вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"20" липня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1800/20
Господарський суд Київської області, у складі судді Лилака Т.Д. розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "С.К.С" про забезпечення позову у справі
Товариства з обмеженою відповідальністю "С.К.С", 03134, місто Київ, проспект Корольова Академіка, будинок 1, офіс 12
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп", 08205, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Лісова, будинок 6-Г
про стягнення 929 419,48 грн
встановив:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "С.К.С" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" про стягнення 929 419,48 грн. заборгованості за Договором № 1І037458 від 25.01.2018.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.06.2020 (суддя Шевчук Н.Г.) прийнято справу до провадження; призначено підготовче засідання на 16.07.2020.
17.07.2020 на адресу Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "С.К.С" надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" в межах суми заборгованості.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями заяву про забезпечення позову по справі № 911/1800/20 було передано для розгляду судді Лилаку Т.Д.
В обґрунтування вищезазначеної заяви, ТОВ "С.К.С." посилається на те, що відповідач не виконує свої договірні зобов'язання не тільки за Договором поставки № 1І037458 від 25.01.2018, а й за господарськими договорами з іншими контрагентами.
Наведені обставини, на думку заявника свідчать про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Розглянувши зазначену заяву про забезпечення позову, суд дійшов до висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, тому у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; забезпечення збалансованості інтересів сторін; імовірність настання вищезазначених негативних наслідків в разі невжиття таких заходів. Оцінка ефективності заходу забезпечення позову здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник і майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення виконання судового рішення.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Отже, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 74 ГПК України.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.
Таким чином, заявник (позивач) має довести (додати до заяви відповідні докази) наявність тих обставин, на підставі яких він просить вжити заходи до забезпечення позову, тому питання про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову вирішується виходячи з тих документів, які додані до заяви.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Підставою для вжиття заходів для забезпечення має бути обґрунтоване, документально підтверджене припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Ухвала господарського суду про забезпечення позову в обов'язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою застосування заходів забезпечення позову є створення умов для подальшого виконання рішення суду, а тому при обранні заходів забезпечення позову слід враховувати зміст позовних вимог.
Позивачу потрібно переконати суд у тому, що його доводи про вжиття заходів забезпечення позову та обраний ним спосіб такого забезпечення є необхідними, розумними, обґрунтованими, адекватними і пропорційними.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, заявником обов'язково повинно бути надано докази наявності таких фактичних обставин, наприклад, вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Це може бути продаж майна або підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання та інше. При цьому, якщо заявник буде посилатися тільки на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без відповідного обґрунтування та надання доказів, суд не буде вважати це достатньою підставою для задоволення заяви.
Зазначені заявником у заяві обставини є припущеннями позивача та не свідчать про неможливість виконання рішення суду з боку відповідача у разі задоволення позову саме у даній справі, без застосування відповідних заходів забезпечення позову.
Будь-яких належних доказів до заяви на її обґрунтування позивачем не додано.
Заявником документально не підтверджено вжиття відповідачем на даний час будь-яких дій щодо списання грошових коштів з рахунків, що йому належать або реалізацію рухомого та нерухомого майна з метою виведення всіх наявних активів для подальшого не виконання зобов'язань.
Посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у даній справі без подання належних доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.
На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
З урахуванням викладеного, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном, у зв'язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти останнього.
На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що заявником належним чином не обґрунтовано та не подано достатніх доказів на підтвердження того, яким чином не вжиття заходу забезпечення позову в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду за позовом заявника за умови його задоволення. У заяві про забезпечення позову викладені лише припущення заявника щодо ймовірності вчинення відповідачем заходів, які ускладнять або унеможливлять виконання судового рішення.
В разі задоволення позову виконання рішення суду може бути здійснено в примусовому порядку із застосуванням заходів примусового виконання рішень, передбачених законом.
Розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що всупереч положенням ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено наявності підстав для забезпечення позову.
З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 138, 139, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "С.К.С" про забезпечення позову відмовити.
Ухвала складена та підписана 20.07.2020, набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення у відповідності до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.Д. Лилак