"14" липня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1375/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Тарасенко Ю.Г.,
за участю представників:
від позивача: адвокат Нерода В.Ю., ордер,
від відповідача 1: не з'явився,
від відповідача 2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1375/20
за позовом: Малого приватного підприємства Фірми "Ерідон" (08143, Київська область, Києво-Святошинський район, село Княжичі, вул. Воздвиженська, буд. 46, код ЄДРПОУ 19420704)
до відповідачів: 1) Приватного підприємства "Аіко Трейдінг" (68831, Одеська обл., Ренійський р-н, с. Орлівка, вул. Набережна, буд.1, код ЄДРПОУ 35178088);
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нісо-Агро" (68811, Одеська обл., Ренійський р-н, с. Лиманське, вул. Шкільна, буд. 8-В, код ЄДРПОУ 39534366)
про стягнення 387 818,53 грн.,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Мале приватне підприємство фірма "Ерідон" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідачів Приватного підприємства "Аіко Трейдінг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нісо-Агро" про стягнення 387 818,53 грн., з яких: сума основної заборгованості за договором поставки № 1667/19/44 від 12.04.2019 - 240 630,27 грн.; сума 48% річних - 63311,69 грн.; проценти за користування товарним кредитом в сумі 50 222,41 грн. та пеня в сумі 33 654,16 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15.04.2019 між МПП Фірма "Ерідон" як кредитором, ПП "Аіко Трейдінг" як боржником та ТОВ "Нісо-Агро" як поручителем було укладено договір поруки №5, відповідно до якого ТОВ "Нісо-Агро" поручилось перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань як дійсних, так і тих, що виникнуть в майбутньому, а також за будь-яке збільшення суми грошових зобов'язань, як дійсних так і тих, що виникнуть у майбутньому, а також за будь-яке збільшення суми грошових зобов'язань за основним договором, включаючи, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язань з оплати товару та витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за борговими зобов'язаннями.
Так, позивач зазначає, під «Основним договором» розуміється договір поставки №1667/19/44 від 12.04.2019, додаток № 1667/19/44/1-Н від 12.04.2019, до нього, які були укладені між кредитором та боржником, а також всі додатки, які будуть укладені до вищевказаного договору поставки в майбутньому.
Крім того, вказаним договором забезпечуються зобов'язання боржника перед кредитором з оплати вартості товару на загальну суму 501 550,56 грн. з врахуванням зміни курсу продажу долару США та/чи євро до гривні на день проведення оплати, як це передбачено основним договором, у строки, передбачені у відповідних додатках до договору поставки № 1667/19/44/1-Н від 12.04.2019 з остаточним строком розрахунку до 01 листопада 2019 р. та будь-яке збільшення цієї суми, внаслідок укладення нових додатків та/або додаткових угод до договору поставки, а також відшкодування збитків, завданих порушенням боргових зобов'язань, відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за вищезазначеними зобов'язаннями.
Позивач вказує, що договором поруки №5 від 15 квітня 2019 визначено, що у разі порушення боржником обов'язку за основним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, незалежно від того, направлена вимога до поручителя чи ні, та незалежно від того, чи направлена вимога до боржника чи ні. Поручитель підтвердив, що він ознайомлений із основним договором, та немає заперечень щодо його змісту та виражає свою згоду на забезпечення зобов'язань боржника за основним договором.
Водночас, позивач стверджує, що на виконання договору поставки №1667/19/44 від 12.04.2019, та додатків №1667/19/44/1-Н від 19.04.2019, №1667/19/44/2-ЗЗР від 23.04.2019, №1667/19/44/4-ЗЗР від 30.09.2019 МПП Фірма "Ерідон" передало згідно видаткових накладних, ПП "Аіко Трейдінг" отримало товар, проте першим відповідачем було порушено умови договору поставки № 1667/19/44 від 12.04.2019 стосовно оплати отриманої продукції у строки та на умовах визначених відповідними додатками до договору, а тому наявні підстави для нарахування 48% річних від простроченої суми, процентів річних за користування товарним кредитом, пені та інфляційних втрат, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Крім того, оскільки перший відповідач був зобов'язаний сплатити за продукцію, яка поставлена по договору поставки, а другий відповідач - виконати зазначене зобов'язання, у разі невиконання його першим відповідачем, то наявні підстави для стягнення вищевказаних сум з відповідачів, як солідарних боржників.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2020 позовна заява вх.№1419/20 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.05.2019 прийнято позовну заяву /вх.№1419/20/ до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу №916/1375/20 за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання по суті в режимі відеоконференції та встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов із врахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України.
Копії ухвали про відкриття провадження по справі були направлені на юридичні адреси сторін.
Відповідач ТОВ "Нісо-Агро" повідомлений належним чином за юридичною адресою: 68811, Одеська обл., Ренійський р-н, с. Лиманське, вул. Шкільна, буд. 8-В, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, наявні в матеріалах справи.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.05.2020 було направлено відповідачу-1 на адресу, зазначену позивачем та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 68831, Одеська обл., Ренійський р-н, с. Орлівка, вул. Набережна, буд.1.
05.06.2020 за вх. № 24741/20 до Господарського суду Одеської області надійшло повернуте об'єктом поштового зв'язку поштове відправлення з копією ухвали Господарського суду Одеської області від 22.05.2020, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Судове засідання, призначене на 11.06.2020 року об 11:00 год. не відбулось з використанням системи відеоконференцзв'язку з технічних причин, про що було складено відповідний акт.
11.06.2020 ухвалою суду, в зв'язку з неявкою учасників справи, відкладено судове засідання у справі № 916/1375/20 на 23.06.2020 о 10:00 год., задоволено клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та доручено Оболонському районному суду м.Києва забезпечити проведення відеоконференції у судовому засіданні за участю представника позивача.
23.06.2020 в судовому засіданні оголошено протокольно перерву до 14.07.2020 о 10:00 год., про що повідомлено Приватне підприємство "Аіко Трейдінг та Товариство з обмеженою відповідальністю "Нісо-Агро" ухвалою суду від 23.06.2020 в порядку ст. 120 ГПК України.
Відповідач ТОВ "Нісо-Агро" про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином за юридичною адресою, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, наявне в матеріалах справи (вх. №28835/20 від 07.07.2020).
Відповідач ПП "Аіко Трейдінг" про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином за юридичною адресою, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, наявне в матеріалах справи (вх. №29100/20 від 08.07.2020).
Представник позивача 14.07.2020 в судовому засіданні в режимі відео конференції позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
Відповідачі своїх представників до суду не направили, відзивів на позов не подали, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені судом належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Згідно ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
14.07.2020 судом закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення після виходу із нарадчої кімнати.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
12 квітня 2019 між МПП Фірмою "Ерідон" і ПП "Аіко Трейдінг" було укладено договір поставки № 1667/19/44 (далі за текстом - «Договір»).
Згідно п.п. 1.1. 1.2. договору, в порядку та на умовах цього договору постачальник зобов'язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (далі -«товар»), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість такого товару. Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід'ємною частиною.
Загальна вартість товару, шо постачається за цим договором (ціна договору), визначається додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2. договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна (п.2.3 договору).
Відповідно до п.3.1. договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що за порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього договору.
Крім відповідальності, встановленої п.6.1 цього договору покупець:
- за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення (п.6.2. договору).
Згідно п.6.7 договору, в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати товару у відповідності до умов цього договору, покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).
Сторони домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим Договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років. При цьому, вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) (п.6.8 договору).
Відповідно до п.9.2.договору, договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2019, а в частіні проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.04.2019 сторони підписали додаток №1667/19/44/1-Н до договору поставки №1667/19/44 від 12.04.2019.
Відповідно до п.2 додатку загальна вартість товару за цим додатком включаючи ПДВ - 501 550,56 грн.
Згідно п.3 вказаного додатку оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. договору поставки в наступному порядку:
30,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 22.04.2019.
70,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 01.11.2019.
У разі порушення покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 (п'ятнадцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% (тридцять шість відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару (п.п. 4, 5 додатку).
23.04.2019 між тими самими сторонами укладено додаток №1667/19/44/2-ЗЗР до договору поставки №1667/19/44 від 12.04.2019.
Загальна вартість товару погоджена у п.2 додатку, включаючи ПДВ становить 295 600,98 грн. Згідно п.3 вказаного додатку оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. Договору поставки в наступному порядку:
30,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 03.06.2019.
70,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 03.10.2019.
У разі порушення покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 (п'ятнадцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли Товар підлягав оплаті за умовами цього Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого Товару (п.п. 4, 5 додатку).
Згідно додатку № 1667/19/44/4-ЗЗР від 30.09.2019 до договору поставки № 1667/19/44 від 12.04.2019 загальна вартість товару погоджена у п.2 додатку, включаючи ПДВ становить 45 852,00 грн.
Відповідно до п.3 вказаного додатку оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. Договору поставки не пізніше 30 (тридцять) календарних днів з моменту отримання товару за видатковими накладними шляхом перерахування суми, належної до сплати на розрахунковий рахунок постачальника.
У разі порушення покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару, що був поставлений на умовах відстрочення оплати у строк зазначений в п.3 цього додатку, на строк понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 48% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли Товар підлягав оплаті за умовами цього Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого Товару (п.п. 4, 5 додатку).
На виконання договору поставки та додатків до нього МПП Фірма "Ерідон" передало згідно видаткових накладних, а ПП "Аіко Трейдінг" отримало товар, а саме:
1. На підставі додатку №1667/19/44/1-Н від 12.04.2019 до договору поставки, згідно видаткових накладних № 36908 від 19.04.2019, № 38966 від 23.04.2019, №40789 від 25.04.2019, № 40793 від 25.04.2019, № 41279 від 25.04.2019, № 43012 від 02.05.2019 відповідачу-1 поставлено насіння кукурудзи на суму 494 337,47 грн.
2. На підставі додатку №1667/19/44/2-ЗЗР від 23.04.2019 до договору поставки, згідно видаткової накладної № 54517 від 23.05.2019, Відповідачу поставлено товар на суму 237 291,00 грн.
3. На підставі додатку №1667/19/44/4-ЗЗР від 30.09.2019 до договору поставки, згідно видаткової накладної № 87734 від 30.09.2019, Відповідачу поставлено товар на суму 45 852,00 грн.
На виконання п.3 додатку №1667/19/44/1-Н від 12.04.2019 відповідач-1 оплатив отриманий товар частково на суму 465 662,90 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №289 від 19.04.2019, №295 від 26.04.2019, №297 від 30.04.2019, №296 від 30.04.2019, №403 від 28.11.2019, № 441 від 11.03.2020.
На виконання п.3 додатку №1667/19/44/2-ЗЗР від 23.04.2019 відповідач-1 оплатив отриманий товар частково на суму 71 187,30 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №298 від 23.05.2019, №325 від 24.07.2019.
Отриманий товар за додатком №1667/19/44/4-ЗЗР від 30.09.2019 та видатковою накладною не оплачений відповідачем-1.
Судом встановлено, що 15.04.2019 між позивачем, першим та другим відповідачами укладено договір поруки № 5 (надалі - договір поруки), відповідно до якого ТОВ "Нісо-Агро" поручився перед позивачем за виконання ПП "Аіко Трейдінг" своїх зобов'язань за договором поставки № 1667/19/44 від 12.04.2019, у тому числі щодо виконання зобов'язань з оплати вартості товару за додатком № 1667/19/44/1-Н від 12.04.2019, а також всіх додатків, які будуть укладені до вищевказаного договору поставки.
В пункті 1.4. сторони узгодили, що цим договором забезпечуються зобов'язання боржника перед кредитором з оплати вартості товару на загальну суму 501 550,56 грн., з врахуванням зміни курсу продажу долару США та/чи євро до гривні на день проведення оплати, як це передбачено основним договором (втрат, що пов'язані зі зміною курсу долару США та/чи євро до гривні), у строки, передбачені у відповідних додатках до договору поставки № 1667/19/44/1-Н від 12.04.2019, з остаточним строком розрахунку до « 01» листопада 2019 року, та будь-яке збільшення цієї суми внаслідок укладення нових додатків та/або додаткових угод до договору поставки № 1667/19/44 від 12.04.2019, а також відшкодування збитків, завданих порушенням боргових зобов'язань, відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за вищезазначеними зобов'язаннями. Сторони цим передбачають в договорі поруки можливість збільшений сторонами договору суми (розміру) боргових зобов'язань і поручитель цим надає свою згоду на таку зміну боргових зобов'язань та, відповідно, збільшення розміру своєї відповідальності.
У разі порушення боржником обов'язку за основним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, незалежно від того, направлена вимога до поручителя чи ні, та незалежно від того, чи направлена вимога до боржника чи ні. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання боргових зобов'язань у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки (штрафів, пені), відшкодування збитків. Якщо поручителю стало відомо про порушення боргових зобов'язань боржником, поручитель має право виконати прострочені боргові зобов'язання у відповідному розмірі, до/без отримання відповідної вимоги до поручителя (п. 1.5. договору поруки).
Умовами пункту 2.2 договору поруки № 5 від 15.04.2019 передбачено, що відповідальність поручителя перед кредитором, зокрема, проте не виключно, включає зобов'язання сплатити позивачу вартість товару в повному обсязі, з врахуванням зміни курсу продажу долару США та/чи євро до гривні на день проведення оплати, як це передбачено основним договором поставки (втрат, що пов'язані зі зміною курсу долару США та/чи євро до гривні), та будь-яке збільшення суми боргу, передбачене умовами основного договору, а також зобов'язання сплатити позивачу проценти за користування наданим товарним кредитом, неустойку та проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, нараховані кредитором, інші штрафні санкції, передбачені основним договором, у разі порушення боржником умов договору поставки №1667/19/44 від 12.04.2019.
Відповідно до пункту 2.3 договору поруки, оплата заборгованості, у разі порушення строків та умов проведення розрахунків, здійснюється поручителем з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Згідно пункту 3.2 договору поруки, позивач має право звертатися до відповідача-2 з вимогами про виконання зобов'язань, передбачених цим договором, не раніше наступного робочого дня після настання строку виконання зобов'язання (повністю чи його частини), у разі, якщо це зобов'язання не було виконане відповідачем-1, та не пізніше 29 січня 2022 року.
Зважаючи на викладене, на день подачі позову до суду, перед позивачем існувала заборгованість з оплати за передану продукцію ПП "Аіко Трейдінг".
Враховуючи, що відповідач-1 припустився прострочення грошового зобов'язання, позивач відповідно до п. 6.2., п. 6.7. договору, п. 4. вищевказаних додатків та ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідачів 63311,69 грн. 48 % річних, 50222,41 грн. проценти за користування товарним кредитом та 33654,16 грн. пені.
Під час розгляду справи відповідачами доказів погашення заборгованості суду не надано.
4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 Цивільного кодексу України).
В силу приписів статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного. Відповідно до частини п'ятої статті 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги; частина перша статті 512 Цивільного кодексу України).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 Цивільного кодексу України).
Частини перша та третя статті 549 Цивільного кодексу України визначають, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
Згідно частин першої та другої статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.04.2018 у справі № 911/1280/16.
Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер. Укладений між ними договір поставки №1667/19/44 від 12.04.2019 та договір поруки № 5 від 15.04.2019 предметом судових розглядів не виступали, недійсними судом не визнавались, сторонами розірвані не були.
Отже, з огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору поставки та договору поруки, відпуск позивачем на виконання умов договору поставки відповідачу-1 товарів, їх отримання відповідачем-1 та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 240 630,27 грн. основного боргу є обґрунтованими та жодним чином не спростованими відповідачами.
Поруч з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідачів 50 222,41 процентів за користування товарним кредитом на підставі пунктів 4, 5 Додатків №1667/19/44/1-Н від 19.04.2019, №1667/19/44/2-ЗЗР від 23.04.2019, №1667/19/44/4-ЗЗР від 30.09.2019 до договору поставки №1667/19/44 та ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України за період з 02.11.2019р. по 29.04.2020р. (по кожній поставці окремо).
При цьому суд зазначає, що визначені положення додатків до договору недійсними чи зміненими не визнавалися, відповідач-1 зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого товару не виконав, в зв'язку з чим в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину, а, відтак, сплата процентів (плати) за користування товарним кредитом у розмірі 36% та 48% річних є договірним зобов'язанням відповідачів.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення процентів за користування товарним кредитом.
Перевіривши розрахунок процентів за користування товарним кредитом, судом встановлено, що нарахування процентів здійснено позивачем за кожною поставкою окремо. Розрахунок суд визнає арифметично правильним.
Таким чином, у частині вимог про стягнення з відповідачів 50 222,41 грн. процентів за користування товарним кредитом позов підлягає задоволенню.
Положеннями пункту 6.7. договору поставки №1667/19/44 від 12.04.2019 визначено, що в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати Товару у відповідності до умов цього договору, покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48 % річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст. 625 ЦК України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).
Суд зазначає, що відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов'язання незалежно від домовленості сторін.
Згідно з представленими розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 6.7. договору поставки №1667/19/44 від 12.04.2019 було нараховано відповідачу 63 311,69 грн. 48% річних за період прострочки платежів з 02.11.2019 по 29.04.2020 (по кожній поставці окремо).
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають задоволенню у визначених позивачем розмірах.
Крім того, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем при зверненні до суду з даним позовом було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з відповідачів 33 654,16 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті товару згідно п. 6.2. договору поставки №1667/19/44 від 12.04.2019 за період з 02.11.2019 по 29.04.2020 (по кожній поставці окремо).
Згідно п. 6.2. договору поставки №1667/19/44 від 12.04.2019 сторони визначили, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
При цьому суд зазначає, що пункт 6.2. договору поставки №1667/19/44 від 12.04.2019 недійсними чи зміненими не визнавалися, відповідачі зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого товару не виконали, в зв'язку з чим в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину, а, відтак, сплата пені є його договірним зобов'язанням.
Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, а також повинен врахувати інші інтереси сторін.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій, суд, крім розміру збитків, повинен також враховувати: ступінь виконання зобов'язання, майновий стан сторін, не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, тобто суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Суд також може зменшити розмір штрафних санкцій у разі наявності інших обставин, які мають істотне значення, однак, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом і виключно у виняткових випадках.
У контексті зазначеного, зменшення заявленого штрафу та пені, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2019 по справі № 910/143/19, від 21.10.2019 по справі № 910/1005/19.
Суд також враховує правову позицію викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013, згідно якої у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати на нього непомірним тягарем і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Суд при цьому враховує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013).
Доказів завдання позивачу збитків таким простроченням зобов'язань з оплати відсутні. Крім того, не може залишитись поза увагою суду, що невиконання умов договору поставки забезпечене річними в розмірі 48% та платою за користування товарним кредитом, яка становить 36% та 48% за додатком №1667/19/44/4-ЗЗР. За таких умов нарахована позивачем сума штрафних санкцій, а саме пеня в розмірі 33 654,16 грн. є неспіврозмірними заходами відповідальності.
Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).
Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення штрафних санкцій, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Судом враховано те, що позивачем не подано доказів того, що порушення зобов'язання завдало йому збитків, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені, а з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 10 000,00 грн. пені (правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 14.08.2018 у справі №903/827/17, від 13.06.2018 у справі №904/9781/17, від 10.05.2018 у справі № 921/43/17-г/5, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, № 920/1013/18 від 23.09.2019).
При цьому, розмір, до якого пеня підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Оцінюючи подані докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідачів за договором поставки №1667/19/44 від 12.04.2019 підтверджена матеріалами справи, відповідачами не спростована та підлягає задоволенню в сумі 364 164,37 грн. заборгованості, в т.ч.: 10 000,00 грн. пеня, 63 311,69 грн. компенсаційний платіж в розмірі 48% річних, 50 222,41 грн. проценти за користування товарним кредитом. В решті позову слід відмовити.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (Руїс Торіха проти Іспанії).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (Ван де Гурк проти Нідерландів).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (Гірвісаарі проти Фінляндії).
Згідно ж із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Позивач у позові просив також покласти на відповідачів судові витрати понесені ним у даній справі, до яких включає витрати на оплату судового збору у сумі 5 817,28 грн. та 8 346,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
За ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 3 ст. 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд встановив, що при подачі позову позивачем сплачено 5 817,28 грн. судового збору, що підтверджується платіжним дорученням №592039 від 13.05.2020.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даному випадку враховуючи висновок суду про підставність позовних вимог та те, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідачів, суд вважає, що витрати, пов'язані з розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1, ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, за рахунок відповідачів як солідарних боржників.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути солідарно з Приватного підприємства "Аіко Трейдінг" (68831, Одеська обл., Ренійський р-н, с. Орлівка, вул. Набережна, буд.1, код ЄДРПОУ 35178088) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нісо-Агро" (68811, Одеська обл., Ренійський р-н, с. Лиманське, вул. Шкільна, буд. 8-В, код ЄДРПОУ 39534366) на користь Малого приватного підприємства Фірми "Ерідон" (08143, Київська область, Києво-Святошинський район, село Княжичі, вул. Воздвиженська, буд. 46, код ЄДРПОУ 19420704) суму основної заборгованості у розмірі 240 630 (двісті сорок тисяч шістсот тридцять) грн. 27 коп., суму 48% річних в розмірі 63 311 (шістдесят три тисячі триста одинадцять) грн. 69 коп., суму процентів за користування товарним кредитом в розмірі 50 222 (п'ятдесят тисяч двісті двадцять дві) грн. 41 коп., пеню в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 817 (п'ять тисяч вісімсот сімнадцять) грн. 28 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Накази видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 20 липня 2020 р.
Суддя О.В. Цісельський