Справа № 240/10053/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
20 липня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,
В серпні 2019 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Житомирського управління Головного управління ДФС у Житомирській області від 18.04.2019 №0053135114 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Обгрунтовуючи неправомірність застосування до військової частини штрафних санкцій за невчасну сплату єдиного соціального внеску за період з 22.07.2016 до 27.02.2019 року, позивач зазначив, що помилкове зарахування коштів, визначених для сплати єдиного соціального внеску, на інший рахунок відкритий у Житомирській ДФС не призвело до ненадходження коштів до бюджету, оскільки вони були перераховані на консолідований рахунок Держказначейства України.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що помилкове перерахування платником єдиного внеску кошти на невідповідний рахунок органу доходів і зборів та з порушенням строків визначених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", розцінюється як неналежне виконання таким платником зобов'язання зі сплати єдиних внесків, а тому сума єдиного внеску помилково сплачена на інший рахунок не може вважатись своєчасно сплаченою та є недоїмкою.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, вказавши, що помилка у подані звіту єдиного внеску, яка була виявлена контролюючим органом, не є правопорушенням у розумінні ч. 2 п. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", оскільки вся сума грошового зобов'язання була сплачена у відповідності до норм законодавства та була перерахована до бюджету у встановлені законом строки.
15 червня 2020 року до суду надійшло клопотання Військової частини НОМЕР_1 про винесення окремої ухвали та притягнення посадових осіб ГУ ДФС у Житомирській області до відповідальності за неправомірне та таке, що здійснене всупереч нормам чинного податкового законодавства, самостійне відрахування контролюючим органом з рахунків військової частини НОМЕР_1 сум неузгоджених зобов'язань для сплати ЄСВ та не призупинення в зв'язку з цим строків сплати фінансових санкцій, оцінку якому буде надано в ході апеляційного перегляду справи.
Відповідно до приписів ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Військовою частиною НОМЕР_1 в період з червня 2016 по лютий 2019 року до Житомирської ОДПІ відповідно до вимог чинного законодавства подавалися звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за відповідні місяці.
18.04.2019 року ГУ ДФС у Житомирській області винесено рішення №0053135114 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, на суму 2458,53 грн. (із них 2323,94 гр. штрафні санкції та 134,59 грн. пеня).
Підставою для винесення вказаного рішення слугувало те, що згідно даних інтегрованої картки платника податків по коду бюджетної класифікації - 71010000 єдиний внесок нарахований на суми заробітної плати, винагороди, допомоги по тимчасовій непрацездатності працівників, за червень, вересень, листопад - грудень 2016 року, січень - грудень 2017 року, січень - лютий, квітень, липень, серпень, листопад, грудень 2018 року, січень 2019 року сплачено позивачем з порушенням законодавчо встановленого строку.
Як з'ясовано судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами, така позиція контролюючого органу ґрунтувалась на тому, що позивачем у зазначеному періоді, нараховані суми ЄСВ було сплачено на інший рахунок.
При цьому, контролюючим органом не заперечувався факт того, що загальна сума єдиного соціального внеску, що підлягала сплаті військовою частиною НОМЕР_1 та становить 415860,45 гривень була перерахована позивачем вчасно до державного бюджету на два рахунки відкриті у Житомирській ДФС.
Крім того, контролюючим органом також не заперечувався факт своєчасного та вірного нарахування позивачем сум ЄСВ.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів - податкового органу, не є правовою підставою для висновку про несплату платником податку необхідної суми єдиного внеску у визначений законодавством строк.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в призмі приписів ст. 308 КАС України, зазначає наступне.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) та Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №449).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 8 та ст. 12 Закону N 2464, єдиний внесок не входить до системи оподаткування. Завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6, п.8 ст.9 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно із п.4 ч.2 ст.6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Частиною 12 статті 9 Закону України №2464 передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.7 Закону України №2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.4 ч. 1 ст. 4 цього Закон, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до положень ч.7, 8 ст.9 Закону №2464 єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.
Відповідно до п.1 ч.2 розділу ІV Інструкції 449 сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.
Як засвідчується матеріалами справи, єдиною підставою для винесення відповідачем оскаржуваного рішення слугував факт помилкового перерахування позивачем нарахованих сум ЄСВ частково на інший рахунок, який також був відкритий та контролюється податковим органом.
Тобто вказана сума єдиного внеску була сплачена позивачем та надійшла до бюджету, що не заперечувалось сторонами у справі.
Частиною 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України визначено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).
Податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Аналіз норм Бюджетного кодексу України дає підстави дійти до висновку, що усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами державного бюджету, які визнаються зарахованими до бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Разом з тим, поняття «єдиний казначейський рахунок» закріплене в Положенні про єдиний казначейський рахунок, затвердженому наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 № 122 (у редакції наказу Державного казначейства України від 30.11.2010 № 449) та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 18.07.2002 за № 594/6882, та визначається як консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.
Пунктом 2.1 вказаного Положення встановлено, що ЄКР консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.
Зі змісту таких пунктів названого Положення слідує, що всі сплачені податки і збори (обов'язкові платежі), в будь-якому випадку зараховуються та акумулюються на один консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок, а зарахування коштів на відповідний рахунок має значення лише для обліку коштів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений п. 57.1 ст. 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п. 126.1 ст. 126 ПК України.
Крім того, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК України строк, а відтак і для застосування на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України штрафних (фінансових) санкцій.
Судом встановлено, що позивачем вживалися заходи для своєчасної та повної сплати єдиного внеску та фактично була здійснена сплата єдиного внеску, що було підтверджено належними доказами під час судового розгляду справи.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, єдиний соціальний внесок сплачено позивачем у встановлені строки, і не зважаючи на зарахування їх частково на інший рахунок, відкритий податковим органом, вказані кошти, в силу ст.ст.43, 45 Бюджетного кодексу України, були зараховані безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, а допущена помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету.
Слід зазначити, що правова позиція стосовно сплати обов'язкових платежів (зборів) вже висловлювалась у постанові Верховного Суду України від 16 червня 2015 року у справі №21-377а15, відповідно до якої здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений п. 57.1 ст. 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п. 126.1 ст. 126 ПК України. Крім того, Верховний Суд України зазначив, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до Державного бюджету.
Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд, зокрема у постановах від 12 червня 2018 року у справі №826/1/16 (К/9901/28108/18), від 17 січня 2018 року у справі №2а-2686/09/2670 (К/9901/2649/18), від 01 серпня 2018 року у справі №813/2487/17.
Водночас, відповідно до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 28.05.2019 у справі №826/24675/15 (№К/9901/27627/18), від 01.08.2018 у справі №813/2487/17 (К/9901/4079/17) помилка під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до бюджету в строк, встановлений п.57.1 ст.57 ПК України, має кваліфікуватись як дія, хоча й помилкова. Відтак, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п.126.1 ст.126 ПК України.
Отже, оскільки позивачем фактично здійснено необхідні дії для повного та своєчасного виконання свого податкового обов'язку, колегія суддів вважає, що помилкове сплата податку частково на інший рахунок, відкритий податковим органом, не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений строк, а відтак і для застосування штрафних (фінансових) санкцій, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Окрім викладеного, судова колегія надає оцінку доводам клопотання Військової частини НОМЕР_1 про винесення окремої ухвали стосовно неправомірних дій посадових осіб ГУ ДФС у Житомирській області.
Згідно з ч.1 ст.249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Відповідно до ч.2 ст.249 КАС України у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Частиною 4 ст. 249 КАС України встановлено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Як вбачається з матеріалів справи, Військова частина НОМЕР_1 звернулося з даним позовом про визнання протиправними та скасування рішення Житомирського управління Головного управління ДФС у Житомирській області від 18.04.2019 №0053135114 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Колегія суддів зауважує, що підставою для винесення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено певне порушення.
Юридична кваліфікація порушення судом не здійснюється. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу порушення слід перевірити (службова недбалість, зловживання владою тощо). Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає.
Як вбачається зі змісту клопотання позивача, мотивами для винесення окремої ухвали слугує факт самостійного та всупереч нормам податкового законодавства відрахування контролюючим органом з рахунків військової частини НОМЕР_1 сум неузгоджених зобов'язань для сплати ЄСВ та не призупинення в зв'язку з цим строків сплати фінансових санкцій.
Однак, вказані обставини не досліджувалися ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції. В ході розгляду даної справи, позивачем даний факт до розгляду на заявлявся, а отже і підстави для винесення окремої ухвали на разі у суду відсутні.
На переконання суду апеляційної інстанції, встановлення судом порушень, з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень нормативних актів є підставою для надання відповідної правової оцінки, та як наслідок, вирішення справи по суті, та жодним чином не може бути самостійною підставою для винесення окремої ухвали суду.
Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія відхиляє доводи позивача, наведені у клопотанні про винесення окремої ухвали та залишає його без задоволення.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що слід погодитися з висновками суду першої інстанції, що доводи, якими контролюючий орган мотивує свої твердження про порушення позивачем вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», та які покладені в основу оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, є не обґрунтованими, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 18.04.2019 №0053135114.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.