ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.07.2020Справа № 910/6020/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МД Фуд Сервіс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стерек»
про стягнення 6 461,46 грн
без виклику представників сторін
У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МД Фуд Сервіс» (далі - ТОВ «МД Фуд Сервіс», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стерек» (далі - ТОВ «Стерек», відповідач) про стягнення 6 461,46 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач постався на неналежне виконання відповідачем його обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплатити товар, поставлений позивачем на виконання умов договору поставки № 101 від 17.01.2019.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 6 461,46 грн, з яких: 5 350,09 грн - основний борг, 53,93 грн - інфляційна складова боргу, 148,85 грн - 3% річних, 908,59 грн - пеня.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 відкрито провадження у справі № 910/6020/20 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Так, ухвала суду від 05.05.2020 була направлена позивачу та відповідачу за адресами, зазначеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, проте була повернута підприємством поштового зв'язку за відсутністю адресата та закінченням встановленого строку зберігання поштової кореспонденції.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
04.06.2020 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав, що заперечує наявність у нього заборгованості в загальному розмірі 5 350,09 грн за видатковими накладними № ФС00005101 від 28.05.2019 та № ФС00003621 від 23.04.2019, оскільки в долучених до матеріалів справи видаткових накладних відсутні підпис отримувача товару - уповноваженої особи від відповідача на отримання товару та відбиток печатки товариства. На видаткових накладних хоч і наявний відбиток печатки, що схожий на відбиток печатки товариства-відповідача, проте він не відповідає оригінальному відбитку печатки товариства. Вказані видаткові накладні не лише не відповідають вимогам щодо оформлення вказаних документів, а й не дають можливості ідентифікувати особу, що отримала товар. При цьому, будь-яких інших доказів на підтвердження поставки/передачі товару за відповідними видатковими накладними (наприклад, товарно-транспортних накладних) матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, відповідач вважав недоведеним факт поставки позивачем товару за спірними накладними та просив суд відмовити у задоволенні позову.
25.06.2020 до суду надійшло подане позивачем клопотання про витребування доказів, у якому позивач просив суд витребувати у Державної податкової служби у Солом'янському районі м. Києва:
- інформацію про включення ТОВ «Стерек» до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними № 981 від 23.04.2019 та № 1210 від 28.05.2019, отриманими від ТОВ «МД Фуд Сервіс»;
- належним чином засвідчені копії декларацій з ПДВ ТОВ «Стерек» з додатком № 5 з розшифровкою по контрагентах за квітень-травень 2019 року;
- інформацію з реєстру отриманих і виданих податкових накладних про включення ТОВ «Стерек» до вказаного реєстру податкових накладних № 981 від 23.04.2019 та № 1210 від 28.05.2019, отриманих від ТОВ «МД Фуд Сервіс».
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
За приписами ч. 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено, у тому числі: заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Позивач у порушення наведених процесуальних норм не надав суду докази вчинення ним дій, спрямованих на отримання витребуваних документів самостійно, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про невідповідність поданого позивачем клопотання вимогам закону та відмовляє у його задоволенні.
Крім того, 25.06.2020 до суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив, у якій позивач вказав, що у відзиві відповідач, не заперечуючи фактичні обставини справи, викладені в позовній заяві, зводить свою позицію до того, що у видаткових накладних, за якими не було сплачено грошові кошти, відсутня назва посади особи, яка отримала товар за спірними накладними і стоїть печатка, яка не належить відповідачеві. У той же час, зазначаючи фактично про невідповідність печатки товариства відповідача та підписів на видаткових накладних, останнім не надано жодних доказів звернення з цього приводу до правоохоронних органів або не надано експертного висновку, складеного на замовлення відповідача, щодо підтвердження чи спростування вищезазначених тверджень.
Позивач вказав, що Верховним Судом сформована судова практика, суть якої полягає в тому, що встановивши наявність відбитку печатки покупця на спірних документах (ТТН, видаткова накладна) та враховуючи, що покупець несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
Посилаючись на постанову Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, позивач вказував, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Крім того, навів правову позицію Верховного Суду, згідно з якою визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).
Враховуючи викладене, позивач вважав необґрунтованими доводи відповідача та просив задовольнити позов.
Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
17.01.2019 між ТОВ «Стерек» (покупець за договором) та ТОВ «МД Фуд Сервіс» (постачальник за договором) був укладений договір поставки № 101 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором постачальник зобов'язується поставити на умовах договору товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах та у порядку, передбаченому цим договором та відповідним підтвердженням.
Згідно з п. 1.2 договору асортимент, кількість, ціна товару та способи і терміни поставки товару визначаються в видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється за видатковими накладними, що формуються у відповідності до підтвердження, якщо інше не визначено додатковою угодою сторін.
Отримання товару покупцем підтверджується підписанням уповноваженим представником останнього видаткової накладної на товар та/чи товарно-транспортної накладної (п. 2.4 договору).
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем належним чином та передав останньому товар загальною вартістю 5 350,09 грн за видатковими накладними № ФС00005101 від 28.05.2019 та № ФС00003621 від 23.04.2019.
Заперечуючи проти правомірності заявлених позивачем вимог, відповідач вказував на те, що не отримував товар за видатковими накладними № ФС00005101 від 28.05.2019 та № ФС00003621 від 23.04.2019. Відповідач зазначав, що на вказаних видаткових накладних міститься підпис, який не належить уповноваженій особі відповідача на приймання товарно-матеріальних цінностей від позивача, а також міститься відбиток печатки, який не відповідає оригінальному відбитку печатки Товариства. Крім того, спірні видаткові накладні оформлені таким чином, що не дають можливості ідентифікувати особу, яка отримала товар.
Суд, оцінивши наведені заперечення відповідача, відхиляє їх як необґрунтовані з огляду на таке.
За ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Спираючись на наведені норми матеріального права, Верховний Суд у постанові від 20.12.2018 у справі №910/19702/17 висловив правову позицію, відповідно до якої відсутність у видатковій накладній назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі. Відтиск печатки на видатковій накладній є свідченням участі товариства, як юридичної особи, у здійсненні господарської операції за цією накладною.
Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, зазначаючи, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи в здійсненні господарської операції за цими накладними.
При цьому суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження його посилань на те, що відтиск печатки ТОВ «МР Кет Корпорейшн» на видаткових накладних № ФС00005101 від 28.05.2019 та № ФС00003621 від 23.04.2019 нанесений не оригінальною печаткою Товариства, а також не надано жодного доказу на підтвердження втрати печатки Товариства, її викрадення, чи вибуття печатки з володіння відповідача в інший спосіб, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. Відповідачем також не надано жодного доказу на підтвердження того, що особи, чий підпис засвідчує прийняття товару за вказаними видатковими накладними, не є та не були на момент вчинення відповідних господарських операцій працівниками відповідача.
Поряд з наведеним поставка спірного товару також підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи товарно-транспортними накладними № ФС00005101 від 28.05.2019 та № ФС00003621 від 23.04.2019, які засвідчують факт переміщення такого товару, а також факт отримання його відповідачем, як вантажоодержувачем.
Оцінивши долучені до матеріалів справи видаткові накладні № ФС00005101 від 28.05.2019 та № ФС00003621 від 23.04.2019, а також товарно-транспортні накладні № ФС00005101 від 28.05.2019 та № ФС00003621 від 23.04.2019, врахувавши наведену правову позицію Верховного Суду, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем надані належні, допустимі та достатні докази на підтвердження поставки ним товару відповідач за вказаними накладними на загальну суму 5 350,09 грн.
У свою чергу, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження його заперечень, викладених у відзиві, які б спростовували доводи позивача.
З урахуванням викладеного, суд встановив, що відповідач, отримавши товар за видатковими накладними № ФС00005101 від 28.05.2019 та № ФС00003621 від 23.04.2019, у порушення умов укладеного сторонами договору, такий товар не оплатив, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 5 350,09 грн за товар, поставлений останнім на виконання умов договору поставки № 101 від 17.01.2019.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 5 350,09 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 908,59 грн
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У п. 6.1 договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний розрахуватись за товар протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару (дата підписання покупцем видаткової накладної постачальника), якщо інше не буде зазначено додатковою письмовою угодою сторін.
Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що відповідач товар, поставлений позивачем, не оплатив, відтак допустив порушення зобов'язання.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Пунктом 7.4 договору за порушення строків оплати за отриманий товар покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника, за вимогою останнього, неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати товару за весь період прострочення, з розрахунку суми заборгованості, що діяла у період прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за визначений позивачем період (за період з 08.05.2019 по 08.11.2019 для накладної № ФС00003621 від 23.04.2019; за період з 12.06.2019 по 12.12.2019 для накладної № ФС00005101 від 28.05.2019), суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Отже, вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 908,59 грн заявлена позивачем правомірно та підлягають задоволенню у вказаному розмірі.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 148,85 грн та інфляційну складову боргу в розмірі 53,93 грн.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем період (за період з 08.05.2019 по 24.04.2020 для накладної № ФС00003621 від 23.04.2019; за період з 12.06.2019 по 24.04.2020 для накладної № ФС00005101 від 28.05.2019), суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Отже, вимога про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 148,85 грн заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню у вказаному розмірі.
Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційної складової боргу за визначений позивачем період (за період з 08.05.2019 по 24.04.2020 для накладної № ФС00003621 від 23.04.2019; за період з 12.06.2019 по 24.04.2020 для накладної № ФС00005101 від 28.05.2019), суд встановив, що її розмір становить 97,17 грн, тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме в розмірі 53,93 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в у повному обсязі.
Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стерек» (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 19, ідентифікаційний код 20017758) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МД Фуд Сервіс» (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 66, ідентифікаційний код 42078268) основний борг у розмірі 5 350,09 грн (п'ять тисяч триста п'ятдесят грн 09 коп.), пеню в розмірі 908,59 грн (дев'ятсот вісім грн 59 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 53,93 грн (п'ятдесят три грн 93 коп.), 3% річних у розмірі 148,85 грн (сто сорок вісім грн 85 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві грн 00 коп.).
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписано 20.07.2020.
Суддя О.Г. Удалова