Справа № 240/2358/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
20 липня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Франовської К.С. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,
у березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ГУ ПФУ в Житомирській області) в якому просила:
- визнати неправомірними дії ГУПФУ в Житомирській області щодо переведення позивача з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу " від 16.12.1993;
- зобов'язати відповідача призначити та здійснити нарахування та виплату позивачу з 30.01.2020 пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993, з урахуванням довідки про середній заробіток за грудень 2019 року на посаді завідувача сектору для розрахунку пенсії та довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця на момент звільнення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив про те, що з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України “Про державну службу” №899-VIII у відповідності до п. 10, п. 12 Прикінцевих положень пенсія державного службовця у відповідності до 37 Закону України “Про державну службу” по інвалідності не призначається. Також, зазначив про те, що оскільки позивач не досягла пенсійного віку, а тому не має права на переведення її на пенсію по інвалідності державного службовця.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності згідно із Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” в зв'язку з наявністю у неї другої групи інвалідності.
Наказом від 10.05.2017 позивача було звільнено з посади завідувача сектору платежів до пенсійної системи відділу платежів до пенсійної системи та контрольно- перевірочної роботи Бердичівського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області.
21 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про переведення її з пенсії по інвалідності як інваліда 2-ї групи, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію по інвалідності державного службовця у відповідності до ст. 37 Закону України "Про державну службу" в редакції від 16.12.1993 року №3723-ХІІ.
Проте, листом від 05.02.2020 №764/03 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача, посилаючись на те, що згідно п.10 ст.37 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1993 року №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до, статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців та із за наявності страхового стажу 30 років, за умови досягнення пенсійного віку для жінок - 60 років.
Також, листом від 06.02.2020 №6899/05.6 відповідач повідомив, що позивач не досягла пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що на час набрання чинності Закону України "Про державну службу" № 889-VІІІ від 10.12.2015 року позивач працювала на посаді державного службовця та мала стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, понад 20 років, що в сукупності дає їй право на призначення пенсії по інвалідності у відповідності до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Так, принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема, порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII).
Відповідно до п. 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.
Положеннями п.п. 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII).
Із матеріалів справи встановлено, що стаж позивача на державній службі складає 22 роки 06 місяців 18 днів, з 16.04.2015 року їй встановлена ІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії НОМЕР_1 .
Оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що остання має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону №3723-XII, та, відповідно, наявні правові підстави для переведення з пенсії по інвалідності, призначеної їй згідно із Законом №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, які підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положень» Закону № 889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік, стаж державного службовця і страховий стаж, оскільки Закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому, орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року по зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Франовська К.С. Шидловський В.Б.