20 липня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2778/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", ОСОБА_2 про визнання неправомірними та скасування постанови і акту, -
01 червня 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу Гіль Дмитро Володимирович, ОСОБА_2 (надалі також - ОСОБА_2 ), у якій просить:
- визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Солодовник О.О. від 21 червня 2018 року ВП № 53577405 про передачу стягувачу ПАТ "Державний ощадний банк України" житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 97,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;
- визнати недійсним та скасувати акт державного виконавця Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Солодовник О.О. від 21 червня 2018 року ВП № 53577405 про передачу майна стягувачу;
- визнати недійним та скасувати свідоцтво про належність ПАТ «Державний ощадний банк України» на праві власності житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , виданого приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Гілем Д.В. 18 вересня 2018 року, зареєстроване в реєстрі за № 1983;
- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 43055155 від 18 вересня 2018 року про реєстрацію права власності за ПАТ «Державний ощадний банк України» на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 , з одночасним припинення речових прав;
- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 27970583 від 18.09.2018, вчинений приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Гілем Д.В. про реєстрацію права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 , за ПАТ «Державний ощадний банк України», з одночасним припиненням речових прав.
В обґрунтування позовних вимог, вказала, що з 09 вересня 1979 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час перебування у шлюбі подружжям було збудовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_4 . Право власності на вказане майно зареєстроване за чоловіком. Від свого чоловіка дізналася про те, що постановою державного виконавця Миргородського МРВ ДВС ГТУЮ в Полтавській області Солодовник О.О. від 21.06.2018 ВП № 53577405 та актом цього ж виконавця спільний будинок з господарськими будівлями та спорудами в рахунок погашення заборгованості за виконавчим документом було передано у власність стягувачу ПАТ «Державний ощадний банк України» та проведено державну реєстрацію речових прав на відповідне майно. Про проведення вказаних дій її ніхто не повідомляв. Вважає, що спірний житловий будинок належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Тому, вважала дії державного виконавця, щодо належного їй майна, порушили її права як співвласника майна. У зв'язку з викладеним, ОСОБА_1 звернулась до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом, відповідно до якого прохала визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця, якою передано стягувачу спірний житловий будинок, визнати недійсним та скасувати акт державного виконавця про передачу майна стягувачу, визнати недійним та скасувати свідоцтво про належність ПАТ «Державний ощадний банк України» спірного житлового будинку та визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав стягувача на спірний об'єкт нерухомості. За результатами розгляду даного позову рішенням від 15 січня 2020 року позов задоволено, однак за результатами апеляційного оскарження такого рішення Полтавським апеляційним судом провадження у справі закрито.
Ухвалою суду від 09 червня 2020 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України. Надано десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду:
позовної заяви, оформленої відповідно до частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі, із зазначенням осіб, до яких звернені вимоги позову, в якості відповідачів (зазначивши повне найменування, його місцезнаходження, поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (ідентифікаційний код фізичної особи), відомі номери засобів зв'язку, його офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти), а також копій такої позовної заяви відповідно до кількості учасників справи;
документа про сплату судового збору в розмірі 4204,00 грн (за реквізитами: отримувач коштів - УК у м. Полтаві Полтавської області, 22030101; код отримувача 38019510; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача UA518999980313141206084016002; призначення платежу: судовий збір, за позовом (назва позивача), Полтавський окружний адміністративний суд), Полтавський окружний адміністративний суд) або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
03 липня 2020 року до суду надійшли документи, надані позивачем на усунення виявлених недоліків, а саме:
документ про сплату судового збору в розмірі 4204,00 грн;
позовна заява з її примірниками для направлення учасникам справи, відповідно до якої відповідачами визначено Миргородський міськрайоннмй відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та приватного нотаріусу Миргородського міського нотаріального округу Гіля Дмитра Володимировича.
Ухвалою суду від 08 липня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріусу Миргородського міського нотаріального округу Гіля Дмитра Володимировича про визнання недійним та скасування свідоцтва про належність ПАТ «Державний ощадний банк України» на праві власності житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , виданого приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Гілем Д.В. 18 вересня 2018 року, зареєстроване в реєстрі за № 1983; визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 43055155 від 18 вересня 2018 року про реєстрацію права власності за ПАТ «Державний ощадний банк України» на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4, з одночасним припинення речових прав; скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 27970583 від 18.09.2018, вчинений приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Гілем Д.В. про реєстрацію права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 , за ПАТ «Державний ощадний банк України», з одночасним припиненням речових прав.
Ухвалою суду від 08 липня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного процесуального строку - задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/2778/20 за позовом ОСОБА_1 до Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про визнання неправомірними та скасування постанови і акту. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", ОСОБА_2 . Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження). Відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування від Миргородського міськрайонного суду Полтавської області матеріалів справи. Відмовлено у задоволенні клопотання позивача про виклик свідків.
Ухвалою суду від 20 липня 2020 року клопотання представника Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про залишення позову без розгляду у справі №440/2778/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", ОСОБА_2 про визнання неправомірними та скасування постанови і акту - залишено без задоволення.
Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк (до 13.07.2020 включно) не скористався.
Відповідно до положень частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Треті особи своїм правом надати пояснення по суті спору не скористались.
Згідно з частиною першою статті 369 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (після укладення шлюбу присвоєно прізвище - ОСОБА_1 ) уклали шлюб 09 вересня 1979, зареєстрований Миргородським міським відділом ЗАГС Полтавської області, актовий запис № 259 /а.с.10/.
За час перебування у шлюбі ОСОБА_2 видано свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_4 /а.с.11/ Право власності зареєстровано в Лубенському міжрайонному бюро технічної інвентаризації.
Згідно даних техпаспорту, такий житловий будинок побудований 1989 році /а.с.15, зворот/.
В провадженні головного державного виконавця Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Солодовник О.В. на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист №2-665 виданий, Миргородським міськрайонним судом про стягнення 2002000 грн майнової шкоди та 1730 грн судових витрат з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України», виконавче провадження № 53577405, в межах якого 11 червня 2018 року головним державним виконавцем складено Постанову та Акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення заборгованості /а.с.15-17/.
Не погодившись, крім іншого, з вказаними Постановою та Актом про передачу майна стягувачу у рахунок погашення заборгованості, позивач звернулась до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області у справі №541/2851/18 від 15 січня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано неправомірним та скасовано постанову головного державного виконавця Миргородського МРВ ДВС ГТУЮ в Полтавській області Солодовник О.О. від 21 червня 2018 року ВП № 53577405 про передачу стягувачу ПАТ «Державний ощадний банк України» житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 97,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4. Визнано недійсним та скасовано акт головного державного виконавця Миргородського МРВ ДВС ГТУЮ в Полтавській області Солодовник О.О. від 21 червня 2018 року ВП № 53577405 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про належність ПАТ «Державний ощадний банк України» на праві власності житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 виданого приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Гілем Д.В. 18 вересня 2018 року, зареєстроване в реєстрі за № 1983. Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень (з відкриття розділу) індексний номер 43055155 від 18.09.2018 про реєстрацію права власності за ПАТ «Державний ощадний банк України» на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, винесене приватним нотаріусом Гілем Д.В. Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 27970583 від 18.09.2018 року вчинений приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Гілем Д.В., про реєстрацію права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , за ПАТ «Державний ощадний банк України».
За результатами апеляційного оскарження такого судового рішення, Полтавським апеляційним судом постановою від 19 травня 2020 року провадження у вказаній справі закрито.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до адміністративного суду з даним позовом.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Водночас статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця.
Відповідно до частини першої цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Разом з тим у частині п'ятій вказаної статті цього Кодексу передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
Тобто, частина п'ята статті 287 КАС передбачає загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об'єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.
Відповідно до статті 14 Закону №1404-VIII учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.
Стаття 15 Закону №1404-VIII передбачає, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Відповідно до частин 1 , 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Після надходження на виконання виконавчого листа державний виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади, реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження з виконання, зокрема, судового рішення.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження» виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, повинен вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов'язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси, зокрема, фізичних осіб.
Коли суд ухвалив рішення в межах предмета спору, а державний виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, як-от наклав арешт на майно боржника, оголосив обмеження на його відчуження і таким чином порушив право чи пріоритет на це майно, то є підстави стверджувати, що в такому правовому відношенні державний виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов'язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі державний виконавець набуває статусу посадової особи - суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №826/14603/17.
Виходячи з викладеного даний спір підсудний адміністративному суду.
Надаючи оцінку спору по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (ч. 6 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ).
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов'язковим.
У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об'єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо.
Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.
Перешкоджання вчиненню виконавцем дій, пов'язаних із зверненням стягнення на майно (кошти) боржника, порушення заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном (коштами), на яке накладено арешт, а також інші незаконні дії щодо арештованого майна (коштів) тягнуть відповідальність, установлену законом.
Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п'ять робочих днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.
Під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження в межах своїх повноважень, має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира обов'язково зазначаються: загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди.
При цьому, вказаним Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ визначено, що у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця /ч. 6 ст.48/.
При цьому, Цивільним процесуальним кодексом України встановлено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.
Під час розгляду справи відповідач не надав суду будь-які належні докази того, що він звертався до суду із поданням про визначення частки боржника ОСОБА_2 у вказаному вище виконавчому провадженні.
У відповідності до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
На момент закінчення будівництва будинку набуття прав власності регулювалося положеннями ЦК УРСР 1960 року. Окрім того, питання набуття майна подружжям врегульовувалося нормами Кодексу про шлюб та сім'ю.
Зокрема, ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
У відповідності до перехідних положень п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно положень ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду за наслідками перегляду касаційного перегляду судових рішень у справі № 372/504/17 у постанові від 21 листопада 2018 року.
Суд зазначає, що порядок примусового виконання рішень суду врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (надалі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З огляду на приписи статей 32, 52 Закону заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 62 Закону) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.
У відповідності до ч.ч.1, 2, 4 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Як встановлено у ході судового розгляду, згоди на примусову реалізацію майна, що перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_1 не надавала. Окрім того, при примусовій реалізації частка позивачки та боржника не визначалася та не виділялася.
Таким чином в період примусової передачі майна стягувачу, державний виконавець не мав необхідних повноважень на розпорядження цілим об'єктом нерухомості. З огляду на дані обставини, в результаті неправомірних дій державного виконавця, позивачка була позбавлена права власності на належну їй частину спільному майні.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановленні обставини, суд вбачає обґрунтованими позовні вимоги, а тому з метою ефективного захисту прав позивачки, вони підлягають до задоволення у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні з даним позовом позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 4204,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією №26-7584583/С від 26 червня 2020 року.
Керуючись статтями 9, 77, 134, 139, 241-245, 255, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (вул. Гоголя, 165, м. Миргород, Полтавська область, 37602, ідентифікаційний код 34264469), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (вул. Госпітальна, 12-Гм. Київ, ідентифікаційний код 00032129), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про визнання неправомірними та скасування постанови і акту - задовольнити повністю.
Визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Солодовник О.О. від 21 червня 2018 року ВП № 53577405 про передачу стягувачу ПАТ "Державний ощадний банк України" житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 97,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4.
Визнати недійсним та скасувати акт державного виконавця Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Солодовник О.О. від 21 червня 2018 року ВП № 53577405 про передачу майна стягувачу.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (вул. Гоголя, 165, м. Миргород, Полтавська область, 37602, ідентифікаційний код 34264469) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4204,00 грн /чотири тисячі двісті чотири гривні/.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складання повного тексту.
Суддя І.Г.Ясиновський