили задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Позивач та її представник в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 31.10.2019 Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації повідомило головного спеціаліста відділу грошових витрат і компенсацій ОСОБА_1 про можливе звільнення із займаної посади 31.12.2019 за п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, впорядкування структури управління соціального захисту населення Жидачівської районної адміністрації (наказ Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації від 30.10.2019 № 150 «Про затвердження граничної чисельності працівників управління соціального захисту населення», згідно ст. 49-2 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до пропозиції Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації від 26.12.2019 № 2796 головному спеціалісту відділу грошових витрат і компенсацій ОСОБА_1 запропоновано роботу на посаді провідного спеціаліста відділу грошових витрат і компенсацій.
Наказом Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації від 26.12.2019 №187 «Про звільнення ОСОБА_1 » 31.12.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу грошових витрат і компенсацій Управління соціального захисту населення у зв'язку із скороченням чисельності державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Відповідно до наказу Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації від 03.02.2020 №14 «Про внесення змін до наказу управління від 26.12.2019 №187» внесено зміни до п. 1 наказу управління від 26.12.2019 № 187, виклавши його в новій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 головного спеціаліста відділу грошових витрат і компенсацій 03.02.2020 (у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність) з посади головного спеціаліста відділу грошових витрат і компенсацій Управління соціального захисту населення у зв'язку із скороченням чисельності державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Позивач, не погоджуючись із звільненням з посади, звернулась із даним позовом до суду.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що Управлінням соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації не дотримано вимог законодавства щодо працевлаштування позивача, а також не проведено порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасуванні наказу про звільнення позивача та поновленні ОСОБА_1 на посаді з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Відповідно до визначення, що міститься в п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону №889-VIII «рівнозначна посада» - це посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
Згідно з ст. 51 Закону №889-VIII посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на 9 груп оплати праці. Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом
У постанові від 17.02.2015 №21-8а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, що у відносинах публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство треба застосовувати у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Таким чином, до спірних правовідносин застосовуються норми Закону №889-VIII, які мають пріоритет над положеннями трудового законодавства. Норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначають виключно процедуру вивільнення державних службовців на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, у частині, що не врегульована цим Законом.
Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Суд зазначає, що оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі №6-1723цс17, постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №804/3787/17(№К/9901/2648/17).
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що позивач займала посаду головного спеціаліста відділу грошових витрат і компенсацій Управління соціального захисту населення. 31.10.2019 Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації повідомило головного спеціаліста відділу грошових витрат і компенсацій ОСОБА_1 про можливе звільнення із займаної посади 31.12.2019 за п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, впорядкування структури управління соціального захисту населення Жидачівської районної адміністрації (наказ Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації від 30.10.2019 № 150 «Про затвердження граничної чисельності працівників управління соціального захисту населення», згідно ст. 49-2 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до вказаного повідомлення зазначено, що запропонувати ОСОБА_1 іншу роботу в установі відповідно до вимог ч. 3 ст. 49 -2 КЗпП України не є можливим, у зв'язку із відсутністю вільних вакансій.
Суд першої інстанції вірно встановив, що відповідача не подано до суду доказів на підтвердження того, що станом на момент попередження позивача про звільнення в Управлінні соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації вільні вакансії були відсутні, тому Управлінням соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації порушено вимоги ч. 3 ст. 49 -2 КЗпП України.
У подальшому, Наказом Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації від 26.12.2019 № 187 «Про звільнення ОСОБА_1 », 31.12.2019 позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу грошових витрат і компенсацій Управління соціального захисту населення у зв'язку із скороченням чисельності державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Судом встановлено, що згідно зі штатним розписом по управлінню соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації на 2019 відділ грошових виплат і компенсацій передбачав посади: заступника начальника управління - начальника відділу - 1 посада; заступника начальника відділу - 1 посада; головного спеціаліста - 1 посада; провідного спеціаліста - 3 посади; спеціаліста - 2 посади.
Згідно з штатним розписом по управлінню соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації на 2020 відділ грошових виплат і компенсацій передбачав посади: заступника начальника управління - начальника відділу - 1 посада; заступника начальника відділу - 1 посада; провідного спеціаліста - 5 посад.
26.12.2019, в день видання наказу від 26.12.2019 № 187 «Про звільнення ОСОБА_1 », позивачу запропоновано роботу на посаді провідного спеціаліста відділу грошових витрат і компенсацій.
З такою пропозицією позивач погодилась, про що свідчить підпис позивача на пропозиції від 26.12.2019 № 187.
До матеріалів справи позивачем долучено протокол наради керівників підрозділів управління соціального захисту населення від 30.12.2019, відповідно до якого слухали питання щодо необхідності визнання переважного права на прийняття на посаду провідного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Вирішено, що переважне право на зайняття посади посаду провідного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій мають ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції вірно зазначив, що нарада відбулась 30.12.2019 після видачі наказу від 26.12.2019 № 187 про звільнення позивача.
Апелянт зазначає про те, що позивач хоча і погодилась на пропозицію, проте заяви про переведення на посаду не написала, а без такої прийняти її на посаду було неможливо.
Разом з тим, апеляційний суд вважає такі доводи апелянта необґрунтованими та невірними з огляду на наступне.
Як слідує із вказаної вище пропозиції, така містить наступну пропозицію « Просимо Вас до 12 год. 00 хв. 27 грудня 2019 року письмово інформувати начальника управління про прийняте Вами рішення».
Як уже зазначалось вище, на виконання вимог цієї пропозиції, позивач ОСОБА_1 власноруч написала « з пропозицією погоджуюсь».
Отже, будь - яких пропозицій щодо написання заяви про прийняття на посаду, пропозиція відповідача від 26.12.2019 р. № 2796 не містить.
Разом з тим, відповідачем також і не надано доказів того, що у будь - який інший спосіб ОСОБА_1 було роз'яснено про необхідність написання такої заяви, а вона від написання такої відмовилась чи проігнорувала її написання, доказом чого можуть бути належним чином оформлені Акти, доповідні записки тощо.
Положеннями частини першої статті 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
За правилами частини другої цієї статті при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина третя цієї ж статті).
При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але у підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №813/1713/16.
Згідно з наказом від 26.12.2019 № 190 «Про затвердження висновків щодо результатів оцінювання державних службовців у 2019 році» затверджено результати виконання завдань державними службовцями, які займають посаду державної служби категорії «Б» і «В» Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про державну службу» результати службової діяльності державних службовців щороку підлягають оцінюванню для визначення якості виконання поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо преміювання, планування їхньої кар'єри.
Суд першої інстанції вірно вказав, що оцінювання держаних службовців проводиться тільки з метою визначеною в ч. 1 ст.44 Закону України «Про державну службу», а саме з метою прийняття рішення щодо преміювання державних службовців, планування їхньої кар'єри, а не з метою проведення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації державних службовців.
Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши оскаржене позивачем рішення, апеляційний суд вважає, що таке не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, а представлені відповідачем на заперечення позовних вимог докази у своїй сукупності не дають підстав вважати що рішення відповідача є правомірним, а натомість вказують на те, що таке прийняте відповідачем необґрунтовано, без дотриманням вимог чинного законодавства України, що дає підстави для визнання його протиправним та скасування.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що Управлінням соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації не дотримано вимог законодавства щодо працевлаштування позивача, а також не проведено порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню, зокрема, і ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача суд першої інстанції також вірно вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнав протиправним та скасував наказ Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації від 26.12.2019 №187 «Про звільнення ОСОБА_1 » із врахуванням наказу від 03.02.2020 №14 «Про внесення змін до наказу управління від 26.12.2019 №187».
Відповідно до положень ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та обставин справи, наявні підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації з 03.02.2020.
Щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Як роз'яснено у п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, таким чином, оскільки позивача звільнено 28.01.2019, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за листопад - грудень 2019 року.
Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно із п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.
Оскільки позивача звільнено з роботи з 03.02.2020, відповідно 03.02.2019 є останнім днем роботи, за який відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення при проведенні розрахунку при звільненні.
Отже, тривалість вимушеного прогулу позивача необхідно обраховувати з 04.02.2020 по 03.04.2020 (день ухвалення рішення в справі), що становить 43 робочих днів (за лютий 2020 року - 19 робочих дні, за березень 2020 року - 21 робочих дні, за квітень 2020 року - 3 робочих дні).
Суд першої інстанції при обчисленні заробітної плати позивача за час вимученого прогулу помилково врахував 13934,00 грн. компенсації за невикористану відпустку, яка була виплачена позивачу у грудні, тому відповідно рішення суду в цій частині підлягає зміні виходячи з наступних розрахунків.
Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 заробітна плата позивача за листопада 2019 року становила - 7712, 22 грн., за грудень 2019 року 7554,86 грн.
Таким чином, середньомісячна заробітна плата позивача становить 7633,54 грн (7712,22 грн +7554,86 грн : 2), середньоденна заробітна плата позивача становить 364,59 грн (15267,08 грн : 42 робочі дні).
Таким чином, розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 04.02.2020 по 03.04.2020, що підлягає виплаті позивачу становить 15267,08 грн.
З урахуванням вимог до п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, до негайного виконання підлягає рішення суду в частині стягнення грошового забезпечення за один місяць в розмірі 7633,54 грн.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З урахуванням наведеного вище, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а резолютивна частина рішення суду першої інстанції зміні з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 243, 250, 272, 289, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації - задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2020 року у справі №380/1784/20 - змінити, виклавши абзац четвертий та п'ятий резолютивної частини у такій редакції:
«Стягнути з Управління соціального захисту населення Жидачівської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15267 ( п'ятнадцять тисяч двісті шістдесят сім ) грн. 08 коп. з відрахуванням обов'язкових податків і зборів».
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в розмірі 7635 ( сім тисяч шістсот тридцять п'ять ) грн. 54 коп. звернути до негайного виконання.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 20.07.2020р.