10 липня 2020 року м. Рівне №460/1301/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Н.С. Гудими за участю секретаря судового засідання К.І. Свінтозельської та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Осадовський Р.Є.,
відповідача: представник Дем'янюк С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доПоліської митниці Держмитслужби
про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Поліської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA204000/2020/000031/1 від 31.01.2020 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA204000/2020/00033.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в січні 2020 року за її дорученням у OKRIM AUTO (Франція) було придбано автомобіль марки RENAULT модель ESPASE. Зазначає, що декларантом подано до митного органу усі необхідні документи для здійснення митного оформлення імпортованого транспортного засобу. У поданій митній декларації митна вартість вказаного транспортного засобу визначена за основним методом, тобто за ціною договору. Стверджує, що до митного оформлення було подано усі документи, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість транспортного засобу. Вважає, що прийняті відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є необґрунтованими та протиправними, оскільки у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань та зазначити детальну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Мотиви щодо обраного відповідачем методу, підстави за яких неможливо застосувати попередні методи, а також конкретного обґрунтування числового значення вартості автомобіля, визначеного митним органом, не наведено. За таких обставин, просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою від 02.03.2020 позовна заява залишалася без руху (а.с.34-37).
Ухвалою суду від 17.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 15.04.2020.
08.04.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву Поліської митниці Держмитслужби (а.с.52-57), у якому відповідач позовні вимоги не визнав у зв'язку з їх безпідставністю. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що при проведенні у відповідності до положень статті 54 Митного кодексу України контролю правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення за митною декларацією, митним органом було встановлено розбіжності і неточності у поданих декларантом документах. Повідомлено, що відповідно до вимог Митного кодексу України, посадовою особою відповідача було направлено позивачу електронну вимогу, щодо надання додаткових документів з метою підтвердження заявлених відомостей у митній декларації. Зважаючи на встановлені обставини, а також на факт ненадання декларантом всіх документів згідно з переліком, вказаним у вимозі, відповідач вважає, що наявні підстави вважати надання декларантом неточних та неповних відомостей щодо числових значень складових митної вартості транспортного засобу, позаяк згідно з даними митниці вартість такого транспортного засобу становить 14050 євро, що перевищує заявлену до митного оформлення. Вважає оспорювані рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення такими, що прийняті митним органом в межах повноважень та на підставі чинного законодавства України. З огляду на це, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
15.04.2020 підготовче засідання у справі не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці. Наступне підготовче засідання призначено на 07.05.2020 (а.с.67).
У підготовчому засіданні 07.05.2020 оголошено перерву до 15.05.2020 у зв'язку з витребуванням у позивача додаткових доказів (а.с.74).
Підготовче засідання 15.05.2020 було відкладено до 01.06.2020 у зв'язку з неприбуттям відповідача в засідання, про якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, часі місце розгляду справи (а.с.78).
В підготовчому засіданні 01.06.2020 представником позивача долучено витребувані судом докази (а.с.84-86).
Ухвалою суду від 01.06.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні 17.06.2020. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано додаткові докази (а.с.90-92).
05.06.2020 на адресу суду надійшли докази, що витребовувалися ухвалою суду від 01.06.2020 (а.с.95-97).
В судовому засіданні 17.06.2020 представниками сторін були надані пояснення, що збігаються з викладеними у заявах по суті справи. Представник позивача підтримав позов, з підстав, зазначених у ньому та просив позов задовольнити повністю. Представник відповідача, в свою чергу, підтримав заперечення проти позову і просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві. В судовому засіданні оголошено перерву до 22.06.2020 на підставі ч.2 ст.223 КАС України (а.с.106).
В судовому засіданні 22.06.2020 оголошено перерву до 10.07.2020 у зв'язку з необхідністю витребування у позивача додаткових доказів (а.с.110).
В судовому засіданні 10.07.2020 представник позивача долучив до матеріалів справи докази, що витребовувалися судом.
В судовому засіданні 10.07.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.
23.01.2020 за дорученням позивача ОСОБА_2 у OKRIM AUTO (Франція, м.Буассі-Сен-Леже) замовлено автомобіль марки RENAULT модель ESPASE, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 (а.с.132,133).
24.01.2020 позивач здійснив оплату вказаного автомобіля у безготівковій формі через установу банку, що підтверджується платіжним дорученням від 24.01.2020 та випискою із системи SWIFT (а.с.23,128,129).
28.01.2020 після оплати позивачем вартості вказаного автомобіля, останній був переданий продавцем позивачу та відправлений до імпортного митного оформлення (а.с.130,131).
31.01.2020 декларантом позивача оформлено та подано відповідачу на митний пост митну декларацію №UA204120/2020/009219 для митного оформлення в режимі імпорт легкового автомобіля марки "RENAULT" модель "ESPASE", ідентифікаційний номер (кузова) НОМЕР_1 , загальна кількість місць, включаючи місце водія - 7, призначений для перевезення людей, бувший у використанні, календарний рік виготовлення - 2016, модельний рік виготовлення - 2016, тип двигуна - дизельний, об'єм двигуна - 1598 см.куб., вартість 8420 євро, за методом визначення митної вартості - 1 (за ціною договору) (а.с.16-17).
Для митного оформлення відповідачу було подано, зокрема, такі документи: рахунок-фактуру (інвойс) №VO072/1/2020 від 21.01.2020, декларацію про походження товару від 21.01.2020, акт про проведення фізичного огляду товарів та інших предметів від 29.01.2020, експертну довідку №2263/20 від 29.01.2020, платіжне доручення в іноземній валюті через SWIFT від 24.01.2020 №0408004, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу №2016ЕХ22514 від 04.11.2016, експортну декларацію 20PL301010E0065773 (а.с.112-113).
За результатами аналізу документів, поданих декларантом для митного оформлення, відповідачем зроблено висновок, що такі документи не містять достатніх даних для підтвердження обраного декларантом методу визначення митної вартості. Враховуючи цю обставину, митний орган зобов'язав позивача надати додаткові документи: висновок про вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією; копію декларації країни відправлення.
Декларант листом від 30.01.2020 відмовився від подання до митного органу будь-яких документів (а.с.62).
31.01.2020 Поліською митницею ДМС прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA204000/2020/000031/1 по митній декларації №UA204120/2020/008384, згідно з яким митну вартість легкового автомобіля марки "RENAULT" модель "ESPASE", ідентифікаційний номер (кузова) НОМЕР_1 , бувшого у використанні, збільшено з 8420 EUR до 14050 EUR (а.с.13).
В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що митна вартість імпортованого товару не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються та за рівнем, визначеним декларантом, у зв'язку з відмовою у надані усіх додаткових документів, витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч.2-4 ст.53 Митного кодексу України та у відповідності до ч.5 ст.54 Митного кодексу України, де зазначено, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів митниця має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, що позиціонується з положеннями статті 17 угоди про застосування статті VII ГАТТ/СОТ від 1994 року. Зазначено, що 1) подане до митного оформлення свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу видане Республікою Франція, а згідно з графою 15 МД країною відправлення є Німеччина, що свідчить про наявність ризиків, заявлення до митного оформлення неправдивих відомостей стосовно умов придбання транспортного засобу; 2) згідно з замовленням від 23.01.2020 №342/2020 відсутній підпис покупця; 3) наданий до митного оформлення документ реєстрації транспортного засобу від 04.11.2016 №2016ЕХ22514 містить інформацію, що транспортний засіб зареєстрований на TEMSYS COMPOSITES DISTRIBUTION 15 RUE HENRI BRISSON 34500 BEZIERS. Разом з тим, дане не ідентифікується з продавцем OKRIM AUTO відповідно до рахунку від 21.01.2020 №VO072/1/2020.
Також вказано, що для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша вартість із альтернативних, згідно з інформацією, наявною у митниці. Вартість транспортного засобу визначено на підставі витягу з електронного довідника SuperSHCWACKE 01/2020 (14050 євро).
Саме ця інформація і зазначена, як така, що призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу.
При цьому, у зазначеному рішенні митним органом вказано про неможливість застосування другорядних методів визначення митної вартості (статті 58-63 Митного кодексу України) у зв'язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари (статті 59, 60 Митного кодексу України) та даних, на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно з методами на основі віднімання вартості та на основі додавання вартості (статті 62, 63 Митного кодексу України).
Відповідно до цього, Рівненською митницею ДПС прийнято Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA204000/2020/00033, якою відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів за митною декларацією №UA204120/2018/008384 від 30.01.2020 (а.с.14). Причиною відмови зазначено наступне: "Митна вартість товару не може бути визнана за вартістю, визначеною декларантом щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з відсутністю у поданих до митного оформлення документах належних відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена (підлягає сплаті) за ті товари та неподанням декларантом додаткових документів, витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.3 ст.53 Митного кодексу України. Для можливості проведення митного оформлення вказано на проведення декларування, здійснивши коригування митної вартості відповідно до Рішення про коригування митної вартості товарів № UA204000/2020/000031/1 від 31.01.2020.
19.02.2020 декларантом подано до митного органу уточнюючу митну декларацію №UA204120/2020/009219, у якій країною відправлення транспортного засобу марки "RENAULT" модель "ESPASE", ідентифікаційний номер (кузова) НОМЕР_1 зазначено - Франція (а.с.84-86).
Не погодившись з карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.7 Митного кодексу України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.
Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини 1 статті 4).
Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно зі ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Частинами 1-2 ст.53 Митного кодексу України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Зокрема, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 ст.53 Митного кодексу України встановлено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
В силу вимог ч.5 ст.53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Згідно з ч.2 ст.54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 6 ст.54 Митного кодексу України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Частиною 1 ст.55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
При цьому, ч.1 ст.57 Митного кодексу України закріплено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
В силу вимог частини 2-3 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією (частина 4 статті 57 Митного кодексу України).
Таким чином, до виключних повноважень органу доходів і зборів належить здійснення контролю за правильністю визначення декларантом митної вартості імпортованих товарів, яке полягає у перевірці числового значення та методу визначення заявленої митної вартості.
Разом з тим, з урахуванням положень ч.3 ст.318 Митного кодексу України, яка встановлює, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, реалізація зазначених повноважень повинна відбуватись із обмеженим втручанням у процедуру самостійного визначення декларантом митної вартості імпортованих товарів, котрому повинна передувати наявність в органу доходів і зборів обґрунтованих сумнiвiв у правильності визначення заявленої митної вартості товарів.
Відповідно до ч.4 ст.58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Згідно з частиною 5 цієї статті ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Частиною 10 ст.58 Митного кодексу України передбачено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:
1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням;
2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;
3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;
5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
7) витрати на страхування цих товарів.
Частиною 11 ст.58 Митного кодексу України встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.
Частиною 9 ст.58 Митного кодексу України визначено, що розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, які підтверджуються документально та піддаються обчисленню.
В силу вимог ч.2 ст.58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
А відповідно до ч.3 цієї статті у разі, якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на імпортерові. Але, при цьому, митний орган може витребувати додаткові документи лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто, імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнiвiв у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому, в розумінні вищенаведених статей, сумніви митниці є обґрунтованими тоді, коли:
- надані декларантом документи містять розбіжності,
- або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари,
- або наявні ознаки підробки.
Відповідно, наведені норми зобов'язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Частиною 4 ст.54 Митного кодексу України передбачено обов'язок митного органу письмово надавати інформацію декларанту про причини, за яких заявлена ним митна вартість не може бути визначена.
Відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за №883/21195, митним органом при визначенні митної вартості товарів у графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі:
- неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу);
- невірно проведений розрахунок митної вартості;
- невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу;
- надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
У графі 33 оскаржуваного позивачем рішення про коригування митної вартості товарів відповідачем зазначено, що декларантом не подано усіх додаткових документів, витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 Митного кодексу України та у відповідності до ч.5 ст.54 Митного кодексу України.
Разом з тим, судом встановлено, що усі основні документи, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів, тобто ті, які визначені у частинах 1-2 статті 53 Митного кодексу України, декларант позивача митному органу надав.
Так, відповідно до рахунку-фактури VO072/1/2020 ОСОБА_1 придбала в OKRIM AUTO (Франція, м.Буассі-Сен-Леже) автомобіль марки RENAULT модель ESPASE, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 вартістю 8420 євро (а.с.126,127).
Зазначену митну вартість вказаного автомобіля підтверджено випискою із платіжної системи SWIFT за 24.01.2020, заявою "Komunikat IE599 - Potwierdzenie wywozu" від 28.01.2020, платіжним дорученням в іноземній валюті від 24.01.2020 та замовленням на придбання №342/2020 від 23.01.2020 (а.с.128-133), згідно з якими позивач сплатив OKRIM AUTO за автомобіль саме 8420 євро.
Вартість автомобіля в повній мірі також підтверджується копією експортної декларації №20PL301010E0065773 від 28.01.2020 (а.с.19).
При цьому, суд зауважує, що підстави для сумніву в дійсності експортної декларації відсутні. Оскільки ідентифікаційний номер транспортного засобу (або VIN-код кузова) є унікальним, то співставлення даних, які містяться в експортній декларації з даними імпортної митної декларації дозволяє однозначно стверджувати, що ці документи стосуються однієї поставки: поставки з Польщі до України легкового автомобіля, марки RENAULT модель ESPASE, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
З огляду на наведене, усі зауваження відповідача з приводу наявності у нього сумнівів у правильності визначення позивачем митної вартості та з приводу не підтвердження позивачем числових значень складових митної вартості є необґрунтованими та надуманими.
Суд наголошує, що в ч. 3 ст.53 Митного кодексу України передбачено чіткі підстави для наявності у митного органу права вимагати надання додаткових документів, які повинні бути зазначені в графі 33 рішення про коригування митної вартості відповідно до частини 2 статті 55 Митного кодексу України.
Відтак, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У зв'язку з вказаним, саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 у справі № 1140/3242/18.
У постанові від 30.10.2018 у справі №826/25605/15 Верховним Судом зроблено правовий висновок про те, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах від 08.09.2018 у справі №803/2129/15, 14.08.2018 у справі №804/11337/15, від 07.08.2018 у справі №803/166/16, від 31.07.2018 у справі №803/2219/15 , від 31.07.2018 у справі №804/858/14, від 20.06.2018 у справі №804/15156/15, від 20.06.2018 у справі №815/4398/16, від 20.06.2018 у справі №826/1261/15, від 20.06.2018 у справі №803/406/16.
На переконання суду відповідач не довів, що заявлені декларантом відомості про митну вартість товару є неповними та/або недостовірними, відповідач не вказав на документи, зазначені у частині 2 статті 53 Митного кодексу України, і які подав позивач як декларант при митному оформленні транспортного засобу, в яких з них наявні розбіжності, ознаки підробки або які не містять всіх відомостей на підтвердження числових значень складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена позивачем за автомобіль, всупереч імперативної вимоги закону.
Слід зауважити, що фактичною підставою для сумнівів відповідача у правильності визначення позивачем митної вартості товарів слугувала інформація, наявна у періодичному виданні: довіднику Superschwacke, про що прямо вказано у графі 33 оскаржуваного позивачем рішення про коригування митної вартості.
Разом з тим, в ч.3 ст.53 Митного кодексу України передбачено чіткі підстави для наявності у митного органу права вимагати надання додаткових документів, які повинні бути зазначені в графі 33 рішення про коригування митної вартості відповідно до частини 2 статті 55 Митного кодексу України.
Враховуючи викладене, інформація з довідника Superschwacke не може бути самостійною підставою для витребування митним органом додаткових документів з метою підтвердження заявленої митної вартості, якщо при цьому подані до митного оформлення разом з митною декларацією документи не містять розбіжностей, ознак підробки та містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всі відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто, право митниці на витребування додаткових документів закон пов'язує з вичерпним переліком підстав, які стосуються недоліків у наданих для митного оформлення товарів основних документах для підтвердження митної вартості товарів, перелік яких наведено у ч.2 ст.53 Митного кодексу України.
Крім того, митний орган при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, має діяти у спосіб, визначений Митним кодексом України, а відомості, які містяться в довідниках мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень. Такі відомості з об'єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар. Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості транспортного засобу та рівнем вартості такого транспортного засобу по довіднику, не є беззаперечним доказом для підтвердження висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують сумнів у правильності визначення митної вартості товару та довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає право вчиняти дії, спрямовані на коригування митної вартості товару.
Отже, відповідно до наявних у справі доказів, відповідач взагалі не мав передбачених ч.3 ст.53 Митного кодексу України підстав на витребування у позивача додаткових документів.
Твердження відповідача, що подане позивачем до митного оформлення свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу видане Республікою Франція, а згідно з графою 15 МД країною відправлення є Німеччина, що, на його думку, свідчить про наявність ризиків, - суд відхиляє як безпідставні, оскільки таке зазначення у митній декларації країною відправлення Німеччини замість Республіки Франції було помилковим, що можливо було встановити з сукупності інших поданих декларантом документів (свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, рахунку-фактури, виписки із системи SWIFT, замовлення на придбання, експортної декларації). Крім того, згодом позивачем самостійно відкориговано вказану помилку, що підтверджується наявними у справі документами, а саме: уточнюючою митною декларацією від 19.02.2020 (а.с.84-86).
При цьому, покликання відповідача на положення умов поставки EXW Інкотермс 2010, зазначених у заяві "Komunikat IE599 - Potwierdzenie wywozu" від 28.01.2020 (а.с.131), суд оцінює критично, оскільки умови поставки EXW - термін Інкотермс 2010 та 2020, означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Отже, згідно з вимогами EXW продавець OKRIM AUTO не був зобов'язаний надати позивачу придбаний транспортний засіб виключно за місцезнаходженням свого підприємства, складу, а саме: Франція, м.Буассі-Сен-Леже, а міг поставити його в іншому названому місці, зокрема, Польщі. Жодних доказів на спростування вказаної обставини, а також доказів перевезення автомобіля іншим шляхом, аніж його доставка продавцем до митного кордону на територію Польщі, відповідачем в ході судового розгляду справи не надано та в матеріалах справи відсутні.
Це ж стосується і доводів відповідача про те, що позивачем не включено у вартість автомобіля витрати, пов'язані з його транспортуванням (перевезенням) та страхуванням автомобіля, оскільки жодних доказів того, що вони понесені позивачем відповідачем не надано і у матеріалах справи відсутні.
Доводи відповідача про те, що представник позивача забрав автомобіль у продавця 23.01.2020, тобто до його оплати 24.01.2020, а відтак це свідчить, що кошти за транспортний засіб були сплачені готівкою, суд відхиляє як безпідставні, позаяк дата замовлення на придбання (23.01.2020), на який посилається відповідач сама по собі не свідчить про вчинення відповідного правочину (та передачу автомобіля) у вказаний день (дату). Натомість оплата за вказаний автомобіль проведена безготівковим шляхом 24.01.2020 (а.с.128,129), а передача автомобіля - 28.01.2020, коли й здійснено його експорт, що підтверджується експортною декларацією.
Аргументи відповідача, згідно з якими довіреність на ім'я ОСОБА_2 видана позивачем лише 27.01.2020, а придбання автомобіля - 23.01.2020, а отже він не міг вчиняти будь-які дії та підписувати документи від імені ОСОБА_1 судом також оцінюються критично і спростовуються матеріалами справи. Як вже зазначалося судом, датою придбання і експорту автомобіля є 28.01.2020, а отже на момент митного оформлення вказана довіреність була чинною і ОСОБА_2 мав усі повноваження, визначені нею.
Твердження відповідача про відсутність у рахунку-фактурі від 21.01.2020 №VO072/1/2020 відомостей про особу, яка її оформила, та банківських реквізитів для сплати коштів, суд до уваги не бере, оскільки даний рахунок фактура містить відбиток печатки та підпис представника продавця OKRIM AUTO (а.с.126), а банківські реквізити для оплати містяться у замовленні на придбання від 23.01.2020 №342/2020 (а.с.132). Більше того, як зазначалося судом раніше, належним і допустимим доказом, що підтверджує факт сплати вартості автомобіля, є виписка із платіжної системи SWIFT за 24.01.2020 та платіжне доручення в іноземній валюті від 24.01.2020, згідно з якими позивач сплатив OKRIM AUTO за автомобіль 8420 євро.
За встановлених в ході розгляду справи обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Поліською митницею Держмитслужби не доведено існування обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості транспортного засобу у митній декларації №UA204120/2018/008384 від 30.01.2020 за ціною договору, або неможливості спростування таких сумнівів поданими декларантом документами, а отже такі сумніви відповідача є необґрунтованими та безпідставними. Інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару, судом не встановлено.
З огляду на наведене, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів від 08.01.2019 №UA204000/2019/000046/2 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA204000/2019/000045 не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим в ч.2 ст.2 КАС України, порушують права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідних рішень суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Суд пам'ятає, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Враховуючи положення ч.1 ст.139 КАС України судовий збір у розмірі 1681,60 грн. підлягає стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі.
В судовому засіданні 10.07.2020 представником позивача також було подано заяву про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме: витрат по оплаті послуг перекладача у розмірі 1680 грн. (а.с.114-115). Заява мотивована тим, що протокольною ухвалою суду позивача було зобов'язано надати суду офіційно перекладені документи, додані до матеріалів позову. На обґрунтування заявленої суми витрат представник позивача долучив товарний чек від 03.07.2020 на суму 1680 грн.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
В силу вимог ч.6 ст.137 КАС України розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. В свою чергу, відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Висновки аналогічного змісту викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №160/7049/19.
При вирішенні вказаного питання, суд враховує, що переклад документів, наданий суду позивачем з метою доведення своєї позиції, а понесені витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи.
Водночас, на обґрунтування суми витрат на оплату послуг перекладача представником позивача до матеріалів справи подано лише копію товарного чеку від 03.07.2020 на суму 1681 грн., виписаного підприємцем ОСОБА_3 (а.с.116). Натомість, як свідчать офіційно перекладені документи, долучені до матеріалів справи (а.с.125-140), переклад таких здійснений Агенцією перекладів "Вавілон" (м.Луцьк, Волинська область).
Жодних доказів здійснення перекладу наявних в матеріалах справи документів перекладачем ОСОБА_3 у справі немає.
Таким чином, суд вважає, що жодних доказів документального підтвердження витрат на залучення перекладача ОСОБА_3, а також розрахунку таких витрат представником позивача не надано та в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви представника позивача про стягнення витрат на перекладача від 10.07.2020, у зв'язку з недоведеністю належними і допустимими доказами їхобґрунтованості та фактичності понесення.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Поліської митниці Держмитслужби ( вул. Соборна, 104, м.Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 43350097 ) про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Поліської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості №UA20400/2020/000031/1 від 31.01.2020 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA20400/2020/00033.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1681,60 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Поліської митниці Держмитслужби.
У стягненні витрат на оплату послуг перекладача в сумі 1680 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Поліської митниці Держмитслужби - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 20 липня 2020 року.
Суддя Н.С. Гудима