Рішення від 20.07.2020 по справі 440/2952/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2952/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11 червня 2020 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області про

визнання дій відповідача щодо невидачі позивачу Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2020 року із зазначенням посадового окладу, визначеного виходячи з посадового окладу працюючого судді Ленінського районного суду м. Полтави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року Законом "Про Державний бюджет України на 2020 рік", із застосуванням регіонального коефіцієнту, а також доплати за вислугу років - 40% розміру посадового окладу;

зобов'язання відповідача здійснити розрахунок суддівської винагороди позивача для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та видати оновлену Довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2020 року із зазначенням посадового окладу, визначеного виходячи з посадового окладу працюючого судді Ленінського районного суду м. Полтави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року Законом "Про Державний бюджет України на 2020 рік", із застосуванням регіонального коефіцієнту, а також доплати за вислугу років - 40% розміру посадового окладу.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у видачі довідки про суддівську винагороду на 01 січня 2020 року із зазначенням суддівської винагороди в розмірі 30 прожиткових мінімумів доходів громадян з урахуванням регіонального коефіцієнту по м. Полтава.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

24 червня 2020 року до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечував, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на безпідставність позовних вимог. Вказує на те, що видані позивачу довідки (станом на 01 січня 2020 року та станом на 18 лютого 2020 року) об'єктивно відображали розмір усіх передбачених чинним законодавством її складових.

07 липня 2020 року судом отримано відповідь на відзив, у якій позивач наполягав на обґрунтованості позовних вимог та наводив доводи з метою спростування тверджень висловлених відповідачем у відзиві.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що Постановою Верховної Ради України № 1600-VIII від 22 вересня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді Ленінського районного суду м. Полтави у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом в.о. голови Ленінського районного суду м. Полтави № 28-ОС від 03 жовтня 2016 року позивача звільнено з посади судді Ленінського районного суду м. Полтави у зв'язку з виходом у відставку.

З метою приведення у відповідність до вимог діючого з 01 січня 2020 року законодавства розміру свого щомісячного довічного грошового утримання, позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу відповідної довідки.

28 січня 2020 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Полтавській області позивачу сформовано довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 02/297/2020, згідно якої станом на 01 січня 2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці розрахована з 15 прожиткових мінімумів доходів громадян, в той час коли суддівська винагорода працюючих суддів обчислена з 30 прожиткових мінімумів доходів громадян /а.с. 15/.

Не погодившись з обґрунтованістю зазначеної довідки, позивач звернувся до відповідача повторно /а.с. 16/.

28 лютого 2020 року відповідач склав нову довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 02/935/2020, згідно якої суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці розрахована з 30 прожиткових мінімумів доходів громадян.

Незгода позивача з тим, що довідка № 02/935/2020 від 28 лютого 2020 року виготовлена станом на 18 лютого 2020 року та без врахування регіонального коефіцієнту по м. Полтава, зумовила звернення до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області втретє.

10 квітня 2020 року відповідач виготовив довідку № 02/1201/2020, в якій визначив розмір суддівської винагороди виходячи з базового розміру посадового окладу судді з урахуванням регіонального коефіцієнту по м. Полтава, проте станом на 18 лютого 2020 року.

Позивач не погоджуючись з діями відповідача щодо виготовлення довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2020 року, звернувся до суду.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що згідно з частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, Закон України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

За правилами частини четвертої статті 142 Закон України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що довічне грошове утримання судді у відставці залежить від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Таким чином, законодавець пов'язує розмір суддівської винагороди судді у відставці із суддівською винагородою судді, який працює на відповідній посаді, а не із суддівською винагородою яку отримував суддя до його звільнення у відставку.

При цьому визначальне значення для визначення щомісячного довічного грошового утримання має саме займана посада з якої звільнено суддю у відставку.

Так, згідно пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Пунктом 1 частини четвертої зазначеної статті передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональний коефіцієнт 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Отже, з 01 січня 2020 року з урахуванням положень пункту 24 розділу XІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII складові суддівської винагороди працюючого судді суду значно збільшились.

Таким чином, позивач з 01 січня 2020 року набув право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання розрахованого з урахуванням таких його складових: розміру посадового окладу працюючого судді Ленінського районного суду м. Полтави в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року Законом "Про Державний бюджет України на 2020 рік", із застосуванням регіонального коефіцієнту та доплати за вислугу років - 40% розміру посадового окладу.

Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1).

За приписами пунктів 3 та 4 розділу ІІ Порядку № 3-1 звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді (в разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду України), який працює на відповідній посаді. Перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Пунктом 2 розділу ІІІ Порядку № 3-1 передбачено, що до заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду (довідка про винагороду судді КСУ) працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди.

Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що відповідач протиправно не видав позивачу Довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2020 року із зазначенням посадового окладу, визначеного виходячи з посадового окладу працюючого судді Ленінського районного суду м. Полтави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року Законом "Про Державний бюджет України на 2020 рік", із застосуванням регіонального коефіцієнту, а також доплати за вислугу років - 40% розміру посадового окладу.

Посилання відповідача на Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 (справа № 1-15/2018(4086/16) від 18 лютого 2020 року як на підставу, що право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у позивача виникло лише з 18 лютого 2020 року, відхиляються судом, оскільки зазначеним судовим актом визнано неконституційним пункт 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-УІІІ від 02 червня 2016 року, яким передбачено право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом.

У дослідженому судом випадку предметом спору є видача довідки для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, а не для його призначення (отримання).

На переконання суду процедури призначення (отримання) та перерахунку щомісячного довічного утримання судді різні за змістом та механізмом їх проведення.

Нормою, які регулює механізм проведення перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, є частина четверта статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-УІІІ від 02 червня 2016 року.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і Законами України. Матеріальне забезпечення суддів, в тому числі суддів у відставці, та гарантії їх соціального захисту є одним із складових елементів принципу незалежності суддів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення, зокрема у рішеннях: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 (справа про фінансування суддів), від 20 березня 2002 року № 5рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність судців як складову їхнього статусу), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), від 03 червня 2013 року №3рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне утримання суддів у відставці).

Відповідно до пункту 7 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. В цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/20П вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку із досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

В абзаці 2 пункту 7 рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на щомісячне довічне грошове утримання не може бути звужене встановленням обмеження в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що знижує досягнутий рівень гарантій незалежності судців, суперечить вимогам частини першої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 визначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Згідно з пунктом 3 рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон Про статус суддів від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку судців і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

У Рекомендації Комітету Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці (пункт 54).

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У дослідженому судом випадку відповідачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження правомірності та обґрунтованості спірних дій.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Разом із тим, суд не вважає, що заявлені позивачем судові витрати з оплати правничої допомоги підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, з огляду на таке.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про фактичну оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем приєднано до матеріалів справи: розрахунок витрат на правову допомогу, акт прийняття-передачі наданих послуг, копію договору про надання правничої допомоги, а також оригінал заповненого бланка квитанції.

Разом із тим, на переконання суду на підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надана квитанція банку, платіжне доручення (тощо).

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19.

Матеріалами справи підтверджено, що належних доказів здійснення позивачем оплати послуг, наданих адвокатом (квитанції банку, платіжні доручення, тощо) суду не надано.

Отже, доказів фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат суду не надано.

Відтак, не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами витрати позивача на правничу допомогу розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 243-246, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (вул. Соборності, 17, м. Полтава, Полтавська область, 36032, ЄДРПОУ 26304855) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо видачі ОСОБА_1 Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2020 року із зазначенням посадового окладу, визначеного виходячи з посадового окладу працюючого судді Ленінського районного суду м. Полтави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року Законом "Про Державний бюджет України на 2020 рік", із застосуванням регіонального коефіцієнту, а також доплати за вислугу років - 40% розміру посадового окладу.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (вул. Соборності, 17, м. Полтава, Полтавська область, 36032, ЄДРПОУ 26304855) здійснити розрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та видати оновлену Довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2020 року із зазначенням посадового окладу, визначеного виходячи з посадового окладу працюючого судді Ленінського районного суду м. Полтави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року Законом "Про Державний бюджет України на 2020 рік", із застосуванням регіонального коефіцієнту, а також доплати за вислугу років - 40% розміру посадового окладу.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (вул. Соборності, 17, м. Полтава, Полтавська область, 36032, ЄДРПОУ 26304855) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова

Попередній документ
90467548
Наступний документ
90467550
Інформація про рішення:
№ рішення: 90467549
№ справи: 440/2952/20
Дата рішення: 20.07.2020
Дата публікації: 21.07.2020
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Полтавський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (11.06.2020)
Дата надходження: 11.06.2020
Предмет позову: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії